Система лицарського виховання

План.

План

Години

Підготував: професор кафедри ООРД,

к.ю.н., доцент

Бірюков Г.М.

Розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри організації ОРД

протокол №___ від «____»________2012р.

Ірпінь – 2012

Вступ

1. Історичний аспект виникнення категорії «інформаційне забезпечення».

2. Сутність та поняття інформації та інформаційного забезпечення.

3. Особливості інформаційного забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції.

Висновок

Вступ

Сучасний стан злочинності у сфері оподаткування в Україні потребує від оперативних підрозділів податкової міліції активізації дій по своєчасному виявленню, запобіганню та розкриттю злочинів, а також розшуку осіб, які ухиляються від слідства та суду.

Основою прийняття найбільш ефективних заходів по протидії економічної злочинності є своєчасно отримана повна, достовірна інформація.

Уміло організована та ефективно діюча система інформаційного забезпечення дозволяє вирішити завдання, що стоять перед оперативно-розшуковою діяльністю податкової міліції.

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється заради отримання інформації, її накопичення, обробки, аналізу і висновків та вжиття відповідних заходів.

Неможливо навіть уявити, що оперативні підрозділи податкової міліції, можуть виконати своє завдання, не маючи ніяких відомостей про злочинця. Повне і всебічне висвітлення діяльності «суб’єкта оподаткування» являється запорукою успішного припинення його протиправної поведінки. Наявність попередньої інформації про злочин і особу, яка його вчинила, являється основою його розкриття.

Саме інформаційне забезпечення як сукупність даних про осіб, причетних до підготовки або вчинення злочинів, про факти злочинних проявів у сфері оподаткування, стан оперативно-розшукових сил і засобів про обставини, які мають безпосереднє значення для використання тактичних прийомів займає особливе місце серед організаційних засад оперативно-розшукової тактики у протидії злочинності.

1. Історичний аспект виникнення категорії «інформаційне забезпечення»

Інформаційне забезпечення – це серцевина оперативно-розшукової діяльності. З розвитком інформаційних технологій значення інформаційно-аналітичного та інформаційно-прогностичного забезпечення неухильно зростає.

Інформаційне забезпечення як і любе соціальне явище має історію своєї появи.

Інформаційні технології впливають на людську діяльність досить тривалий період. Їх вік складає не одне століття. Своєю появою вони зобов’язані розвитку економіки. Перші обліки зародилися ще в Давньому Єгипті, Шумері, Китаї, Індії. Згодом цей винахід древніх економістів почали використовувати в інших сферах людської діяльності. А в ХІХ столітті вони знайшли застосування й у діяльності правоохоронних органів.

Інформаційні бази даних відіграють важливу роль у боротьбі зі злочинністю взагалі й особливо з тяжкими резонансними злочинами, що вчинюються організованими формуваннями у сфері оподаткування.

Правоохоронна діяльність минулих років свідчить про те, що тільки завдяки введенню в 80-ті роки ХІХ століття однієї з перших цивілізованих систем реєстрації злочинців – антропометрії, яка дозволила деякий час успішно встановлювати осіб, котрі раніше скоювали злочини, значно підвищилися якість боротьби зі злочинністю. З 1914 року в усіх цивілізованих державах з метою реєстрації злочинців почали використовувати більш досконалу систему їх реєстрації – дактилоскопічний облік, яка використовується й сьогодні.

Слід відмітити що, як свідчать наукові роботи вчених та досвід практичних працівників, фахівців у цієї галузі, на початку створення перших інформаційно-пошукових систем, які були прийняті на озброєння правоохоронними органами ще до оснащення їх електронно-обчислювальною технікою стояв російський вчений С.С. Овчинський. С.С. Овчинський одним із перших вчених запропонував у якості накопичення, зберігання та використання в подальшому у боротьбі зі злочинністю так звані «перфокарти», які передбачали механічну (ручну) роботу з інформаційними масивами, носіями котрих і були перфокарти (1967 рік).

Впровадження електронно-обчислюваних машин привело до автоматизації оперативних обліків та створенню перших автоматизованих інформаційно-пошукових систем (ІПС) оперативно-розшукового призначення. У ті роки це були такі ІПС як «Облік», «Розшук» тощо.

Не можемо не погодитися з Гуцалюком М.В., який з цього приводу зауважує: уперше важливість впровадження нових методів боротьби зі злочинністю, заснованих на досягненні науково-технічного прогресу, було зазначено на V Конгресі ООН із запобігання злочинності. На VІ Конгресі 1980 року рекомендовано всім державам активізувати свої зусилля щодо удосконалення систем збору інформації, у тому числі статистичної, з метою вивчення проблеми злочинності та функціонування системи правосуддя.

Успішна боротьба зі злочинністю потребує, щоб правоохоронні органи мали вірогідну інформацію про об’єкти, які потрапили у сферу кримінально-процесуальної та оперативної діяльності. Чим більше інформації мають у своєму розпорядженні оперативні працівники податкової міліції про особу, об’єкти й обставини вчиненого злочину, тим швидше його можна розкрити. Від якісної та своєчасної інформації залежить і точність оцінки оперативної обстановки, і добротність управлінських рішень, і спрямованість планування оперативно-розшукових заходів, і чіткість постановки завдань виконавцям.

В той же час історія розвитку обчислюваної техніки, як і історія інформатизації діяльності правоохоронних органів, має немало драматичних сторінок. Так, створена дуже ефективна інформаційно-аналітична система «Паспорт», що дозволяла фіксувати та накопичувати інформацію про усі переміщення громадян через кордони Радянського Союзу, система за допомогою якої були розкриті крупні махінації з незаконного вивезення антикваріату та ювелірних виробів з країни, а також попереджені злочини, поєднані з контрабандою та міжнародною злочинністю у великих розмірах, була знята з озброєння та ліквідована по вказівці вищого керівництва країни як порушення прав людини.

Основи існуючого інформаційного забезпечення правоохоронних органів України були закладені у 70-х роках та орієнтовані на інформаційну підтримку оперативно-службової діяльності підрозділів у боротьбі зі злочинністю.

Інформатизація у правоохоронних органах України у тому числі і у оперативних підрозділах податкової міліції ДПС має певну практику. За допомогою комп’ютерів швидко опрацьовуються, передаються і зберігаються великі обсяги інформації, значно покращується якість управління, а головне, більш раціонально використовується час, оперативні працівники податкової міліції вивільняються від рутинних операцій, уможливлюється виконання творчої роботи.

2. Сутність та поняття «інформація» та «інформаційне забезпечення»

В сучасних умовах суттєвого значення набуває удосконалення інформаційного забезпечення процесу попередження розкриття та розслідування злочинів з використанням в оперативно-службовій діяльності оперативних підрозділів податкової міліції інформаційних технологій. У даному аспекті дуже тяжко не погодитись з точкою зору А.Ю. Шумилова, який визначає, що розширення застосування інформаційних технологій в ОРД вимагає подальшого розвитку теоретичних уявлень про оперативно-розшукову інформацію.

З метою осмислення понять «інформація» та «інформаційне забезпечення» необхідно перш за все звернутися до довідкової літератури.

Інформація – відомості про які-небудь події, чиюсь діяльність і таке інше, повідомлення про щось. Відомості в будь-якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (листування, схеми, фотографії, відеофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Згідно юридичної енциклопедії, інформація – документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві й державі та навколишньому природному середовищі.

Інформація – многозначне поняття, що характеризує суму визначених відомостей, даних, знань. В списку – відомості про осіб, предмети, факти, обставини, явища та процеси (незалежно від форми їх подання).

Інформація є найціннішим глобальним ресурсом усього людства. Інформація постійно ускладнюється, змінюється якісно, зростає кількість її джерел і споживачів. Економічний потенціал суспільства значною мірою визначається обсягом інформаційних ресурсів та рівнем розвитку інформаційної інфраструктури. Водночас зростає уразливість сучасного інформаційного суспільства від недостовірної (а іноді і шкідливої) інформації, її несвоєчасного надходження, промислового шпигунства, комп'ютерної злочинності тощо. Тому забезпечення інформаційної безпеки Конституцією України віднесено до найважливіших функцій держави.

В усі часи інформація відігравала значну роль в будь-якому суспільстві, але вивчати поняття «інформація» почали лише в 20-х роках нашого століття, при чому спочатку в межах гуманітарних наук, що досліджували масові та індивідуальні комунікації. Теорія та практика журналістики були тією першою сферою, де почався пошук підходів, що вплинули потім не лише на теорію масових комунікацій, але й на теоретико-інформаційні уявлення в межах кібернетики.

Найбільш значного розвитку проблема визначення поняття «інформація» набула в межах теорії інформації та кібернетики. Ці наукові галузі уточнили, визначили кількісні методи вимірювання інформації, поглибили, збагатили її зміст.

Теорія інформації, що розвинулася в межах кібернетики, почалася з робіт К. Шеннона (1948 р.), в яких під інформацією розумілися не будь-які відомості, а лише ті, які зменшують невизначеність у користувача інформації. Невизначеність же, згідно із Шенноном, є лише тоді, коли відбувається вибір однієї із кількох можливостей.

Завдяки своєму загальному характеру, праці Шеннона суттєво стимулювали всі дослідження, суть яких полягала в передаванні та зберіганні будь-якої інформації в природі чи техніці. Не визначивши сам термін «інформація», Шеннон зосередив увагу на визначенні «кількість інформації». Першопочатковий шенноновський варіант теорії інформації був у подальшому суттєво змінений.

У такому ж руслі дає своє визначення і французький вчений Буаде. Під інформацією він розуміє «все те, що зменшує ступінь невизначеності нашого знання про даний предмет». Інший французький вчений, І. Ложе, визначає таку дефініцію як всеохоплюючу, тому що, на його думку, вона охоплює всі рівні, на яких інформація присутня – чи-то кількість градусів, що характеризують температуру, чи то акт податкової перевірки. Всюди помітне одне й те ж спрямування – зменшити рівень невизначеності.

За радянських часів інформацію визначали як відомості, що передаються людьми усно, письмово або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних засобів і тощо); з середини 20 століття «інформація» - загальнонаукове поняття, яке включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом; одне з основних понять кібернетики.

Інформація в управлінні соціальними системами як відповідним чином документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, і які використовуються в управлінській діяльності (управлінському процесі, управлінських відносинах). Інформація як категорія існує в іншому змісті – як діяльність дії щодо одержання, використання, поширення (розповсюдження) інформації у певному соціальному середовищі.

Мороз Д.О. та Розум О.М. спираючись на Макаревича А.А. пишуть, ми поділяємо погляди академіка Макаревича А.А., який під інформацією виділяє «відомості, що є об’єктом певних організацій: передачі, розподілу, зберігання та безпосереднього використання з метою задоволення певних потреб».

З метою встановлення визначення поняття «інформація» на законодавчому рівні звернемося до Законів України з цього питання.

Згідно Закону України «Про інформацію», під інформацією розуміється документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що публічна інформація – відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень, своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Але нас більш цікавить оперативно-розшукова інформація, як основа інформаційного забезпечення оперативно-розшукової тактики.

Оперативно-розшукова інформація є особливим видом інформації. Вона не тільки вказує на відповідні факти, а й поглиблює процес пізнання до виявлення слідів злочинів, конкретних обставин у сфері оподаткування, що можуть бути використані під час досудового слідства та судового розгляду.

Оперативно-розшукова інформація може міститись у заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, ЗМІ, в оперативно-слідчих матеріалах. Згідно Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» способи одержання такої інформації: опитування осіб за їх згодою, використання їх добровільної допомоги, зняття інформації з каналів зв’язку, застосування технічних засобів отримання інформації, встановлення конфіденційного співробітництва з особами на засадах добровільності, створення і застосування автоматизованих інформаційних систем тощо.

Інформація оперативно-розшукова: відомості про що-небудь, які одержані найбільш швидко (у конкретних обставинах) оперативним працівником, дані здобуті у ході здійснення ОРД.

Розглянемо точки зору вчених щодо визначення та значення оперативно-розшукової інформації.

Історія дослідження сутності та змісту поняття оперативно-розшукова інформація дуже цікава та повчальна. У теорії оперативно-розшукової діяльності спочатку звернулися до терміна «інформація» рахуючи її синомитичним. Розуміючи під інформацією «дані», «факти», «події», «обставини», які виникають у практиці боротьби зі злочинністю, у самому визначенні інформації використовували методи їх перерахування.

Наприклад, Д.В. Гребельський розглядав оперативно-розшукову інформацію як сукупність первинних та висновкових даних про осіб, які причетні до підготовки та вчинення злочинів, фактах злочинних проявів, стану оперативно-розшукових сил та засобів, а також умов, в яких проходить діяльність – боротьба зі злочинністю.

Не усі вчені та практичні працівники, що здійснюють боротьбу з економічною злочинністю з цим погодились. Непогодженість виникла із-за меж розуміння терміну «сукупність даних». При такому підході оперативно-розшукова інформація неминуче охоплює відомості про економічні, демографічні та інші умови, які враховуються при вивченні оперативної обстановки та організації боротьби зі злочинністю.

У кінцевому рахунку, специфіка методів та тактичних прийомів отримання інформації відрізняє оперативно-розшукову інформацію від інших видів соціальної інформації.

Зміст оперативно-розшукової інформації відрізняється широкою різноманітністю відомостей, які відносяться також до характеристики оперативно-тактичної обстановки, основних сил ОРД, до оцінки результатів їх використання. Оперативно-розшукова інформація відбиває не тільки ті явища, події, обставини, зміни у середовищі, які виникають у результаті вчинення злочинів, але й широке коло явищ, обставин, подій, які впливають на злочинну поведінку окремих осіб.

Маючи об’єктивний характер, оперативно-розшукова інформація виникає у результаті дій (злочинних, до злочинних, антисоціальних, у тому числі висловлювання (наприклад, аморального змісту)) виявлення умов, що об’єктивно склалися, або навмисно створених, які можуть бути використані в злочинних цілях.

Посилаючись на дослідження вчених з цього питання, можна зробити висновок, що оперативно-розшукова інформація являється різновидом соціальної інформації, специфічної за цілями отримання (боротьба зі злочинністю), методом отримання та режиму використання, який забезпечує конспірацію, надійну зашифровку джерел, можливість перевірки відомостей, які повідомляються та їх застосування тільки зацікавленими працівниками оперативних підрозділів податкової міліції.

З метою більш глибокого осмислення поняття «інформаційне забезпечення оперативно-розшукової тактики», розглянемо сутність «інформаційного забезпечення» з точки зору довідкової літератури та науковців, фахівців в даній галузі.

Інформаційне забезпечення – забезпечення необхідною інформацією, організація банку даних.

Для того щоб розкрити сутність та поняття «інформаційне забезпечення» необхідно перш за все визначитись з категорією «забезпечення». Вчені пишуть: для цього визначаємось в категорії «забезпечення». Слово «забезпечення» означає дію, а також зберігання, виконання чогось, править за гарантією здійснення того чи іншого процесу. Таким чином, коли говорять про якесь часткове забезпечення управління, вказуючи на його конкретний якісний аспект (інформаційний), то мають на увазі передусім комплекс засобів, умов і дій, що гарантують нормальне проходження управлінських процесів.

З метою з’ясування поняття інформаційного забезпечення, треба знати, що саме мусить бути забезпечене. Якщо йдеться про забезпеченість системи управління множинною інформацією, тобто її наявність, тобто воно вичерпується, завершується, стає реальним з її появою. Якщо ж йдеться про забезпечення організованості системи управління, упорядкованості взаємодії, функціонування її складових компонентів, то під забезпеченням слід розуміти діяльність.

На нашу думку, в це поняття повинні включатися комплекс взаємопов’язаних методів, заходів і засобів (науково-методичного, соціально-політичного, техніко-економічного й організаційно-правового характеру тощо), які реалізують створення і функціонування інформаційних технологій – процесів збору, передачі, переробки, зберігання та видачі (відображення), а також використання інформації з метою здійснення ефективної діяльності органів управління соціальними системами.

Інформаційне забезпечення системи управління – це поєднання усієї інформації, що використовується, специфічних засобів і методів її обробки, а також діяльності фахівців щодо ефективного використання даних, відомостей, знань у організації управління конкретної соціальною системою.

Інформаційне забезпечення можна визначити як комплекс організаційних, правових, технічних і технологічних заходів, засобів та методів, котрі забезпечують в процесі управління і функціонування системи інформаційні зв’язки елементів (суб’єктів і об’єктів) шляхом оптимальної організації інформаційних масивів баз даних і знань.

Інформаційне забезпечення – це загальний метод організації тієї чи іншої діяльності. Водночас цей процес пов'язаний з отриманням (збиранням), переробкою, використанням та збереженням інформації, яка відображає реальні явища, події, факти тощо.

Раніше ми вже не одноразово підкреслювали, що ОРД вийшла з такої науки як криміналістика, тому розглянемо визначення інформаційного забезпечення з точки зору вчених-криміналістів.

Інформаційно-довідкове забезпечення розслідування злочинів – це окреме криміналістичне вчення, предметом якого є знання про організацію та функціонування інформаційних систем незалежно від їх основного призначення, від відомчої належності, порядок отримання облікової інформації та особливості її використання в розслідуванні.

На нашу думку, інформаційне забезпечення – це діяльність, яка забезпечує необхідною інформацією оперативні підрозділи податкової міліції ДПС України та фундамент для аналізу (інформаційно-аналітичної роботи).

3. Особливості інформаційного забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції

Одержання інформації, її аналіз і синтез складають основу будь-якої людської діяльності. Неможливо собі уявити співробітника податкової міліції який би не осмислював би інформацію, необхідну йому для виконання своїх професійних функцій.

Практичний досвід роботи оперативних підрозділів податкової міліції ДПС України свідчить, що для того щоб протидія злочинам у сфері оподаткування була ефективною та спрямованою потрібна визначена організація інформаційних процесів. Засобом такої організації, як ми вже казали раніше, являються інформаційні системи.

До компонентів інформаційних систем відносять:

- Інформацію яка необхідна для виконання однієї або декількох функцій оперативних підрозділів податкової міліції.

- Персонал, що забезпечує функціонування інформаційної системи.

- Технічні засоби збору, обробки та передачі інформації.

- Методи та процедури збору та перетворення інформації.

Інформаційні системи як і любі інші системи окрім структури характеризуються також функціями:

1. Підготовка функції заключається у фіксації первинних даних на носіях, вводі даних до комп’ютерної техніки, систематизації, збереження.

2. Основні функції зводяться до пошуку або змістовної обробки інформації, документальному оформленню та розмноженню результатів обробки, передачі вихідної інформації споживачам.

Сутність інформаційних систем формує систему інформації податкової міліції ДПС України.

Якщо поняттям «система інформації» охоплюється уся інформація ДПС України, то поняттям «інформаційна система» - частина цієї інформації. Інформаційна система являється частиною системи інформації, її підсистемою, визначеною на якомусь виду інформації, функціями тощо.

Інформаційна система – система призначена для рішення завдань пошуку та логічної обробки інформації.

Специфіка боротьби зі злочинами у сфері оподаткування складається у тому, що об’єкти впливу знаходяться як правило поза системою податкової міліції, у зв’язку з цим значна частина інформації про ці об’єкти може бути отримана тільки у процесі активного та ціленаправленого її пошуку.

Поле збору цієї інформації дуже велике. Тому звичайні канали та способи отримання інформації у податковій міліції не завжди можуть бути достатніми.

Ці особливості у свій час викликали необхідність створення у податковій міліції ДПС України спеціальних підрозділів інформаційно-аналітичного напряму та інформаційних систем забезпечення оперативно-розшукової тактики протидії злочинності у сфері оподаткування.

В наш час на рівні Державної податкової служби України існує Управління інформаційно-аналітичного забезпечення в його складі інформаційно-оперативний відділ, відділ стратегічного планування ДПС України та відділ координації структурних підрозділів ДПС України. Слідуючим підрозділом, що займається інформаційним забезпеченням є підрозділ, який знаходиться у складі Головного управління податкової міліції, а у ньому Штаб (відділ обліку, відділення інформаційного забезпечення), надалі Оперативно-аналітичне управління (інформаційний відділ, аналітичний відділ, відділ «Промінь»); у Департаменті відомчого контролю також знаходиться інформаційно-аналітичний відділ; надалі Департамент інформатизації та обліку платників податків (відділ впровадження, супроводу та експлуатації інформаційно-аналітичних систем обліку платежів, відділ впровадження та супроводу інформаційно-аналітичних систем контрольно-перевірочної роботи, відділ впровадження, супроводу та експлуатації інформаційно-аналітичних систем центрального рівня), Управління планування та інформаційно-аналітичного забезпечення податкового контролю (відділ інформаційного забезпечення та аналітичної роботи).

На рівні територіальних підрозділів податкової міліції ДПС України існує також Штаб (відділ (відділення) оперативного реагування, відділ (відділення) тощо. Аналітичне управління (аналітичний відділ, інформаційний відділ), оперативно-аналітичний сектор, який займається інформаційно-аналітичною роботою.

Що стосується джерел отримання інформації для формування та поновлення інформаційних систем податкової міліції ДПС України, то вони можуть бути як гласними так і негласними.

Як свідчить практика система інформації податкової міліції характеризується 4-ма блоками відомостей.

1. Інформаційні системи які характеризують стан криміногенної обстановки у системі оподаткування на різних рівнях (місто, район, область, держава).

Головною особливістю системи цього блоку є те, що вони не зв’язані з інформаційним забезпеченням як основних функцій податкової міліції так і функцій управління ними.

2. Джерела інформації про стан криміногенної обстановки:

- громадяни, посадові особи, суб’єкти підприємницької діяльності тощо;

- співробітники ДПС України;

- негласні співробітники;

- керівництво ДПС України тощо.

3. Носії цієї інформації:

- заяви громадян, довідки, протоколи, повідомлення, журнали, карточки, Інтернет тощо.

4. Нагромаджуючи: журнали, статистичні звіти, карточки, оперативно-розшукові справи, автоматизовані інформаційні системи тощо.

Таким чином інформаційне забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції - це комплекс заходів основу якого складає збір, опрацювання, накопичення та використання необхідної інформації з метою ефективної протидії злочинам у сфері оподаткування.

Ми вже раніше підкреслювали, що у складі територіальних підрозділів податкової міліції існують Аналітичні управління які включають в себе аналітичні та інформаційні відділи. Ці відділи в своїй роботі не дублюють один одного, а кожен виконує свої функції.

Так, аналітична робота податкової міліції по забезпеченню управління підпорядкованими підрозділами полягає у виявленні злочинних технологій у сфері оподаткування, дослідження окремих операцій та конкретних схем ухилення від сплати податків, встановлення задіяних у цих схемах осіб й підприємств, з’ясування відносин між ними. На основі отриманої інформації організується одночасне, або планомірне їх відпрацювання співробітниками різних підрозділів податкової міліції. Такі заходи необхідні у зв’язку з тим, що в більшості схем ухилення від сплати податків використовуються суб’єкти підприємницької діяльності, що знаходяться на обліку у різних територіальних підрозділах податкової міліції.

Необхідно відмітити, що аналітична робота не може вестись окремо від інформаційної. В процесі аналізу інформації постійно виникають нові обставини та необхідність додаткового отримання інформації. Інформація є основою, фундаментом для аналітики.

Особливістю інформаційно-аналітичної роботи підрозділів податкової міліції є те, що вона має три основних взаємних напрямки:

- інформаційно-аналітичне забезпечення оперативно-службової діяльності;

- інформування органів державної влади про результати та проблеми протидії податкової злочинності, підготовка пропозицій про внесення змін та доповнень до діючого законодавства;

- розробка, впровадження й експлуатація інформаційної системи підрозділів податкової міліції.

Інформаційно-аналітична робота в інтересах оперативно-службової діяльності забезпечує вирішення оперативних задач діяльності підрозділів податкової міліції і виконує дві функції.

По-перше, ІАР задовольняє потреби оперативних працівників в інформації, необхідній для ефектного вирішення основних задач по виявленню, припиненню і попередженню податкових та пов’язаних з ними злочинів і правопорушень.

По-друге, на підставі аналізу й узагальнення масивів даних про види і форми порушень податкового законодавства ІАР дозволяє здійснити складання прогнозів розвитку обстановки у сфері оподаткування, визначити майбутню динаміку найбільш небезпечних податкових злочинів і, відповідно, найважливіші напрямки оперативної діяльності на майбутнє.

Первинною фазою інформаційного забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції є одержання чи добування відомостей, які можуть свідчити про приховування об’єктів оподаткування чи пов’язаних з цими фактами інших протиправних діянь. Одним із джерел такої інформації є інформаційні системи, у яких реалізуються спеціальні технології активного інформаційного пошуку. Такі технології є найважливішим засобом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності.

Для ефективного інформаційно-аналітичного забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції використовується також інформація, що надходить:

1. Від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація:

- що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах;

- що міститься у наданих великими платниками податків в електронному вигляді копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, які ведуться в електронному вигляді, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів;

- про фінансово-господарські операції платників податків;

- про застосування реєстрів розрахункових операцій.

2. Від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація:

- про об’єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, вид, характеристики, індивідуальні ознаки об’єкта оподаткування (в разі наявності), за якими його можна ідентифікувати;

- про результати здійснення державного контролю за господарською діяльність платника податків;

- що містяться у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації, фінансових звітів), які надаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування;

- про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги;

- про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, яка повинна містити, зокрема: найменування платників податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти;

- податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи;

- вид дозвільного документа;

- вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ;

- дату видачі дозвільного документу;

- строк дії дозвільного документу, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документу із зазначенням підстав такого припинення, зупинення;

- сплату належних платежів за видачу дозвільного документа;

- перелік місць провадження діяльності, на яку видано дозвільний документ;

- про електронні та імпортні операції платників податків.

3. Від банків, інших фінансових установ – інформація про рух коштів платників податків на рахунках платників податків.

4. Від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів.

5. Від підрозділів податкової служби та митних органів – за результатами податкового контролю.

6. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, отримана як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та /або добровільно чи за запитом надана органу Державної податкової служби в установленому законом порядку.

Отримання інформації від платників податків має свої особливості:

По-перше, інформація від платників податків в орган Державної податкової служби надається за письмовим запитом та при наявності підстав. Запит підписується керівником або його заступником.

По-друге, інформація про наявність та рух коштів на рахунках платників податків надається банками та іншими фінансовими установами контролюючим органам за рішенням суду. Вище визначена зібрана інформація зберігається та опрацьовується в інформаційних базах органів Державної податкової служби.

Значну роль в забезпеченні інформацією оперативно-розшукової тактики податкової міліції відіграють автоматизовані системи (А.С.) («Відбору платників податків – юридичних осіб та визначення першочерговості для включення до плану-графіка», «Відстрочення», «Звіт-Акциз», «Касові апарати», «Апеляція», «Паспорт», «Злочин», «Реєстри та відшкодування», «ПДВ»), автоматизовані робочі місця (АРМ) («Митниця», «Патент», «Ед. Налог», «Система співпоставлення податкового кредиту та податкових зобов’язань у розрізі компонентів», ПАІ «Промінь» (реєстр утрачених паспортів, спецповідомлень, фігуранти оперативних установ.))

Автоматизовані інформаційні системи (АІС) («Аудит» (результати контрольно-перевірочної роботи ДПС); «ЗІПП» (формування зведеної інформації з податку на прибуток); «РПП» (формування реєстру суб’єктів фіктивного та суб’єктів господарювання з ознаками фіктивності); «Облік платників податків», «Податки», «Податкова звітність» (анкетні дані); «ПДС» (пошуково-довідкова система); «WEB-ПДС» (дані про марки акцизного податку, реєстраційні та облікові дані платників податків, дані про платників ПДВ, тощо); «Скарга» (ведення та коригування скарг); «Конвертаційні центри» (єдина база даних щодо виявлення конвертаційних центрів), тощо.

Свою роль в інформаційно-аналітичному забезпеченні оперативно-розшукової тактики відіграють також і оперативні обліки податкової міліції. Серед яких обліки осіб, з якими встановлюють конфіденційне співробітництво, обліки осіб відносно яких здійснюються оперативно-розшукові заходи, обліки оперативно-розшукових справ тощо.

Висновки

Аналізуючи усе вищевикладене можна прийти до висновку, що злочинність нашого часу в сфері оподаткування характеризується високою організованістю, латентністю, професіоналізмом, глибокою наявністю прикриття з боку корумпованих чиновників тощо.

У зв’язку з цим від оперативних працівників податкової міліції вимагається прийняття необхідних адекватних заходів протидії цього виду злочинності. Велику роль у цьому відіграє своєчасне, законне та повне інформаційно-аналітичне забезпечення оперативно-розшукової тактики, основної категорії оперативно-розшукової діяльності.

З метою ефективного виконання цієї задачі у Державній податковій службі України створені спеціальні підрозділи.

На рівні ДПС України у складі Головного управління податкової міліції існує Оперативно-аналітичне управління, на територіальному у великих містах Аналітичне управління.

Джерела інформаційного забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції можуть бути як гласними так і негласними. Серед яких особливу роль відіграють автоматизовані робочі місця (АРМ), та автоматизовані інформаційні системи (АІС), оперативні обліки, негласні співробітники, оперативно-розшукові справи тощо.

Правовою основою інформаційного забезпечення є Закони України «Про інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про доступ до публічної інформації», та інші нормативно правові акти.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності оперативних підрозділів податкової міліції – це комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації необхідної для виконання органами Державної податкової служби покладених на них функцій та завдань.

Література

1. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1999 року №2657-ХІІ / Відомості Верховної Ради України, 1992, №48, ст..650.

2. Податковий Кодекс України.

3. Базы данных и компьютерные сети в практике работы органов внутренних дел: Учебное пособие/ Г.М. Бирюков, А.А. Михно, Д.И. Никифорчук, В.И. Лебеденко; МВД Украины; [Отв. Ред. Г.М. Бирюков]. – Луганск: РИО МВД, 2001. –71 с.

4. Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация / Под. ред. А.С.-Овчинского и В.С. Овчинского – М.:ИНФА-М,2000.-367с

5. Бірюков В.В. Теоретичні основи інформаційно-довідкового забезпечення розслідування злочинів: Монографія / Луг.держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім.Е.О. Дідоренка, 2009-664с

6. Комаха В.О., Кривда Г.Ф., Сиволап Ю.М. До питання відносно проблем створення інформаційної бази даних з метою ідентифікації рецидивістів за ознаками ДНК/ Информационное обеспечение противодействия организованной преступности: Об.науч.статей/ Под.ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дремина – Библиотека журнала «Юридический весник» - Одесса: Феникс, 2003.-217с.

7. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: - Підручник/ За ред.канд.юрид.наук Ю.Ф.Кравченка. –К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999.-702с.

8. Гуцалюк М.Ф., Гайсенюк Н.А Організація захисту інформації. Навчальний посібник-К.: «Альтерпрес», 2005.-244с

9. Овчинский А.С. Информация и оперативно-розыскная деятельность.: Монография / Под.ред. Заслуженого юриста Российской Федерации, доктора юридических наук В.И. Попова. – М.: ИНФА.-М.,2002.-97с.

10. Дубоносов Е.С. Основы оперативно-розыскной деятельности: учеб.пособие/Е.С. Дубоносов: Под.ред. проф.Ч.К.Синилова.-М.:Высшее образование, Юрайт-Издат, 2009.-350с.

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови(з дод. і доповн.) Уклад. і голов.ред. В.Т. Бусел. – К.;Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005.-1728с.

12. Юридична енциклопедія: В 6т./Редакт. Ю.С Шемшученко(голова редакт.) та ін..-К.: «Укр.енцикл.», 1998. т.2: Д-й. – 1999.-744с.

13. Краткая энциклопедия: Деятельность оперативно-розыскная, контрразведовательная, частная сыскная, детективная/Авт.-докт.юрид.наук, проф. А.Ю. Шумилов. – М.:изд-ль Шумилова И.И., 2000.-221с.

14. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики. Монографія/Калюжний Р.А., Шамрай В.О., Швець М.Я., та ін./ за ред. Калюжного Р.А. та В.О. Шамрая – Київ,2002.-296с.

15. Мороз Д.О., Розум О.М. Інформаційне забезпечення виявлення, розкриття злочинів у сфері господарської діяльності: збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції, 26-27 листопада 2010/ Національний університет ДПС України, НДУ фінансового права.: Алерта, 201-.-464с.

16. Самофалов Л.П., Самофалов О.Л. Інформаційне забезпечення оперативних підрозділів органів внутрішніх справ/ Напрями протидії у сфері господарської діяльності: збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції, 26-27 листопада 2010/ Національний університет ДПС України, НДУ фінансового права.: Алерта, 201-.-464с.

17. Оперативно-розыскная деятельность: Учебник 2-е изд., дороб. и перераб.,/ Под. ред.К.К. Горяинова, В.С. Овчинского, - К. Синилова, А.Ю. Шумилова – М.:ИНФА-М,2004.-XIV,848c.

18. Лук’янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. –К.: Нац.акад.внутр.справ України, 2005.-228с.

19. Семир’янов Д.Я. Інформаційно-аналітичне забезпечення управління підрозділами податкової міліції: дис.кандидата юр.наук: 12.00.07/ Семир’янов Дмитро Якович: Ірпінь, 2005- 185с.

20. Наказ ДПС України №185 від 29.11.2011р «Про функціональні повноваження підрозділів ДПС України та їх організаційну структуру»

21. Наказ ДПС України №139 від 11.11.2011р «Про затвердження типової організаційної структури, дислокації підрозділів податкової міліції, слідчих підрозділів територіальних органів ДПС України».

1. Загальна характеристика епохи Середньовіччя. Система се­редньо­вічних шкіл.

2. Система лицарського виховання.

3. Виникнення освіти для дівчат.

4. Виникнення перших університетів у Західній Європі та органі­зація навчання. Культура епохи європейського Відродження. «Будинок радості» Вітто­рино да Фельтре.

5. Поєднання навчання з продуктивною працею Томаса Мора й Томазо Кампанелли.

6. Гуманістичні ідеї освіти й виховання (Ф. Рабле, Е. Роттердамсь-кий, М. Монтень).

Ключові слова та терміни.

Католицизм, схоласт, монастирські єпископські, чи кафедральні, церко­вно-приходські школи; сім вільних мистецтв, університет, ва­гант, метафізика, психологія, етика, політика, ліценціат, космоло­гія; магістр права, медицини чи теології; утопія; колегіуми і гімназії.

1. Загальна характеристика епохи Середньовіччя. Система сере­дньовічних шкіл.

В 476 році ослаблена внутрішніми суперечностями рабовлас­ницького ладу перестала існувати Римська імперія, яка занепала під тиском варварських племен. В історії Європи почався новий етап історичного розвитку, який умо­вно називається середньовіч­чям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспіль­ство, в якому політична влада належала світським і духов­ним фе­одалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.

Епоха феодалізму успадкувала від Римської імперії християн­ську релі­гію в її західному різновиді, що відома з 1054 року під назвою «католицизм». Християнська церква стала головною ідео­логічною силою європейського фео­далізму. І весь розвиток куль­тури та освіти середньовіччя відбувався в світлі релігійної думки католицизму. Середньовічна церква категорично заперечувала майже всю спадщину античного світу в галузі культури.

Вчені-церковники середньовіччя, відомі в історії під назвою «схоластів» (від слова «схола», тобто «школа”), — це професори, що прославилися своїми вченими богословськими творами. Вони прикладали всі свої таланти та знання до того, щоб узгодити вчення та канони церкви з тими випадковими уривками наукових відо­мостей, які їм пощастило знайти в перекладах праць великого фі­лософа давнини Аристотеля.

Всі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церкви. Церква ж і визначала програми навчання і обирала склад учнів. Ці школи були трьох типів: монастирські школи, які відкривалися при монастирях для хлопчиків, що готу­валися до релігійної діяль­ності (так звані «внутрішні школи»), та для синів світських феода­лів («зовнішні школи»), єпископські, чи кафедральні, школи відкри­валися при єпископських резиденціях і також поділялися на дві катего­рії; церковно-приходські школи, які утримувалися повітови­ми священиками.

Повітові та «зовнішні» монастирські і єпископські школи відві­дували хлопчики віком від 7 до 15 років, де вони навчались читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точно встановленого строку навчання і навчальних програм не існувало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчилися чи­тати релігійні книги, писати, співати, вивчали-арифметику (дода­вання, віднімання, множення). Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося на­вчатися не тільки скла­дати літери в слова, а й розмірковувати, яка літера до якого слова стосується, Навчання проводилось катехізичним способом (запитань і відповідей). Учні за­учували відповіді на запитання, що ставив учитель, не розуміючи їхнього змі­сту.

Нерозуміння вихователями особливостей дитячої психіки, від­сутність елементарних методичних знань у вчителів призводили до того, що навчальний матеріал вони «втовкмачували» в голови учнів за допомогою різок та інших форм покарань.

Дещо ширшим був зміст навчання у «внутрішніх» школах. Від своїх слу­жителів церква вимагала не так вже й багато: знати молит­ви, вміти читати ла­тиною Євангеліє (навіть і не розуміючи змісту прочитаного), знати хід церков­них відправ.

В своїх школах церква не могла обійтися без деяких елементів світської освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу. Пристосу­вавши ці елементи світської освіти до своїх потреб, церква стала мимовільною їхньою хранителькою. Античні дисципліни, що викладалися в церковних шко­лах, називались «сі­мома вільними мистецтвами». Під ними розумілися: гра­матика, риторика, діалектика (так званий «тривіум» — три шляхи знань, чи перший ступінь навчання) та арифметика, геометрія, астрономія, музика (так званий «квадривіум» — чотири шляхи знань, чи другий ступінь навчання). Але «вільні мистецтва» середньовіччя були лише віддаленою подобою того, що викладалося в античних школах.

На межі XI—XII століть церковні школи перестали задоволь­няти по­треби суспільства в освічених людях. В цей період відбува­ється швидкий ріст та розвиток середньовічних міст. З часом міс­та почали відчувати велику по­требу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торговельні домовлено­сті, працювати в орга­нах місцевого самоврядування, складати різні ділові па­пери. Ця потреба викликала до життя нові типи шкіл, головною особливіс­тю яких було те, що вони створювалися приватними особами, тобто не утримува­лися за рахунок церкви. Міські купці і ремісники були невдоволені як монопо­лією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх (гільдійських і цехових) шкіл, в яких навчання дітей проводилось би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торговельних справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувались коштом міського самовря­дування (магіст­рату). У цих школах учні вчилися читати, писати, лічити та знайомилися з ос­новами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами. Існували вони коштами, які вно­силися учнями у вигляді платні за навчання. З цього часу освіче­ність перестала бути привілеєм вузького кола представників цер­кви.

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сутич­ки між сусі­дами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного, ли­царського виховання. Лицарство середньо­віччя не має жодних спільних рис з тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисника жіночої гід­ності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військо­вих пограбу­вань. Вони з презирством ставилися до всіх видів пра­ці, в тому числі й розумо­вої. Лицарі створили для своїх дітей сис­тему світського виховання, в якій «семи вільним мистецтвам» шкі­льної освіти протиставлялись «сім лицарських доброчинностей”. Саме вони і являли собою зміст виховання та навчання хлоп­чиків. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати вірші та співати й грати на музичних інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку сини феодалів навчалися умінню їздити верхи та воло­діти зброєю, а потім вони від­ряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спочатку виконував обов'язки пажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав зброєносцем гос­подаря, беручи участь у військових походах. У віці 18—20 років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалось і під час війни, і в мирні роки.

3. Виникнення освіти для дівчат

Виховання та освіта жінок в епоху середньовічного феодалізму мало жорсткий кастовий характер. Дівчата знатного походження виховувались в сім'ї під наглядом матерів чи спеціальних вихова­тельок. Подекуди їх навчали чи­танню та письму ченці з найближ­чого монастиря. Широко практикувалось та­кож віддавати дівча­ток з заможних сімей на виховання до жіночих монастирів, де вони знаходилися протягом кількох років.

Багато хто з юних вихованок залишали монастир вже для того, щоб вийти заміж за волею батьків. Тому все навчання в монасти­рях було підпорядковане підготовці жінки до виконання її основ­ної функції: бути гідною дружиною, матір'ю, господинею. В мо­настирі дівчат навчали латинській мові, знайомили з Біблією, при­вчали до шляхетного поводження в світі. Молоді жінки повинні були навчитися танцювати, вишукано схилятися в реверансі, гра­ти на лютні та клавесині, підтримувати бесіду на визначену тему з двома чи трьома подру­гами. До змісту навчання входило навіть оволодіння мистецтвом користування віялом. Далі їх знайомили з основними правилами ведення домашнього госпо­дарства. Пе­редбачаючи лихі часи, які можуть спіткати будь-яку з вихованок, дівчат змушували виконувати і так звану «чорну роботу». Вони по черзі пра­цювали на кухні і в пральні, запалювали і чистили світи­льники, прибирали та мили підлогу. І, нарешті, в монастирі май­бутні «зірки» світського суспільства одержували елементарні відо­мості з історії та географії, викладені досить сухо, з міфології, арифметики, теології та латини.

Отже, можна зазначити, що в епоху середньовіччя освіченість серед жі­нок-дворянок була розповсюджена набагато ширше, ніж серед чоловіків-лица­рів. В деякій мірі це пояснюється тим, що католицька церква намагалася впли­нути на світських феодалів через їхніх дружин, які були виховані в монастирях в дусі релігійності. Недарма серед приданого дівчини з сім'ї феодала обов'яз­ково були книги релігійного змісту.

4. Виникнення перших університетів у Західній Європі та орга­нізація навчання.

У зв'язку з необхідністю поширення знань і з економічним розвитком Європи в XII—XIII ст. почала складатися особлива форма вищих навчальних закладів — університети (від лат. «universitas” — сукупність). Це були неба­чені раніше корпорації вчите­лів-магістрів та учнів-школярів. Університетська вчена спільно­та — аналог цеху середньовічних ремісників: школяр—учень, ба­калавр—підмайстер, магістр чи доктор—майстер. Навчаючи вчитися — формула середньовічної освіти. Сьогоднішній учень — завтра вчитель, сам був не проти повчитися на вченого Майстра.

Вчені люди, які мандрували Європою в цей час, стали звичним явищем. Серед них значну частину складали так звані ваганти (від латинського дієслова «vagari» — бродити), які являли собою культур­ну верхівку середньовічного учнівства. Це були шукачі кращої шко­ли з кращою ученістю. Про них казали, що «вони збирають знання по школах, як бджоли свій мед по квітах». Універ­ситети виникали по всій Європі: у Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Парижі (1200), Кембріджі (1209), Празі (1348), Кракові (1364) та в інших містах.

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так звані факультети (від лат. «facultas» — здібності). Пізніше під словом «фа­культет» почали розуміти те відділення університету, на якому ви­кладалась та чи інша галузь знань. Уні­верситети мали чотири факу­льтети. «Молодший», або «артистичний » (від лат. «ars» — мистецт­во) — найбільш численний. Це був загальноосвітній факуль­тет зі строком навчання 5—7 років, протягом яких вивчались «сім вільних мис­тецтв». Крім того було ще три «старших» факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5—6 років), на які сту­дентів приймали лише по закінченні «артистичного» факультету.

Таким чином, навчання мало приблизно такий вигляд. До п'ят­надцяти років хлопець навчався латинській мові, читанню, пись­му та рахунку в монас­тирській чи місцевій школі. По закінченні школи він — учень університетсь­кого магістра загальноосвітнього факультету, тобто «семи вільних мистецтв». Це відбувалося протя­гом двох років. Юнака вчили Аристотелевій логіці та фі­зиці, залу­чали до участі в студентських диспутах, а потім випробували на сту­пінь бакалаври. Наступні два роки відводилися на слухання лекцій з метафі­зики, психології, етики, політики (знову ж таки за творами Аристотеля). Вивчалась космологія і математика. Далі студент починав вчителювати. Він ставав помічником магістра, який вів диспути, де виступав у ролі відповідача. Результат цієї праці — іспит на ступінь ліценціата. Перша лекція в новій якос­ті — і він вже магістр мистецтв. Ще два роки молодий викладач навчає студен­тів, але й навчається сам. Двадцять один рік — поча­ток кар'єри магістра, а за плечима вже шість років університетсь­кої науки. Паралельно з обов'язковою дворічною викладацькою діяльністю можна було починати слухати курс яко­гось «старшого» факультету. Там свої правила іспитів, свої вікові межі. Після іспи­тів одержували ступінь магістра права, медицини чи теології. Але, щоб навчати теології, потрібно було, щоб вчителю виповнилось 34 роки, і щоб цьому передували вісім років навчання. Навчатися на богословському факуль­теті було найважче. Одних тільки бака­лаврів треба було одержати трьох видів: бакалавр Біблії, бакалавр сентенції та повний бакалавр.

Для того, щоб здобути вище знання «доктора наук», треба було закін­чити повний курс навчання в університеті (11—13 років). Основними методами навчання в університетах буди лекції і дис­пути; студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи — трактати. Лекція являла собою читання тек­сту, який вивчав­ся, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин. Другою формою навчання був диспут, основою якого було питання для обговорення. Тезу обирав ма­гістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти (втому числі й ті, що випадково потрапили на диспут).

Середньовічні університети були автономними установами, які мали ор­гани самоврядування. Ректор університету обирався на загальних зборах і тео­ретично ним міг стати навіть студент. За­вдяки своєму статусові університети Відігравали значну роль у роз­витку культури, руйнуванні феодальної обмеже­ності.

5. Культура епохи європейського Відродження. «Будинок радості» Вітторіно да Фельтре.

В історії країн Центральної та Західної Європи велике місце займає епоха Відродження. Це перехід від середньовічної культу­ри до культури нового часу. Епоха Відродження — це в Італії XIV— XVI ст., в інших державах — кінець XV — початок XVII ст. Ха­рактерними особливостями цієї епохи були: поява в середині фе­одального суспільства паростків капіталістичного способу вироб­ництва, розвиток мануфактури і торгівлі, зростання міст і за­родження нового класу — буржуазії. Замість середньовічного ас­кетизму в світогляді цієї епохи центральне місце займає відродже­ний античний ідеал діяльної, гармонічно розвиненої людини. Роз­виваються такі науки, як математика, астрономія, ме­ханіка, географія, природознавство; виникає книгодрукування.

Ідейна течія, яка протиставила теології світську науку, вису­нула ідеал життєрадісності людини, сильної тілом і духом, одер­жала назву гуманізму. Гуманісти на перше місце ставили культ людини і боролися проти релігійного світогляду, який закріпачу­вав особистість.

Гуманізм епохи Відродження відбився як у поглядах на вихо­вання, так і на організації практичної роботи школи. Гуманістич­на педагогіка характери­зувалась повагою до дітей., протестом про­ти фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. У школах значну увагу приділяли естетич­ному вихованню, вивченню латинської і грецької мов, а також математики, ас­тро­номії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва.

Одним з найяскравіших представників епохи Відродження є Вітторіно да Фельтре (1378—1446). В 1424 р. відкрив при дворі герцога Мантуанського школу, в якій навчались діти герцога і його наближених, а також діти бідних батьків, які утримувались за ра­хунок Вітторіно да Фельтре. Ця школа знахо­дилась на березі ма­льовничого озера, кімнати в ній буди світлими, просто­рими. Школа називалась «Будинком радості». Самою назвою Вітторіно да Фе­ль­тре підкреслював відмінність своєї школи від середньовічної аскетичної школи. Велика увага надавалась фізичному вихованню: діти займались верхо­вою їздою, плаванням, гімнастикою, фехтуванням. Тілесні покарання допуска­лись лише за антиморальні дії вихован­ців. Вивчались давні мови, римська і грецька літератури. Діти ви­вчали математику, у викладанні якої мали місце наочні посібники і практичні роботи. Школа Вітторіно да Фельтре користува­лась по­пулярністю, вона була зразком для створення нових гуманісти­чних шкіл в різ­них країнах Західної Європи, а самого Вітторіно да Фельтре називали «першим шкільним учителем нового типу».

6. Поєднання навчання з продуктивною працею Томаса Мора й Томазо Кампанелли.

Думка про виховання молодого покоління в процесі трудової діяльності була вперше висловлена англійським гуманістом Томасом Мором (1478—1535). Він був англійським письменником уто­пічного соціалізму. У творі «Зо­лота книга про найкращий люд і про новий острів «Утопія» намалював кар­тину ідеального суспільного ладу, де була відсутня приватна власність, пану­вала суспільна ор­ганізація виробництва і розподілу. У змальованій Т. Мором дер­жаві вона піклується про освіту і виховання своїх громадян. На­вчання є загальним для дітей обох статей, ведеться рідною мовою.

Поряд з елементарною освітою учням-утопійцям даються та­кож знання з музики, діалектики, науки числа і виміру, а також астрономії. Молодь вихо­вується в дусі гуманістичної моралі, фізичного розвитку, підготовки до трудо­вої діяльності. Землеробст­во вивчається теоретично в школі і практично на полях. Люди, які займаються наукою, звільнені від фізичної праці, а ті, які не ви­правдовують покладених надій, поверталися до землеробства і ре­месел. Все доросле населення Утопії може на дозвіллі займатися наукою і мистецт­вом в спеціально відведених для цього місцях.

Т. Мор проголошує принципи загального навчання, рівно­правної освіти для обох статей, висловлює думку про організацію самоосвіти, підкреслює ве­лику роль праці у вихованні дітей, впе­рше висловлює думку про знищення протилежності між фізич­ною та розумовою працею.

Ще одним представником утопічного соціалізму був італійсь­кий мисли­тель Томмазо Компанелла (1568—1639). Утворі «Респуб­ліка Сонця» чи «Мі­сто Сонця» показав ідеальний суспільний лад, при якому люди живуть на за­садах повної політичної і економіч­ної рівності. Приватна власність і гроші відсутні. Всі члени суспіль­ства зобов'язані займатись сільськогосподарською і ремісничою працею не більше чотирьох годин на день. Найздібніші займаю­ться наукою і мистецтвом. Готуючись до трудової діяльності, діти спо­чатку відвідують різні майстерні, а потім долучаються до громад­ської праці. Навчання розпочинається з двох років із застосуван­ням наочності. Стіни м. Сонця розписані картинами, на яких зобра­жені різні галузі знань і ремесел. Гуляючи зі своїм наставниками вздовж стін, маленькі діти засвоюють алфавіт і вчаться говорити, потім, граючись, оволодівають навчальними предметами. На вось­мому році життя діти приступають до активного і свідомого навчання. Виховним керівником держави є вчений Сонце (метафізик), його помічники — Мон (могутність), Сін (мудрість), Мор (любов).

7. Гуманістичні ідеї освіти й виховання (Ф. Рабле, Е. Роттердамський, М. Монтень).

Епоха Відродження зробила великий крок вперед, але гума­нізм цієї епохи був обмеженим, буржуазно-аристократичним, об­слуговуючи ідеї обме­женого кола осіб — верхівки суспільства. Гу­маністи не виступали проти експ­луатації селян, не захищали їх права на освіту, тому що вважали простих людей робочою силою країни, а культура залишалась доступною тільки заможному насе­ленню. Що стосується релігії, то вона і церква, як і раніше, про­довжували впливати на школу і виховання дітей.

В школі повинен панувати дух доброзичливого ставлення до дітей, яким перебування тут повинно приносити радість. Необ­хідно так поставити викла­дання, щоб дітям було цікаво. Слід ви­користовувати ігри і розваги для вихо­вання дітей. В справі вихо­вання будь-яке насильство шкідливе, не досягаючи мети, воно принижує дитину і прищеплює їй рабську психологію. Завдання освіти — допомогти учневі виробити власні переконання.

Франсуа Рабле (1494—1553), великий французький письмен­ник-гума­ніст — один з найвидатніших представників педагогічної думки епохи Відро­дження. В своєму романі «Гаргантюа і Пантагрюель» він піддав критиці схо­ластичне навчання, показав його порожність і нікчемність. Виклав свою сис­тему виховання, в якій показав навчання, засноване на вільному інтересі та ак­тивності дитини. Джерелом знань служать не тільки книги, а й вивчення при­роди шляхом безпосереднього спостереження, бесіди, які збу­джують дитячу думку, а також широке знайомство з оточуючим життям. Ф. Рабле пропонує давати дітям універсальні знання (мови, математику, астрономію, природо­знавство, історію, право, фізич­не виховання). Важливою складовою частиною різнобічного ви­ховання він вважав мистецтво.

Еразм Роттердамський (1466—1536) також належить до педа­гогів-гу­маністів. Народився в Роттердамі, в молодості декілька років провів в монас­тирі. Освіту отримав в Девентері. Більшу частину життя провів в подорожах, був у Франції, Англії, Італії, Німеччи­ні, Нідерландах, Швейцарії. Його головні роботи: памфлети «Хри­стиянський государ», «Скарга миру», «Похвала глу­пость, «Грубі вчи­телі», «Домашні бесіди» та ін. У памфлеті «Похвала глупо­сті» Еразм Роттердамський змалював жахливу картину тогочасного життя на­роду, піддавши гострій критиці стан освіти, навчання, вихован­ня дітей і мо­лоді у багатьох країнах Європи. Він вимагав реформ, які б сприяли розвитку справжньої освіти і виховання. Е. Роттер­дамський піддавав нищівній критиці всі верстви феодального сус­пільства, гостро критикував священнослужителів, їх неуцтво і роз­бещеність.

М. Монтень (1533—1592) народився в багатій освіченій купе­цькій сім'ї. Стверджував, що всі релігії, в тому числі і християнсь­ка, являють собою ви­гадку людей і спрямовані на те, щоб тримати в покорі народ. Вони завжди приносили людям шкоду, провокую­чи в них такі якості, як фанатизм та не­терпимість. М. Монтень виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не за­ймається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприро­дне, розумне пояснення фактів. Вважав, що освіта повинна розви­вати розум учнів, самостійність їх думок, критичне ставлення до будь-яких поглядів і ав­торитетів. Саме основне, на думку М. Монтеня, прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а та­кож до самого себе. Поряд з розвитком розуму найважливі­шим завданням, на думку М. Монтеня, є виховання високих мораль­них якос­тей дітей. Для того, щоб виконати це завдання, потрібне спілкування з оточую­чим світом — зустрічі з різними людьми, по­дорожі в чужі країни.

Учень повинен вчитися «у всякого, кого б він не зустрів — пастуха, ка­меняра, перехожого; треба використати все і взяти від кожного по його можли­востях». Так писав М. Монтень у своєму знаменитому творі «Досліди». М. Мо­нтень різко виступав проти християнської аскетичної етики, вимагав, щоб уч­ням викладалась філософія, наповнена життєлюбством і оптимізмом.

Дата добавления: 2014-01-04