Маніфест Павла I

Версія № 2

Згідно з другою версією, Росія вивела війська тому, що пішла на поступки Туреччини. Не бажаючи на той момент доводити справу до війни, вона вивела батальйони, відіслала з Петербурга грузинського посла і погодилася зірвати зміцнення Владикавказа.

Згідно Ясському мирному договору, що завершив російсько-турецьку війну 1787-1792 років, Туреччина відмовлялася від претензій на Грузію і зобов'язувалася не робити яких-небудь ворожих дій щодо грузинських земель.

Восени 1800 року грузинська делегація зробила спробу запропонувати Росії проект більш тісного єднання. 17 листопада князь Чавчавадзе подав від імені царя Георгія ноту і "прохальні пункти". Ця пропозиція була розглянута в Колегії іноземних справ і 19 листопада схвалено імператором за всіма пунктами.

23 листопада 1800 імператор віддав рескрипт на ім'я Георгія XII про прийняття його царства в підданство Росії, далі він писав "нам виявлення, взяли ми з високомонаршім нашим милістю, і удостоєний також всемілостлівейшей опробаціі нашої про проханнях ваших до прийняття вас у підданство Наше" ^{[14 ]}.

Георгію було обіцяно залишити за ним царські права до кінця життя. Однак після його смерті російське уряд мав намір затвердити Давида Георгійовича генерал-губернатором з титулом царя, а Грузію зарахувати до числа російських губерній під назвою царство Грузинське.

Все йшло до двосторонньої угоди, яка могла б стати юридично бездоганним вирішенням питання. 18 грудня, ще до прибуття послів до Грузії, був підписаний маніфест про приєднання Грузії. Таким чином питання було вирішене в односторонньому порядку, ще до смерті царя Георгія, яка послідувала 28 грудня.

Посли з "пунктами" прибули до Грузії на початку січня, і 15 січня царевич Давид опублікував відозву: "височайше повелено мені наблизитися до трону Грузії в спадщину, у званні правителя неї." 18 січня в Петербурзі був оприлюднений маніфест Павла I. Сам текст маніфесту складено кілька туманно і неконкретно, без згадки долі грузинської династії.

16 лютого 1801 У Сіонському соборі російською та грузинською мовами був зачитаний маніфест про приєднання Грузії до Росії на вічні часи. 17 лютого в соборній церкві в Тбілісі, всім грузинам урочисто було оголошено цей маніфест.

У березні 1801 при владі опинився Олександр I, і йому відразу ж довелося вирішувати питання, пов'язане з приєднанням. І якщо за Павла на це питання дивилися з точки зору державного інтересу, то Олександр (і його Негласний комітет) розглядав його з точки зору права. Будучи на той час прихильником чесної політики, Олександр вкрай негативно поставився до акту приєднання, у якого не було ніякої правової основи. Але проблема полягала в тому, що маніфест Павла вже був зачитаний і приєднання вже фактично почалося. З причини його сумнівів, питання про Грузію був винесений на обговорення Державної Ради

Наскільки складний було питання, видно з того, що питання розглядалося ще на засіданні Ради імператора Павла, а потім ще півроку на раді Олександра I.

11 квітня 1800 відбулося перше засідання по Грузії. 15 квітня 1800 відбулося друге

8 серпня 1801 відбулося чергове засідання Ради з питання Грузії. Час працював на "імперіалістичну" партію: за рік безвладдя Грузія вже втратила всяку подібність держави. До того ж, у світі Грузію вже вважали частиною Росії і відступати від приєднання було незручно з точки зору гідності імперії.

12 вересня 1801 Олександр дав у Москві маніфест про приєднання. Перемогла "імперська" політика братів Зубових, і навіть сам маніфест був написаний власноруч

12 квітня 1802 маніфест був офіційно зачитав у Сіонському соборі в Тбілісі. До присяги були приведені царевичі, католикос і всі стани двох царств дали клятву у вірності новому порядку. Тучков пише, що "Цей обряд закінчився без найменшого збентеження". В. А. Потт описує цей процес інакше:

На жаль, Кнорринг не належав до числа тих людей, які мають дар порушувати себе довіру народу, і відразу перекрутив самий сенс добровільного приєднання Грузії, надавши йому вигляд якоїсь насильства. Приїхавши в Тифліс, він зібрав усіх мешканців міста і, оточивши їх військами, наказав присягати на вірність новому государю. Ця груба міра і перестороги, нічим не викликані з боку народу, глибоко образили грузин, які не захотіли присягати під загрозою багнетів і розійшлися по домівках. ^[9]

Дата добавления: 2014-01-04