Засоби, що впливають на ренінангіотензинову систему

Ренін — це фермент, який синтезується в нирках. У крові впливає на ангіотензинІ, внаслідок чого утворюється неактивний деканептид ангіотен-зинІІ. Ангіотензин І під впливом ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) метаболізується на октапептид — ангіотензин II, який є одним з най-активніших ендогенних судинозвужувальних речовин, що сприяє підвищен-ню АТ. Результат дії АПФ- Ангіотензин II стимулює виділення альдостерону наднирковими за-лозами, затримує завдяки цьому Na+ і воду в організмі, під-вищує секрецію К+. Ангіотензинперетворювальний фермент бере участь не тільки в активації ангіотензину, а також в інактивації брадикініну, одного з найактивніших судинорозширювачів,а цей фермент сприяє підвищенню су-динного тонусу. З іншого боку, ангіотензин II сприяє інактивації брадикініну, активізуючи дію ендогенної судинорозширювальної речовини — інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) поділяють на засоби, що містять:

1) сульфгідрильну групу (каптоприл);

2) карбонільну групу (еналаприл, лізиноприл);

3) фосфорильну групу (фозиноприл — моноприл).

Препаратів 2- 3 груп, крім лізиноприлу, - є пролікарськими засобами, тобто в організмі перетворюються на активні сполуки, які є інгібіторами АПФ. Каптоприл належить до короткодіючих засобів, інші — до тривалодіючих. Водорозчинним препаратом, який в організмі не перетворюється, є лізиноприл. Він має тривалу дію (до 36 год). Фозиноприл, на відміну від інших, може біотрансформуватися в печінці й нирках, що дає змогу розширити спектр показань до застосування.

Каптоприл — перший інгібітор, який конкурентно пригнічує АПФ, що уповільнує перетворення неактивного ангіотензину І на активний — ангіотензин II.

Фармакокінетика. Активно абсорбується у травному каналі (наявність вмісту знижує абсорбцію). На 25- 39 % зв'язується з білками крові. У печінці на 50% метаболізується на каптоприлцистеїн та дисульфідний димер каптоприлу. Каптоприл і продукти його метаболізму виводяться з сечею. Елімінація гальмується при ураженні нирок.

Фармакодинаміка. Під впливом каптоприлу внаслідок зменшення активної концентрації у крові ангіотензину II знижується ПОС та АТ. Хвилинний об'єм крові або не змінюється, або зростає. Зниженню артеріального тиску сприяє те, що на фоні пригнічення ангіотензинперетворювального ферменту відбувається накопичення в крові брадикініну. Зниження секреції альдостерону зумовлює підвищене виведення з організму води й натрію, при цьому може зростати рівень калію в крові. Каптоприл також знижує рівень інших судинозвужувальних речовин (норадреналіну) і підвищує — судинорозширювальних (азоту оксид, простациклін). Завдяки наявності в хімічній структурі SH-груп препарат не тільки швидко зв'язується з атомом цинку в молекулі АПФ, а й забезпечує кардіопротекторну дію.

Показання: гіпертензивна хвороба, недостатність серця.

Побічна дія: шкірний висип, свербіння, порушення смакової чутливості, гарячка. Серйозні ускладнення з боку нирок: протеїнурія, нефротичний синдром. У випадках протеїнурії знижують дозу каптоприлу або відміняють його. Тяжким ускладненням є агранульоцитоз. Нейтропенія розвивається у хворих, які страждали на порушення функції нирок, системне захворювання сполучної тканини (колагеноз) або приймали імунодепресанти. У зв'язку зі зниженням рівня альдостерону розвивається гіперкаліємія (доцільно призначати з калійзберігаючими діуретичними засобами). Може виникати кашель, спазм бронхів.

Протипоказання: гіперчутливість до препарату.

Еналаприл — похідна сполука кислоти еналаприлової. Кислота еналаприлова погано абсорбується з травного каналу, тому застосовується її моноетиловий ефір. Еналаприл відрізняється від каптоприлу більшою активністю і тривалішою дією, тому що в організмі повільно перетворюється на активну сполуку еналаприлат (призначається 1 раз на добу).Має менше побічних ефектів. Подібну дію мають фозиноприл, лізиноприл. Блокатори рецепторів аигіотензину II.

Блокатори (антагоністи) рецепторів ангіотензину II поділяють:

1) біфенілтетразоли (лозартан та його похідні — ірбезартан та ін.);

2) небіфенілові тетразоли (епрозартан та ін.);

3) негетероциклічні сполуки (вальзартан та ін.).

Механізм антигіпертензивного ефекту блокаторі рецепторів ангіотензину II (типу AT II,) пов'язують із зниженням загального периф. судинного опору.

Від інгібіторів АПФ блокатори рецепторів AT II, відрізняються:

1) відсутністю побічної дії, зумовленої підвищенням вмісту брадикініну (кашель, ангіоневротичний набряк, артеріальна гіпотензія);

2) більшою селективністю до рецепторів — усуванням усіх ефектів ангіотензину II незалежно від механізму продукції його у тканинах;

3) м'якшим впливом на ниркову гемодинаміку, без впливу на внутрішньониркову кінінову систему;

4) посиленим впливом ангіотензину II на рецептори AT II, що забезпечує регуляцію процесів та інші лікувальні ефекти.

Лозартан має високу спорідненість з рецепторами AT II. Завдяки цьому препарат має антигіпертензивний вплив, зменшує резорбцію натрію в ниркових канальцях, викликає регрес патологічно ремодульованого міокарда та судинної стінки.

Фармакокінетика. Лозартан швидко абсорбується у травному каналі. Максимальний вміст у крові реєструється через годину. Проникає в різні органи і тканини. Перетворюється в печінці. Екскретує разом з метаболітами переважно з жовчю, тому навіть при тяжких захворюваннях нирок немає потреби в корекції доз.

Показання: артеріальна гіпертензія.

Побічна дія: головний біль, запаморочення, рідко тахікардія, ортостатичний колапс, гіперкаліємія, дуже рідко кашель.

Епрозартан, ірбезартан, вальзартан за активністю і тривалістю дії перевищують лозартан.

Дата добавления: 2014-01-04