Позначення

1 — Огляд ситуації. 2 — Розстановка пріоритетів. 3 — Мотивація керівників. 4 — Корпоративні цілі. 5 — Охорона довкілля на підприємстві. 6 — Менеджмент безпеки праці. 7 — Розробка продукції. 8 — Управління матеріально-технічним постачанням. 9 — Технологія виробництва. 10 — Енергія і вода. 11 — Управління потоками відходів. 12 — Забруднені об’єкти. 13 — Екологічний маркетинг. 14 — Громадські зв’язки.

15 — Зовнішньоекономічні зв’язки. 16 — Стан території. 17 — Будівлі і приміщення. 18 — Транспортні засоби, автопарк. 19 — Мотивація персоналу. 20 — Навчання. 21 — Умови праці. 22 — Харчування в їдальні. 23 — Екологічне консультування. 24 — Державні субсидії. 25 — Страхування. 26 — Правові аспекти. 27 — Відповідальність за шкоду. 28 — Кримінальна відповідальність.

Міжнародні стандарти ISO-14000 постійно розвиваються. Наступна їх редакція очікується у другій половині 2003 р. [1, с. 303].

Для поглибленого вивчення питання студентам доцільно опрацювати роль міжнародних організацій і форумів у регулюванні екологічної діяльності транснаціональних корпорацій. У цьому зв’язку важливо звернути увагу на міжнародну конференцію з навколишнього середовища і розвитку, що відбулась у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. На ній були сформульовані стратегічні напрями розвитку глобальної природоохоронної діяльності. Для реалізації рішень цієї конференції щорічно протягом 1993—2000 рр. знадобилися б кошти в розмірі 600 млрд дол. США, при цьому 125 млрд дол. — у вигляді грантів та концесій. Звичайно, вільних коштів у зазначених розмірах у світі немає, оскільки ці суми зістав­ні з масштабами світових прямих іноземних інвестицій, які зро­сли з 202 млрд дол. США у 1990 р. до 1271 млрд дол. США у 2000 р. Тому чимало нерозв’язаних екологічних проблем минуло­го століття перейшло в нинішнє. Детальніше уявлення про рішен­ня зазначеної конференції студент може отримати з монографії «Глобалізація і безпека розвитку» за редакцією О. Г. Білоруса [4, с. 587—607].

Самостійно вивчаючи останнє питання теми, радимо звернути увагу на два його аспекти. З одного боку, важливо виявити особливості етики діяльності і соціальної відповідальності зарубіжних корпорацій в Україні. Насамперед вони стосуються екологіч­ної безпеки України, яка є густонаселеною країною з великим техногенним навантаженням на її території. Варто зважувати і на зобов’язання України стабілізувати до 2010 р. викиди в атмосферу газів, що спричиняють парниковий ефект, на рівні 1990 р. Ці зобов’язання наша країна взяла на себе на конференції в Кіото в 1997 р. Окрім того, міжнародні корпорації проводять в Україні значну діяльність у контексті соціальної відповідальності. Це можна з’ясувати з кейсу «Чумак», в якому проілюстровано діяльність шведсько-українського спільного підприємства, розташованого в Новій Каховці.

З іншого боку, дедалі більшого значення набуває дотримання міжнародних етичних вимог українськими фірмами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. У цьому зв’язку заслуговує на увагу досвід компанії «Норд» (м. Донецьк). Група «Норд» — крупний виробник побутових холодильників в Україні, з обсягом випуску 500 тис. шт. на рік. 30 % своєї продукції «Норд» реалізує в Україні, 40 — експортує в країни СНД, 25 — у країни Західної Європи, а решту — 5 % — в африканські країни та на Близький Схід. Саме стандарти західноєвропейських країн спонукали «Норд» освоїти випуск озонобезпечних холодильників VITA NOVA, де використовуються екологічно чисті речовини. Реконструкцію виробництва було завершено наприкінці червня 2001 р., і тепер у виробництві холодильників застосовується безпечний хладон R-134А замість небезпечних хладонів R-12, R-13 та R-113. Загальні інвестиції на реконструкцію становили 19,2 млн дол. США, у тому числі грант ЄБРР — 9,8 млн дол., кредит ЄБРР — 6,1 млн дол., кошти самого підприємства — 3,3 млн дол. США [Українські ділові новини, 25.06.2001, с. 7].

Приклади з господарської практики

Кейс: «Чорнобильська атомна електрична станція»*

Чорнобильська атомна електростанція (ЧАЕС) була однією з найпотужніших в Європі наприкінці минулого століття (4 млн кВт). Чотири її блоки з уран-графітовими реакторами РБМК-1000 були введені в дію в період 1978—1980 рр.

26 квітня 1986 р. близько першої години ночі в процесі здійснення третьої спроби сумнівного експерименту без узгодження з розробниками реактора, вченими-атомниками, Міністерством енер­гетики та електрифікації СРСР і Держатомнаглядом СРСР та в результаті численних порушень і помилок керівництва станції і працівників 4-го блоку стався відкритий вибух реактора цього блоку. Варто зазначити, що навіть представники Держатомнагляду СРСР, що перебували в цей час на ЧАЕС, не знали про експеримент. Цей вибух згодом було кваліфіковано як найбільша глобальна техногенна катастрофа в історії людства, оскільки він спричинив величезне радіоактивне забруднення не лише прилеглих територій України, Білорусії та Росії, а й розповсюдження радіонуклідів атмосферними потоками по всьому світу. Окрім того, ця катастрофа викликала в багатьох розвинутих країнах сер­йозний рух проти використання діючих і будівництва нових атомних електростанцій, наростання психологічних факторів захворюваності. У звіті Чорнобильського комітету ООН сказано: «Як відсутність правдивої інформації, так і її перекручене надання формують у населення комплекс «жертви Чорнобиля», у результаті чого кілька поколінь людей живуть з упередженням, що вони неодмінно захворіють. Саме цей фактор психологічної тривоги особливо впливає на зростання загальної захворюваності».

На думку тодішнього Голови Ради Міністрів СРСР М. І. Риж­кова, яку він висловив 14 липня 1986 р. на засіданні Державної комісії з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, аварія на ЧАЕС була невипадковою, а атомна енергетика з певною невідворотністю прямувала до такої важкої події. Подібної позиції дотримувались і деякі провідні вчені в цій галузі того часу. Зокрема, академік В. А. Легасов після відвідання ЧАЕС зробив однозначний висновок, що Чорнобильська аварія — це апофеоз, вершина всього того неправильного ведення господарства, яке здійснювалось у нашій країні протягом десятків років. Існували і протилежні погляди, що вважали аварію трагічною випадковістю. Серед прибічників цих поглядів був Президент АН СРСР тих часів, директор Інституту атомної енергетики ім. І. В. Курчатова, один з провідних у світі вчених-ядерників академік А. П. Алек­сандров, чимало представників партійної і державної еліти Радянського Союзу, в тому числі України. Представники цієї групи сумували за тим, що не виправдались очікування високої безпечності атомних електростанцій, рівень якої, за крилатим висловом А. П. Александрова, був цілком достатнім для спорудження такої станції навіть на Красній площі в Москві.

Як відомо, створення атомної енергетики в СРСР, США, інших країнах було спробою використати військові ядерні розробки у «мирних цілях». Однак у США АЕС будувались переважно у віддалених районах, оснащувались водо-водяними реакторами і так званим контайментом — надміцним герметичним «ковпаком», який споруджувався над реактором. Це в 1,5—2 рази збіль­шує вартість будівництва, однак кардинально розв’язує проблему безпеки. В умовах дефіциту ресурсів у 60-ті роки і запевнень впливових вчених-ядерників вище політичне керівництво СРСР прийняло рішення про спорудження спрощених варіантів АЕС у густонаселених районах країни. Пропозиція керівництва Міністерства середнього машинобудування СРСР про розвиток атомної енергетики в малозаселених районах за принципом енергополісів не дістала підтримки. Згодом було прийнято рішення про передачу майже всіх АЕС з відання Мінсередмашу СРСР, яке мало величезний досвід здійснення ядерних проектів і найкваліфікованіший персонал у цій сфері, до Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. АЕС вважались секретними об’єктами і не підпорядковувались республіканським міністерствам енергетики. Право контролю в Україні за будівництвом і експлуатацією АЕС мали лише відділи оборонної промисловості та енергетики ЦК Компартії України і відповідні секретарі ЦК, яким були підпорядковані ці відділи. Однак від даної управлінської функції відділи і вище керівництво України були фактично усунуті. Тому Голова Ради Міністрів України О. П. Ляшко про аварію на ЧАЕС довідався від союзного прем’єра М. І. Рижкова через 2 години. Створення Держатомнагляду СРСР також не вирішило проблем компетентного управління АЕС.

Матеріали кримінальної справи з Чорнобильської аварії, що включають 57 томів і знаходяться в архіві Верховного Суду Росії, переконливо свідчать про те, що передумови катастрофи були створені задовго до 26 квітня 1986 р. Директор ЧАЕС В. Брю­ханов, теплотехнік за освітою, який добре опанував теплогенератори і набув досвіду управління тепловими електростанціями, підписав акт прийому 4-го блоку в експлуатацію з оцінкою «добре» без перевірки однієї із систем безпеки, що категорично заборонено правилами експлуатації ядерної установки. Головним інженером станції було призначено М. Фоміна, який працював до цього начальником районних електромереж у м. Кобеляки Полтавської області. Трапилось так, що ЧАЕС була єдиною в СРСР станцією, де директор і головний інженер не були фахівцями-ядерниками. Саме М. Фоміну належала ідея експерименту із впровадженням режиму «вибігу», тобто виробленням турбогенераторами електроенергії після припинення подачі пари на лопатки їх турбін. Він прагнув обійняти посаду директора ЧАЕС, про що знали не лише працівники станції, а й Міненерго України, яке планувало призначити його директором Хмельницької АЕС. Програма експерименту була розроблена... бригадним інженером-електриком «Донтехенерго» (м. Горлівка) Г. Метленко і власноруч затверджена М. Фоміним. Вона охоплювала монтаж і підключення саморобного керуючого приладу (так званого блоку вибігу). Про це нічого не знав начальник зміни («нічний директор» станції) Б. Рогожкін, а також начальник реакторного цеху О. Коваленко.

У матеріалах кримінальної справи є чимало свідчень про утис­кання критики в процесі управління ЧАЕС, панування на підприємстві патріархально-селянських стосунків. ЧАЕС посідала перше місце в «секретній» зведеній таблиці Міненерго СРСР за показником «п’яних інцидентів», тобто за кількістю випадків вживання алкоголю безпосередньо на робочих місцях. Матеріали справи містять також остаточні висновки причин аварії, які були сформульовані до 11 травня 1986 р. У документі № 29 від 7.06.1986, зазначається, що загальною причиною аварії була низька культура працівників АЕС. Йдеться не про кваліфікацію, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну і відчуття відповідальності. Документ № 31 від 11.05.1986 містить таку оцінку: «Вибух відбувся внаслідок грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі 4-го блоку АЕС». Головний конструктор реактора РМБК академік М. Доллежаль так прокоментував причини аварії: «На Чорнобильській станції був жахливий персонал, ми безрезультатно звертались до всіх інстанцій, говорили про халатний режим експлуатації. У трагічний день у ході чергового експерименту реактор загнали в режим кавітації. Потім дарма гасили, дарма сипали пісок — у результаті над всім світом рознісся радіоактивний аерозоль». Показовим також був коментар згаданого академіка А. П. Александрова: «А там (на блоці. — Є.П.) не було тільки захисту від дурня, що задумав відключити захист заради свого експерименту».

Масштаби аварії було оцінено не відразу. Насамперед сама аварія на секретному союзному об’єкті старанно приховувалась. Адже перші повідомлення про радіоактивне забруднення атмо-
сфери надійшли від лабораторії університету м. Упсала (Швеція) вже 26 квітня 1986 р. Перше офіційне повідомлення про аварію в оптимістичному варіанті містилось у газеті «Правда» лише 30 квітня, в якому зазначалось, що радіаційна ситуація стабілізована. Однак, за даними МАГАТЕ, на території ЧАЕС рівень радіації досягав 5 тис. мікрорентген на годину, у Києві — 220, у Москві — 11, у Лондоні — 6. Через зміну напряму вітру в ніч на 1 трав­ня на Київ у столиці України було відмінено етап знаменитої в ті роки велогонки Миру, однак святкова першотравнева демонстрація відбулась вчасно за участю вищих керівників республіки і тривала 1 годину 50 хвилин. Навіть фахівці-атомники та енергетики не усвідомлювали масштабів катастрофи. Наприклад, Міністр середнього машинобудування СРСР, Тричі Герой Соціалістичної Праці Є. П. Славський заспокоював керівника опера­тивної групи Політбюро ЦК Компартії України О. П. Ляшка і пропонував йому: «Та не лякайте. Я ось приїду і своєю сідницею закрию вам реактор». А союзний Міністр енергетики А. І. Майо­рець, колишній директор Запорізького трансформаторного заводу, на засіданні Державної комісії 2 травня не лише переконував присутніх у досягнутих успіхах з ліквідації аварії, а й назвав терміни введення в експлуатацію 5-го і 6-го блоків за планом.

Незважаючи на складні умови після аварії і припущені помилки, було здійснено величезну роботу з ліквідації її наслідків. 27 травня протягом 2,5 години евакуювали населення м. Прип’яті в кількості 60 тис. осіб. У травні з Києва було вивезено 360 тис. дітей та 140 тис. їхніх матерів. Неоцінненим є внесок пожежних, військових, будівельників, шахтарів та інших працівників. П’ять тисяч солдат у вересні скинули з дахів прилеглих приміщень 300 т радіоактивного графіту і металевих комплектів з ядерним пальним, які створювали в цих місцях радіоактивний фон у 10 тис. рентген на годину. Вони отримали по тисячі карбованців і були демобілізовані з опроміненням від 20 до 40 бер, тому переважна їх частина померла через 5—7 років. Величезна робота, що дістала схвальну оцінку відомого фахівця в галузі радіаційної медицини доктора Гейла, була проведена медичними працівниками. Нарешті, прийняття в експлуатацію наприкінці листопада 1986 р. спеціального об’єкта «Саркофаг», який було зведено над законсервованим 4-м блоком, означало стабілізацію радіаційної обстановки в регіоні.

У наступні роки довелось збудувати нове місто Славутич, в якому розмістився персонал, що обслуговував три працюючі блоки ЧАЕС. Після отримання незалежності Україна втратила союзну підтримку для обслуговування 4-го блоку, а Чорнобильська катастрофа набула політичного забарвлення. У грудні 1991 р. Верховна Рада України за пропозицією голови Комісії з питань Чорнобильської катастрофи В. Яворівського прийняла рішення притягти до кримінальної відповідальності колишніх керівників України за їхні дії після аварії. Згодом Прокуратура закрила цю справу спочатку «за давністю», а потім через шість років — «за відсутністю складу злочину».

Міжнародна громадськість була стурбована подальшою експлуатацією ЧАЕС. Розвинуті країни пропонували свою допомогу в закритті ЧАЕС і подоланні енергетичного дефіциту. 15 грудня 2000 р. ЧАЕС була урочисто виведена з експлуатації, незважаючи на заперечення фахівців-енергетиків і жителів м. Славутич. Мер цього міста Володимир Удовенко так висловив свою позицію: «Зупинка станції не була підготовлена як у технічному плані, так і в соціальному. Все робилось, як завжди: спішно і з єдиною метою — якомога швидше натиснути «кнопку». Адже навіть сьогодні, в середині 2003 р., немає не тільки державної програми і проектно-кошторисної документації, але навіть концепції зняття з експлуатації Чорнобильської станції».

Подальше обслуговування ЧАЕС потребує значних ресурсів, насамперед на зведення над 4-м енергоблоком другого саркофага «Арка» з надміцного скла, другого сховища відпрацьованого ядерного палива і т. ін. Адже в об’єкті «Укриття» залишається 95 % палива, що знаходилось у реакторі на момент аварії. У 2002 р. для виведення станції з експлуатації було потрібно 416 млн грн. У бюджеті України передбачалось 228,4 млн грн, а фактично профінансовано лише 161 млн грн. Потреби на 2003 р. становлять 347 млн грн, а в бюджеті заплановано 248 млн грн. У цих умовах західні партнери-підрядчики, що виграли тендери, відмовляються від поставок устаткування. Суперечності між Верховною Радою і Держмиткомом України про оподаткування вантажів ЧАЕС зупинили їх розмитнення. Таким чином, ЧАЕС досі залишається небезпечним ядерним об’єктом, наслідки існування якого, на думку Міненерго Росії, є непередбачуваними. Однак західні країни не поспішають виконувати взяті на себе зобов’язання щодо виведення станції з експлуатації і введення в дію замінюючих енергопотужностей.

Чимало проблем існує і в місті енергетиків — Славутичі. Хоча в цьому місті утворено вільну економічну зону, проблеми зайнятості його населення загострюються. У місті розпочато будівництво волоконно-оптичного кабелю у співдружності з британською фірмою «Р-Е інтернешнл» у межах міжнародного проекту в галузі ядерної енергетики Міністерства торгівлі і промисловості Великобританії. Реалізація проекту не лише докорінно підвищить якість національного і міжнародного зв’язку, інтернет-послуг, а й створить 200—300 постійних робочих місць у регіоні. Британці також планують надати допомогу у створенні кредитної спілки. Однак понад 5 тис. працівників, що втратили роботу на ЧАЕС, залишаються безробітними. Тому місцева влада наполегливо шукає зарубіжних і вітчизняних інвесторів для розвитку бізнесу в місті.

Кейс: «Локхід Мартін»*

Компанія «Локхід Мартін» розташована у м. Сіетлі (США) і є відділенням міжнародної корпорації «Локхід». Ця компанія відома у світі своїм досвідом планування кар’єри робітників («синіх комірців»). Важлива роль у цьому процесі належить формуванню етичних стосунків у компанії шляхом опанування кожним працівником так званого кодексу етики, який отримує кожен з них при вступі на роботу до «Локхід Мартін». Нижче наведено текст цього кодексу:

Шановні колеги!

Lockheed Martin дотримується найвищих стандартів етичної поведінки в кожній справі спільно з усіма партнерами-працівниками, споживачами, громадськістю, постачальниками та акціонерами.

Як новий член родини Lockheed Martin ви незабаром отримаєте примірник книги «Дотримання норм. Кодекс етики та ведення бізнесу Lockheed Martin». Кодекс також можна прочитати на web-сторінці в Інтернеті: http://www.imco.com.

Для того щоб стати провідною світовою компанією ХХІ ст., Lockheed Martin повинна дотримуватися високих норм етики бізнесу у США та інших країнах, в яких веде бізнес. У діяльності ми керуємося такими етичними принципами і цінностями.

Чесність: бути правдивими у всіх наших зусиллях; бути чесним і відвертим один з одним, а також нашими клієнтами, громадськістю, постачальниками та акціонерами.

Цілеспрямованість: казати те, що думаємо; виконувати те, що обіцяємо; відстоювати те, що вважаємо правильним.

Повага: ставитися один до одного з гідністю і справедливістю, цінуючи розмаїття персоналу та унікальність кожного працівника.

Довіра: формувати довірливі стосунки через роботу в командах та відкрите спілкування.

Відповідальність: не боятись обговорювати і звітувати про проблеми на робочих місцях, порушення закону, нормативних актів та політики компанії, у разі сумніву радитися з іншими.

Громадський обов’язок: дотримуватись усіх законів США, а також тих держав, де є наш бізнес; робити все від нас залежне для поліпшення суспільства, в якому ми живемо.

Норм Августін, голова ради директорів
Ванс Кофман, виконавчий директор.

Кейс: «Південна їжа»*

«Чумак» — це торговельна марка спільного шведсько-укра­їнського підприємства «Південна їжа» (South Foods Inc.), створеного 29 травня 96 р. 76 % акцій цього підприємства належать шведській харчовій компанії «Опівнічне сонце» (Midnight Sun Inc.), створеній ще в 1930 р. для виробництва джемів з лісових ягід (морошки, брусниці, журавлини та ін.), а решта — Фонду державного майна України. Компанію очолюють двоє шведських громадян — діти керівників шведської сімейної компанії, які набули в цій компанії певного досвіду роботи до поїздки в Україну. Напрям діяльності підприємства — виробництво кетчупів, майонезів, соків, консервованих огірків, помідорів та ін.

Йохан Боден (1971 р. народження) закінчив школу фінансів і маркетингу у Стокгольмі, багато подорожував по світу у справах фірми. На його думку, щоб розпочати бізнес, треба бути молодим і наївним. У юності бачиш тільки можливості, а зрілий вік відкриває очі на безліч проблем. Карл Стурен (1974 р. народження) закінчив коледж природничих наук у м. Вісбі та паралельно зі службою в армії (кавалерія) — військову академію. Боден постійно мешкає в Україні з 1996 р., а Стурен — з 1994-го. Боден керує функціональними підрозділами фінансів, маркетингу та збуту, які мають своїх українських директорів. Стурен спрямовує діяльність агроцентру, Каховської фабрики та Скадовського заводу, які очолюються також українськими керівниками.

Створенню спільного підприємства передувала дворічна діяль­ність Стурена в Україні та інших країнах за дорученням шведської компанії. За цей час він відвідав 32 харчових підприємства в Україні, побував у Молдові, Румунії, Македонії. Створене ним спільне підприємство в Києві його не задовольнило. Інвестори вирішили працювати в регіонах, де темп життя спокійніший, західний бізнесмен стає основним платником податків і може без будь-яких хабарів домогтися належної поваги до себе з боку місцевої влади. За місцевого наставника Карла став Віктор Пляшечук — полковник у відставці, який згодом обійняв посаду першого заступника директора компанії та директора агроцентру. Стурен називає його «українським батьком».

Реконструкцію Каховської фабрики і введення її в дію було здійснено протягом 10 днів після створення СП. Через вісім тижнів вдалось подолати дві соціальні проблеми: пияцтво та крадіжки. Для цього довелось звільнити кількох працівників, створити сучасні за європейськими вимогами умови праці і соціально-побутові умови, сплачувати належну зарплату в межах 150—300 грн на місяць. Харчування в їдальні безкоштовне. Вздовж виробничих корпусів висаджуються шпалери трояндових кущів.

На підприємстві працюють чимало колишніх офіцерів, які, на думку керівництва, можуть створити належні порядки. Однак його не вдається забезпечити при збиранні урожаю огірків, під час якого тимчасові робітники витоптують гудину і фірма втрачає до 40 % врожаю. Однак, незважаючи на ці та інші проблеми, компанія є цілком успішною, про що свідчить збільшення обсягу продажів за перші два роки до 1,5 млн дол. на місяць. Покупцями продукції з торговельною маркою «Чумак» стали мільйони людей. З травня по жовтень на постачання сировини для підприємства працює близько 40 тис. працівників інших підприємств. Знач­на частина продукції експортується до Росії та Білорусі. «Чу­мак» не лише найбільший платник податків у Херсонській області, а й спонсор фестивалю «Таврійські ігри». Прибуток реінвестується у розвиток компанії. Її керівники готові навіть підписати документ про те, що протягом наступних 20 років вони зобо­в’язуються спрямувати весь прибуток на розвиток підприємства.

При створенні власної торгової марки, слогану «З лану до столу», а також символу фірми — колеса чумацького воза, було зроблено ставку на історію України та любов до неї її громадян. При створенні нової продукції в процесі її дегустації бере участь населення Каховки. Скажімо, при куштуванні понад 100 зразків майонезу для подальшої доробки було відібрано лише 10 найбільш популярних, з яких після повторної дегустації залишили для виробництва лише один вид.

Боден і Стурен достатньо опанували російську й українську мови, роблять ставку на український персонал. На їхню думку, іноземні фахівці можуть допомогти в розробці ідей розвитку бізнесу, розробити рецептури, але керувати у державі з іншим менталітетом вони неспроможні. Тому значні кошти вкладаються у навчання і розвиток персоналу. Зокрема, двоє працівників відділу маркетингу успішно закінчили в Міжнародному інституті бізнесу (м. Київ) престижну англомовну програму Привілейованого інституту маркетингу (Великобританія), яку опановують фахівці більше ніж у 40 країнах світу. А на запитання про те, як довго вони збираються працювати в Україні, шведи дали відповідь з українським гумором: «Того ніхто не знає, — сказав Й. Боден, — якби ми з Карлом жили у в’язниці, то відповідь на це запитання випливала б з терміну ув’язнення. Але ми люди вільні. Проте ціл­ком певно можемо сказати, що залишатимемося в Україні доти, доки існуватиме «Чумак». Ми любимо свою компанію і не маємо планів виїжджати».

Контрольні запитання

1. У чому полягають особливості міжнародної етики?

2. Які особливості притаманні соціальній відповідальності ТНК?

3. Які існують принципи міжнародної ділової етики?

4. Як впливає національний менталітет на міжнародний бізнес-етикет?

5. У чому полягає відмінність американської та японської ділової етики?

6. Як пов’язані національні культури із соціальною відповідальністю міжнародних компаній?

7. У чому полягають особливості статусу жінки-менеджера в міжнародних корпораціях?

8. В яких країнах жінки-менеджери мають кращу перспективу для службового просування: Японія, США, Південна Африка, Україна?

9. Які існують бар’єри для просування жінок-менеджерів у міжнародних корпораціях?

10. Які перспективи посилення ролі жінок у міжнародному менеджменті?

Навчальні завдання для самостійної роботи

1. На основі опанування літератури та узагальнення практики бізнесу назвіть п’ять правил, що входять до складу міжнародного ділового етикету.

2. Знайдіть два переконливих приклади соціальної відповідаль­ності українських відділень міжнародних корпорацій.

3. Наведіть по три сильні і слабкі сторони менеджера-жінки у міжнародних корпораціях.

4. Знайдіть приклад успішної української жінки-менеджера у сфері міжнародного бізнесу.

5. Запропонуйте дві-три поради жінкам-менеджерам для просування в міжнародному бізнесі.

6. Знайдіть приклади соціальної безвідповідальності в кейсі «ЧАЕС».

7. Знайдіть аргументи на користь випадковості Чорнобильської аварії.

8. Сформулюйте принципові відмінності радянського і західного підходів до розвитку ядерної енергетики.

9. Знайдіть приклади соціальної відповідальності в кейсі «ЧАЕС».

10. Сформулюйте етичні принципи діяльності шведсько-україн­ського спільного підприємства «Південна їжа» (м. Каховка).

Тести

Одиничний вибір (правильно — помилково)

1. Американські корпорації прагнуть замість хабарів місцевим чиновникам надавати субсидії для розв’язання проблем у приймаючих країнах.

2. Жінки мають більшу інтуїцію, ніж чоловіки. Вони володіють шостим чуттям, яке називають жіночою інтуїцією.

3. Чоловіки вимогливіші до себе і карають себе частіше, ніж жінки.

4. Жінки і чоловіки однаково емоційні під час розмови.

5. Проект «Всесвітньої угоди» щодо дотримання міжнародними корпораціями принципів соціальної відповідальності було проголошено К. Ананом на Генеральній асамблеї в 1999 р.

Множинний вибір

1. У результаті досліджень Д. Тенен було встановлено, що в процесі комунікацій... намагаються підкреслити свій статус і незалежність у той момент, як... під час розмови прагнуть передусім встановити контакт.

а) чоловіки, жінки;

б) японці, американці;

в) жінки, чоловіки;

г) американці, японці;

д) вищі керівники, нижчі керівники.

2. «Золоте правило» етичної поведінки, яке приписує поводити себе стосовно інших так, як ми хотіли б, щоб вони ставились до нас, сформульовано...

а) релігією;

б) Кітом Девісом;

в) Леоном Салліваном;

г) ООН;

д) кимось іншим.

3.... модель службового просування жінок по щаблях менеджменту в міжнародних корпораціях ґрунтується на визнанні рівних можливостей чоловіків і жінок.

а) рівноправна;

б) компліментарна;

в) внескова;

г) материнська;

д) швидка.

4. Концепція про те, що бізнес має лише одну відповідальність — працювати заради інтересів акціонерів — вперше була сформульована...

а) Ф. Тейлором;

б) Г. Фордом;

в) А. Файолем;

г) У. Вандербілдом;

д) М. Фрідманом.

5. Рішення головного інженера ЧАЕС М.Фоміна провести експеримент на 4-му блоці в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. з позицій концепції соціальної відповідальності слід кваліфікувати як...

а) протидія;

б) оборона;

в) пристосування;

г) сприйняття;

д) безвідповідальність.

6. Відсутність правдивої інформації, з одного боку, а також перекручена її подача, з іншого, — формує у населення комплекс......, у результаті чого в нього виникає психологічна невідворот­ність захворювання.

а) недовіри владі;

б) недовіри корпораціям;

в) власного безсилля;

г) жертви Хіросіми;

д) жертви Чорнобиля.

7. Турбота про зменшення забруднення довкілля транспортними засобами корпорації «Лукойл» у моделі Вінтера належить до функції...

а) виробництва;

б) зовнішніх зв’язків;

в) кадрів;

г) фінансів;

д) організації.

8. На ділових зустрічах співробітники уважніше слухають..., ніж...

а) чоловіків, жінок;

б) жінок, чоловіків;

в) американців, японців;

г) німців, французів;

д) колег, підлеглих.

9. Концепція... ґрунтується на рівній відповідальності у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, незалежно від релігійних вірувань і культурних уподобань.

а) утилітаризму;

б) сприйняття;

в) пристосування;

г) оборони;

д) справедливості.

10. З погляду міжнародних корпорацій найгострішою етичною проблемою в їх співпраці з компаніями країн з перехідною економікою є...

а) сексуальні домагання місцевого персоналу;

б) інтелектуальне піратство;

в) дискримінація місцевого персоналу;

г) дискримінація експатріантів;

д) дискримінація національних меншин.

Збіг

1. Соціальний маркетинг.	А. Зобов’язання менеджера розрізняти правильні і помилкові рішення.
2. Етика.	Б. Ініціатива корпорацій у розв’язанні соціальних проблем суспільства.
3. Юридична відповідаль­ність.	В. Пошук рішення, яке приносить користь більшості причетних до нього людей.
4. Соціальна відповідаль­ність.	Г. Дотримання вимог законодавчих норм.
5. Утилітаризм.	Д. Врахування загальнолюдських цінностей і моральних норм.

Завершення

1. Прийняття в 1977 р....... законодавчого акта про практику корупції в іноземних країнах було зумовлено розголосом негативних явищ підкупу керівництвом корпорації... вищих державних посадовців....

2. Дослідження взаємозв’язку між корупцією та економічним розвит­ком виявило...... вплив на......... країни.

3. Нормативні вимоги щодо етичності поведінки менеджерів у приймаючій країні з боку законодавства... країни......, ніж у своїй країні, тобто існують... етичні стандарти.

4. Складність розмежування... від звичайних дружніх стосунків між представниками різних культур потребує від учасників, з одного боку, шукати відповіді на запитання, що стоїть за..., а з іншого — знаходити переконливі форми... від цих....

5. Відповідно до останніх досліджень... роблять більше прямих заяв, котрі поєднуються з тим, що... частіше конфліктують і більше створюють проблем, ніж....

Термінологічний словник ключових понять

Дискримінація — проведення відмінностей між різними людьми в процесі їхньої діяльності за непрофесійними критеріями: стать, раса, вік, національність, вірування, стан здоров’я і т. ін., що не мають відношення до виконання ними своїх службових обов’язків.

Дискримінація позитивна (перевернута) — надання певних переваг тим чи іншим соціальним групам, що постраждали ву минулому від дискримінації, шляхом надання пільг у найму на роботу, призначення на посади представників цих груп навіть у випадках, коли є кваліфікованіші кандидати.

Екологічний менеджмент — система управлінських інструментів, що регулюють вплив діяльності організації на навколишнє середовище.

Еколометрика — перетворення екологічних вимог суспільства на універсальну мову кількісних показників діяльності корпорації, що використовуються в практиці прийняття і реалізації управлінських рішень.

Етика бізнесу — система моральних зобов’язань розрізняти і враховувати в процесі прийняття рішень правильні і помилкові поведінку і вчинки.

Міжнародна ділова етика — різновид етики, що ґрунтується на дотриманні міжнародних нормативно-правових актів, традицій та звичаїв.

Міжнародна допомога — матеріальні, фінансові, інформаційні ресурси, що надаються безкоштовно або на пільгових умовах міжнародними організаціями чи корпораціями окремим країнам або регіонам для розв’язання невідкладних проблем чи прискорення їх соціально-економічного розвитку.

Міжнародна корупція — підкуп міжнародними корпораціями, урядовими і неурядовими організаціями інших країн посадових осіб органів державної влади й управління приймаючих країн з метою прийняття рішень на користь цих організацій.

Міжнародна мережа екологічного менеджменту — всесвітній союз некомерційних ділових асоціацій у галузі екологічного менеджменту і сталого розвитку.

Міжнародна репутація фірми — громадська думка в двох або біль­ше країнах про діяльність міжнародної компанії.

Міжнародний діловий етикет — встановлений міжнародними традиціями порядок поведінки, форм спілкування, яких дотримуються в офіційних відносинах учасники міжнародного бізнесу.

Міжнародні принципи корпоративної соціальної відповідальності — основоположні правила ведення бізнесу, яких неухильно дотримуються транснаціональні корпорації по всьому світу.

Міжнародні стандарти екологічного менеджменту ISO-14000 — система вимог до екологічної діяльності організацій, що сформульована міжнародною організацією стандартів у стандартах серії ISO-14000 (14001—14050).

Міжнародні хабарі — грошові і негрошові винагороди чи послуги, що надаються міжнародними корпораціями посадовим особам органів державної влади та управління приймаючої країни як оплата злочинних дій цих осіб в інтересах корпорації, що караються законом цієї країни.

Модель Вінтера — концепція доктора Вінтера для комплексної розробки екологічної політики й організаційної системи менеджменту таким чином, щоб однаково ефективно досягати комерційних і екологічних цілей.

Політика позитивної дії — система управлінських інструментів, інституціональних і етичних дій щодо усунення дискримінації в бізнесі і дотримання виключно професійних критеріїв при наборі, призначенні, адаптації, просуванні і звільненні персоналу.

Сексуальні домагання — неспровоковані сексуальні зазіхання, спро­би досягти прихильності та інші словесні і фізичні дії сексуального характеру, спрямовані на працівника, які справляють вплив на його (її) діяльність і подальшу кар’єру.

Система екологічного менеджменту — сукупність взаємозв’я­заних ланок менеджменту в організації, що забезпечують виконання нею заздалегідь прийнятих екологічних зобов’язань відповідно до міжнародних стандартів ISO-14000.

«Скляна стеля» — невидимий бар’єр, що перекриває жінкам шлях до вищих посад у бізнесі внаслідок соціальної дискримінації.

Соціальна безвідповідальність — ігнорування організаціями негативних наслідків ведення свого бізнесу для суспільства в цілому, включаючи своїх працівників.

Соціальна відповідальність — певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми розвитку суспільства.

Рекомендована література до теми

1. Винтер Г. Модель экологического менеджмента: Пер. с англ. — Минск: УП «Технопринт», 2001. — 320 с.

2. Герет Т. М., Клоноскі Р. Дж. Етика бізнесу: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 214 с.

3. Гіл, Чарлз В. П. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — С. 108—110.

4. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 540—607.

5. Гончаров В. В. Руководство для высшего управленческого персонала: В 2-х т. — Т. 1. Опыт лучших промышленных фирм США, Японии и стран Западной Европы. — 2-е изд., доп. — М.: МНИИПУ, 1997. — С. 695—718.

6. Дэниелс Дж. Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: Внешняя среда и деловые операции. — М.: Дело, 1994. — С. 97—98, 379—380, 415—416.

7. Кредісов А. І., Панченко Є. Г., Кредісов В. А. Менеджмент для керівників. — К.: Т-во «Знання» КОО, 1999. — С. 67—84.

8. Международный менеджмент: Учеб. для вузов / Под ред. С. Э. Пивоварова, Д. И. Баркана, Л. С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2000. — С. 559—567.

9. Менеджмент: Пер. с англ. — М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 1999. — С. 303—307, 349—356, 394—395, 625—628.

10. Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КДЕУ, 1996. — С. 69—75.

11. Современный бизнес: Учебник: В 2-х т.: Пер. с англ. — М.: Республика, 1995. — С. 134—175.

12. Социальная ответственность: новые требования к бизнесу в постиндустриальную эпоху // Персонал. — 2002. — № 2. — С. 72—78.

* Джерела: Горбалов Б. Головний урок трагедії // Дзеркало тижня. — 26.04.2003. — С. 15; Дружбинський В. 17 років поспіль... // Дзеркало тижня. — 26.04.2003. — С. 1, 14; Ляшко А. П. Груз памяти: Воспоминания. — Кн. 3, 4. — К.: ИД «Деловая Украина», 2001. — С. 427—453; «Мой долг рассказать об этом…» // Правда. — 20.05.1988. — С. 3—4; Рыжков Н. И. Десять лет великих потрясений. — М., 1997. — С. 320—338; Склярів В. Ф. Завтра был Чернобыль. — К., 1991; Яворівський В. Ланцюгова реакція: Роман-хроніка. — К., 1977. — 214 с.; Яновський С. Правда про Чорнобиль лежить... у Москві // Дзеркало тижня. — 26.05.2001. — С. 15.

* Джерело: Гріфін Р. В., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник: Пер. з англ. — Л.: Бак, 2001. — С. 63.

* Джерело: Усатий С., Андрухович В. // Галицькі контракти. — 1998. — № 17. — С. 50—65.

Дата добавления: 2014-01-04