Удосконалення системи регіонального управління

Впродовж останніх років в державі тривають процеси реформування системи регіонального управління та розбудови місцевого самоврядування

Головною метою таких перетворень є побудова децентралізованої моделі організації влади, яка була б спроможна в умовах ринкової економіки результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечувала б якісний рівень надання управлінських послуг населенню (на рівні європейських стандартів) та була здатна до самовдосконалення і саморегуляції.

Заходи державної політики щодо досягнення зазначеної мети передбачають:

§ зміну діючої моделі системи територіальної організації влади; наближення її до європейських засад і стандартів, зокрема приведення у відповідність до Європейської хартії місцевого самоврядування;

§ деконцентрацію владних повноважень, перерозподіл повноважень місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади з дотриманням принципів децентралізації та субсидіарності (за другим принципом вищі органи управління мають право і повинні розв’язувати лише ті проблеми, на виконання яких нижчі органи управління не здатні);

§ трансформацію місцевих державних адміністрацій (від місцевих органів виконавчої влади загальної компетенції до контрольно-наглядових органів у структурі виконавчої влади) шляхом вилучення у них та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру; ці адміністрації матимуть функції виконавчої влади тільки з питань, що не можуть бути передані органам місцевого самоврядування (громадська безпека, ліквідація наслідків стихійного лиха, боротьба зі злочинністю, управління об`єктами державної власності тощо);

§ реформування системи адміністративно-територіального устрою на основі створення правових, економічних та організаційних умов для формування територіальних громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування;

§ утвердження нової територіальної основи місцевого самоврядування – громади як низової ланки адміністративно-територіального устрою (аналогічно більшості європейських країн);

§ забезпечення здійснення місцевого самоврядування не лише в межах населених пунктів, а й на прилеглих до них територіях (так звана повсюдність місцевого самоврядування);

§ формування місцевих бюджетів на основі гарантованих державою соціальних стандартів надання послуг населенню незалежно від місця його проживання.

Кінцевою метою реформування організації влади на регіональному і місцевому рівнях до 2015 року має стати розбудова сучасної європейської регіональної та муніципальної моделі розвитку, що забезпечить підвищення рівня соціально-економічного розвитку країни, ефективність управління територіями, зниження витрат на утримання державних органів та органів місцевого самоврядування, а також поліпшення якості надання послуг населенню незалежно від місця проживання, забезпечення надання їх на рівні загальнодержавних соціальних стандартів.

2. Становлення регіональної системи ринкових відносин

В загальному випадку регіональна система ринкових відносин являє собою сферу координації взаємодії суб’єктів господарювання, певним чином прикріплених до регіону.

Суб’єктами регіональних економічних відносин виступають фізичні і юридичні особи, економічні інтереси яких можуть бути повністю або частково реалізовані в межах даного регіону.

Отже, на рівні регіону ми маємо справу з просторово концентрованою системою економічних відносин, коли відносини суб’єктів господарювання не мають просторової множинності.

Регіональна система ринкових відносин передусім має справу з обмеженістю ресурсів (природних, трудових, матеріально-технічних, фінансових тощо), виробництв, товарів і простору; причому значно більшою, ніж на загальнодержавному рівні.

Ресурсна обмеженість найбільше проявляється при використанні регіональних мінерально-сировинних, водних, лісових, земельних та інших природних ресурсів.

Виробнича обмеженість пов’язана передусім зі спеціалізацією регіону, зокрема з тим, що в регіоні часто немає усього спектру взаємопов’язаних галузей і виробництв.

Товарна обмеженість визначається частково виробничою, оскільки вузький спектр галузей і виробництв у регіоні об’єктивно зумовлює вузький асортимент вироблюваних товарів. Водночас на товарну обмеженість впливає і рівень доходів населення. Якщо в регіоні різко переважає попит на товари першої необхідності, тим більше, якщо вони вироблені не в ньому, то це робить його дефіцитним за балансом виробництва і споживання основних товарів.

Просторова обмеженість має прояви при формуванні територіальної структури як виробництва, так і споживання. Вона визначається великою концентрацією виробництва і споживання у небагатьох центрах (точніше, у «містах з великим агломераційним ефектом»). Часто такі міста перевантажені галузями важкої промисловості (за гострої нестачі ресурсів: частіше – природних, рідше – людських). Натомість периферія здебільшого характеризується недостатнім використанням ресурсного потенціалу і, відповідно, слабким виробничим потенціалом та малою місткістю споживчого ринку.

Однак становлення регіональної системи ринкових відносин передбачає в першу чергу проникнення товарно-грошових відносин у всі сфери діяльності, зокрема у сферу регулювання відносин центру і регіонів, регіональних і місцевих органів влади, з одного боку, та суб’єктів господарювання – з другого.

На регіональному рівні регулювати ці відносини в умовах ринкової економіки стало значно складніше, ніж за умов планової економіки. Основну роль мають відігравати не зовнішні, а внутрішні джерела фінансування, передусім власні кошти суб’єктів господарювання. Для їх зміцнення необхідна така податкова, у т. ч. й амортизаційна, політика, яка б забезпечувала розширене відтворення виробництва як на базовому рівні, так і регіональному.

Фінансування розвитку регіонів, в т.ч. й регіональних програм, може здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету, спеціалізованих позабюджетних фондів регіонального

Рис. 12.1. Структура та джерела фінансових ресурсів розвитку регіону

На місцевому рівні з переходом до ринкової системи господарювання важливо створити такі економічні передумови, щоб муніципальні органи влади могли самостійно організувати задоволення загальних потреб міської громади та її членів. Для реалізації цього завдання вони мають стати якщо не власниками, то розпорядниками територіальних ресурсів. Це дасть їм можливість реально впливати на суб’єкти господарювання, що є споживачами ресурсів і платниками податків

Очевидно, що в ринковій економіці взаємодія будь-яких економічних суб’єктів відбувається на ринку.

Ринок – складне поняття, яке можна представити в декількох аспектах:

по-перше, це система виробничих (товарно-грошових) відносин, які складаються між виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) в процесі купівлі – продажу товарів. Як відомо, ці відносини регулюються об’єктивними економічними законами: вартості, попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;

по-друге, це фаза обміну (акт отримання одного товару з пропозицією грошей чи іншого товару взамін) у процесі відтворення;

по-третє, це економічний простір (місце, територія), на якому відбувається обмін товарів. Ним може бути торговий зал магазину або біржі, територія сільського чи міського ринку, територія адміністративного району, держави або групи держав, нарешті – увесь географічний простір.

На наш погляд, усі ринки – від внутрішньорайонних до міжобласних – можна трактувати як регіональні.

В загальному випадку регіональний ринок можна визначити як систему стійких товарно-грошових відносин між суб’єктами господарювання, інтереси яких можуть бути повністю або частково реалізовані в межах регіону.

Регіональний ринок – це територіальна форма організації сфери обігу. У його межах відбувається узгодження інтересів виробників та споживачів з позицій відтворення як окремих суб’єктів господарювання, так і регіонального економічного комплексу загалом.

Інтегрований регіональний ринок може забезпечити нормальні процеси відтворення в РГК за наявності розвиненого промислового і сільськогосподарського виробництва, сучасної сфери послуг тощо, причому з обсягами виробництва товарів і послуг, достатніми для формування додатних регіональних балансів.

Регіональні ринки неоднорідні; їх можна класифікувати, окрім територіального масштабу, ще й за функціональною ознакою, точніше – за їх місцем і роллю у регіональному відтворювальному процесі. В регіонах, як і в масштабах країни та світу, доцільно виділяти ринки товарів, фінансів та праці. Зрозуміло, що ці ринки, в свою чергу, «розщеплюються» на більш вузькі. Так, ринок товарів ділиться на споживчий ринок і ринок засобів виробництва, фінансовий ринок – на ринок капіталу, ринок цінних паперів і ринок грошей тощо.

Дата добавления: 2014-01-04