Відшкодування моральної шкоди

У питаннях регулювання відносин щодо відшкодування робо­тодавцем моральної шкоди відбулися суттєві зміни. Ці питання регулювалися ст. 173-1 «Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди», яка містилася у главі XI «Охорона праці». Обов’язок щодо відшкодування моральної шкоди передбачався лише в тому разі, коли небезпечні або шкідливі умови праці призводили до моральних втрат потерпі­лого, до порушення його нормальних життєвих зв’язків і вима­гали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тобто сфера застосування моральної шкоди обмежувалася лише порушеннями охорони праці. Вважалося, що інші порушення трудових прав працівників, зокрема, незаконне накладення дис­циплінарного стягнення, переведення, звільнення, затримка за­робітної плати, збільшення норм праці, що призвело до підвищеної інтенсивності праці тощо, – не спричиняють моральних втрат у працівника, отже, й не дають підстав для притягнення робото­давця до відшкодування моральної шкоди.

І лише Законом України «Про внесення змін до Кодексу за­конів про працю України» від 24 грудня 1999 р. було кардиналь­но змінено підхід до розуміння моральної шкоди у трудових правовідносинах. Цим Законом виключено статтю 173-1 і вне­сено нову статтю 237-1 «Відшкодування власником або уповно­важеним ним органом моральної шкоди», яка передбачає: «Відшкодування власником або уповноваженим ним органом мораль­ної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних інтересів призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додатко­вих зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодуван­ня моральної шкоди визначається законодавством».

Суттєвими змінами стало те, що статтю вміщено до глави VI «Індивідуальні трудові спори» і розширено обсяг поняття мораль­ної шкоди шляхом встановлення більш абстрактного визначен­ня її причин: «порушення законних прав працівника».

Разом з тим поряд із безперечно позитивними зрушеннями, є й такі, що стримують широке застосування зазначеної норми. Стаття 237-1 вимагає, щоб порядок відшкодування моральної шкоди був визначений законодавством. Слід визнати, що на сьо­годні в чинному трудовому законодавстві загальний порядок щодо відшкодування моральної шкоди не визначений.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31 бе­резня 1995 р. № 4 «Про судову практику у справах про відшко­дування моральної (немайнової) шкоди» дозволяє застосовува­ти відшкодування моральної шкоди лише у випадках, передбачених законодавством.

Порядок визначення моральної шкоди встановле­но Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві і профе­сійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Закон встановлює, що сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку і не може пе­ревищувати 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Таким чином, визначений порядок стосується лише випадків ушкодження здоров’я. Щодо інших випадків, які можуть спри­чинити моральну шкоду у трудових правовідносинах, порядок відшкодування не визначений.

Залишається недослідженою і неврегульованою у законодав­стві проблема відшкодування моральної шкоди, заподіяної пра­цівником при виконанні трудових обов’язків. Зокрема, така шкода може бути заподіяна шляхом розголошення комерційної таємниці, а також в інший спосіб.

Дата добавления: 2014-01-04