Поняття етносу та основні етапи його розвитку

Етнос — це стійка культурна спільнота, яка має спільну історичну територію або зберігає символічний зв'язок з нею, спільні культурні та психологічні риси, що сформувалися впродовж століть. Важливим елементом етносу є спільна історична територія, де відбувався процес його становлення й розвитку.

До основних елементів етносу також належать такі психологічні й культурні явища, як історична пам'ять, мова, релігія і держава. Історична пам'ять включає як реальні факти, так і історичні міфи. Реальними фактами можуть бути елементи культури (могили, храми, замки) і природного ландшафту (краєвиди). Історичними є міфи про спільне походження етносу. Так, сучасні греки вважають себе нащадками античної Еллади, а українці — Київської Русі, хоч обидва народи зазнали глибоких етнічних змін і якісно відрізняються від своїх попередників. Кожен народ береже в історичній пам'яті міф про золоту добу, що у критичні періоди історії надає йому силу подолати негаразди й вистояти. За допомогою мови, яка постійно оновлюється, змінює свою структуру, етнос передає із покоління в покоління свій історичний досвід, зберігає самобутність і безперервність. Релігія, надаючи нормам співжиття етносу священного змісту, закладає культурну основу етнічної ідентичності. Світова релігія, хоч і виходить за межі етнічного, все ж через обрядовий колорит забезпечує основну функцію етнічної інтеграції.

Є два способи утворення етносу: об'єднання та поділ. З одного боку, етнос формується шляхом об'єднання племен, міст-держав, з іншого — утворюється внаслідок сектантського розколу або етнічного розпаду, за якого одна з етнічних груп відколюється від основної і стає новою етнічною спільнотою.

Етнос може змінюватися, зникати або оновлюватися. Цілковите зникнення етносу можливе лише за умови геноциду та етноциду. Геноцид — це свідома політика фізичного знищення етносу (наприклад, знищення нацистами євреїв або турками вірмен). До основних чинників оновлення етносу належать: релігійна реформа, культурні запозичення, рух широких народних верств, міф про етнічну обраність.

Термін "етнічна група" (або "етнічна категорія") має два значення: 1) сукупність людей, яка є структурним елементом етносу, але має специфічні культурні особливості і сприймається з боку чужинців як окрема група; 2) частина етносу на території іншої національної держави. У першому випадку етнічні групи, незважаючи на культурну відмінність, не виділяють себе із загального етносу, але можуть підкреслювати свою окремість.

Однією з основних категорій етнополітики є нація, її розуміння ґрунтується на трьох концепціях: територіальній, етнічній, етнотериторіальній.

Процес етнізації або набуття етнічності особою можна представити

такими складниками:

• генетичне наслідування;

· вплив родини, найближчого соціального оточення;

· засвоєння рідної мови;

· засвоєння головних елементів етнічної культури: традицій, звичаїв, обрядів, міфів, вірувань тощо;

· вплив етнічно забарвлених елементів повсякденної побутової куль­тури;

· взаємодія з іншими культурами, усвідомлення диференціації на «ми» і «вони».

Е

Якщо розглядати етнонаціональну спільноту як соціальний суб'єкт, то вона, як і особа, також перебуває в процесі становлення і набуття рис соціальної зрілості. В.Арбеніна виокремлює чотири основні етапирозвитку етнонаціональної спільноти як суб'єкта.

1. Нижчий рівень зрілості, якому відповідає номінальна, типологічна спільність. Вона охоплює індивідів, які успадкували спільні ознаки етнічної приналежності.

2. На другому стані відбувається подальше згуртування членів певно утворення і помалу складається наступний тип спільності — соціально-психологічний. На цьому етапі формується етнічна Ідентифікац членів певної спільноти, «образу ми» і «відчуття ми».

3. Змістом третього етапу є становлення ідеологічної спільності, а й ознаками — усвідомлення своїх інтересів, потреб, цілей, завдань розвитку, місця в соціальній системі, формування ідеологем, програм тощо.

4. Нарешті, етнонаціональною спільнотою досягається вищий рівень соціальної зрілості — організаційний, якому притаманні система внутрішньогрупових комунікацій, організаційних форм об'єднання поява загальновизнаних лідерів, груп ідеологів та організаторів.

З досягненням кожного наступного етапу посилюється вага певної етнонаціональної спільноти в суспільстві, вона починає відігравати дедалі помітнішу роль і у внутрішньому житті соціуму, і в міжнародніх відносинах.

Отже, і член певної етнонаціональної спільноти, і сама ця спільнота мають здатність виступати суб'єктами міжетнічних і міжнаціональні відносин та взаємодій. На думку Є.Бабосова, всю багатоманітність етносоціальних взаємодій можна звести до таких основних типів;

· придушення;

· домінація (панування);

· суперництво;

· конфлікт;

· асиміляція (тобто злиття одного народу з іншим через засвоєння його мови, звичаїв, культури тощо);

· акомодація (або пристосування до інонаціональної культури);

· кооперація (співробітництво).

На жаль, як бачимо, в соціальній практиці людства переважали такі види етнонаціональних взаємодій, які пов'язувалися насамперед частковою чи повною дискримінацією тієї чи тієї етнічної групи, підкоренням іншій, сильнішій з подальшим розчиненням першої в інонаціональному організмі. Більшість дослідників схиляється до думки, що найбільш напружені стосунки між етносами, націями, етнічними групами поволі відходять у минуле і починає переважати останній тип взаємин — кооперація і співробітництво.

Дата добавления: 2014-01-04