Тема 4 моделювання поведінки споживача на ринку товарів

Птах

«Елеонора Рош Хайдер [Рош Хайдер 1973] порушила питання про те, чи сприймають люди належність до категорії як питання, яке можна вирішити однозначно, або ж як питання ступеня. Наприклад, чи розглядають люди представників даного біологічного виду просто як птахів або не-птахів, або ж вони розглядають їх як птахів в певній мірі? Результати Хайдер послідовно вказують на останнє.

"Вона попросила піддослідних розкласифікувати птахів за ступенем належності до категорії, тобто за ступенем відповідності ідеальному образу птаха. Зважаючи на відсутність однозначної відповіді на питання про належність до категорії, можна було б очікувати, що випробовувані будуть ухилятися від відповідей або давати відповіді навмання. Замість цього і всупереч сподіванням, утворилася чітка ієрархія відносин до категорії 'птах':

Ієрархія належності до категорії "Птах"

(1) малинівки (вільшанка)

(2) орли

(3) кури, качки, гуси

(4) пінгвіни, пелікани

(5) летючі миші

Вільшанки - типові птахи. Орли, є хижаками, менш типові. Кури, качки та гуси - ще менше птахи. Летючі миші навряд чи взагалі належать до птахів. Корови однозначно до птахів не належать".

Летюча миша визначено НЕ є птахом, страус Є птахом – «дивним» птахом, нетиповим птахом, але птахом. Летючих мишей, які не мають пір'я, не мають дзьобів, не відкладають яєць, не відносять до птахів, тому що пір'я, дзьоби і яйця вважаються НЕОБХІДНИМИ (а не просто прототиповими) ознаками поняття [1] 'птах' (пор. Wierzbicka 1985:180).

Із теорією категоризації пов'язане поняття ментальних репрезентацій, під яким розуміють умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний світ у свідомості, втілюють знання про нього і почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення [Штерн 1998: 214—215]. Процеси свідомості й мислення розглядаються як оперування ментальними репрезентаціями. На думку американського мовознавця А. Пайвіо, ментальні процеси у свідомості опосередковані не тільки мовою (словесними формами), а й уявою (образами). Порівняльний аналіз мови й уяви як засобів репрезентації показує, що хоча вони в багатьох випадках виконують різні функції, однак гармонійно доповнюють одна одну. За Джеррі Аланом Фодором, ментальна репрезентація є специфічною мовою мислення. Відчуття, які виникають у людини в процесі взаємодії з довкіллям, спричинені інформацією, що надходить до неї сенсорними каналами (зоровим, слуховим, тактильним). Сенсорні механізми перетворюють ці матеріальні стимули на символічні утворення, які і є ментальними репрезентаціями.

Основним семантичним поняттям у когнітивній лінгвістиці є «концепт», і саме цим когнітивна лінгвістика найбільшою мірою відрізняється від інших напрямків дослідження семантики (логічного, структурного тощо).

Концепт – найбільша оперативна одиниця мен­тального рівня, яку на вербальному рівні може позначати слово, словосполучення, фразеологізм, речення чи текст.

А. Вежбицька розрізняє концепт-мінімум, концепт-максимум і енциклопедичний додаток (доповнення).

Концепт-мінімум — це неповне знання смислу слова (мовцеві відома реалія, але далеко не все, що її стосується; у життєвій практиці вона для нього не є важливою або ж він з нею ніколи не стикався).

Концепт-максимум охоплює всебічне (повне) знання мовцем смислу слова (реалія йому відома в усіх аспектах), у тому числі енциклопедичні відомості, професійні знання про реалію. Так, якщо для мешканця України концепт «яблуко» є концептом-максимумом, то концепт «ківі» є концептом-мінімумом (мовці не знають, на кущі чи на дереві ростуть ці фрукти, як ці рослини доглядають, як вони цвітуть, коли дозрівають плоди тощо).

Використовують поняття ідеалізована когнітивна модель [Lakoff 1987], під якою розуміють усі наші уявлення про об'єкт зразу, в цілому, якийсь «нерозчленований образ», що зумовлює певну поведінку мовного знака (рольову структуру).

Так, англ. jogging «біг підтюпцем» і running «біг» мають різні «ідеалізовані когнітивні моделі». Jogging асоціюється зі здоровим способом життя, фізичною формою людей середнього класу, які досягли успіху в суспільствах розвинутих країн. Концепт цього слова не містить змагання, цільові ситуації, а також несумісний з малолітніми дітьми, людьми похилого віку, тваринами та іншими концептами, звичайними для running (не кажуть *jog to catch the bus «бігти підтюпцем, щоб устигнути на автобус», jog after someone «бігти підтюпцем за кимсь», a run to catch the bus «бігти, щоб устигнути на автобус», run after someone «бігти за кимсь»).

Зміна поняття значення на поняття концепту засвідчує зміну орієнтацій від трактування смислу як абстрактної сутності, репрезентація якої не пов'язана з мовцем і адресатом, до його інтерпретації як ментальної сутності, що з'єднує зовнішній світ із внутрішнім світом людини. Тут мовознавство повернулося до гумбольдтівського розуміння мови як «третього, проміжного світу». Отже, когнітивна семантика вивчає не значення слів, а концепти. Це абсолютно новий підхід до вивчення семантики.

Серед різних методик концептуального аналізу вирізняються етноцентрична концепція А. Вежбицької, яка виходить із того, що значення зумовлене ментальністю певного етносу. Кожна мова специфічна, в ній відображений своєрідний національний характер. Способи концептуалізації світу закладені в мові. Завдання лінгвіста — реконструювати властивості національного характеру через мову. Оскільки різні мови концептуалізують світ неоднаково, то через зіставлення мов виявляються відмінні концептуальні структури світу. Однак концептуальні структури не є статичними.

Кожен концепт пов'язаний з деякими іншими концептами, і разом вони утворюють домени, тобто фони, із яких вичленовується концепт. Так, концепт «дуга» сприймається з опорою на уявлення про коло, концепт «гіпотенуза» — з опорою на поняття про трикутник. Співвідношення між концептом і доменом Р. Лангакер інтерпретує в термінах профіль і база [Langacker 1987, 1988, 1991а, 1991b]. Він вважає, що семантику можна зображати у вигляді схем, де виділена грубою лінією чи іншим знаком частина буде профілем мовної одиниці, а все інше — її базою. Так, наприклад, гіпотенузу можна зобразити як ^, а дієприкметник gone «який прийшов» як

GONE

tr

t

Для gone профілем є результативний стан, а все інше (рух, переміщення) — базою.

Упорядковане поєднання концептів у свідомості людини становить її концептуальну систему. Ці концепти можуть бути картиноподібні й мовоподібні. Концептосистему, таким чином, не можна зводити до ментального лексикону, тобто системи вербалізованих (ословлених) знань, яку ще називають внутрішнім лексиконом, тезаурусом, мовною пам'яттю. Концептосистема і ментальний лексикон перебувають у відношенні «ціле — частина», оскільки концептосистема — це єдиний рівень представлення знань, що поєднує мовну, сенсорну й моторну інформацію [Селіванова 1999: 71].

Концептосистема не є стабільною. Навпаки, вона динамічна, весь час змінюється під впливом постійного процесу пізнання. Водночас належить зазначити: концептосистеми в різних людей не збігаються, що залежить не тільки від їхнього інтелектуального рівня, а й від життєвої практики.

Компонентами концептосистеми є фрейми. Фрейм (від англ. frame «каркас, остов», «будова, структура, система», «рамка», «окремий кадр фільму» таін.) — це структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості (пам'яті) людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому ж ситуативному шаблоні.

Поняття фрейму ввів Марвін Мінський у 1974 р.

За Мінським, фрейм — це ієрархічно впорядкована репрезентація певної стандартної ситуації дійсності. У пам'яті людини зберігається великий набір різноманітних фреймів, які актуалізуються під час сприймання нових сцен. Як і вся концептосистема, фрейм має мовну й позамовну сутність. Він репрезентує у свідомості людини стереотипну ситуацію і зв'язки цієї структури з деякими іншими видами інформації, наприклад, як користуватися фреймом і що робити, коли певні плани не здійснилися. Фрейм не є закритою структурою. Він може доповнюватися шляхом поглиблення інформації про ситуацію, образного, символічного, метафоричного та ін.) уявлення про неї.

Ідея фреймів знайшла своє застосування в дослідженні механізмів розуміння природної мови. Ч. Філлмором уведено поняття інтерпретувального фрейму як інструмента опису семантики лексем, граматичних категорій та тексту.

Р. Шенк застосовує фреймовий аналіз до аналізу розуміння смислу зв'язного тексту. Зокрема, він розрізняє два різновиди фреймів — сценарії та плани.

Сценарії описують стандартні, типові ситуації в їх розвитку. До сценаріїв входять назва ситуації, імена учасників ситуації, перелік причин виникнення ситуації та набір сцен (певних дій).

Плани слугують для встановлення причиново-наслідкових зв'язків між сценаріями (послідовності дій). Вони складаються зі сцен і сценаріїв, які ведуть до певної мети. Д. Поспєлов скористався фреймами для формування прикладної семіотики як нової парадигми штучного інтелекту, а А. Баранов для моделювання процесів метафоризації на когнітивному рівні.

У багатьох працях когнітивістів використовуються поняття фігури і фону, запозичені з ґештальтпсихології. Леонард Талмі, який увів ці терміни в лінгвістику [Talmy 1978], звернув увагу на те, що звичайно, наприклад, кажуть човен біля верби, автомобіль поруч з будинком, а не *верба біля човна, *будинок поруч з автомобілем. Рухомі об'єкти у просторі й часі — це фігури, а нерухомі — фон. Фігури, маючи просторові й часові межі (об'єкт на фоні простору, факт на фоні процесу), тяжіють до визначеності (англійською мовою не можна сказати *А table is near the wall, а тільки The table is near the wall). Отже, фоном є нерухомі, громіздкі об'єкти, не обов'язково визначені (певні) і які часто не мають просторових і часових меж.

Поняття фону і фігури знайшли застосування в описі семантики прийменників і в аспектології (розділі граматики, який вивчає дієслівний вид і суміжні з ним видо-часові категорії та способи дії). На думку Талмі, їх можна застосувати й у дослідженні відмінкової граматики (за Філлмором), де агенс, інструмент і пацієнс будуть інтерпретуватися як мобільні, а джерело, кінцева межа, маршрут, місцеположення як статичні.

Особливу увагу когнітивісти приділяють вивченню метафори, вважаючи, що вона займає в когнітивній моделі мови центральне місце. Так, Дж. Лакофф і М. Джонсон указують, що повсякденні метафори слугують для структурування навколишньої дійсності й керують інтелектуальною діяльністю людини та її вчинками [Лакофф, Джонсон 1987; див. також: Мак-Кормак 1990]. Водночас метафора є знаряддям формування нових ментальних категорій, утворення нових концептуальних систем, формування нового знання. На думку когнітивістів, усі значення (лексичні, словотвірні, граматичні) пов'язані між собою метафоричними перенесеннями. У кожній метафорі є донорська і реципієнтна зони. Донорська зона завжди конкретна й антропоцентрична: для її породження широко використовується людина, зокрема її тіло (ручка, ніжка, горло, вушко, ніс, око (очко), чоло тощо), місцезнаходження у просторі та рух (укр. він у жаху / його охопив жах; дійти висновку; рос. он в ярости / пришел в ярость).

http://www.brusov.am/docs/library/lakoff.htm

LOVE IS A JOURNEY

ЛЮБОВЬ — ЭТО ПУТЕШЕСТВИЕ

Look how far we've come.

Посмотри, как далеко мы зашли.

We're at a crossroads.

Мы на перепутье.

We'll just have to go our separate ways.

Мы просто должны идти каждый своей дорогой.

We can't turn back now.

Мы уже не можем повернуть назад.

I don't think this relationship is going anywhere.

Я не думаю, что эти отношения к чему-нибудь приведут.

Where are we?

Где мы?

We're stuck.

Мы застряли.

It's been a long, bumpy road.

Это была долгая ухабистая дорога.

This relationship is a dead-end street.

Эти отношения заведут нас в тупик.

We're just spinning our wheels.

Мы просто стоим на месте (букв, прокололи колеса).

Our marrige is on the rocks.

Наш брак разбился о скалы.

We've gotten off the track.

Мы сошли с колеи.

This relationship is foundering.

Эти отношения терпят крах (букв, идут ко дну).

В этих примерах основная метафора — ПУТЕШЕСТВИЕ; есть разные виды

путешествий, которые можно совершить: на машине, на поезде, по морю.

У когнітивній семантиці метафора стала робочим інструментом, методом опису полісемії, її типів, способів переходу від одного значення до іншого. Більше того, за допомогою метафори відтворюється історія значень, причини і послідовність їх появи, тобто досліджується діахронічна семантика. Це є ще одним свідченням того, що когнітивна лінгвістика повертається до історико-філологічних, доструктуралістських традицій. Когнітивісти вважають, що діахронічний опис є дуже важливим для інтерпретації полісемії в синхронії. Вони принципово не диференціюють закони історичного розвитку мови і їх синхронної будови.

Схеми, які показують зв'язки між значеннями, М. Джонсон назвав топологічними схемами (image schema) [Jonson 1987], а напрямок, який вивчає відношення між окремими значеннями слова, — топологічною семантикою. Типова модель схем (pattern) типу «контейнер» (вмонтовані один в одного об'єкти; об'єкти як вмістилища), «шлях», «поверхня», «перешкода», «контакт», «шкала» та ін. застосовується до опису багатьох слів зразу. Кожна схема відштовхується від форм і рухів людського тіла, які переносяться на навколишню дійсність (це явище, що засвідчує антропоцентричність семантики, отримало назву embodiment «втілення, уособлення»).

Крім когнітивної семантики в когнітивній лінгвістиці існує низка когнітивно-граматичних теорій та концепцій. До них належать відмінкові граматики (case grammars), «когнітивна граматика» Р. Лангакера, «теорія ґештальтів» Дж. Лакоффа, «конструкційна граматика» Ч. Філлмора.

Особливою оригінальністю характеризується конструкційна граматика Філлмора. На думку вченого, є чимало таких мовних виразів, у яких форма або зміст не виводяться зі значення або форми їхніх складників (одиниць, що до них уходять). Тому потрібно ще враховувати значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники конструкції. Згідно з цією ідеєю вихідною (початковою) є конструкція, а не дієслово. Конструкція, властива для певного класу дієслів, здатна «втягувати» дієслова інших класів. Дієслово ніби вмонтовується в різні конструкції (за умови, що воно відповідає передбачуваним цими конструкціями обмеженням на дієслівне місце) й отримує властиве конструкції значення:

Диліжанс їхав (плив, чесав) через село.

Іди (шуруй, мотай, чеши) звідси.

Як інструмент опису когнітивісти використовують поняття «blending», під яким розуміють неправильне суміщення. Згідно з blending'oм породження речення і тексту завчасно не запрограмоване, а є спонтанним процесом, за якого мовець може припускатися помилок. Заповнення аргументних місць когнітивісти пропонують представляти як blending предикатної структури та імені.

Таким чином, у когнітивній лінгвістиці стираються межі, встановлені структуралізмом, між семантикою і психологією, синхронією і діахронією, мовою і мовленням, словниковою й енциклопедичною інформацією, значенням і смислом, різними значеннями полісемічних слів і навіть різними концептами. Заперечується принцип мовної економії та принцип алгоритмічної побудови речення. Стверджується, що мова не є економною, вона не тільки допускає дублювання, а й вимагає його, і функціонує не за алгоритмічними законами. Мовознавство якоюсь мірою повернулось назад — до історико-філософських традицій кінця XIX — початку XX ст. [Рахилина 2000: 378].

Такий поворот науки про мову є цілком закономірним, що відповідає розвитку думки згідно із законом заперечення заперечення. Жодна наукова парадигма не може претендувати на статус абсолютно правильної і єдино можливої, однак кожна з парадигм — це новий (інший) погляд на таке складне, багатовимірне явище, як мова.

Безумовно, не все в когнітивістиці витримає перевірку часом. Когнітивістів нині критикують за відхід від проблеми значення, підміну значення значно ширшим поняттям інформації, а також за звуження (вузьке розуміння) поняття антропоцентричності, що теж зводиться до чистої інформації, тоді як насправді найважливішою рисою людського інтелекту є воля, яку когнітивісти ігнорують. Синтактика символів, якою когнітивісти найчастіше обмежуються, не може адекватно відобразити ментальність людини [Демьянков 1994: 20—21].

Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що всередині когнітивної лінгвістики представлені такі розділи.

1. Дослідження процесів породження і розуміння природної мови. Історично це найбільш ранній розділ, багато в чому що сформувався за участю фахівців з комп'ютерного моделювання розуміння та породження текстів. З провідних лінгвістів когнітивного профілю найбільш значущі результати в цій галузі має У. Чейф, який розробив категорії поточної свідомості й активації, а також низку похідних від них понять.

2. Дослідження принципів мовної категоризації. Їм приділив значну увагу Дж.Лакофф, що розвивав ідеї Елеонори Рош. Остання показала неадекватність традиційних (висхідних ще до Арістотеля) уявлень про категорії як множини з чіткими границями/межами, до яких якийсь об'єкт може або належати, або не належати, причому всі члени деякої категорії мають однаковий статус. Експерименти показують, що насправді межі категорій розмиті, а самі категорії мають внутрішню структуру: деякі їх елементи представляють категорію краще, ніж інші, тобто є прототипні її члени. Наприклад, прототипний птах - це для англомовної картини світу вільшанка, а для україномовної - горобець, тоді як пінгвін або страус перебувають на периферії категорії. Поняття прототипу має дуже широку застосовність: воно використовувалося для інтерпретації співвідношення фонеми і алофонів, для опису морфологічних і синтаксичних процесів, спираючись на нього, можна запропонувати інтуїтивно прийнятне розмежування поняття мови і діалекту та ін. Всередині категорії члени можуть бути пов'язані різними відносинами, які також були вивчені. Понад те, самі категорії теж неоднакові: було показано, що серед них є привілейовані, яким відповідають так звані концепти базового рівня категоризації. Назви, що відповідають цьому рівню, охочіше використовуються, легше пригадуються, раніше засвоюються дітьми, зазвичай лінгвістично більш прості, мають більшу культурну значимість і володіють ще поряд примітних властивостей: такий, наприклад, концепт "собака" в порівнянні з вищерозташованих концептом "тварина" і нижнім концептом "пудель".

3. Дослідження типів поняттєвих структур та їх мовних відповідників. Ці роботи також були початі в рамках штучного інтелекту (Р. Абельсоном, Р. Шенком, М. Мінським - авторами таких популярних категорій, як фрейм і сценарій), однак згодом адаптовані для потреб лінгвістичного дослідження Ч. Філлмора. У дослідженнях подібного типу когнітивна лінгвістика взаємодіє з соціологією та культурологією.

4. Дослідження когнітивно-семантичних суперкатегорій пов'язано, насамперед, з Л. Талмі, який робить спробу визначити набір ієрархічно впорядкованих образоформувальних систем - категорій, за допомогою яких природна мова концептуально структурує уявлення про дійсність (це категорії когнітивного стану, конфігураційної структури, вже згадуваної динаміки сил, розподілу уваги та ін., кожна з яких має свою складну структуру). Подібний коло проблем дещо по-іншому розглядається в роботах Дж.Лакоффа і Р. Ленекера.

5. Дослідження просторових відносин і типів концептуалізації руху у мові. Це та точка, в якій перетинаються майже всі основні програми когнітивної лінгвістики. Лакофф розробив поняття образної схеми (image-schеma) і розглянув деякі важливі типи схем (вмістище, частина-ціле, шлях, зв'язок) і їхні мовні відповідності; серед образофоромувальних схем Талмі найдетальніше розробив категорію конфігураційної структури, у рамках якої розглянув такі граматично зафіксовані поняттєві категорії, як кількість, розділеність, протяжність, обмеженість, членування простору та ін.; докладно розглянуто просторову свідомість у численних публікаціях Джекендоффа і Ленекера.

6. Дослідження тілесного базису людської свідомості та мови. В їх основі лежить ідея так званого концептуального втілення/утілеснення (conceptual embodiment), відповідно до якого побудова поняттєвого світу людини (і семантики природної мови), включаючи принаймні деякі з найбільш абстрактних його фрагментів, зумовлено біологічною природою людини і її досвідом взаємодії з фізичним і соціальним світом. Передбачається, що багато з яких понятійних і мовних категорій в підсумку зводяться до особливостей будови й функціювання людського тіла - наприклад, його асиметрії, що виявляється в наявності в людини «верху» і «низу», «перед» і «заду», «правого» і «лівого» з їх різною роллю в русі (обличчям вперед у нормі), сприйнятті, контакті з ґрунтом, фізіологічних відправленнях, соціальних ритуалах і ін. Поняттєві уявлення про тіло виступають сполучною ланкою між тілесною природою людини та її мовою. Важлива роль приписується також самому усвідомленню поверхні тіла як кордону між «внутрішнім» і «зовнішнім» світами, пов'язаних між собою деякими каналами (звідси метафори вмістилища і каналу). Розроблення відповідного кола уявлень ведеться з кінця 1970-х років насамперед такими дослідниками, як Дж.Лакофф, М. Джонсон, Ф. Варела, Е. Рош; у російській лінгвістиці подібні уявлення формулюються в термінах антропоцентричною мови (Ю. Д. Апресян). Доктрина концептуального втілення є сумісною із загальним уявленням про наявність у розуму тілесного носія (звідси її апеляції до сучасної нейронауки), але на практиці оперує з семіотичними фактами.

7. Дослідження метафори і метонімії в мові. Це - «фірмова страва» Дж.Лакоффа, який перетворив традиційну проблематику в одну із найпопулярніших дослідницьких сфер у лінгвістиці й ряді суміжних наук. Теорія, яка була сформульована в книзі Метафори, якими ми живемо, опублікованій Лакоффом спільно з філософом М. Джонсоном в 1980, трактує метафору як інструмент осмислення нових поняттєвих сфер у термінах сфер, що стоять ближче до з безпосереднього досвіду людини: пор. буквальне геометричне використання визначення високий у словосполученні висока людина, високе дерево і його метафоричні переноси на сферу механічної (висока швидкість), термо-(висока температура) і електро-(висока напруга) динаміки, етики (висока мораль, висока відповідальність), естетики (високе мистецтво), права (високий суд), соціальних відносин (високий пост), трудової діяльності (висока майстерність) і т.д. Зведення різноманітних семантичних відносин до досить елементарних (насамперед просторових) схем, понад те, в багатьох випадках схемами з заданого і вже дослідженого списку (вже в 1989 для англійської мови Лакофф із колегами склав Базовий список метафор, більшість з яких представлено, наприклад, і в українській мові), а також виявлення корелятів природних для концептуальної сфери-джерела наслідків певної її організації в іншій концептуальної сфері виявилося досить продуктивним, десь навіть захоплюючим і при цьому цілком респектабельним заняттям - по суті справи, оригінальним дослідницьким методом когнітивної лінгвістики.

ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА

Графічний аналіз споживчого вибору між двома благами за допомогою кривих байдужості та бюджетної лінії можна значно наблизити до реальності, якщо розглядати вибір між окремим благом і всіма іншими благами. Таке припущення дещо змінює параметри моделі, а саме: по вертикальній осі відкладається загальна сума грошей, що витрачається на придбання всіх інших благ, а по горизонтальній — кількість блага Х. Тоді формула бюджетного обмеження матиме вигляд:

Гранична норма заміщення благом Х витрат споживача на інші блага виражається в грошовій формі й означає міру готовності пожертвувати можливістю витратити бюджет на інші блага задля споживання додаткової оди­ниці Х, залишаючись на даній кривій байдужості.

. (4.1)

Рис. 4.1. Лінія «дохід—споживання»

Рис.4.2.Побудова лінії Енгеля на основі лінії «дохід-

споживання»

Рішення споживача щодо придбання блага Х залежить від доходу, яким він розпоряджається в певний проміжок часу. Зміни у доході (бюджеті) можуть привести до зміни кількості блага Х, що купується. Моделювання цього явища здійснюється за допомогою переміщення бюджетної лінії паралельно самій собі (нахил залишається без змін, оскільки незмінним є співвідношення цін) та знаход­ження нового положення точок оптимуму (рівноваги) споживача. Крива, що проходить через усі точки рівноваги, які відповідають різ­ним величинам доходу, називається лінією «дохід—споживання» (рис. 4.1).

Залежно від зміни доходу може змінитися і ставлення споживача до блага X: як до блага з нормальною споживчою цінністю (повноцінного) або ж блага з низькою споживчою цінністю (неповноцінного). Споживання повноцінних благ при збільшенні доходу зростає, що зумовлює додатний нахил лінії «дохід—споживання». Споживання неповноцінних благ при збільшенні доходу скорочується, що зумовлює від’ємний нахил лінії «дохід—споживання».

  Якщо за незмінної величини бюджету змінюється ціна блага Х, то бюджетна лінія здійснює поворот навкруги точ­ки свого перетину з вертикальною віссю, досягаючи більш віддалених кривих байдужості. Всі точки оптимуму, які утворюються дотиком бюджетної лі­нії, що повертається, до кривих

Лінія «дохід—споживання» може бути використана для побудови лінії Енгеля, яка показує взаємозв’язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х (рис. 4.2).

Якщо за незмінної величини бюджету змінюється ціна блага Х, то бюджетна лінія здійснює поворот навкруги точ­ки свого перетину з вертикальною віссю, досягаючи більш віддалених кривих байдужості. Всі точки оптимуму, які утворюються дотиком бюджетної лі­нії, що повертається, до кривих

байдужості, визначають лінію «ціна—споживання». Вона показує, як реагує споживач на зміну ціни одного із благ. Різновид такого взаємозв’язку, в свою чергу, залежить від пов’язаності благ у споживанні. Для благ-замінників лінія «ціна—споживання» має від’ємний нахил, а для доповнюючих благ — додатний (рис. 4.3 і 4.4).

Лінія «ціна—споживання» може бути використана для побудови лінії індивідуального попиту шляхом встановлення графічної відповідності певних оптимальних кількостей даного блага і цін цього ж блага (рис. 4.5). Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, — має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) — має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним — обсяг споживання збільшується.

Результати спільного впливу ефекту заміни та ефекту доходу для різних благ подано на рис. 4.6 і рис. 4.7.

Рис. 4.6. Ефекти доходу (а) та заміни (б) за умов зміни ціни блага з нормальною споживчою цінністю

(тонка стрілка — ефект заміни, напівжирна стрілка — ефект доходу)

Рис. 4.7. Ефекти доходу (а) та заміни (б) за умов зміни ціни блага з низькою споживчою цінністю

(тонка стрілка — ефект заміни, напівжирна стрілка — ефект доходу)

Рішення про кількість, в якій варто споживати будь-яке благо, — це результат зіставлення споживачем вигод і витрат. Виражаючи корисність блага в грошових одиницях, отримуємо цінність блага.

Рис. 4.8. Надлишок споживача

Витрати споживання або вартість даної кількості блага — це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага, помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну, ніж ту, яку він реально платить при купівлі.

Різниця між цінністю і вартістю блага називається споживчим надлишком (надлишком споживача). Графічну ілюстрацію формування надлишку подано на рис. 4.8. (вартість блага — площа ОВБГ, цінність — АБГО, споживчий надлишок — АБВ).

Надлишок споживача можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х, і ринковою вартістю цієї кількості.

Дата добавления: 2014-01-04