Стабілізація легкоокислювальних речовин

Стабілізація розчинів солей, утворених слабкими кислотами та сильними основами.

Та антиоксиданта

Стабілізатора лізатора стабілізатора

Без додавання При додаванні стабі- При додаванні

Розчини солей сильних кислот та слабких основ

є стабільними у наступних випадках

Розчини: Розчини: Розчини:

Дімедролу; Атропіну сульфату; апоморфіну

Папаверину г/хл; дібазолу; гідрохлориду;

Тримекаїну; дикаїну (0,1%;0,2%;0,3%) новокаїну (5%,10%)

Еметину г/хл; новокаїну (0,25%; 0,5%;

Ефедрину г/хл. 1%; 2%);

Скополаміну г/бр;

Спазмолітину;

Стріхнину нітрату.

До цієї групи відносяться: натрію нітрит, кофеїн-бензоат натрію, натрію тіосульфат, еуфілін та ін.

У водних розчинах ці речовини легко гідролізуються, дисоціюючи ан іони і розчин набуває лужної реакції. Дисоціюють на іони і молекули води. В результаті взаємодії іонів солі та води утворюється кислота, що слабкодисоціюється НА. Це спричинює зменшення в розчині вільних іонів водню та накопичення надлишку іонів ОН^-, в результаті рН розчину збільшується.

СХЕМА ГІДРОЛІЗУ СОЛІ СЛАБКОЇ КИСЛОТИ ТА СИЛЬНОЇ ОСНОВИ

РА + НОН ↔ Р⁺ + ОН^- +НА,

Де РА – речовина, що дисоціює4

НА – кислота, що слабкодисоціює.

Це призводить до утворення важкорозчинних сполуук, що дають в розчинах муть або осад, що є недопустимим для ін’єкційних розчинів.

Для стабілізації розчинів солей слабких кислота та сильних основ рекомендується додавати стабілізатори основного характеру – 0,1 М розчин натрію гідроксиду або натрію гідрокарбонату.

Для забезпечення сприятливих умов для стабілізації препаратів, що піддаються гідролізу, рН розчину доводять до критерію, який відповідає мінімальному розкладанню речовин, додаванням різних речовин або буферних систем. Оптимальне значення рН вказано в НТД або встановлюється дослідним шляхом.

Так, для стабілізації 1л 10 та 20% розчину кофеїн-бензоату натрію рекомендується додавати 4 мл 0,1М розчину натрію гідоксиду, а до 30% розчину тіосульфату натрію – натрію гідрокарбонат в кількості 20,0 г на 1л.

Еуфілін – це сіль, утворена слабкою кислотою та слабкою основою. Він легко розкладається в кислому середовищі, проте додавання розчину натрію гідроксиду теж призводить до розкладення еуфіліну. Тому для отримання стійких розчинів еуфіліну необхідно застосовувати препарат із вмістом етилендіаміну – 18-22%, тефіліну – 75 -82% та такий, що витримує додаткові випробування. Вода для ін’єкцій повинна бути вільною від вуглекислоти шляхом кип’ятіння або насичення азотом.

До даної групи речовин відносяться: кислота аскорбінова, вікасол, натрію саліцилат, салюзид, стрептоцид розчинний, сульфацил-натрій, тіаміну хлорид, похідні фенотіазину, новокаїнамід та деякі інші лікарські речовини.

Причиною легкого окислення є вміст фенільної, карбонільної, етаноло-, аміно-груп, тобто груп із рухливим атомом водню.

Окислення лікарських речовин в процесі приготування ін’єкційних розчинів проходить в присутності кисню, що міститься у воді та над розчином. Процес окислення значно посилюється під впливом сенсибілізуючих факторів:

· Світло;

· Тепло;

· Значення рН тощо.

Згідно теорії цепних реакцій, рухливий атом водню відривається від молекули та утворюється вільний радикал. Він реагує з киснем, утворюється пероксидний радикал. Пероксидний радикал реагує із іншими молекулами речовин, що окислюються, утворюється гідропероксиж та овий радикал. Гідропероксид розпадається із утворенням нових радикалів – цепна реакція.

СХЕМА ПРОЦЕСУ ОКИСЛЕННЯ.

RH→R ^. →RO₂ ^. →ROOH→R ^.,

Де RH – речовина, що окислюється;

R^- - Алкільний радикал;

RO₂ - Перекисний радикал;

ROOH -Гідроперекис.

Стабілізація розчинів легкоокислювальних речовин здійснюєтья шляхом:

· Ведення антиоксидантів;

· Введення комплексонів для зв’язування іонів важких металів;

· Створення оптимальних меж рН;

· Зменшення вмісту кисню в розчиннику та над розчином (насичення СО₂ , заповнення в току інертного газу);

· Використання світлонепроникної тари для зменшення ініціюючого впливу світла.

Дата добавления: 2014-01-04