Методологічні аспекти діагностики стану економіки та економічної безпеки

План

1. Економічна безпека: сутність, чинники, критерії

2. Методологія діагностики стану економіки

1. Економічна безпека: сутність, чинники, критерії

Економічна безпека — це такий стан національної економіки, за якого забезпечуються захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність потреб, які забезпечують існування і про­гресивний розвиток особистості, суспільства, держави. Економічна безпека є однією зі складових національної безпеки, яка охоплює також оборонну, екологічну безпеку тощо.

Основними завданнями економічної безпеки є: забезпечення пропорційного та безперервного економічного зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної структури економіки та розвинутого ринку цінних паперів, скорочення дефіциту бюджету та державного боргу, забезпечення соціального захисту та підвищення якості життя населення, підтримка стійкості національної валюти тощо. Ці завдання визначають стратегію економічної безпеки як формування та обґрунтування стратегічних пріоритетів, національних інтересів, засобів і механізмів вирішення проблем.

У макроекономічному аналізі економічної безпеки вирізняють такі складові:

· економічну незалежність;

· стійкість і стабільність національної економіки;

· здатність до саморозвитку й прогресу.

Економічна незалежність означає насамперед можливість здійснення державного контролю над використанням національних ресурсів, спроможність забезпечити національні конкурентні переваги для рівноправної участі у міжнародній торгівлі.

Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, стримування дестабілізуючих чинників.

Здатність до саморозвитку і прогресу означає спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні інтереси, створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелектуальний потенціал. Економіка, яка постійно розвивається, здатна протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам. Надійність та ефективність економічних пропорцій, вертикальних та горизонтальних зв’язків дозволяє пом’якшити наслідки дестабілізуючих процесів.

Об’єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної безпеки. Основним суб’єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

У системі економічної безпеки визначальну роль відіграють національні економічні інтереси, їх пріоритети. Для визначення національних економічних інтересів необхідним є: аналіз поточного стану економіки та виявлення тенденцій розвитку; моделювання і прогнозування соціально-економічного розвитку; корегування заходів державного регулювання з метою досягнення бажаних цілей. У зазначених діях особливо важливою є розробка системи економічних показників, які б надавали кількісну оцінку соціально-економічного розвитку країни. Їх обов’язково треба відображати в діючій статистиці.

До найпріоритетніших економічних інтересів належать: створення самодостатньої соціально орієнтованої економіки; збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потен­ціалу; забезпечення економічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; побудова рівноправних і взаємовигідних економічних відносин з іншими державами.

Економічна безпека оцінюється за певними критеріями — показниками-індикаторами. Найважливішими з них є:

· структура ВВП, обсяг і темпи розвитку промисловості, обсяг і динаміка інвестицій;

· природно-ресурсний виробничий і науково-технічний потен­ціали країни; ефективність використання ресурсів;

· конкурентоспроможність економіки на внутрішньому та зов­нішньому ринках;

· темпи інфляції;

· рівень безробіття;

· якість життя, тобто ВВП на душу населення, ступінь диференціації доходів, забезпеченість населення матеріальними благами й послугами;

· дефіцит бюджету та державного боргу;

· енергетична залежність;

· інтегрованість у світову економіку.

Важливе значення для економічної безпеки мають не самі критеріальні показники, а їх порогові значення, тобто граничні величини, перевищення яких загрожує економічній безпеці. Слід зазначити, що не за всіма переліченими показниками визначені такі граничні припустимі значення. Наведемо відомі.

¨ Так, нормальний циклічний спад ВВП становить 5—15 % від його потенціального значення. Пороговим спадом ВВП вважають 30 %, за умов вищого спаду втрати можуть бути незворотними.

¨ Нормальним рівнем інфляції вважається середньорічний темп зростання цін на 5—6 %. У разі інфляції в 6—10 % необхідно вживати спеціальні обмежувальні заходи.

¨ Зі світового досвіду відомо, що в період радикальних перетворень рівень безробіття може досягати 15—20 %. Однак такий рівень не повинен триматися більше 3—5 років. Пороговим рівнем безробіття вважається 10 %.

¨ Розрив у доходах 10 % найбагатших та 10 % найбідніших верств населення не повинен перевищувати 6—8 разів. А індикатор концентрації доходів (коефіцієнт Джині) у розвинутих країнах становить 0,15—0,17. Якщо ж співвідношення у доходах 10 % найбільш забезпечених і 10 % найменш забезпечених груп населення перевищує 1: 10 (тобто досягає двозначних цифр), то суспільству загрожує соціальна нестабільність.

¨ Коли частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, досягає 8—10 %, це призводить до виникнення тривалої кризи та стагнації.

¨ Суттєве значення має структура за джерелами їх утворення. В розвинутих країнах частка заробітної плати в особистих доходах становить 60—65 %, а доходи від підприємницької діяльності (за винятком оплати праці), операцій з нерухомістю, дивідендів від внесків та акцій не перевищують 20 %.

Загрозами економічній безпеці країни є сукупність умов і чинників, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільству, державі, ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів. Вирізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці країни.

Основними внутрішніми загрозами слід вважати:

ü у науково-технічній сфері: руйнування науково-технічного потенціалу, зменшення науково-технічних розробок, скорочення потенціалу фундаментальної науки, невизначеність державної науково-технічної політики, відплив наукових кадрів за кордон або в іншу сферу діяльності;

ü в економічній сфері: скорочення обсягів виробництва у провідних галузях, розрив господарських зв’язків, монополізація економіки, криміналізація суспільства, наявність структурних диспропорцій, великий внутрішній борг, високий рівень зношеності основних фондів, енергетична криза, низький рівень продук­тивності праці та інвестиційної діяльності;

ü високий рівень інфляції та безробіття, зростання «тіньової» економіки, низький платоспроможний попит населення, цінові диспропорції між промисловістю та сільським господарством, загроза втрати продовольчої незалежності країни, масове ухиляння від сплати податків;

ü у соціальній сфері: поглиблення диференціації доходів, бідність, погіршення структури харчування, зменшення доступності освіти та медичних послуг, погіршення якості життя, соціальна незахищеність значних верств населення, зниження народжуваності, зростання смертності, неконтрольовані міграційні процеси.

До зовнішніх загроз економічній безпеці країни належать:

Ø економічна залежність від імпорту, від’ємне зовнішньоторговельне сальдо, нераціональна структура експорту — надмірний вивіз сировинних ресурсів;

Ø втрата позицій на зовнішніх ринках;

Ø зростання зовнішньої заборгованості, нераціональне використання іноземних кредитів;

Ø неконтрольований відплив валютних ресурсів за кордон, розміщення їх в зарубіжних банках.

Виходячи з пріоритетних національних інтересів і загроз економічній безпеці країни визначаються заходи державної політики економічної безпеки, які охоплюють науково-технічну, економіч­ну, соціальну сфери, а також політику, воєнну, екологічну, інформативну сфери для забезпечення в цілому національної безпеки країни.

2. Методологія діагностики стану економіки

Одним із пріоритетів макроекономічної політики є забезпечення сталого, пропорційного зростання. Вирішення цієї проблеми потребує передбачення ймовірності виникнення дестабілізуючихпроцесів, яке базується на використанні системи випереджувальних індикаторів виявлення диспропорцій. У розвинутих країнах для передбачення дестабілізації економіки широко застосовуються прогнозні моделі, які ґрунтуються на випереджувальних показниках. Але такі моделі дають відповідь лише на одне запитання: що очікується у найближчій перспективі — уповільнення чи прискорення, індикаторами чого є ВВП.

Для стабільних економічних систем цього досить, щоб вирішити, які важелі використовувати для підтримання ділової актив­ності. Це пояснюється тим, що в розвинутих економіках усі ринкові механізми налагоджені та діють чітко.

Для країн із перехідною економікою прискорення чи уповільнення розвитку на певному етапі реформування є нормою. Тому спрогнозувати за випереджувальними індикаторами динаміку ВВП для трансформаційних систем є необхідним, але не достатнім елементом діагностики стану економіки. Крім того, якщо в перехідних економіках і відбувається уповільнення або падіння зростання, то причин цьому може бути безліч — від звичайного впливу фаз економічного циклу основних торговельних партнерів до неправильно прийнятих політичних рішень щодо реформування економіки або неефективна дія ще не повністю сформованих ринкових механізмів. Тому іншим елементом, більш необхідним для країн з перехідною економікою, стає система виявлення диспропорцій розвитку, яка в оперативному режимі іден­тифікує проблеми, що можуть призвести до порушення рівноваги. Відповідно до цих проблем розробляються та обґрунтовуються рекомендації та заходи стабілізаційної політики.

Система діагностики стану економіки складається з трьох компонентів (рис. 14.1):

· макроекономічного прогнозу;

· моніторингової системи виявлення диспропорцій;

· рекомендацій економічної політики щодо вирішення виявлених за допомогою перших двох компонентів проблем.

Рис. 14.1. Головні компоненти системи
діагностики стану економіки

Для прогнозування можуть бути використані різні економіко-математичні моделі. Зокрема, Інститут економічного прогнозування НАН України розробив на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції комплексну макроекономічну модель прогнозування соціально-економічного розвитку України на базі системи випереджувальних індикаторів. У цій моделі враховано два індикатори динаміки реального ВВП: зміна сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Зміна сукупного попиту характеризується динамікою споживчих витрат домашніх господарств, загальних заощаджень юридичних та фізичних осіб, витрат закордону на закупівлю експорту. Зміна сукупної пропозиції визначається динамікою: обсягів загаль­ного кредитування економіки та кредитування промисловості; частки довгострокових кредитів; загального обсягу капіталовкладень та капіталовкладень у галузь машинобудування. Зазначені індикатори дозволяють побудувати єдиний інтегральний індекс зміни темпів зростання реального ВВП у прогнозній моделі.

Але прогнозні розрахунки дають змогу оцінити потенційні можливості, які формувалися в економіці, і не дають відповіді, як вони будуть використані. Саме тому прогнозні розрахунки необхідно доповнювати моніторинговою системою виявлення диспропорцій.

Така система в оперативному режимі здатна ідентифікувати проблеми, що можуть призвести до порушення рівноваги. Якщо ж вчасно не звернути на них увагу і не вивчити глибинні причини, то період дестабілізації економіки може виявитись тривалим, а повернення її у вихідний рівноважний стан — неможливим.

Сутність системи виявлення диспропорцій полягає в тому, що проблеми, які обмежують потенційні можливості розвитку (криза, шок), визначаються шляхом щомісячного чи щоквартального моніторингу основних параметрів економічних процесів та їх порівняння із середніми значеннями за певний попередній період (стабільності) і за весь час спостереження. Відхилення цих параметрів від середньостабільного значення будуть вказувати на загострення проблеми або її вирішення.

Оскільки параметри рівноваги притаманні ринкам, а не секторам економіки, система виявлення диспропорцій доповнює секторний поділ ринковим розрізом і має ринково-секторну побудову.

Отже, в результаті використання системи виявлення диспропорцій протягом року в режимі щомісячного чи щоквартального аналізу, включаючи і піврічні оцінки, визначаються параметри макроекономічної рівноваги з оцінкою того, наскільки встановлена рівновага є максимально прийнятною для розвитку секторів економіки та чи існують загрози дестабілізації ситуації.

Для цього система повинна мати два блоки. Перший — це блок індикаторів динамічного моніторингу параметрів розвитку ситуації на макроринках. Другий — блок основних диспропорцій. Тут через відомі з моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу міжсекторні взаємозв’язки всіх ринків та суб’єктів економіки встановлюються можливі механізми поширення диспропорцій у секторах економіки, а не лише ринках.

Спочатку визначається коло індикаторів першого блоку (табл. 14.1).

На основі наведених у табл. 14.1 складових моніторингової системи блок індикаторів динамічного моніторингу параметрів розвитку ситуації на макроринках може бути представлено схемою (рис. 14.2).

Рис. 14.2. Блок індикаторів моніторингу стану макроринків

Найважливішим показником цього блоку є валовий внутріш­ній продукт (ВВП). Всі індикатори фінансового ринку та ринку праці є підпорядкованими і націлені на виявлення проблем в економіці, які негативно впливатимуть на динаміку ВВП та його компонентів.

Ключову позицію (навіть за кількістю індикаторів) займає фінансовий ринок. З того часу, як гроші стали універсальним мірилом вартості, цей ринок завжди відіграватиме найважливішу роль у кругообігу товарів та послуг в економіці. Відібрані індикатори фінансового ринку не лише відображають стан рівноваги, а й характеризують державну політику, спрямовану на досягнення фінансової стабілізації економіки.

У системі індикаторів є показники, що відображають інфляційні процеси, оскільки інфляція в країнах з перехідними економіками перетворюється в одну з найгостріших проблем. Крім того, в цих країнах дана проблема залишається мало вивченою в усій різноманітності її проявів та взаємозв’язків, вона вкрай обмежує набір альтернативних варіантів розвитку економіки в перехідному періоді.

Важливе значення для оцінки розвитку економіки, рівня життя населення мають індикатори ринку праці. І, незважаючи на той факт, що і фінансовий ринок, і ринок праці в моніторинговій системі мають підпорядковане значення, вивчаючи їх динаміку в певному періоді, можна робити висновки щодо ефективності соціальної політики уряду.

Таким чином, протягом року за цією системою індикаторів можна здійснювати динамічний моніторинг як основних парамет­рів економічної рівноваги, так і основних напрямів економічної політики та наслідків їх реалізації. Саме це і дозволяє проводити аналіз проблем в економіці, випереджувальний аналіз виникнення можливих диспропорцій, основні з яких згруповані у другому блоці (див. рис. 14.3).

Це те коло проблем, на які дає можливість звернути увагу система індикаторів. Виходячи з виявлення проблем економіки країни формуються рекомендації щодо напрямів макроекономічної політики з їх вирішення. Для обґрунтування стабалізаційних заходів ураховуються якісні критерії їх оцінки, до яких належать: динаміка ВВП, інвестиції, відношення готівки грошей до депозитів, мультиплікаторів грошового та депозитного: дефіцит бюджету, інфляційні процеси; реакція домашніх господарств, державного та підприємницького секторів.

Рис. 14.3. Блок основних диспропорцій в економіці

Дата добавления: 2014-01-04