Міжнародний ринок інвестицій

2.

Інвестиційна компанія —це спеціально організована форма фінансового посередника. Вона залучає засоби інвесторів і здобуває на них фінансові активи. У свою чергу, інвестори дістають визначені права у відношенні придбаних компанією фінансових активів і одержуваної від них прибутку. Таким чином, інвестиційні компанії поєднують капітали багатьох інвесторів, що ставлять перед собою однакові інвестиційні цілі.

Інвестиційні компанії звичайно існують в одній з організаційних форм: відкриті інвестиційні компанії, названі звичайно взаємними фондами, і закриті інвестиційні фонди.

Інвестору тепер немає необхідності стежити за коливаннями ринкових курсів тих чи інших цінних паперів, прибігати до складних математичних обчислень з метою захисту своїх внесків від різного роду ризиків, займатися питаннями бухгалтерського обліку й оподаткування. Усім цим займаються досвідчені керівники. Таким чином, кошти громадян, фінансові ресурси (інвестиційний потенціал) населення, що направляються у виробництво, проходять ще одну стадію опосередкування. Форма інвестиційного процесу, яку можна назвати фондовою, прийме наступний вид (рис. 2).

Рис. 2. Непряма (фондова) форма інвестиційного процесу

Як видно з рис. 2, при фондовій формі інвестиційного процесу капітал-функція максимально відокремлюється від капіталу-власності. Вкладник інвестиційного фонду, що формально володіє пропорційно своєму внеску часткою кожної акції з активів фонду, реально не може брати участь у керуванні акціонерними товариствами, акціями яких володіє фонд. Формально його волю й інтерес на зборах акціонерів акціонерного товариства представляють менеджери фонду, яким він передав ці повноваження при покупці акцій фонду. Реально і формально власником цих акцій є інвестиційний фонд як юридична особа.

Отже, розглянута проста і фондова форми інвестиційного процесу, з одного боку, послідовно усе більш віддаляють капітал-функцію від капіталу-власності, а з іншого боку - це особливо характерно для фондової форми, при якій розрізнені фінансові ресурси шляхом опосередкування акумулюються і направляються на покупку інвестиційних товарів. З появою фондової форми інвестиційного процесу полегшується перелив капіталів з одних галузей в інші. Інвестиційні фонди — ці гігантські змішувачі капіталів — дозволяють рядовим інвесторам уникати ризиків, зв'язаних з інвестиціями в цінні папери, шляхом диверсифікованості вкладень.

Інвестор виступає на ринку як хеджер — сторона, що бажає застрахуватися від ризику несподіваної зміни ціни. Тому інвестора влаштовує схема, при якій не працюючий зараз у реальному секторі капітал приносив би доход на рівні середнього.

Для інвестора акція не просто предмет купівлі-продажу, але і володіння частиною реального активу, потік майбутніх дивідендів, можливість доступу до керування корпорацією.

Сучасна теорія прийняття рішень в інвестиційному менеджменті намагається пояснити, як врівноважують один одного бажання одержати максимальний доход від інвестицій і прагнення уникнути невиправданого ризику. Хоча уявлення про прямий зв'язок доходів і ризику є досить простим, деякі наслідки для інвесторів, що випливають із сучасної теорії портфеля, можливо, не так вже й очевидні.

Основні проблеми, з рішенням яких прийдеться зіштовхуватися в міжнародному інвестиційному процесі, це: а) розподіл активів (які класи активів включати в портфель і в якому середньому обсязі); б) активна зміна обсягів різних класів активів; в) вибір тих чи інших конкретних видів цінних паперів; г) пошук компетентного керівника інвестиційної програми. Порівняльна ефективність різних портфелів звичайно залежить від їхньої структури розподілу активів.

В міру розширення ринку інвестицій, приймати рішення по розподілі активів стає усе складніше і складніше, тому, що тепер приходиться не тільки вибирати між місцевими і закордонними активами, але і брати до уваги ризик, зв'язаний із закордонною валютою. Глобальні ринки активів пропонують широкі можливості і підвищити доходи, і знизити ризик, але домагатися цього протягом тривалого часу можна тільки завдяки постійній пильній увазі до змін на ринку, оцінці інвестиційних якостей і розміщенню активів.

Сучасні комунікації відкривають для інвесторів великі можливості за межами національних границь. Незважаючи на те, що США залишаються найбільшим фінансовим ринком у світі, значення їхнього потенціалу зменшилося на світовому ринку цінних паперів. Так, на початку 70-х рр. близько 70 % вартості ринку цінних паперів у світі були американськими, але вже до 1980 р. ця частка зменшилася до ледве більше, ніж 50 %, а до 1992 р. стала близько 40 %. Для індивідуальних інвесторів цінних паперів інвестування в іноземні ринки ризикованіше, ніж інвестування у середині країни. Складніше одержати значиму і своєчасну інформацію про іноземні компанії й аналізувати фінансові повідомлення й інші дані. Інвестиційні фонди пропонують ідеальний спосіб інвестування в іноземні цінні папери, тому що вони керуються досвідченими портфельними менеджерами. Менеджери міжнародних фондів значно полегшують роботу, відвідуючи компанії, зустрічаючи з ведучими менеджерами, клієнтами, банкірами, бухгалтерами. Проведення досліджень на місцях є дуже важливим фактором для ухвалення розумного рішення, коли друкована інформація неадекватна. Тому легко зрозуміти, чому комісійні збори за керування можуть бути вище в міжнародних фондах.

3.

Джерела ризику, зв'язані з вкладеннями в цінні папери, різноманітні. При цьому мова йде тільки про ризик того, що ми одержимо не таку прибутковість, яку очікували. Якщо бути більш точним, то ризик зв'язаний з тим, що ми одержимо прибутковість менше, ніж очікували, чи збиток.

Поняття ризику, прийняте при побудові сучасної теорії портфеля Г.Марковица і САРМ (Capital Asset Pricing Model — модель ціноутворення на капітальні активи), визначається як стандартне відхилення. Однак можна показати, що це визначення є більш-менш адекватним інтуїтивному розумінню тільки у випадку нормально розподілених випадкових величин.

Диверсифікованість скорочує ризик. Це головна перевага інвестування в інвестиційні фонди. Але все-таки існує небезпека, що весь ринок цінних паперів буде показувати погані результати. Цей ризик високий для інвесторів, що обмежують себе інвестиціями тільки у внутрінаціональні цінні папери. Розподіляючи активи серед різних ринків цінних паперів, можна зменшити ризик, не тільки не жертвуючи доходами, але і протягом тривалих періодів одержувати більш високі доходи. Це і є суть міжнародної диверсифікованості.