Сучасна класифікація колірних гармоній

При дослідженні питань основних складових колірного круга виявилось, що у вітчизняній та зарубіжній літературі стосовно кольору існують суттєві розбіжності з принципового питання — три основних кольори в крузі або чотири. Це свідчить про відсутність єдиної комплексної чіткої теорії кольорознавства та розмежування особливостей колірного психофізіологічного сприйняття та колірного художньо-практичного відтворення. Враховуючи означені новітні дані науки про колір можна впевнено стверджувати, що для сприйняття кольору єдиною правильною системою може бути визначена чотириколірна модель, а для практичної роботи по змішуванню фарб — триколірна з трьома основними кольорами: жовтим, синім, червоним.

Підсумуємо типологію колірних сполучень. Поняття "контрастне сполучення" достатньо широке, містить у собі кілька типів колірних сполучень і потребує певних конкретних уточнень, особливо для навчального процесу. "Поліхромність" у розумінні поєднання багатої кількості кольорів може і не привести до гармонії. Тут теж необхідно дотримуватися певних принципів та виокремлювати певний колір у якості домінуючого. З'єднавши всі попередні класифікації разом, можна одержати 9 типів колірної гармонії, до яких практично стає можливим звести все різноманіття колірних вирішень у художньо-дизайнерській практиці:
1. монохромні;
2. аналогові чи споріднені;
3. споріднено-контрастні;
4. контрастні хроматичні;
5. контрастні доповнюючі;
6. контрастні за теплохолодністю;
7. одне з зазначених вище хроматичних сполучень у поєднанні з ахроматичними кольорами;
8. ахроматичні контрастні або нюансні;
9. нюансні.

Монохромні гармонійні сполучення. Їх основа — один будь-який колірний тон, який у тому чи іншому співвідношенні присутній в кожному з об`єднаних кольорів. Відрізняються ці кольори тільки за світлотою або насиченістю. Загальний колірний тон надає композиції спокійного врівноваженого характеру. В залежності від задачі, гармонія може бути організована у різних тональних діапазонах. Сполучення кольорів може засновуватися на рівності інтервалів. Якщо кольори знаходяться на однаковій відстані один від одного, сполучення являє собою рівносхідчасту гармонію та викликає відчуття особливого спокою та стабільності; якщо обрані кольори відрізняються один від одного різними інтервалами, контраст за світлотою та насиченістю виражається сильніше, співвідношення кольорів вносять до композиції елемент активності. Третій колір повинен відрізнятися від перших двох більшим інтервалом. Для досягнення ефекту "горіння" необхідно, щоб найсвітліший колір був насиченим, малим за величиною та розташованим поряд з дуже темними та малонасиченими кольорами. У випадку однакового співвідношення трьох кольорів за величиною площ затверджується ідея статики. У випадку контрасту елементів за формою і розміром доречно підкреслити їх контраст за світлотою та насиченістю.

Гармонійні сполучення споріднених кольорів. Якщо обрати за основу триколірний круг, спорідненими, близькими (аналоговими) відтінками будуть всі проміжні між жовтим-червоним, червоним-синім та синім-жовтим. Гармонія споріднених кольорів засновується на присутності в них одного головного кольору та являє собою спокійну, врівноважену колористичну гаму, особливо коли вони не містять різких тональних протилежностей. Гармонізація, врівноваженість кольорів, що об`єднуються, як правило, пов`язана зі зміною їх насиченості та тональних відносин. Аналізуючи систему з 5-ти колірних кругів (спектральний ряд, темні два ряди та світлі два ряди), можна помітити, що споріднені кольори головного насиченого (спектрального) круга значно менше гармонують один з одним у колористичному відношенні (порівняно з аналогічними в інших кругах, розбілених або затемнених). Частіше у художній практиці доводиться зустрічатися з затемненими або розбіленими пастельними сполученнями споріднених кольорів (так звані "тепла" і "холодна" гами).

Гармонійні сполучення споріднено-контрастних кольорів являють собою немалий складний вид колірних гармоній. З одного боку, вони несуть в собі ознаку спорідненості, оскільки в них міститься деяка частина загального чистого основного кольору, наприклад, жовтого. Одночасно з цим у жовто-червоних кольорах в різній кількості міститься чистий червоний, а в жовто-зелених — синій колір, контрастний до червоного. Таким чином, ці кольори стають споріднено-контрастними. Гармонійні сполучення різних груп характеризуються підвищеною колірною активністю та складністю. Але далеко не всі сполучення споріднено-контрастних кольорів однаково гармонійні. Особливо гармонійними будуть сполучення кольорів, які знаходяться на кінцях хорд колірного круга, у вершинах рівнобічних трикутників чи прямокутників, вписаних у колірний круг, тому що такі пари складаються з однакової кількості об`єднуючого головного кольору та кольорів, що контрастують. Найпростіше сполучення споріднено-контрастних кольорів значно збагачується при додаванні до них кольорів з тіньових рядів.

Сутність понять "споріднених" та "споріднено-контрастних кольорів" співпадає у багатьох дослідників кольору, що дає підстави для визнання цих типів гармонійних сполучень одними з основоположних для практичного кольороутворення.

Геометричні схеми гармонійних колірних сполучень

Гармонійні сполучення контрастних хроматичних кольорів. Основні кольори не зв`язує ніяка ступінь спорідненості, але між ними існує внутрішня гармонійність та врівноваженість. Отже тут немає єдиного загального рецепту. Теоретики мистецтва та психології вважають, що питання про колірну завершеність — це питання психології, а не фізики чи математики. Для контрастних сполучень можуть бути обраними такі сполучення, як синій-жовтий, синій-червоний, синій-жовтий-червоний, тобто первинні, основні кольори.

Гармонійні сполучення доповнюючих кольорів. Через те, що доповнюючі кольори мають найбільш полярні властивості, гармонія їх сполучення характеризується найбільшою активністю, напруженістю та динамічністю. Пропонуючи різні комбінації кольорів, майже всі автори вказують на сполучення доповнюючих кольорів, як на найбільш гармонійні. Згадування про контрасти доповнюючих кольорів можна часто зустріти й у творах мистецтвознавців, й у висловах художників, однак, ніде не пояснюється, чому саме такі кольори є найбільш гармонійними. Той факт, що в змішуванні вони дають сірий чи білий колір, а при зіставленні підвищують інтенсивність один одного, ще ні про що не говорить. Гармонійність сполучення взаємо-доповнюючих кольорів може бути пояснена психофізіологічними закономірностями зору, на які звернув увагу ще Ломоносов і на основі яких виникла трикомпонентна теорія колірного зору. Людське око, що має три кольоровідчуттєвих приймачі, завжди вимагає їхньої спільної діяльності — воно ніби має потребу в колірному балансі. Оскільки один з пари доповнюючих кольорів являє собою суму двох основних, то в кожній парі виявляється наявність усіх трьох кольорів, що утворюють рівновагу. У випадку сполучення інших, не доповнюючих кольорів, цей баланс відсутній, і око "голодує" відносно якого-небудь кольору. Можливо, на цій фізіологічній основі і виникає визначена незадоволеність, негативна емоційна реакція, величина якої буде залежати від того, наскільки помітне порушення цього балансу.
Згідно Іттену, при міркуваннях про колірну гармонію глядачі оцінюють враження від взаємодії кількох кольорів. Але поряд з тим, живопис і спостереження над суб'єктивними колірними перевагами свідчать про неоднозначні уявлення щодо гармонії і дисгармонії. Іттен вважав, що поняття колірної гармонії повинно бути усунутим з галузі суб'єктивних почуттів і перенесене до галузі об'єктивних законів. Два чи більше кольорів стають гармонійними, якщо їх суміш є сірим нейтральним кольором. Всі інші кольори, що не дають у сумішах сірого кольору, за своїм характером стають експресивними чи дисгармонійними. За думкою Іттена, для більшості споживачів колірні сполучення, що вважаються гармонійними чи негармонійними, викликаються відчуттями "приємного-неприємного" або "привабливого-непривабливого". Але подібні судження базуються на особистих думках та не мають об'єктивного характеру. Поняття колірної гармонії повинно бути звільненим від суб'єктивних відчуттів та перенесеним до галузі об'єктивних закономірностей. Іттен дослідив, що коли в очах виникає доповнюючий колір, це є природною потребою досягти зорової рівноваги, симетрії сил, а значить і гармонії.

Кожна пара доповняльних кольорів включає до себе всі 3 основних кольори:
• червоний-зелений = червоний — (синій + жовтий);
• синій-оранжевий = синій — (жовтий + червоний);
• жовтий-фіолетовий = жовтий — (червоний + синій).

Схеми побудови гармонійних сполучень за Іттеном

Контраст за теплохолодністю. Лише Іттен та Кандінський за здатністю особливого зорового враження виокремили особливий вид контрасту — контраст теплих та холодних кольорів, що сполучаються в одній композиції. Будучи зіставленими поруч, вони дійсно ілюзорно посилюють одне одного за теплохолодністю. Але вказані автори не сформулювали це теоретично та не запропонували рекомендацій до схематичних побудов таких гармонійних сполучень. Основною парою доповняльних кольорів у крузі визначено пару "червоний-зелений", яка розподіляє колірний круг на теплу й холодну частини, а основним кольором, умовно нейтральним — червоний, який неможливо отримати з ніяких інших та який може бути і теплим, і холодним.

Хроматичні сполучення з ахроматичними. Художня практика свідчить про те, що доповнюючі або споріднено-контрастні кольори у чистому вигляді, без сумішей з ахроматичними кольорами, менш гармонійно об`єднуються. Художник частіше має справу з кольорами більш складних відтінків, розбілених або затемнених. Найпростіше гармонійне сполучення двох доповнюючих або споріднено-контрастних кольорів значно збагачується при додаванні до них одного ахроматичного кольору, особливо білого або чорного, або при додаванні кольорів з тіньових рядів.

Ахроматична гама теж може бути контрастною або нюансною. Сполучення виключно ахроматичних кольорів зараз досить популярне і отримало назву "професійної ділової гами". Це можна вважати "протестом" проти перебільшеної кольоровості в оформленні ділових приміщень, в діловій графіці, в діловому одязі. Але будь-які ахроматичні сполучення виглядають значно цікавіше при додатковому використанні в загальній композиції невеликої кількості контрастних, насичених кольорів для акцентування необхідних деталей чи малонасичених хроматичних, нюансних кольорів для уникання одноманітності та монотонності у будь-яких зображеннях.

Нюансні сполучення передбачають не тільки наближені відношення за кольором, але й за тоном. Завдяки цьому створюється особливе враження спокою та врівноваженості.

ЗМІСТОВНІСТЬ КОЛІРНОЇ ГАРМОНІЇ

Поняття гармонії містить у собі і дисгармонію, як свою антитезу. У здобутках живопису сполучення кольорів не завжди обов'язково виступає як приємне. Факт цей можна пояснити тим, що гармонія виконує функцію не тільки декоративну, але й емоційно-змістовну, світоглядну. З практики світового живопису можна привести безліч прикладів, що свідчать про більш повне розкриття творчого задуму художників,— причому в картині можуть зустрітися і такі сполучення, що у своїй сутності не є гармонійними. Різні епохи по-різному підходили до оцінки естетичної ролі колірної гармонії. Якщо для Античності, Середньовіччя,Відродження саме гармонія служила ідеалом, те вже в епоху бароко часто віддають перевагу дисонансу. У наше століття експресіонізм рішуче відкинув класичні принципи колірної гармонії й у пошуках більшої виразності часто звертається до свідомо нарочито дисгармонійних колірних сполучень. Це, однак, анітрохи не применшує важливості вивчення класичних принципів, тому що в них лежить ключ до розуміння колірної композиції взагалі. Наприклад, у роботах "блакитного періоду" Пікассо колірна гармонія зовсім не звична для глядача, "підміна" одного предметного кольору іншим сприймається дуже легко. Блакитне обличчя з рожевими тінями анітрохи не шокує і навіть допомагає сприймати картину більш емоційно. Це нагадує вгадування власного предметного кольору і величин знайомих предметів тоді, коли ми їх бачимо в новій обстановці чи при іншому кольоровому освітленні. Наш мозок підсвідомо усе перераховує і спрацьовує закон константності — один з фундаментальних законів зорового сприйняття.

Якби було можливо яким-небудь чином виявити всі типи колірних сполучень, що зустрічаються у світовому живописі, то картина виявилася б дуже різноманітною і дозволила б помітити, що не існує яких-небудь неприпустимих комбінацій кольорів. Чи означає це, що пошуки яких-небудь загальних закономірностей колірної гармонії безнадійні? Відповівши позитивно на це питання, ми встали б на помилковий шлях. Історія живопису дійсно свідчить про те, що єдиного закону колірної гармонії немає і не може бути. Однак, існують визначені улюблені сполучення чи принципи гармонізації, типові для окремих періодів, шкіл, напрямків і навіть для окремих майстрів. На їхньому тлі негармонійні сполучення кольорів, будучи, однак, у гармонійному зв'язку зі змістом художнього твору, стають художньо виразними.

Необхідно підкреслити, що естетичні цінності не можуть ототожнюватися з фізіологічними емоціями від сприйняття кольору, тому що реальний світ людства — це, головним чином, суспільне, а не біологічне життя, і в цьому випадку цінність художнього твору, його гармонійність потрібно шукати в соціальному аспекті. Гармонію кольору не слід розглядати як догму творчої діяльності художника. Побудова гармонійних сполучень кольорів дає можливість одержання різноманітних по емоційному звучанню сполучень. Знати закономірності і правила побудови колірних гармоній необхідно, але користуватися ними слід вільно, з огляду і на те, що найбільш надійним критерієм оцінки гармонії хроматичних кольорів дотепер залишається візуальна оцінка. Будь-які правила і канони мають за мету лише вказати шлях до набуття майстерності, того необхідного фундаменту, без якого неможлива ніяка повноцінна творчість.

Колірна гармонія в композиції будується на сполученні хроматичних і ахроматичних відтінків, що мають визначену тональну характеристику, ту чи іншу насиченість і колірний тон. Тональні контрасти кольорів звичайно більш помітні, ніж хроматичні контрасти. Але колір ніколи не буває самостійним елементом — він слугує зображенню, а зображення ніколи не буває позбавлене кольору (тільки свідомо зроблене чорно-білим). Тому не можна встановити чіткі зв'язки та залежності між кольором та психологічним станом глядача, не враховуючи конкретної ролі даної плями в системі всього твору.

Поряд з експериментальними пошуками колірних гармоній не зникає бажання знайти методику колориметричного аналізу. Його основу складають розрахунки, які базуються за основою трикомпонентної теорії зору. Результати подібних вимірювань робляться звичайно записом трьох чисел, так званих координат кольору. Зараз в повсякденній професійній діяльності ми зустрічаємось з цим особливо у комп`ютерних колірних моделях.

Узагальнюючи відомості про гармонії кольорів та кольорових композицій можна зробити наступні висновки:

1. Кращі поєднання дають кольори в межах великих і малих інтервалів по кольоровому колу, гірші – в межах середніх інтервалів.

2. Малі інтервали сприймаються швидше як відтінки одного і того ж кольору, а не як поєднання кольорів.

3. При поєднанні кольорів необхідно брати однакові співвідношення світлоти.

4. Більш інтенсивні кольори при поєднаннях з менш інтенсивними слід підбирати у меншій кількості.

5. Хроматичні кольори можна поєднувати з ахроматичними, причому, теплі кольори поєднувати з темними, а холодні зі світлими.

Дата добавления: 2014-01-04