План Дауеса та його наслідки

Німеччина в міжвоєнний період.

Франція

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження "лінії Мажіно". Інтенсивні роботи провадилися в 1929–1934 pp. на 750 км прикордонної лінії між Францією та Німеччиною. Відомо, що мільярдні капіталовкладення було викинуто на вітер.

Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не перевищувало 1 млн. безробітних. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції – вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.

3 великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної депресії. Йому довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском "голодних походів" страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p.

Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Цьому сприяло те, що господарство країн Антанти вийшло із кризи, породженої війною, і поступово стабілізувалося. Так, з 1922 по 1929 р. економіка США невпинно зростала, країна стала процвітаючою. З 1924 р. успішно розвивається господарство Англії та Франції.

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г.Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною.

Основна мета плану – відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину, План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п’ять років по 1-1,75 млрд. марок у рік, а потім – по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.

У зв’язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною – з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 р. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період – дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

План Юнга - другий план репараційних виплат Німеччини після Першої світової війни, який замінив план Дауеса.

План передбачав деяке зниження розміру річних платежів (у середньому до 2 млрд марок), скасування репараційного податку на промисловість і скорочення обкладення транспорту, ліквідацію іноземних контрольних органів. Одним з найважливіших наслідків прийняття Плану Юнга було дострокове виведення окупаційних військ з Рейнської області.

План був прийнятий на Гаазькій конференції з репарацій 1929—30, в якій брали участь Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Італія, Польща, Португалія, Румунія, Франція, Чехословаччина, Югославія і Японія. США офіційно не брали участь у роботі конференції, однак, будучи ініціатором плану Юнга, чинили тиск на учасників конференції, домагаючись прийняття цього плану. План був розроблений групою фінансових експертів на чолі з американським фінансистом Овеном Юнгом і відображав інтереси приватних, передусім американських кредиторів Німеччини.

У ньому, на відміну від «плану Дауеса», виплата репарацій передбачалася аж до 1988 р.: у перші 37 років Німеччина мала б щорічно сплачувати по 1988 млн. марок, а з 1966 р. протягом наступних 22 років по 660 млн. марок плюс платежі, дорівнюють сумі щорічних погашень державами-одержувачами репарацій.

При такому розрахунку, замість встановленої раніше загальної суми репарацій в 132 млрд. рейхсмарок вона скорочувалася до 113,9 млрд., і після сплати за перші 37 років твердої суми репарацій, вона могла бути скорочена або відстрочена у разі економічних труднощів Німеччини. Рішення Гаазької конференції, яка затвердила «план Юнга» були абсолютно нереальними.

На практиці план Юнга виконувався лише до липня 1931 (офіційно скасований в 1932). Однак його тяготи були використані націоналістичними політиками Німеччини для розпалювання в народі шовіністичних настроїв.

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929-1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад З0 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов’язані з великою депресією 1929-1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" практично припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозаннській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 – початку 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в З0-40-х рр. – мілітаристський. З0 січня 1933 p. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли курс на мілітаризацію країни. Такими заходами нацисти обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 p. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія "була готова до дій". Незважаючи на швидке переозброєння країни в 1938 році вирахувано, що великі держави заходу зможуть ліквідувати відставання протягом 1-1,5 року, і, відповідно, в затяжній гонці озброєнь вони отримають перемогу. Це пояснювалося тим, що режим автаркії не дозволяв при гострій нестачі сировини проводити повне переозброєння. Німеччина здійснила ривок і вийшла на якісно новий рівень озброєння, військова промисловість у випадку війни мала широкий потенціал, і це було силою Німеччини, але в той же самий час головною слабкістю країни була глибина цього потенціалу.

Американо-німецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку і бензину працювали на повну потужність. За кордоном Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали.

Лозунг "гармати замість масла" став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За так зване працевлаштування робітники і службовці мали працювати по 10-14 годин на день, переважно без відпусток. Вони оголошувалися "солдатами праці" на чолі з керівниками, що одержали диктаторські повноваження. За найменший прогул, брак, непослух працівників суворо карали, в тому числі вивозили до концтаборів.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли Німеччина вже в 1916 p. голодувала, гітлерівці провели роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами. На господарство накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок певної кількості сільськогосподарської продукції.

Дата добавления: 2014-01-04