Важливим питанням національних та міжнаціональних відносин є проблема державно-правових форм об’єднання народів. Таких форм три: унітаризм, федерація та конфедерація

Нація — це найбільш розвинута етнічна спільність. Вона складається протягом тривалого історичного періоду в результаті поєднання, «змішування» представників різних племен та народностей. У людей однієї нації, як правило, спільні економічні зв’язки, територія, мова, культура. Це не біологічні ознаки. Вони виникають і формуються протягом усього суспільного розвитку. І сьогодні людство представлено всім багатоцвіттям етносу — родом, племенем, народністю, нацією, що зв’язано з різноманітністю економічних, культурних, соціальних умов його життєдіяльності.

У процесі зміни етносу виявляється дія взаємозв’язаних тенденцій. Одна з них — це етнічна диференціація, тобто відособлення людей певної етнічної групи, її прагнення до саморозвитку, до національної самостійності, до власної економіки, політики, культури. Цю тенденцію ще називають національною.

Друга — інтеграція, об’єднання націй (її ще називають інтернаціональною). Ця тенденція сприяє розширенню зв’язків між різними етносами, руйнуванню кордонів, сприйняттю всього найкращого, що створено іншими народами, поглибленню економічних відносин, розвитку спілкування у сфері культури тощо. Обидві тенденції взаємозв’язані. В їх основі лежать об’єктивні економічні та соціально-культурні потреби.

Дії цих тенденцій у розвитку етносу наочно простежуються упродовж усієї історії людства. Обидві вони сприяють прогресу цивілізації, бо одна зумовлює внутрішнє самовдосконалення, розквіт етносу, а інша веде до взаємозбагачення народів, обміну національними цінностями, зміцненню взаєморозуміння, довіри, дружби й миру. В кінцевому підсумку обидві тенденції сприяють розвиткові людської особистості.

Сам факт існування у світі понад двох тисяч етнонаціональних спільнот свідчить про те, що між ними складаються певні відносини. Національні відносини — це відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку — націями, народностями, національними групами та їхніми державними установами. Проблема національних відносин займає важливе місце в політичному житті багатонаціональної країни. І це зрозуміло, оскільки немає жодного принципового питання, яке можна було б вирішити без огляду на національний склад населення. Національні відносини — складна соціально-політична категорія, одна зі специфічних форм соціальних відносин.

У системі національних відносин політичні аспекти є ключовими, вирішальними. Це зумовлено передовсім значенням держави як важливого чинника формування й розвитку нації, внутрішнім зв’язком національних і класових проблем. Безпосередньо до сфери політики належать такі питання національних відносин, як національне самовизначення, поєднання національних та загальнолюдських інтересів, рівність прав націй, створення умов для вільного розвитку національних мов та культур, підготовка й представництво національних кадрів у структурах влади і ряд інших питань. Водночас на формування політичних настанов, політичної поведінки, політичної культури помітний вплив справляють історичні традиції, соціальні почуття й настрої, географічні та культурно-побутові умови існування націй і народностей. Оскільки політика — це діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, то, по суті, всі аспекти взаємовідносин націй і народностей носять політичний характер.

Національна нерівність, національна експлуатація та пригнічення є реальністю не тільки минулого, а й сучасного. Так зване національне питання зовсім не пішло в минуле. Це поділ націй на привілейовані та неповноправні, пригнічені, це неоднаковий рівень економічного та культурного розвитку різних націй, це атмосфера національної ворожнечі, національного розбрату, чвар на національному грунті тощо.

Кожний із названих елементів національного питання може мати різний ступінь напруження, масштабності виявів. Іноді на перший план виступають в основному політичні моменти. А іноді національні проблеми виявляють себе передовсім у питаннях економіки та культури, оскільки дискримінація за національною ознакою носить у таких випадках не тільки формально-правовий, а й фактичний характер. Зазначені проблеми можуть загострити ситуацію у сфері міжнаціонального спілкування, відновити ті негативні наслідки в свідомості й побуті, які склалися внаслідок тривалого впливу чинників, що становлять суть національного питання.

Зміст і сутність національної політики у житті суспільства. Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на те, що національна політика — це цілеспрямована діяльність з регулювання відносин між етносами, націями і етнонаціональними групами (народами), що виявляються у свідомому впливі державних і суспільних організацій на розвиток міжнаціональних та міжетнічних взаємин з метою їх нормалізації, стабілізації та гармонізації. Національні відносини разом із націями, народностями й іншими етнічними спільностями виступають як об’єкти національної політики. А суб’єктами національної політики виступають держава, її органи, політичні партії, громадські організації тощо.

У теорії і на практиці слід враховувати, що національна, соціальна, економічна, демографічна політика й інші види політичної діяльності взаємозв’язані між собою. В різних системах зв’язку вони співвідносяться як загальне й особисте, ціле й часткове. Соціальні, економічні, мовні, демографічні аспекти національної політики перетворюють її у складову частину цих видів політики. Водночас національна політика як система є концентрованим виразом соціальної, економічної, мовної, демографічної політики.

У національній політиці слід розрізняти стратегічні завдання та поточні. Стратегічні є спільними для всіх націй та народностей будь-якої держави і розраховані на певний історичний період. Що стосується політики поточного моменту, то вона визначає більш конкретні цілі та завдання, що випливають із сьогоднішньої ситуації. Відтак у механізмі національної політики дуже важливим є диференційований підхід, що враховує конкретну ситуацію даного регіону або національно-територіальної одиниці. Розробляючи регіональну національну політику, необхідно брати до уваги географічні фактори, демографічні процеси, історичні особливості формування даної нації або народності, її національної державності, національний склад населення, співвідношення корінного та некорінного населення, релігійність, особливості національної психології, національні традиції, звичаї, взаємовідносини даної республіки з сусідніми і т.д.

Політична практика засвідчує, що ефективною є така національна політика, яка відповідає демократичним принципам розв’язання національних проблем. Для цього треба не тільки впроваджувати в життя принцип рівноправності націй, а ще й доповнити проголошення юридично-правової рівності націй їх фактичною рівністю в економічній, соціальній та культурно-духовній сферах життя. Реалізація різноманітних заходів для розвитку націй та народностей, що живуть нині в Україні, має супроводжуватися також подоланням тих негативних наслідків, які принесла «національна політика», здійснювана сталінською тоталітарною системою.

Важливою функцією національної політики є розробка ефективних шляхів і методів вирішення міжнаціональних конфліктів, їх прогнозування та запобігання їм. Міжнаціональний конфлікт, з одного боку, є специфічним конкретно-етнічним виразом загальносоціальних суперечностей, а з іншого — власне національним (тобто етнічним) конфліктом, хоч і детермінованим соціальними суперечностями.

Доведення суперечностей до конфлікту є дуже небезпечним, оскільки в ньому сконцентрована велика руйнівна сила. Пояснюється це передовсім тим, що намагання кожної зі сторін — учасниць конфлікту — «дістати перемогу» неминуче наштовхується на протидію протилежної сторони. Прикладом цього можуть слугувати події на Кавказі, в Таджикистані, у колишній Югославії тощо.

Наукова концепція національної політики випливає з визначення національних цінностей та інтересів кожного народу, його діалектичного синтезу із загальнолюдськими. У сучасних умовах доцільно робити акцент не на підпорядкуванні національних інтересів загальнолюдським, а на їх погодженні. Це не відбувається само по собі, а досягається в результаті послідовної й активної національної політики, для проведення якої необхідно створити дійові державні, суспільні й економічні механізми, які б забезпечували таке органічне поєднання інтересів. Суть науково обгрунтованої національної політики в Україні — постійний баланс загальнодержавних, загальнолюдських інтересів усіх народів і етнічних груп, які тут проживають.

Проте в національній політиці будь-якої багатонаціональної держави можливі і вияви націоналізму. За всієї багатоманітності конкретних виявів він має чітку ознаку: визнання власної національної винятковості та протиставлення своєї нації іншим. Націоналізм — це намагання забезпечити панівне становище своєї нації, задовольнити її інтереси без урахування інтересів інших народів або навіть за рахунок їхнього обмеження. Ясна річ, що націоналізм одних може тільки породжувати націоналізм інших.

Дата добавления: 2014-01-04