Лекція №2. Філософія Нового часу

1. Якісно нова спрямованість філософії в епоху ранніх буржуазних революцій в Європі. (Декарт, Спіноза, Лейбніц, Локк, Берклі, Юм). Сенсуалізм і раціоналізм як альтернативні засади пізнавального процесу.

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI-XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: сенсуалізм та раціоналізм. Сенсуалізм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Розум не привносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Раціоналізм (ratio – розум) як цілісна система гносеологічних переконань почав складатися в 17–18 вв. в результаті «торжества розуму» – розвитку математики і природознавства.

Ідеалом зн ання як сенсуалізм, так і раціоналізм відповідно до духу епохи вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

Рене Декарт (1596-1650) французький філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії. У математиці Декарт запровадив Декартову систему координат, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних позначень. У фізиці він сформулював закон збереження кількості руху, запровадив поняття імпульсу сили. Декарт — автор методу радикального сумніву в філософії. Декарт був основоположником раціоналізму, установки, за якою наші знання складаються в основному або винятково з апостеріорного знання (знання, які людина отримує вивчаючи світ завдяки відчуттям), ідей, які у нас уже є. Він поставив розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки умовиводів інтелекту. Декарт вважав, що розум спроможний пізнати світ, проте, потребує правильного застосування, тобто методу^[5]. Він поставив собі мету наново обґрунтувати знання з огляду на нові досягнення в природничих науках тієї епохи, які він порівнює із частинами дерева: коріння — метафізика, фізика — стовбур, механіка, медицина та мораль — різні гілки. Останні з перелічених наук потрібні людині для опанування природи. Декарт сподівався припинити суперечки духовної еліти, якій він ставив у провину війни того часу. Його метод базується на індукції та дедукції. дедукція— спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів)- іде дощ, земля мокра.. Інду́кція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону, ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій. (Цей лебідь білий. Всі лебеді білі.)

Спіноза Бенедикт (1632-1677) Походив з багатої єврейської родини. На початку 1656 р. єретичні погляди Спінози, які розділяли також лікар Хуан де Прадо і вчитель Даніель де Рібера, привернули пильну увагу верхів єврейської громади. Спіноза піддавав, серед іншого, сумніву, що Мойсей був автором П'ятикнижжя, що Адам був першою людиною і що закон Мойсея володіє перевагою над «природним правом». Незабаром усі ці вільнодумства Спінози призводять до його судилища й публічного вигнання з єврейської общини. 27 липня 1656 р., коли Баруху не виповнилося ще й 24 років, у синагозі велелюдно йому, перерахувавши всі його порушення і злочини, оповістили акт про відлучення (херем). Членам єврейської общини було заборонено будь-яке спілкування зі Спінозою, а йому самому заборонялося надалі використовувати своє єврейське ім'я Барух (іврит «благословенний»). Віднині Спіноза прибирав ім'я Бенедикт. Стає атеїстом. Спіноза вважається пантеїстом, а його система називається пантеїзмом. У прямому своєму значенні це слово може бути передано, як обожнювання всього, всеобожествленіе. Дуже часто говорилося, що він вчить, що все існуюче - це бог. Набагато правильніше сказати, що, на думку Спінози, бог - це все, що поза його немислиме ніяке існування, а все існуюче - це форми бога-субстанції, бога першооснови. Форми переходять, субстанція вічна і незмінна.

Локк Джон (1632-1704) Вважав найкращою формою конституційну монархію, для чого необхідним є поділ гілок влади на парламентську, виконавчу та федеральну. У своїй теорії суспільного контракту виходить із природного стану людства, в якому, на відміну від Гоббса, для якого людина є егоїстичною істотою, люди мають право на життя, рівність, свободу та приватну власність. Вважав найкращою формою конституційну монархію, для чого необхідним є поділ гілок влади на парламентську, виконавчу та федеральну. У своїй теорії суспільного контракту виходить із природного стану людства, в якому, на відміну від Гоббса, для якого людина є егоїстичною істотою, люди мають право на життя, рівність, свободу та приватну власність. Якщо права людей масово порушуються, тоді вони мають право скинути владу. Локк вперше також довів право людини на прагнення до щастя, а не тільки на самозбереження.

Він розрізняє три елементи пізнання (впевненість в знанні найвища в першому, найнижча — в останньому):

· інтуїтивне: Людина впізнає у порівнянні відповідність або протилежність ідей. Інтуїтивна правда виникає тоді, коли ідеї не піддаються подальшому аналізу, коло вони є очевидними;

· демонстративне: в рамках аргументації кожен крок повинен підтверджується інтуїтивним пізнанням;

· cенситивне: можна спостерігати тільки зовнішні тілесні речі, оскільки у нас відсутні адекватні ідеї.

2. Філософія просвітництва. Проблема свободи людини та шляхи її соціального звільнення.

Філософ	Філософські погляди
Руссо Ж.Ж.	Шукач пригод. Вважав, що держава виникла в результаті теорії договору. Раціоналіст, на перше місце виносить страждання та співчуття (спів страждання).
Вольтер	Проти іудаїзму та християнства, вшановуючи при цьому І.Христа; виступав за освічену монархію, проти абсолютизму Прибічник сенсуалізму
Дідро Д.	*Катерина ІІ і бібліотека; виступав за освічену монархію, проти абсолютизму вчення про єдність матерії та свідомості; обґрунтовує вчення про вирішальну роль середовища для формування особистості. три види пізнання: спостереження, обмірковування, досвід.
Гольбах П.	Виступав проти християнства та зокрема РКЦ, глузуючи зі служителів культу.
Гельвецій К.	Був переконаний, що світ матеріальний, безмежний в часі і просторі, що матерія знаходиться в постійному русі; з двох почуттів любові до задоволення і відрази до страждання, виникає третє почуття любові до себе. Саме любов до себе він вважав первинним імпульсом всіх дій людини. Був прихильником вчення про вирішальну роль середовища у формуванні особистості, вважав пристрасті людини головною рушійною силою суспільного розвитку.У сфері політики та економіки Гельвецій виступав за повну ліквідацію феодальних відносин і феодальної власності. Був прихильником освіченого абсолютизму, оскільки вважав республіканську форму правління непридатною для великих держав.

3. Класична німецька філософія. Моральний смисл обмеження людського розуму і розширення меж віри. Основні принципи теорії пізнання та «категоричний імператив» І. Канта. Фіхте про роль філософії в науковому пізнанні.

Німецька класична філософія — термін, що об'єднує філософські праці німецьких мислителів кінця 18-го — початку 19-го століття. До визначних представників німецької класичної філософії заведено відносити Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Феєрбаха. Термін вживався в радянській і вживається в пострадянській філософській літературі. В європейській філософській літературі поширений термін німецький ідеалізм, до якого відносять майже всіх цих філософів за винятком матеріаліста Феєрбаха.

Імануіл Кант (1724—1804) У його творчості розрізняють два періоди- ''докритичний'' (до 1770р.) і ''критичний''. У ''докритичному'' періоді Кант визнав можливість умоглядного пізнання речей такими, якими вони існують самі по собі, а в ''критичний'' заперечував можливість такого пізнання на основі попереднього дослідження форм пізнання, джерел і меж пізнавальної здатності людини. Агностицизм (від грец. а — не, gnosis — знання) — вчення, яке повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу.

Категори́чний імперати́в — фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує єдиний фундаментальний моральний принцип: чинити так, аби завжди розглядати інших людей як цілі, а не як засоби. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.

Категоричний імператив Іммануїла Канта: «Дій лише за тією нормою, яку хочеш бачити універсальним імперативом — нормою для всіх людей і також для тебе… Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також — як до мети і ніколи — лише як до засобу». Кант також говорив, аналізуючи людську діяльність, що небезпечно ставити насолоду на перше місце — це загрожує самій сутності моралі…

Йо́ганн Го́ттліб Фі́хте Головний твір Фіхте — «Науковчення» (1794) — є трактатом про науку. Наукові положення, згідно з його поглядами, повинні спиратися на основоположення, які є достовірними самі собою. Таким достовірним фактом є визнання суб'єктом свого існування — «Я». «Я» охоплює собою все, що може бути мислимим. Діяльність суб'єкта, який визнає своє існування, розглядається як діяльність «Я», що відбувається у формі переходів від ствердження певної тези до протилежної, а від останньої — до третьої, яка має бути єдністю першої і другої. Крім тези про існування «Я», ми можемо виділити протилежну тезу — «не—Я».

4. Система філософії Гегеля. Гегелівська діалектика. Етичні та естетичні погляди Гегеля.

В философии Гегеля существенную роль играет понятие диалектики. Для него диалектика — это такой переход одного определения в другое, в котором обнаруживается, что эти определения односторонни и ограниченны, то есть содержат отрицание самих себя. Поэтому диалектика, согласно Гегелю, — «движущая душа всякого научного развёртывания мысли и представляет собой единственный принцип, который вносит в содержание науки имманентную связь и необходимость». Гегель употребляет слово «разум» не только в субъективном смысле — для обозначения определённой умственной способности, — но и в объективном смысле — для обозначения всех видов теорий, мыслей, идей и т. д.

Диале́ктика (греч. διαλεκτική — искусство спорить, вести рассуждение) — метод аргументации в философии, а также форма и способ рефлексивного теоретического мышления, имеющего своим предметом противоречие мыслимого содержания этого мышления.

5. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха. Філософія Маркса й Енгельса. Матеріалістична діалектика.

Людвіг Андреас Фойєрбах творець самобутньої філософської концепції матеріалістичного спрямування, яка отримала назву «антропологічний матеріалізм». Фойєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фойєрбахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. Отже, людина, за Фойєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями («предикатами»), зовнішньою та внутрішньою природою. Вища ж єдність проявляється в моральному наповненні цієї гармонії, яка реалізується у імперативі, вищому законі для Людини. Цей закон полягає у вимозі ставитися до людини як до найвищої цінності, як до бога. При цьому людина ставиться до себе як до бога, коли вона бачить божественне у іншій людині. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей).

Маркс і Енгельс авторыматериалистического понимания истории, учение об общественно-экономических формациях. настаивали на единстве революционной теории и практики международного рабочего движения. Они совместно разработали научную программу, стратегию и тактику пролетариата, обосновали его всемирно-историческую роль как творца нового общества, необходимость создания его революционной партии, осуществления социалистической революции и установления диктатуры пролетариата.

Дата добавления: 2014-01-04