Біологічне окиснення

Живі організми –відкриті системи, для існування яких необхідний постійний двосторонній зв’язок (обмін) з навколишнім середовищем. З навколишнього середовища вони одержують поживні речовини та енергію, перетворюють їх, видозінюють, використовуючи утворені сполуки для власних потреб, та повертають в навколишнє середовище кінцеві продукти обміну. Вся сукупність процесів поглинання, засвоєння речовин з навколишнього середовища та утворення і виділення кінцевих продуктів – суть обміну речовин.

ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ОБМІН РЕЧОВИН І ЕНЕРГІЇ.

Енергетичний баланс організму. Макроергічні сполуки.

Біологічне окиснення.

Загальні уявлення про обмін речовин і енергії.

План

Тема: ОБМІН РЕЧОВИН.

ЛЕКЦІЯ №12

В И С Н О В К И

З усього вищезазначеного можна зробити наступні висновки.

1. Концептуалізація культури в межах філософії розпочалася за часів Просвітництва: культура починає осягатися як «друга природа», штучно створене середовище буття людини, сукупність артефактів.

Інституціоналізація філософського та наукового інтересу до проблем культури здебільшого ініційована постаттю культурного Іншого – головного діючого персонажа Великих географічних відкриттів.

2. В історії філософії було випрацювано різні підходи до витлумачення культури, втім їх можна – з певною долею абстрагування – поділити на три основні парадигми: антропологічну (дескриптивну, діяльнісну), знаково-символічну (семіотичну), аксіологічну (ціннісну).

3. Некласичні культурфілософські концепції центруються спільною проблемою – рефлексією кризи європейської культури, втім, висновки різних філософів суттєво відрізняються. Так, О. Шпенглер пророкує смерть європейської культури, П. Сорокін – становлення нової великої ідеаціональної культури, Ф. Ніцше наголошує одвічну кризовість європейської культури, пов’язану із придушенням аполонічного начала, філософи-постмодерністи закликають вивільнити культуру від «соціальної машини», примусу влади, мови, соціальності як такої (М. Фуко, Р. Барт, Ж. Делез, Ф. Гваттарі).

4. Наріжна філософська проблема співвідношення загального й одиничного, артикульована в площині філософії культури, як співвідношення культури та особистості, інкультурації та культуротворчості постає амбівалентною, витлумачуючи особистість і як творця, і як споживача культури, а роль культури – з одного боку, як розвиваючу, виховну, освітню, з іншого – як репресивну (З. Фрейд).

Укладач: доцент кафедри гуманітарних дисциплін, кандидат філософських наук В. М. Корабльова

Обмін речовин і енергіі є однією з найважливіших ознак живого організму.

Розглядаючи життя як вищу форму руху живої матерії,як спосіб існування біополімерних тіл та систем,здатних до самооновлювання і самовідтворення в умовах постійного взаємозв’язку з навколишнім середовищем, незаперечним є те, що обмін речовин є основою всіх проявів життєдіяльності. Припинення обміну речовин рівнозначне припиненню життя. Обмін речовин відбувається в неживій природі, однак цей процес значно відрізняється від обміну в живих системах. Ця відмінність зумовлена насамперед тим, що обмін речовин у живих організмах забезпечує постійне самооновлення та самовідтворення його складових частин і здійснюється завдяки злагодженій дії численних систем та специфічних факторів, що забезпечують процеси життєдіяльності. У нежівй природі обмін відбувається в одному напрямі, що призводить до видозміни, а часто і руйнування неживих тіл. Обмін речовин в живих організмах має багато суттєвх ознак.

Насампереред для обміну речовин у живих організмах характерним є скоординованість біохімічних перетворень у просторі і часі, завдяки чому рівні процеси, інколи прямо протилежні, здійснюються одночасно, не заважаючи один одному. Це значною мірою забезпечується за рахунок кампартменізації - окремі біохімічні перетворення відбуваються на певних ділянках клітин чи в специфічних органелах клітин. Досить важливим є і те, що перебіг процесів проходить у суворо визначеній послідовності, при цьому кожна попередня реація створює умови для здійснення наступної. В цьому важлива роль належить біологічним каталізаторам – ферментам, які мають багато спеціфних властивостей і забезпечують складні біохімічні перетворення численних субстратів та спряженість цих перетворень на метаболізму та енергктичному рівнях. Це створює умови для забезпечення саморегуляції та підтримання гомеостазу – необхідної умови існування живих організмів.

Умовно обмін речовин поділяють на загальний, проміжний та внутрішньоклітинний. Загальний обмін включає процеси надходження поживних речовин в організм, їх перетворення і виділення продуктів обміну.

Проміжний обмін – це перетворення речовин в організмі з моменту надходження кінцевих продуктів обміну. Внутрішньоклітинний обмін – це перетворення речовин після всмоктування.

Обмін речовин складається з фізіологічних (травлення, всмоктування, виділення) і фізичних (сорбція, дифузія, осмос), хімічних (окиснення, відновлення, гідроліз, фосфороліз) процесів, які здійснюються при проміжному та внутрішньому обміні.

Реакції розщеплення характеризуються протилежним процесом – розщеплення складних сполук з утворенням простіших. Це так звані катаболічні реакції, тобто обмін речовин можна розглядати як діалектичну єдність двох протилежних і взаємопов’язаних процесів – розщеплення і синтезу – асиміляції і дисиміляції.

Асиміляція – це частина загального обміну, що супроводжується поглинанням органічних сполук з навколишнього середовища, засвоєнням, перетворенням та синтезом за їх рахунок різних структур організму.

Дисиміляція – це частина загального обміну, в процесі якого відбувається руйнування та розщеплення складних органічних сполук, які потрапляють з продуктами харчування, та тих, що входять до складу власних структур організму – білків, вуглеводів, ліпідів з утворенням простіших сполук та кінцевих продуктів обміну.

При диханні, як і при згоранні, відбувається поглинання кисню та утворення СО2 і Н2О. Енергетичний ефект окиснення органічних сполук в організмі та згоряння їх також виявились тотожними. Так, при окисненні глюкози до кінцевих продуктів і при згорянні її в колориметрі виділяється однакова кількість енергії 2881 кДЖ/моль.

Перші спроби з’ясувати особливості та механізм окиснення сполук в організмі (біологічного окиснення) зробив Ф. Шенбайн, який висловив припущення, що біологічне окиснення – це каталітичний процес, необхідною умовою перебігу якого є активація кисню. Активування кисню здійснюється за рахунок енергії сполук, здатних до самоокиснення, та ферментів оксидаз. Такими сполуками є каротин, терпени, Полєнові вищі жирні кислоти, в молекулах яких є краплі подвійні зв’язки, внаслідок чого вони легко взаємодіють з молекулярним киснем, утворюючи пероксидні сполуки, які розщеплюються за участю ферментів пероксидаз і утворюють активний кисень. Останній окислює молекули інших органічних сполук, які з молекулярним киснем не реагують:

Оскільки окиснення проходить через утворення пероксидних сполук, то теорія О. М. Баха дістала назву пероксидної теорії окиснення.

Дата добавления: 2014-01-04