Публічне і приватне право

Інститут права

Інститут права — впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид (групу) суспільних відносин. Інститут права в першу чергу — структурний підрозділ галузі права, дрібніша в порівнянні з галуззю сукупність юридичних норм. У кожній галузі права можна виділити безліч інститутів. Так, до галузі трудового права включаються інститути трудової дисципліни, матеріальної відповідальності, охорони праці тощо. Галузь цивільного права України включає такі інститути, як інститут представництва, інститут дарування, інститут договору купівлі-продажу, інститут спадкоємства тощо.

Ознаки правового інституту:

1) однорідність соціального змісту. Кожен інститут призначений для регулювання самостійної, дещо відокремленої групи суспільних відносин або актів поведінки суб'єктів права. Наприклад, інститут купівлі-продажу включає дефініцію даного договору, його предмет, форму, умови укладання та зміст, а також його різновиди: роздрібну купівлю-продаж, постачання, контрактацію та міну;

2) юридична єдність правових норм. Норми, що входять до правового інституту, утворюють єдиний комплекс,виражаються в загальних положеннях, правових принципах, специфічних правових поняттях. Наприклад, для інституту договору купівлі-продажу таким загальним принципом є принцип майнового еквівалента (ціна — товар),специфічними правовими поняттями є продавець і покупець, гарантії якості товару тощо;

3) нормативна відособленість, тобто відокремлення створюючих правовий інститут норм у главах, в розділах, частинах, інших структурних підрозділах закону або іншого нормативно-правового акта. Наприклад, інститут договору купівлі-продажу складає зміст розділу 54, підрозділу 1 розділу III, книги V Цивільного кодексу України;

4) повнота регульованих відносин. Інститут права включає такий набір норм (дефініцій, дозвільних, заборонних тощо), який покликаний забезпечувати безпрогальність регульованих ним відносин. Наприклад, розділ 54 ЦК України містить усі можливі на сьогодні варіанти купівлі-продажу.

Через ці властивості кожен інститут права виконує властиве тільки йому регулятивне завдання і не має суперечити іншим структурним елементам системи права.

Види правових інститутів:

1) за структурою та місцем у системі права виділяють прості, або галузеві, та складні, або міжгалузеві, інститути права. Простий (галузевий) інститут включає юридичні норми, що регулюють суспільні відносини тільки в рамках однієї галузі права. Наприклад, інститут припинення шлюбу в сімейному праві, інститут застави в цивільному праві, інститут злочинного діяння в кримінальному праві тощо. Складний (комплексний, міжгалузевий) інститут права є сукупністю норм, що входять до складу різних галузей права, але регулюють взаємопов'язані споріднені відносини. Типовим прикладом є інститут власності, який є предметом регулювання конституційного, цивільного,сімейного, адміністративного та деяких інших галузей права;

2) за функціональною роллю виділяють регулятивні (наприклад, інститут міни) та охоронні (наприклад, інститут кримінальної відповідальності) правові інститути;

3) за субординацією в правовому регулюванні виділяють матеріальні (наприклад, інститут підряду) та процесуальні (наприклад, інститут порушення кримінальної справи) правові інститути.

У рамках інституту права нерідко виділяються субінститути.

Субінститут права — це впорядкована сукупність юридичних норм, що регулюють конкретний різновид суспільних відносин, які перебувають у рамках певного інституту. Так, кримінально-правовий інститут злочинів проти життя і здоров'я особи поділяється на субінститути злочинів проти життя (його складають різні види вбивств, загроза вбивством і доведення до самогубства) і проти здоров'я (тут зосереджені норми, що стосуються різних видів спричинення шкоди здоров'ю).

Тим часом далеко не кожен інститут права має хоча б один субінститут. Субінститут — це одиниця поділу інститутів права. Разом із тим самі інститути можуть «складатися» в такі крупніші підрозділи системи права, як підгалузі.

Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічного права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося право приватне (jus ргіvatum) і право публічне (jus publicum). Таке розмежування традиційно пов'язують з ім'ям римського юриста Ульпіана (170-228 рр.), який уперше обґрунтував його. Критерієм розмежування публічного і приватного права у нього був інтерес, що захищається правом. На його думку, публічне право є те, яке належить до положення Римської держави, тоді як приватне право належить до користі окремих осіб. Тобто предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права — сфера приватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій — не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права.

Для сфери публічного права характерні юридична централізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного центру — держави) та імперативність, що не залишає місця дня розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обігу самостійно) і диспозитивність (свобода вибору юридичних рішень).

Публічне і приватне право розрізняються також за способами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи й у рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці органи повинні захищати такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шляхом адміністративного або кримінального процесу.

Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави у сферу майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.

У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, банківське тощо.

При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне, критерії такого поділу неоднозначні, а межі достатньо умовні і розмиті, отже можуть виникати комбінації публічно-правового та приватно-правового елементів, змішані публічно-правові та приватно-правові інститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно-правовий за своєю природою інститут примирення з потерпілим, у сімейному праві публічно-правовий інститут державної реєстрації шлюбу тощо.

Дата добавления: 2014-01-04