З історії питання

Питання № 1. Поняття “політичний режим” як одна з наукових категорій у сучасній політології та його структура.

План

Тема. Політичні режими.

Лекція 12.

Мета лекції: розкрити поняття та сутність поняття "політичний режим".

1. Поняття “політичний режим” як одна з наукових категорій у сучасній політології та його структура.

2. Політичний режим – політико-владний аспект політичної системи.

3. Чинники функціонування політичного режиму.

4. Критерії типології політичних режимів.

З виникненням держави людству відомі різні форми управління: і демократичні і різного ступеню авторитарні, аж до деспотії.

Ще в античні часи, аналізуючи складні політичні колізії реального життя тих часів, вчені, мислителі шукали найбільш ефективні форми політичної будови суспільства. Аристотель, наприклад, стверджував, що найбільш правильна форма держави - політія, де керує більшість в інтересах загальної користі, де «середній» елемент домінує в усьому. Полібій, поряд з іншими мислителями древності, також шукає кращу форму політичного ладу в деякій «середній», «змішаній» формі. На думку Полібія лакамедонський законодатворець Лікург першим організував таке змішане управління. Якраз це, - стверджував Полібій, - забезпечило спартанцям волю на довгі часи і напевно не випадково Спарта проіснувала за законами Лікурга 800 років. Демократичний устрій Фів та Афін Полібій невисоко оцінював.

Взірцем публічної влади для всього світу був афінський поліс. Але ж древні греки не зуміли в політичній сфері знайти механізм інституціонального урегулювання конфлікту між різними соціальними силами і в результаті не змогли подолати тотальність влади, тобто зосередження всієї повноти влади в руках одного (царська влада), небагатьох (аристократія) або всього народу (демократія). Це вдалося зробити римлянам. Громадяни Вічного міста після повстання плебеїв проти патриціїв, створивши інститут народного трибунату (сенат, консульська влада, трибунат), сприйняли створенню механізму витрат та противаг в сфері влади.

Концептуальне оформлення ця антична ідея знайшла у вченні Монтеск¢є. Більш того вона була реально втілена в Конституції США 1787 р. Один із її «батьків» Д.Медісон вважав, що єдиним засобом проти тиранії є розподіл влад. Практика життя показує, що фундамент, закладений під цю конституцію став настільки міцним, що вона витримала уже два сторіччя без суттєвих змін. Викладена є всього на п¢яти сторінках друкарського тексту, консультація США своєрідною лоцією для найбільших країн світу.

Таким чином, людство пройшло довгий і тернистий шлях розвитку, долаючи різні форми правління (деспотії, монархії, республіки), перш ніж прийшло до демократичної форми політичного устрою суспільства, якому властива стійкість, здатність до еволюційних перетворень. Бо не буває ефектних революцій: можуть бути лише удачні перевороти. Але всіляка революція, як потужній соціальний вибух, приносить людям багато страждань. В сучасних умовах країни Західної Європи представляють собою подібну форму політичного режиму, основаного на демократичних засадах, де забезпечено верховенство закону. Але це зовсім не значить, що в цих країнах немає своїх проблеми, протиріч, а також деяких форм насилля.

Поняття "політичний режим"

Поняття "політичний режим" є одним із загальноприйнятих у сучасній політології. Ця наукова категорія, що характеризує форми, засоби й методи реалізації політичної влади, сприяє адекватній оцінці сутності держави, оскільки в межах однієї форми правління на різних етапах її розвитку політичне життя може суттєво змінюватися за характером і змістом. Суспільство і держава можуть бути відкритими, закритими, проміжними; демократичними, тоталітарними й авторитарними; клерикальними, теократичними та ін. Усе це спричиняє суттєві відмінності у взаєминах між особистістю, суспільством і державою в різних країнах і позначається на своєрідності політичного режиму. Таким чином, політичний режим тісно та безпосередньо пов'язаний із сутністю держави.

Поняття "політичний режим" охоплює не весь зміст поняття "політична система", а лише політико-владний, тобто характер відносин між тими, хто володарює і хто підпорядковується. Отже, воно може означати:

1. Процесуальні аспекти інститутів політичної системи, взаємодію суб'єктів політичного процесу в структурі політичної системи.

2. Способи і механізми розподілу влади у політичному просторі.

3. Характер відносин між політико-владними і політико-невладними суб'єктами.

4. Характер відносин між політичними і неполітичними інститутами.

У вітчизняній правовій і політологічній літературі заведено розглядати політичний режим як елемент форми держави поряд з іншими елементами –формою державного правління та формою державного устрою. Однак такий підхід нелогічний, тому що, по-перше, обсяг поняття "політичне" ширший за поняття "державне"; по-друге, у відкритому суспільстві політична влада охоплює не тільки державні інститути; по-третє, поняття "політичній режим" охоплює процес усіх структурних елементів політичної системи на інституційному, груповому, інтеракціоністському рівнях.

Політичний режим розкриває характер відносин між: державою і громадянами; вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами); державою і органами регіонального і місцевого самоврядування; державою і партіями; правлячими елітними групами і опозицією; виборчою системою і формою державного правління; партіями і групами тиску; ідеологічними і неідеологічними формами політичного процесу.

Сутність політичного режиму визначається тим, що в державі є пріоритетним – права держави чи права особистості, якою мірою держава визнає, гарантує, обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав людини і різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації всієї сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав, чи існують в державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

Характеристика політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвиненості структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля. Так, сучасні демократичні конституції існують в багатьох слабо- і середньорозвинених країнах, однак ступінь правового захисту прав громадян недостатній порівняно з високорозвиненими країнами.

Наступною істотною ознакою політичного режиму є розподіл влади між вищими державними органами: главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими інстанціями; механізм стримувань і противаг. Тут може існувати режим злиття влади (монархія), режим співпраці влади (парламентська республіка), режим вираженого дуалізму виконавчої влади (президентсько-парламентська республіка). Крім цього, важливе значення має обсяг прерогатив тієї чи іншої гілки влади, а також чіткість правових меж компетенції між ними. Так, великий обсяг повноважень виконавчої влади веде до авторитаризму, а законодавчої – до охлократичної олігархії.

Якщо допускати дуалізм виконавчої влади, то на різних рівнях розвитку суспільства він може мати різні наслідки. В перехідному суспільстві дуалізм виконавчої влади послаблює її ефективність, призводить до розпорошення повноважень між президентськими і урядовими структурами, а у високорозвинених суспільствах цей феномен зменшує концентрацію владних повноважень, забезпечує баланс перерозподілу владних повноважень між главою держави і парламентом в залежності від партійного представництва.

Політичний режим залежить також від співвідношення повноважень між центральною владою і суб'єктами федерації, органами самоврядування. Тут важливо врахувати, по-перше, окрему і спільну компетенції між державними органами, органами суб'єктів федерації, а також автономними областями; по-друге, компетенції державних органів і місцевого самоврядування; по-третє, компетенції представницьких і виконавчих органів регіонального і місцевого самоврядування.

Відносини між державою і партіями можуть мати на увазі різноманітні впливи партій на державу і держави – на партії. Крайнощами тут є монополія партії та її зверхність над державою і безпартійне формування державної влади. Невдалим варіантом можна вважати також відсутність партій-лідерів, здатних забезпечити урядову стабільність. З точки зору істотної ознаки політичного режиму, важливо знати ідеологічні й організаційні типи партій, їх джерела фінансування, механізми контролю держави за фінансовою діяльністю партій.

Крім того, для з'ясування однієї з базових рис політичного режиму має значення вивчення відносин між партійними лідерами, партійною елітою, партійним апаратом і партійною масою, механізмів політичної мотивації, закладених в організаційній структурі партії.

Важливою рисою політичного режиму є відносини між правлячою елітою й опозицією. Тут береться до уваги юридичний статус опозиції, форми легітимності, типи опозиції (партійний, громадський, військовий, революційний, терористичний), а також масштаби опозиційного впливу на суспільство. При недорозвинутій партійній системі опозиційні сили неспроможні вести гідну конкуренцію з правлячою державною верхівкою.

Для сучасних демократичних політичних режимів важливе значення має співвідношення виборчої системи і форми державного правління. Під час аналізу такого співвідношення чітко простежується, що, по-перше, кожна виборча система може бути ефективною залежно від форми державного правління і політичної культури; по-друге, що найбільш неефективною є пропорційна виборча система за умови сильної президентської форми правління; по-третє, що в перехідних суспільствах можливо через виборче законодавство стимулювати партійну конкуренцію; по-четверте, для детінізації державної влади важливо вдосконалювати механізми і процедури висування кандидатів, виборчих цензів, голосування і відповідальності за порушення виборчого законодавства.

Важливою ознакою для політичного режиму є стан ідеологічного процесу в суспільстві: існує ідеологічна монополія чи ідеологічний плюралізм; які типи ідеології мають найбільший вплив у суспільстві; яку роль відводить держава поширенню тієї чи іншої ідеології?

Отже, якісними характеристиками політичного режиму є: об'єм прав і свобод людини, методи здійснення державної влади, характер взаємодії між державою і суспільством, наявність чи відсутність можливостей суспільства впливати на прийняття політичних рішень, способи формування політичних інститутів, методи розробки політичних рішень.

Дата добавления: 2014-01-04