Аналіз інвестиційно-інноваційної діяльності

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає необхідність побудови інтервальних статистичних оцінок параметрів розподілу?

2. Дайте означення граничної похибки оцінювання.

3. Дайте означення надійності оцінювання.

4. Чи можна забезпечити високу точність оцінювання одночасно з його високою надійністю?

5. Наведіть формулу для визначення довірчого інтервалу для математичного сподівання випадкової величини, що розподілена за нормальним законом, за результатами вибірки.

6. Чи залежить на півширина довірчого інтервалу параметра закону розподілу від обсягу вибірки?

7. Наведіть формулу для визначення довірчого інтервалу для середнього квадратичного відхилення випадкової величини, що розподілена за нормальним законом, за результатами вибірки.

8. Наведіть формулу для визначення довірчого інтервалу для оцінювання ймовірності випадкової величини за її частістю, якщо випадкова величина розподілена за біноміальним законом.

9. Поясніть, в якому випадку замість параметрів розподілу випадкової величини здійснюється оцінювання її ймовірності.

10. У чому полягає різниця між середньою і граничною похибками вибірки?

11. Наведіть формули для визначення середньої та граничної похибок вибірки для повторного і безповторного простого випадкового відбору.

План

1. Сутність та чинники інвестиційної діяльності

2. Структура та методика аналізу капітальних вкладень

3. Оцінка інвестиційної привабливості галузей та регіонів

4. Методика аналізу інноваційної діяльності

1. Сутність та чинники інвестиційної діяльності

У науковій економічній літературі інвестиції розглядаються як вкладення довгострокового капіталу в різні сфери й галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища з метою його збільшення у вигляді одержаного прибутку. Як економічна категорія інвестиції значно ширші за своїм змістом, ніж капіталовкладення. Останні є матеріальною частиною реальних інвестицій.

Акумуляція та послідовне перетворення грошових, майнових коштів, цінних паперів та інших коштів і прав у інвестиції визначає поняття інвестиційної діяльності.

Вирізняють об’єкт і суб’єкти інвестиційної діяльності. Об’єк­том є грошові кошти, цільові банківські внески, акції, рухоме та нерухоме майно, майнові права, інтелектуальні цінності, ноу-хау, права користування землею, водою, ресурсами, будівлями та спорудами, устаткуванням. Інвестори та учасники, які приймають рішення про інвестування, є суб’єктами інвестиційної діяльності. Ними можуть бути як окремі держави, так і юридичні особи та громадяни різних країн.

Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється з метою виявлення, наскільки сприятливим є інвестиційний клімат, які саме джерела фінансування задіяні і як ефективно вони використовуються, чи забезпечені ресурсами структурні зрушення в економіці.

На інвестиційну діяльність впливають такі основні чинники:

· кон’юнктура товарного ринку, яка визначається значною мірою рівнем і структурою сукупного попиту;

· заощадження домашніх господарств та умови їх трансформації в інвестиції;

· механізм регулювання грошово-кредитного ринку, відсоткова ставка, яка впливає на доступність кредиту;

· рівень інфляції — для оцінки реальної відсоткової ставки та реальної вартості інвестицій;

· дефіцит бюджету, що може вплинути на формування цент­ралізованих джерел фінансування інвестицій;

· норма нагромадження основного капіталу;

· політична та законодавча стабільність;

· податки;

· науково-технічний прогрес, який стимулює впровадження ресурсозберігальних технологій;

· прогресивні структурні зрушення в економіці, рівень розвитку фондотвірних галузей.

Інвестиції класифікують за різними ознаками. Так, за формами вирізняють фінансові, реальні, інноваційні, інтелектуальні інвестиції [22, с. 9].

До фінансових інвестицій належать вкладення коштів у різні цінні папери, паї, цільові банківські внески, депозити.

Реальні інвестиції повністю спрямовуються в основний капітал — матеріальні активи (будівлі, споруди, устаткування), та в нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, технічна, технологічна та інша документація). Матеріальна частина реальних інвестицій називається капіталовкладеннями.

Інноваційні інвестиції — це вкладення у нововведення.

Інтелектуальними інвестиціями є вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, яка випливає з авторського, винахідницького, патентного права.

Розрізняють також інвестиції прямі та портфельні. Прямі інвестиції здійснюються у виробничі засоби без фінансових посередників з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції також мають на меті одержання прибутку, але, на відміну від прямих, здійснюються через фінансових посередників і не ставлять за мету участь в управлінні підприємством.

Залежно від періоду засвоєння інвестицій бувають короткострокові — до одного року, середньострокові — до 3 років, довгострокові — більше 3 років.

Фінансування інвестиційної діяльності здійснюється із внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішніх джерел належать бюджетні асигнування (з державного та місцевих бюджетів), держав­ні позички та кредити комерційних банків, власні кошти (прибуток) підприємств та організацій, амортизаційні відрахування, благодійні фонди. До зовнішніх джерел належать іноземні позики уряду, іноземні кредити за державними гарантіями, іноземні комерційні кредити та інвестиції.

За формою власності зазначені джерела фінансування інвестиційної діяльності розподіляються на:

· централізовані — асигнування з державного та місцевих бюджетів, державні позики, благодійні фонди, які спрямовуються переважно на будівництво соціального призначення або особливо важливих для національної економіки об’єктів і мають меншу частку в загальному обсязі інвестицій;

· децентралізовані, які можна розглядати як приватні та державні, — власні кошти (прибуток) та амортизаційні відрахування підприємств відповідно приватної та державної форм власності. До приватних інвестицій належать також кредити комерційних банків;

· іноземні — запозичені та кредитні ресурси міжнародних організацій, зарубіжних та спільних підприємств.

Аналіз структури джерел фінансування інвестиційної діяльності дозволяє зробити висновок щодо їх відповідності механізмам ринкової економіки, про що буде свідчити зменшення частки бюджетного фінансування та збільшення частки власних коштів підприємств і кредитів банків.

Інвестиції суттєво впливають на обсяг національного виробництва, сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання у майбутньому. Тому під час аналізу інвестиційної діяльності важливо зіставляти темпи зростання інвестицій в основний капітал і темпи зростання ВВП, забезпечуючи випереджальні темпи зростання інвестицій. Стабільні темпи зростання інвестицій свідчать про активізацію учасників інвестиційної діяльності.

Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.

Ефективність інвестицій значною мірою залежить від їх оптимального розподілу по окремих галузях, регіонах, програмах. Це пояснює необхідність визначення пріоритетів структурних зрушень в економіці, обґрунтування джерел фінансування, страхування від інвестиційних ризиків.

Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється за такими напрямами:

· структура та динаміка капіталовкладень;

· інвестиційна привабливість регіонів;

· інвестиційна привабливість окремих галузей;

· інвестиційна привабливість окремих підприємств;

· інноваційна діяльність.

2. Структура та методика аналізу капітальних вкладень

Капітальні вкладення — це матеріальна частина реальних інвестицій, спрямованих на розширене відтворення основних вироб­ничних та невиробничих засобів. Основними складовими капіталовкладень є: витрати на будівельно-монтажні робо­ти; витрати на придбання різних видів устаткування, машин, механізмів, інструментів; витрати на проектно-дослідну діяльність.

В економічному аналізі розглядають галузеву, територіальну, відтворювальну та технологічну структури капіталовкладень.

Галузева структура означає розподіл капітальних вкладень за основними галузями економіки. Вона вважається прогресивною, якщо абсолютно й відносно збільшуються капіталовкладення у розвиток провідних галузей, які сприяють науково-технічному прогресу. До таких насамперед належать машинобудування, точне приладобудування, хімічна промисловість, розвиток ком­п’ютерних технологій тощо. Меншу частку займають такі галузі: житлове господарство, транспорт і зв’язок, будівництво об’єктів виробничної та невиробничої сфер, сільське господарство. Стан галузевої структури капітальних вкладень визначає темпи науково-технічного прогресу, ефективність функціонування економіки.

Територіальна структура характеризує розподіл капіталовкладень за економічними регіонами і залежить від низки чинників: стану інвестиційного клімату в регіоні, послідовності ринкових перетворень, рівня економічного розвитку, наявності природних ресурсів, стану виробничної та фінансової інфраструктур.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується співвідношенням витрат на підтримку діючих виробничних потужностей, модернізацію, технічне переозброєння та реконструк­цію підприємств, на розширення діючих і будівництво нових об’єктів. Ефективною вважається така відтворювальна структура, в якій переважає частка капіталовкладень на модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств, тобто структура з високою часткою витрат на устаткування, що сприяє зменшенню капіталомісткості продукції та зростанню
фондовіддачі. Відтворювальна структура впливає на технологічну.

Реконструкція означає повне або часткове переобладнання виробництва, яке супроводжується заміною устаткування, автоматизацією виробництва. Тобто це не тільки просте відтворення основних засобів, а й відновлення їх на більш високій технологіч­ній основі. Під час реконструкції можуть розширюватися окремі будови і споруди виробничого призначення, якщо нове високотех­нологічне устаткування не розміщується у старих приміщеннях, а також може здійснюватися будівництво нових споруд виробничого призначення замість тих, що ліквідуються.

Технічне переозброєння — це комплекс заходів щодо підвищення до сучасних вимог технологічного рівня виробництва шляхом оновлення та приросту устаткування. Технічне переозброєння впливає лише на активну частину основних засобів і, на відміну від реконструкції, не потребує додаткового розширення виробничих площ. Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, забезпечення зростання продуктивності праці та ресурсозбере­ження.

Між реконструкцією та технічним переозброєнням існує багато спільного відносно кінцевих цілей, складу робіт. Однак суттєва відміна між ними полягає в тому, що реконструкція за своїми масштабами охоплює значно більший обсяг робіт, пов’язаних із переобладнанням діючих і будівництвом нових об’єктів, комунікацій. Щодо технічного переозброєння, то воно означає насамперед упровадження прогресивних технологій з мінімумом будівель­но-монтажних робіт. Саме тому частка будівельно-монтажних робіт у процесі технічного переозброєння не перевищує 10 % від загального обсягу капіталовкладень, тоді як під час реконструкції ця частка досягає 50—60 %.

Модернізація здійснюється під час капітального ремонту і полягає в удосконаленні тільки техніки, устаткування, засобів праці.

Розширення діючих підприємств охоплює будівництво додаткових виробництв.

Технологічна структура капіталовкладень — це співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, інструментів, інвентарю. Прогресивні зрушення в технологічній структурі оцінюються зіставленням у динаміці (порівняно з попереднім або базовим періодом) часток витрат на устаткування або на будівельно-монтажні роботи у загальному обсязі капіталовкладень. Ефективність технологічної структури визначається переважаючою часткою витрат на устаткування і зменшенням частки витрат на будівельно-монтажні роботи. Технологічна структура капіталовкладень має вирішальне значення для ефективного функціонування економіки. Відтворювальна та технологічна структури аналізуються за територіальною ознакою та по галузях.

Оскільки ефективність використання капіталовкладень значною мірою залежить від прогресивності їх технологічної структури, виникає необхідність аналізу чинників, що визначають цю структуру.

Суттєво впливає на технологічну структуру галузева структура капіталовкладень. Відносне збільшення асигнувань у галузі з традиційно високими частками витрат на устаткування (машинобудування, приладобудування, легка, харчова промисловість) зумовлює зростання активної частки вкладень і покращання технологічної структури. І навпаки, розширення асигнувань у такі галузі, як паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, чорна металургія, в яких частка витрат на устаткування значно менша (близько 40 %), призводить до погіршання технологічної структури капіталовкладень.

На технологічну структуру також впливає розподіл капіталовкладень між виробничою та невиробничою сферою, оскільки у виробничих вкладеннях частка будівельно-монтажних робіт ниж­ча, ніж у невиробничих. Тому технологічна структура може погір­шуватися за умови збільшення асигнувань у будівництво неви-
робничих об’єктів соціально-культурної сфери, а також розширення нового будівництва у разі подорожчання будівельно-монтажних робіт.

Аналіз капіталовкладень здійснюється за такими основними напрямами:

· структура капіталовкладень за ознакою виробничого та невиробничого призначення;

· галузева структура капіталовкладень;

· територіальна структура капіталовкладень;

· структура капіталовкладень за джерелами фінансування;

· відтворювальна структура капіталовкладень;

· технологічна структура капіталовкладень;

· частка капіталовкладень в основний капітал у ВВП;

· темпи зміни капіталовкладень та показників їх структури;

· розрахунки окремих показників використання капіталовкладень.

Аналізуючи окремі види структури капіталовкладень, доцільно відповідно до потрібної статистичної інформації заповнювати таблиці 12.1—12.7.

Таблиця 12.1

Дата добавления: 2014-01-04