Вплив засобів масової інформації на соціальне виховання дитини

Засоби масової інформації в системі соціального формування особистості

ТЕХНОЛОГІЯ ЗВ’ЯЗКУ З ГРОМАДСЬКІСТЮ, ЯК МЕТОД СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ.

ТЕМА 16.

1.1. Форми і засоби засобів масової інформації

1.2. Функції масової інформації

2. Механізми впливу ЗМІ на особистість (аудиторію)

3.1. Соціально-педагогічні проблеми впливу ЗМІ на дітей та молодь

3.2. Вплив телебачення на формування особистості дитини

3.3. Медіаосвіта у сучасних школах

3.4. Вплив засобів масової інформації та інших джерел на формування здорового способу життя серед підлітків

3.5. Вплив засобів масової інформації на соціалізацію молоді

Література.

1. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. — М., 1975.

2. Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. — М., 1991.

3. Воробьев В.В. Твоя информационная культура. — М., 1988.

4. Воспитательное воздействие на личность средств массовой информации и учреждений культуры. — М., 1979-

5. Голицын Г.А., Петров В.М. Информация — поведение — творчество. — М., 1991.

6. Харис Р. Психология массовых коммуникаций. Изд. 4-е. — СПб, 2001.

1. Засоби масової інформації в системі соціального формування особистості

У сучасний період розвитку українського суспільства успішне рішення політичних, економічних і соціальних задач усе більше залежить від дії такого суб'єктивного фактора як соціальна активність особистості. Важливу роль у формуванні активності грають засоби масової інформації. Про зростаючу роль друкованих видань, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротший термін досягти самих віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати механізми їхнього функціонування і розвитку, ефективність впливу на аудиторію.

На відміну від традиційного підходу до вивчення ефективності засобів масової інформації, обмеженого аналізом споживання аудиторією масової інформації, при якому виміряються головним чином масштаби «охоплення» газетами, радіо і телебаченням багатомільйонних аудиторій, системний підхід дозволяє визначити, що масштаби реального впливу ЗМІ на соціальну активність особистості поки ще далекі від очікуваного.

Установлено, що масово-комунікаційна діяльність сучасної людини, зв'язана зі споживанням, використанням і виробництвом масової інформації, при тотальній поширеності і доступності інформація стає необхідною умовою і засобом здійснення практично будь-якої соціальної діяльності: суспільно-політичної, пізнавальної, трудової і ін. Однак це відбувається лише тоді, коли зміст і форма масової інформації змінюється відповідно до інформаційних інтересів і потреб людей.

1.1. Форми і засоби засобів масової інформації

Засоби масової інформації — могутня сила впливу на свідомість людей, засіб оперативного повідомлення інформації в різні куточки світу, найбільш ефективний засіб впливу на емоції людини, здатна переконувати реципієнта щонайкраще. Особливо чітко це виявляється у відношенні електронних ЗМІ. В міру розширення технічних можливостей їхня роль зростає. А по емоційному впливу на почуття і свідомість людей вони залишаються поки неперевершеними і збирають саму велику аудиторію.

У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання підвищення ефективності виступів тісно зв'язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Насамперед. це добір проблем, рішення яких може бути підтримано і підказане аудиторією, і створення перспективних планів роботи ЗМІ, що їх включають.

Важливе місце в арсеналі засобів, що активно сприяють росту ефективності виступів ЗМІ, займають питання підбору і розміщення кадрів Добре підготовлені і професійні виступи ЗМІ безсумнівно більш діючі й ефективні, ніж матеріали з низьким професійним рівнем підготовки.

Одним з найбільш важливих, на наш погляд, шляхів підвищення дієвості ЗМІ є залучення у творчу роботу аудиторії, її участь у формуванні інформаційного простору — це високий ступінь обґрунтованості, реальності і правдивості продукції ЗМІ, це глибина й емоційність, гострота і неординарність мислення, викладу матеріалу.

У результаті пошуку шляхів залучення людини у формування єдиного інформаційного простору народжуються нові форми роботи ЗМІ. Журналіст, одержавши відклик, включає автора у вивчення піднятої проблеми, допомагає йому упевнитися в правоті чи помилковості своїх висновків. Спілкування в рамках інформаційного простору журналіста й аудиторії дозволяє розкрити всю глибину і складність проблеми, не обходячи при цьому «гострих кутів». Подібного роду співробітництво тонко і ненав'язливе впливає на рішення найважливіших соціальних, економічних і політичних задач.

Таким чином, вивчення кореспонденції, залучення до широкої участі у виступах ЗМІ представників аудиторії — надійний шлях підвищення дієвості, а, отже, і ефективності засобів масової інформації.

1.2. Функції масової інформації

Ускладнення соціально-економічних та культурних потреб суспільства змінює роль та співвідношення різних інститутів виховання в системі соціалізації молодого покоління. Поряд із зростанням їх кількості змінюється їх якісний склад. Так, нині важливим фактором соціалізації молоді стають засоби масової інформації (комунікації).

Масова комунікація — це процес розповсюдження соціальної інформації за допомогою технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно га відеотехніка). це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передумовою суспільного розвитку та організації. Масова комунікація соціальне) обумовлена. За допомогою її засобів набувають масового тиражування духовні цінності та соціальні норми, які в систематизованому вигляді відбивають пануючі світоглядні уявлення. суспільний настрій. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість (мислення) та діяльність (поведінку) людей.

Зміст повідомлень, одержаних через засоби масової інформації формується з урахуванням особливостей та закономірностей психологічного впливу в діапазоні під звичайного інформування до навчання, переконання та навіювання. Техніка масової комунікації орієнтується на задоволена потреб і запиту різних соціальних верств населення розповсюдження інформації, її ритм і масштаб визначаються характером розвитку та функціонування тієї чи іншої соціальної системи. Ці системи утворюють комплекси технічних засобів, які виробляють, зберігають, приймають і передають газетну, теле-, радіо-, відеоінформацію.

Рівень розвитку та технічної обладнаності засобів масової комунікації залежить від рівня науково-технічного розвитку суспільства і має конкретно визначений характер на кожному історично визначеному етапі розвитку людського суспільства. Спільна колективна діяльність людей в умовах високого рівня розподілу праці та концентрації матеріального й духовного виробництва породжує «споживачів» масової комунікації, свої глядацькі га слухацькі аудиторії. Завдяки засобам масової інформації люди отримують доступ до культури різних народів, підвищують свій загальнокультурний рівень і рівень загальної інформованості.

Все більше в сучасному суспільстві стверджується думка про те, що людство знаходиться на початку розвитку «третьої» (поряд з усною, та письмовою) системи культури — культури засобів масової комунікації суспільства. У той же час. з точки зору соціологічної науки, люди, що складають аудиторію масової комунікації, розглядаються як особистості. котрі «включаються» в мережу реальних суспільних відносин завдяки функціонуванню технічних засобів. Масова комунікація дозволяє встановлювати га підтримувати зв'язок з більш широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення. Масова комунікація не може здійснюватися в тому випадку, коли люди, що складають її аудиторію, не мають спільних соціальних почуттів, спільного соціального (політичного, громадянського, національно-культурного, життєвого) досвіду. Саме цей досвід в своєму інтегрованому вигляді залучає людей до процесів спілкування за допомогою засобів масової комунікації. Вирішальне значення у вирішення ефективності та значущості для людини цих процесів має те, наскільки практика реального суспільного життя особистості співвідноситься із змістом одержаної інформації.

Людина, як відомо, істота суспільна. Вона «приречена на необхідність спілкуватися із собі подібними». Засоби свого існування людина виробляє колективно. Без спілкування вона не здатна відтворювати свій рід. культуру, духовні цінності. Для спілкування люди здавна використовували різні засоби: знаряддя та знаки. Своєрідним знаком спілкування є колективно створений образ людської діяльності. Наприклад, ритуальне та обрядове життя первісних народів насичене такого роду діями. На думку етнографів, ці дії мають характер своєрідного варіанта театру, в якому всі одночасно і актори, і глядачі.

Стародавні грецькі вакханалії, римські сатурналії, середньовічні карнавали. В кожному з цих свят відображені прагнення людей періодично відтворювати картини своєї життєдіяльності.

Стародавні люди були гарними соціальними психологами і розуміли, що життя людини і суспільства тісно переплітається. Людина обмежена нормативними законами суспільства і авторитарними імперативами. Особливе значення у формуванні потрібного світогляду мали видовища (як прообраз сучасних засобів масової комунікації). Саме під їх впливом, при колективному світосприйнятті, індивідуальні психологічні особливості людини нівелювалися, так виникла сугестивна функція видовищного спілкування, як агресивний вплив на психофізіологічну організацію людини.

В колективі людина більше піддається навіюванню, ніж одноосібно. Сугестивна сила видовища ґрунтується на потребах особистості в емоційному спілкуванні, емоційному контакті. Ці погреби закладаються в людині в ранньому дитинстві, зберігаються протягом життя і вимагають свою задоволення. Так, для людини важливо, щоб її почуття знаходили відгук в інших. Видовищне спілкування створює для цього відповідні умови, надає людині можливість відчути свою захищеність.

Інша функція видовищного спілкування виявляється в його опозиційності, як протиставлення «ми» та «вони». Цей факт дієво впливає на найглибинніші прошарки психологічної організації особистості й уже в давні часи набуває значного соціального звучання. Так, стародавні греки знаходили в позиційності театрального видовища моральний і виховний потенціал. Трагедія виносила соціальні та політичні конфлікти на сцену, визначала їх як боротьбу добра і зла сприяла покращанню нравів.

Видовищне спілкування у вигляді карнавалів дозволяло по-іншому дивитись на суспільне життя. Його ігровий зміст дозволяв людині «примірювати» різні соціальні «обличчя», грати всякі соціальні ролі.

Таким чином, видовище створювало особливу форму спілкування, метою якої було викликати позитивні емоції людей.

У нашій країні вже на початку XX ст. спостерігався швидкий розвиток видовищної культури. Визначні громадські діячі А.В.Луначарський, В.І.Мейєрхольд, С.М.Ейзенштейн чудово усвідомлювали значення видовищної культури як засобу масової комунікації. Бурхливого розвитку набув вітчизняний кінематограф, естрада, засоби масової пропаганди.

З початку 70-х років у країні почалися зміни, які суттєво вплинули на розвиток системи масового спілкування, на формування культурних смаків і запитів молоді яка в пошуках задоволення потреб щодо видовищного та художнього спілкування почала групуватися навколо спортивних клубів.

У розвитку зростаючих поколінь 80-х років спостерігалося поступове зменшення інтересу до індивідуально-культурних форм спілкування, зокрема книги, читання. Однак у соціальних дослідженнях потреб молоді тих років існували й інші твердження, зокрема ті, що молодь читає не менше. Більше того, на думку працівників бібліотек, покращився художній смак молоді та коло друкованих видань, які викликали зацікавлене ставлення. За свідченням соціологів, філософів ситуація на той час склалася так, що індивідуальні форми культурного спілкування вже не могли задовольнити духовні потреби людини повною мірою. Розширити коло

духовного спілкування, зробити його більш масовим і змістовним — такою була мета видовищ публічно-масового характеру. З цього часу почався бурхливий розвиток театрально-видовищних форм спілкування.

В умовах відкритості суспільства, його гуманізації та демократизації засоби масової комунікації все активніше впливають на формування визначених соціальних орієнтирів й одночасно сприяють розвитку задатків і здібностей особистості.

Це явище не можна оцінити однозначно (негативно або позитивно). Зараз багато говориться про те, що в молодіжному середовищі все більшою значення набувають електронні засоби масової комунікації, в яких велику роль грають такі культурні форми, які традиційно вважаються «дозвільними», «розважальними». Це кіно, естрада, телебачення, відео.

У сучасному світі книга поступово звільняє місце кіно і телебаченню. Таке явище певною мірою пояснюється рівнем технічного розвитку суспільства. Звичайно, відмова сучасної молоді від книги на користь телебаченню свідчить про суттєві зміни в культурно-ціннісних орієнтаціях сучасної людини. Але переважно кіно та відео заміняють читання в тих соціально-культурних прошарках населення, які і раніше читали небагато. Однак варто зазначити, що в деяких випадках телебачення стимулює появу і розвиток інтересу до читання. Екранізація класичних і сучасних творів посилює бажання краще зрозуміти побачене, прочитати твір в оригіналі.

Засоби масової комунікації, якими користується підростаюча людина, створюють для неї специфічний інформаційний світ. Використання різних інформаційних джерел формує різні інформативні сфери розуміння світу, визначає ціннісні орієнтації молодої людини, стиль її життя.

У зв'язку з цим необхідно підкреслити особливе значення відео. Розповсюдження відео- і телепродукції створює нову ситуацію у формуванні потреб молодих людей. Раніше цей процес залежав від реальних умов життя, і тому потреби ненабагато перевищували можливості їх реалізації. Стандарти життя, що пропагуються в сучасних відеозалах досить ідеалізовані або не відповідають можливостям сім'ї. Дитина, на жаль, не здатна реально усвідомити це протиріччя.

Важливого значення для дітей та підлітків набуває комунікативна функція техносфери. Більша частина молоді використовує телебачення, прослуховування музичних творів, як своєрідну компенсацію дефіциту міжособових контактів. Таке спілкування стає одним із засобів вирішення проблем, що виникають у спілкуванні з однолітками. Нерідко дитина (або підліток) включає магнітофон тільки для того, щоб позбавитись своєї незахищеності, самотності, зняти стрес, що виникає від складних життєвих ситуацій. Спеціалісти соціальної педагогіки мають звернути увагу на гой факт, що звернення до системи масової комунікації для багатьох сучасних дітей стає засобом відмежування від батьків, коли сімейна ситуація стає несприятливою для їх особистості (сімейні конфлікт, втрата емоційною контакту, побутові непорозуміння тощо).

Розвиток техносфери породжує нові компоненти індустрії дозвілля. сприяє створенню умов для розвитку дітей, збагачення їх словникового запасу, оволодіння широким колом інформації. В той же час техносфера формує свою аудиторію глядача, слухача пасивного споживача.

Чи стане дитина як споживач продукції масової комунікації активним споживачем культури та її цінностей — залежить від багатьох умов, і в першу чергу — від особистого життєвого, соціально-культурного досвіду, якості інформації тощо.

2. Механізми впливу ЗМІ на особистість (аудиторію)

Суспільна думка

Говорячи про успішність (не успішності) впливу інформації ми маємо на увазі певні цілі впливу на аудиторію. Результати впливу ЗМІ можуть проявлятися в трьох сферах: інформаційній, мотиваційній й поведінковій.

Виміряти ефект інформованості аудиторії в принципі легше, ніж мотиваційні ефекти. Інформованість розглядається як результат, сумарного впливу всіх засобів інформації, доступних населенню міста. У результаті виявилися групи, що істотно різняться за рівнем інформованості.

Найбільш інформованими є люди, які активно використовують різні канали інформації. Вплив ЗМІ на особистість, як правило, опосередковується впливами тих контактних малих спільнот, у які постійно включена людина. Вони проявляються вже на стадії вибору джерел масової інформації. Результати впливу масової інформації так чи інакше реалізуються в спілкуванні й співпраці людини з іншими людьми. Вплив інформації в сучасному суспільстві розрахований на обслуговування й зміцнення різних суспільних підсистем – малих груп, соціально-територіальних, виробничих, галузевих спільнот.

Має потребу у вивченні проблема зв'язку характеристик ситуації сприйняття масової інформації з характеристиками інформації. Так, можна припустити, що якщо телевізійна інформація, як правило, потрапляє до особистості в ситуації сімейного спілкування, то найбільш ефективною формою контакту такого засобу інформації з людьми буде звертання до всіх членів. (наприклад, цикли «Тато, мама, я – спортивна родина», «Моя родина» у яких органічно співвідноситься інформація й про життя в цілому, і про виробничі справи окремих членів родини).

Отже весь вплив ЗМІ на особистість, групу, більш широкі спільноти узагальнюється в способі життя людей. Поняття «спосіб життя» є надійною методологічною основою для цілісного вивчення об'єктивних і суб'єктивних впливів ЗМІ.

У проблемі «ЗМІ й спосіб життя» можна виділити три етапи:

· відбиття способу життя суспільства і його підсистем у матеріалах преси, радіо, телебачення;

· ЗМІ як засіб впливу на вдосконалювання способу життя;

· споживання масової інформації в структурі способу життя.

Найбільш вивченим є третій – до нього належать всі матеріали конкретно-соціологічних досліджень, що характеризують включенність населення в систему ЗМІ в її різних вимірах. Ці дані, як і відзначалося, свідчать про загальну поширеність такого виду занять, як споживання масової інформації.

Природно, що найбільш вивченими аспектами впливу масової інформації на соціальну активність мас виявляються ті, що безпосередньо проявляються в діяльності самих засобів інформації – ми маємо на увазі таку форму активного, як вираження думки, участь у створенні матеріалів і передач, контакти із працівниками редакції.

Звичайно, об'єктом суспільної думки є конкретні теми, за допомогою яких висловлюється точка зору індивіда, групи, або громадськості, і процес матеріального виробництва, і події, що відбуваються в сфері духовного життя суспільства, і поведінка вболівальників на стадіоні, публіки в театрі, політичних лідерів.

Процес формування суспільної думки є складним і багато в чому визначається наступними умовами:

· суспільна думка формується там і тоді, коли на обговорення народу виноситься, ставиться проблема, що має важливе практичне значення, тобто проблема (питання), що зачіпає соціальні інтереси людей (економічного, соціального, політичного, духовного життя);

· суспільна думка найчастіше стосується питань, пов'язаних з політикою, правом, мораллю або мистецтвом. Предметом відображення громадського життя найчастіше виступають ті форми суспільної свідомості, ті питання, які припускають відмінності в оцінках, характеристиках, тобто містять у собі спірний момент;

· суспільна думка формується на рівні компетентності. Якщо людина незнайома з яким-небудь питанням, то на прохання висловити думку найчастіше відповідає: «Я не знаю». Але можливий і такий варіант, коли людині просто не вистачає знань для суперечки, обговорення питання.

Необхідно відзначити, що суспільна думка не може існувати поза системою економічних, соціально-політичних, ідейно-моральних відносин.

Виділяють наступні етапи механізму формування суспільної думки:

· Сприйняття інформації (об'єктивної, суб'єктивної, тенденційної й т.д.) на рівні окремих людей.

· Висновки й оцінки індивідуума на основі наявних знань, досвіду, уміння аналізувати, рівня інформованості.

· Обмін інформацією, висновками, дискусії з іншими людьми

· На цій основі, формування певної думки невеликої групи людей.

· Обмін між невеликими групами й формування думки соціального шару.

· Виникнення загальнонародної думки.

Особливо сильно процес впливу на суспільну думку відбувається під час політичних виборів, коли впроваджуються установки, стереотипи, які нав'язують свої цілі й людина спонукається до певної дії. Таким чином, завдяки ЗМІ формується суспільна думка – стан масової свідомості, ставлення різних соціальних спільнот, до проблем і подій дійсності.

Маніпуляція

ЗМІ – це установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам – це відносно самостійна система, що характеризується множинністю тридцятимільйонних елементів: змістом, властивостями, формами, методами й певними рівнями організації (у країні, регіоні, на виробництві).

Найголовніші особливості ЗМІ – це публічність, тобто необмежене коло користувачів; наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний обсяг аудиторії, що змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї або іншої передачі, повідомлення, або статті.

ЗМІ через вплив на суспільство в цілому впливають на кожну людину окремо, формуючи певні однакові емоції й дії.

Виділяють два основних напрямки впливу ЗМІ на формування суспільної думки:

· Семантичне маніпулювання, що припускає ретельний відбір і спеціальне компонування понять, що викликають, або позитивні, або негативні асоціації, що дозволяє впливати на сприйняття інформації. Оскільки метод заснований на певних асоціаціях, дозволяє легко вплинути на людину в силу її звичок і переконань.

· Формування стереотипів. Стереотипи формуються під впливом двох факторів: без свідомої колективної переробки й індивідуального соціокультурного середовища, а також, безумовно, при цілеспрямованому ідеологічному впливі за допомогою ЗМІ. За допомогою стереотипів легко маніпулювати свідомістю людини, оскільки стереотип тісно пов'язаний із життєдіяльністю суспільства в цілому й конкретних груп людей, зокрема.

Таким чином, суспільна думка багато в чому визначає розвиток громадського життя й направляє діяльність деяких соціальних інститутів, у тому числі й діяльність ЗМІ. Однак, тому що ЗМІ намагаються висвітлювати значимі, актуальні для суспільства проблеми й багато в чому розглядають їх із погляду суспільної думки, можна зробити висновок, що не тільки суспільна думка може визначати діяльність ЗМІ, але й сама суспільна думка формується під впливом різних факторів, зокрема, ЗМІ, наприклад, через поширення ідеології й пропаганди.

ЗМІ – четверта влада

Досить розповсюджений образ ЗМІ – четверта влада. Поряд із трьома, традиційними галузями – законодавчою, виконавчою й судовою. Структури державної влади утворюють особливу підсистему суспільства, якій дозволений примус навіть до застосування насильства. Зрозуміло, у рамках чинних законів. Жодна інша підсистема суспільства такими правами не наділена, і в цьому плані будь-який образ недержавної влади – четвертої, п'ятої або одинадцятої – досить умовний. Однак можливості найсильнішого впливу ЗМІ, у тому числі й на прийняття державних рішень – загальновідомий факт.

Публікації стимулювали, так би мовлячи, блискавичний розвиток багатьох урядових і фінансових криз, прийняття певних судових рішень, і навіть збройні конфлікти. І тут немає ніякого протиріччя.

Соціальна думка може розраховувати на успішну еволюцію лише при наявності потужного контрольно-коректувального механізму. Зрозуміло, величезну роль у формуванні такого механізму відіграють традиційні галузі влади. Знаменита система взаємної компетентності і противаг між парламентом, урядом, і судами – важливий елемент цього механізму, що забезпечує не тільки життєздатність демократій, але й їх високу ефективність на тлі всіх більш твердих моделей державного устрою.

Однак у високорозвинених й тому складно організованих суспільствах значно підсилюється й згаданий механізм, і його концентрація в державній сфері породжує найбільшу спокусу створення своєрідного пояса безпеки навколо влади, що стримує.

Держава, більш-менш монопольно користуючись контрольно-коректувальними важелями, ризикує із сервісної підсистеми суспільства перетворитися в щось самокоштовне. Що, звичайно, ж, відкриває шлях до різноманітних диктаторських сценаріїв. Треба підкреслити, що протягом XX сторіччя із цією проблемою зштовхнулися всі країни нині процвітаючої демократії, і деякі з них змушені були пережити всі наслідки формування й падіння тоталітарних диктатур.

Сучасна західна цивілізація знайшла блискучий вихід із цього становища за рахунок своєрідного роздержавлення контрольних функцій, фактичної передачі значної їхньої частини недержавним структурам. І це видатне, на наш погляд, відкриття другої половини нашого століття дозволило одночасно інтенсифікувати прогресивну еволюцію, і підсилити ліберально-демократичні тенденції. Саме цей процес поряд із масовим впровадженням електронних інформаційних систем дозволив ЗМІ стати тими, якими вони є зараз.

Важливо, однак, уявити деякі істотні структуроутворюючі моменти нової ситуації.

По-перше, результати впливу ЗМІ можуть проявлятися в трьох сферах:

· інформаційній,

· мотиваційній,

· поведінковій.

Ці прояви можуть бути виявлені на рівні свідомості й поведінки окремої особистості, її безпосереднього оточення, більше широких спільнот (виробничих колективів, регіону), суспільства в цілому. У цьому плані, наприклад, четверта влада реалізується в тісній взаємодії з п'ятою – аналітиками.

Зі ЗМІ взаємодіють партійні й профспілкові лідери, учені різних спеціальностей і представники фінансово-промислових груп, правозахисники й релігійні діячі. Загалом, всі: ті, хто має намір внести свій внесок у здійснення контрольно-коректувальних функцій, і підвищити свій рейтинг на політичному, науковому або іншому ринку. Із цим тісно пов'язана проблема незалежності ЗМІ.

Більшість розглянутих вище позицій припускають цивілізовану ситуацію демократичного суспільства, що живе в прогресуючому політико-правовому просторі. І в цьому випадку ми зіштовхуємося з мільйоном проблем, але переконані в необхідності солідарного пошуку оптимальних рішень, і це обіцяє гарні перспективи.

Але в іншому сценарії, коли відбувається свого роду зворотний фазовий перехід до тоталітаризму, багато позицій у принципі змінюють свій зміст. Держава наступає в усіх напрямках – острівці незалежності йдуть під воду. Державні ЗМІ відкрито використовуються як односпрямована інформаційна зброя. І одночасно перетворюються в реальну владу. У такому випадку суспільство в цілому перетворюється в безмовну й безправну частину держави. І можливо, ЗМІ розшифровується вже як засоби масового використання.

3. Вплив засобів масової інформації на соціальне виховання дитини

3.1. Соціально-педагогічні проблеми впливу ЗМІ на дітей та молодь

Неможливо переоцінити вплив сучасних засобів масової інформації на формування підростаючого покоління. Адепти нової соціологічної теорії “інформативного суспільства” відводять цим засобам визначальне місце в системі відносин сучасного суспільства, оскільки вони перетворилися на необхідний елемент повсякденного життя людини, стали органічною частиною середовища його проживання. У зв’язку з прогресуючою “технологією життя”, початком “комп’ютерного віку” у країнах Заходу не припиняється потік літератури, яка розглядає проблеми виховання молоді в цих умовах. Нові технології, насамперед мікроелектроніка, глибоко впроваджуються у виробництві, все активніше застосовуються у всіх типах навчально-виховних закладів, а також у сферах дозвілля дітей та молоді [10].

Сучасне суспільство як ніколи насичене новітньою мікропроцесорною технікою. Радіо — і телеприймачами користуються у найвіддаленіших куточках нашої планети. Зараз навряд чи знайдеться сім’я, в якій не було б телевізора. Так, за даними французьких спеціалістів, у Франції в кожній сім’ї є телевізор, а у кожній четвертій вже по два телевізори. США в цьому відношенні випередили Францію. Там у кожній п’ятій квартирі нараховується три апарати, а в Японії навіть чотири телевізори вже не рідкість.

У ФРН на початку 80-х років відеомагнітофони мали 25 відсотків всіх сімей, до початку 90-го року, за оцінками спеціалістів, їх кількість зросла на 50 відсотків. Як показало репрезантивне опитування проведене за завданням Міністерства освіти і науки ФРН, ще у 1982 році серед володарів відеомагнітофонів 10 відсотків становили юнаки і підлітки від 14 до 29 років.

Вік комп’ютера, незважаючи на ряд переваг, що він надає, породжує урбаністичне дитинство, негативно впливає на психологічний, емоційний та фізичний розвиток дітей. Проведення дітьми значної частини свого дозвілля вдома, біля телевізора веде за собою погіршення стану здоров’я, зниження інтересу до читання, спорту, до активних форм використання вільного часу, що призводить до формування пасивності, байдужості тощо.

Аналізуючи молоде покоління післявоєнного періоду, деякі західні педагоги, зокрема німецький професор Р. Вінкель (Західний Берлін), називають покоління молодих, що вступило в життя після 70-х років, “покоління електроніки і засобів масової інформації”, на відміну від покоління “економічного буму” 50-х – початку 60-х років (“діти споживання”), періоду після 60-х років (“діти кризи”). Покоління 70-х і наступних років, за Вінкелем, це – “не діти”. Жодне з поколінь не відчувало стільки страху, жахів, незгод, скільки довелося відчути сучасному поколінню молоді.

Більшість авторів поділяє думку, що сучасне покоління – “інше”, і воно є дуже “важким”, але причини цих труднощів трактуються неоднозначно. Для одних ці причини криються у важких соціально-психологічних умовах, в яких жили і росли діти (страх перед загрозою термоядерної війни, втрати смислу життя, розчарування, депресії, наркоманія та інші соціальні лиха). Інші звинувачують насамперед саме дорослих, які винайшли нові технології, засоби масової інформації і цим не лише позбавили дітей радості дитинства (Н. Постман), а й спричинили зникнення самого поняття “дитинство”.

У вік електронних засобів масової інформації втратили відмінність періоди дитинства і дорослого життя. Поява телевізора перетворила, як стверджується, культуру в “емоційне споживання” кадрів, які змінюються на екрані кожні три секунди.

Підраховано, що за перші п'ятнадцять років підліток проводить біля телевізора 16 годин за тиждень, причому в кожній програмі він бачить як мінімум три сцени насильства. За свідченням нейропсихологів, це справляє надмірний вплив на праву півкулю, пов’язану з однобічним візуальним сприйманням зовнішнього світу, куди і переміщується активність дитини. В той же час виключається ліва півкуля, де розміщені центри мислення і мови.

Дослідження, проведені у ряді країн з метою вивчення ступеня “споживання” дітьми телепередач, показали, що перші контакти з телебаченням діти мають уже у віці двох років. У віковій групі трирічних вже 60 відсотків дивляться телепередачі більш або менш регулярно. Як свідчать вчені, занадто великою є участь у регулярному перегляді телепередач дітей у віці від трьох до шести років.

Опитування, проведені серед школярів різних типів західнонімецьких шкіл, свідчать про те, що 90 відсотків учнів дивляться відеофільми, причому деякі з них – до 20 фільмів на тиждень, в тому числі заборонених для їх віку. Дослідженнями виявлено тісну залежність між тривалим сидінням перед телевізором й поганою успішністю в школі. Все це, природно, не може не викликати протесту з боку батьків, учителів та інших людей, які усвідомлюють, якої шкоди завдає відео індустрія підростаючому поколінню.

Як відмічають спеціалісти-медики, відверто непристойні відеофільми, фільми жаху тощо небезпечні для дітей з високою збудливістю. Пристрасть до таких відеофільмів провокує асоціальну поведінку, агресивність, жорстокість, вандалізм, злочинність. Це призводить до серйозних патологічних наслідків.

Нині індустрія розваг, на жаль, продовжує спрямовувати засоби масової інформації на формування у молоді соціальної, політичної і духовної адаптації, пасивності, примітивних смаків, інтересів і потреб, зневажливого ставлення до справжньої культури, до історії, сучасних досягнень людської цивілізації.

Невипадково у США навколо проблеми дозвілля молоді розгорнулася запекла боротьба. Зараз у дискусію про те, які розважальні програми можна назвати “підходящими” для 66,5 млн. американців у віці до 19 років вступила практично вся країна, батьки, популярні зірки телеекрану. Американська громадськість підняла голос протесту, закликала до прийняття рішучих заходів проти непристойних теле- і відеопрограм. Спеціалістами підраховано, що за 22 тисячі годин, які проводить біля телевізора американський школяр за всі роки навчання у школі, він 18 тисяч разів стає свідком різних убивств. За даними журналу “Піпл”, у фільмі “Рембо” демонструються 44 засоби вбивства, не враховуючи групових, які відбуваються під час численних вибухів. На думку “Національної Асоціації навчальних закладів”, більша частина самогубств, до яких вдаються підлітки США, пов’язана зі станом депресії, викликаною відеопродукцією.

Прогресивні сили світу, в тому числі й педагогічна громадкість, не можуть не думати про психологічні та моральні втрати та наслідки, особливо для дітей та молоді, сьогоднішньої практики “культурного імперіалізму” з його пропагандою масової культури, культури насильства, вседозволеності, низьких інстинктів людини, звичаїв злочинного світу. Використання культури як джерела наживи, як каналу, через який формується перекручене уявлення про світ, про життя негативно відбивається на духовному розвиткові молоді.

Німецький письменник Бертольд Брехт підкреслював, що при використанні творів культури для маніпулювання людською свідомістю відбувається процес, який він назвав “переплавкою духовних цінностей у товар”.

Серйозно турбує і те, що сучасна молодь більше уваги приділяє “агресивним формам культури”, які розповсюджуються зі швидкістю епідемії завдяки поширенню засобів масової інформації. А книга як джерело духовного розвитку відступає на другий план.

Так, в Україні, за даними соціологічних опитувань останніх років, у бюджеті вільного часу молоді книга займає лише п’яте місце, переважають сучасна музика, спілкування, телебачення, заняття за інтересами. У загальному обсязі читання старшокласників класична література займає лише 4,5 відсотка.

Відчудження молоді від книги – це тривожний симптом. За словами французького просвітителя Дені Дідро, “коли люди перестають читати, вони перестають міркувати”. Американські педагоги також стикнулися з таким серйозним фактом, як повна відсутність у дітей інтересу до читання. Причину такого явища вони вважають у тому, що у США довгі роки формувалося покоління, “яке не читає книжок”, а дивиться телевізор. Високорозвинена індустрія розваг надає молоді широкий спектр можливостей щодо проведення дозвілля, тому приділяти серйозну увагу читанню, підкреслюють вони, може лише той, хто з дитинства орієнтований на це. І сьогодні в країні налічується до 70 відсотків осіб, які, одержавши середню освіту, в подальшому майже нічого не читають.

Професор Д. Баске з ФРН говорить про “вторинну неграмотність” як про серйозну соціальну проблему країни. Під цим він розуміє такий стан, коли молоді люди, навчившись читати та писати, читають так мало, що по відношенню до літератури ведуть себе як неграмотні люди, не сприймаючи її.

В Австрії, згідно з проведеним опитуванням, у культурній сфері 55 відсотків населення країни, що мають обов’язкову шкільну освіту, протягом року не читали жодної книжки або в кращому випадку – одну, 67 відсотків населення Австрії, старші за п'ятнадцять років, протягом року не купують жодної книжки. Цей стан “напівграмотності”, як його характеризують в Австрії, широко розповсюджений і в інших країнах. Більше половини всіх книг, які читають у країні, припадає на частку лише 10відсотків населення.

Картину бездуховності, яка прогресує, можна доповнити ставленням людей до театру та інших культурно-видовищних закладів. Так, наприклад у Франції, 87 відсотків населення не ходить до театру, 78 відсотків юнаків та дівчат жодного разу не були на концертах. Ці дані відбивають загальну тенденцію, яка свідчить про те, що все менше людей читають серйозну літературу, найчастіше вони захоплюються розважальними журналами і бульварною пресою, а діти – беззмістовними коміксами з суперменами та обкладинками.

Звичайно, найбільше нарікань отримує школа за те, що вона погано вчить, не розвиває інтересу до книги, до серйозного читання. В цьому зв’язку не можна не пригадати слова видатного педагога В. О. Сухомлинського, який писав, що дитині необхідно прививати любов до книги з дитинства. Якщо читання не стає для неї духовною потребою, то у роки дозрівання душа підлітка буде порожньою і беззмістовною, а на світ божий, Бог знає звідки, полізе все погане.

Невипадково “бездуховність”, яка охопила все людство, виявлять саме у молоді в її емоційній глухоті до справжньої культури, нерозвиненості естетичних смаків, відсутності почуття милосердя, співчуття, творчої ініціативи, в утилітрованому ставленні до життя.

Проблема “дитина – телевізор” ще не вивчена достатньою мірою. Хоча в цьому напрямку у ряді країн і ведуться серйозні психолого-педагогічні та медичні дослідження, але справжньої науки, пов’язаної із впливом всіх засобів масової інформації на процес соціалізації дітей, духовне, емоційне та моральне формування, ще не створено. У комплексі мір важливе значення має особистісний приклад батьків, їх ставлення до проблеми “споживання” телепередач, посилення виховного впливу сім’ї в цьому плані. Як зауважив керівник американського товариства “За телебачення для дітей” Пеггі Чарен, якщо у ваших дітей буде достатньо знань та інтересів, то вам не доведеться турбуватися про те, що вони дивляться по телевізору. В той же час виявляється парадоксальна ситуація: чим вищий рівень освіченості в регіоні, тим рідше дивляться тут передачі по телебаченню. Багатьох глядачів вже не задовольняє зміст телепрограм. Щоб зберегти свої позиції, впливати на розум та почуття людей, телебачення перебудовується. Важливим напрямком перебудови є цілеспрямоване впровадження навчально-виховних програм. Таким чином, на місці стихійної “паралельної школи” (як за кордоном називають засоби масової інформації) виникає організована система педагогічного впливу.

Вплив телебачення на особистісні зміни вивчалися під час довготривалого дослідження особливостей життєвого шляху шанувальників телебачення. І таке дослідження було проведено. Л. Х’юсманн, Л. Ерон та ін. [29] вивчали поведінку мешканців США та Фінляндії з того моменту, коли їм було 8 років, до того часу, коли їм уже виповнилося 30 (з 1960 до 1982 року). Головні висновки полягали в тому, що кількість годин, протягом яких 8-річна дитина переглядала агресивні фільми, та рівень жорстокості побаченого нею у фільмах насильства були серйозними передвісниками тяжкості злочинів у 30-річному віці. Ні індивідуальна схильність до агресивності, ні соціально-економічний статус дитини не мали такого значення, як телебачення, у формуванні її майбутньої девіантної поведінки. Ті, хто часто дивиться агресивні фільми у віці 8 – 12 років, частіше карали своїх дітей [6, 27].

Результатами регулярного переглядання дітьми та підлітками сцен насильства на телеекрані є не тільки копіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційної сприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ (реально приблизно 1% людей чинить насильство, а на телеекрані 50%), прийняття ролі жертви під час виникнення небезпечних життєвих ситуацій [27]. На сьогоднішній день виявлені умови, за яких екранне насильство підкріплюється та копіюється в реальному житті, а саме: якщо воно у фільмі винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, якщо фільм красиво зроблений, має художню цінність. Певна частка досліджень впливу телебачення на особистість присвячена й деяким іншим аспектам її поведінки. Показано, що для окремих людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі в суспільному житті, прогулянок, занять спортом [19].

3.2. Вплив телебачення на формування особистості дитини

Телебачення є одним із засобів масової комунікації. Отже, інформація, яку воно поширює, має бути зрозумілою для якомога більших верств населення. Тому події роз’яснюються, інтерпретуються, за глядача роблять висновки, йому нав’язують порядок денний – про що знати, а про що ні.

Якщо телебачення розраховано на масового глядача, то воно повинно задовольняти якомога більшу кількість його представників. Тому на телебаченні домінують соціальні стереотипи.

Телебачення має задовольняти масового глядача. Отже, воно повинно орієнтуватися на його потреби. А потреби бувають різними: земними і високими, матеріальними і духовними. За А. Маслоу структуру потреб людини можна представити у вигляді піраміди: в її основі лежать фізіологічні потреби у їжі, сні тощо, над ними надбудовуються більш високі потреби в безпеці, любові, повазі, а ще над ними – мета потреби у досконалості, красі, правді, самореалізації. Звісно, щоб вижити, людина має передусім задовольнити потреби нижчого рівня, а вже потім – вищого. Перші притаманні всім, другі – багатьом, але не всім. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідно задіяти такі її потреби, які б дали незаперечний ефект, тому телебачення експлуатує насамперед базові потреби людини.

Телебачення здійснює специфічний вид комунікації, а саме: опосередкований технічними засобами. Такий вид комунікації витісняє безпосереднє живе спілкування між людьми. З телевізором не заведеш розмови, не отримаєш від нього відповіді на власні запитання, не поділишся переживаннями. Фахівці застерігають: звичка спілкуватися з неживими предметами є небезпечною [3].

Надзвичайні можливості впливу телебачення на психіку та поведінку людини не могли не помітити люди, які «роблять гроші» — пройти повз невичерпне джерело прибутку просто неможливо. Телебачення є виробництвом особливого продукту, споживання якого ніколи не зникне, а саме – споживання видовищ. Те, що ми сьогодні бачимо на екранах наших телевізорів, є закономірним поєднанням природних характеристик телебачення з комерціалізацією цієї сфери товарних послуг. Фахівці з проблеми масової комунікації наділяють сучасне телебачення такими характеристиками: примітивізм, вульгаризація, одномірність, відсутність історизму у відтворені подій, деперсоналізація поведінки, стереотипність мислення героїв, спрощення смислу інформації, не диференційованість, грубість, упередженість під час оцінювання подій, сенсаційність і схематизм, потурання пристрастям і забобонам глядачів [6, 9]. Експлуатація привабливих для великої аудиторії цінностей насамперед має на меті збільшити прибуток від діяльності телебачення. Якщо впливати на підсвідомість людини та зняти табу з деяких морально заборонених тем, то це теж матиме ефект.

Еротика, жахи, відьми, маніяки, привиди, монстри, ніндзі, покемони, потойбічні сили, психічно хворі люди, всілякі пророки, психотерапевти, астрологи, контактери заполонили екран. Під впливом таких сцен емоційна сфера людини розгойдується, ставлення до дійсності стає більш раціональним, росте навіюваність, психічне зараження населення. Звісно, що глядач стає легковірним і слухняним, ним легко маніпулювати та керувати.

Аналогічні схеми стимуляції інтересу до товару застосовуються і в дитячій масовій літературі. Згадаймо «Гаррі Поттера». Низький художній рівень цього твору, схематичність сюжету, бідність мови у відображені внутрішнього світу героїв компенсується застосуванням деяких прийомів, завдяки яким дітей нелегко відволікти від книжки. Цей твір нагадує детектив, він увесь час тримає читача в напруженні, у ньому використано споконвічний сюжет «погоня та переслідування», герої досить легко оволодівають деякими магічними прийомчиками захисту від «поганих хлопців» (лише треба знати деякі таємничі слова – і можна одержати владу над іншими. Хто не мріяв у дитинстві стати сильним і не давати можливості іншим зазіхати на власне «Я»). Експлуатація природного інтересу дітей до страшного та невідомого (а саме через цей інтерес і розказування одне одному страшних історій діти й намагаються позбутися страху) довершує перелік факторів, які забезпечили високі рейтинги популярності «Гаррі Поттера».

Сучасна експериментальна психологія провела низку досліджень, які розкривають механізми впливу телебачення на людину, особливо на дітей. Оскільки існує тісний зв’язок між психологічним впливом ЗМІ на особистість і соціалізацію особистості у суспільстві, то спробуємо класифікувати вплив телебачення на психічні процеси, стани та властивості дитини.

Психомоторика. Після тривалого сидіння біля телевізора у відносно нерухомому стані в дитини може розвинутися стан неприродного збудження як компенсація попереднього стану гіподинамії. Вона деякий час не може зосередити свою увагу, не знає, «куди себе подіти».

Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору. Викликають занепокоєння також форма та стиль зображення людей і речей у імпортних мультфільмах: грубі, квадратні або інші неприродні риси обличчя людей.

Уява. У дошкільників активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Цьому сприяють казки і оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк. Під час прослуховування казок дитина намагається уявити події, запам’ятати та пережити їх. Свіжість сприйняття світу, відсутність образів-шаблонів у цьому віці створюють яскраві уявлення. Отож, коли дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає готові образи, її внутрішні образи пасивні та позбавленні індивідуальності.

Пам'ять. Німецькі психологи стверджують, що діти 3 – 5 років, які дивляться телевізор по 2 години на день і довго граються в комп’ютерні ігри, мають проблеми з розвитком пам’яті. Той, хто робить новини на телебаченні, добре знає, як треба подавати інформацію. Яскраві емоційні образи витісняють із пам’яті словесну інформацію, яка подавалася до цього, а ось будь-яка наступна інформація після показу вражаючих сцен запам’ятовується так само добре, як і самі образи. Ці закономірності також виявлені експериментально.

Увага. Після перегляду телевізора діти протягом певного часу погано концентрують увагу та можуть почуватися не зовсім добре. Особливо сильно впливає на увагу телереклама. Під час її показу посилюється звук, а динаміка її подачі інша. Крім того, розробники реклами можуть використовувати спеціальні психологічні методи, які посилюють у людини тривогу, актуалізують потребу бути в безпеці (за А. Маслоу – це одна із базових потреб людини), викликають емоційне напруження, відчуття власної самотності. Часто «задіяні» в рекламі значущі для людини афілятивні потреби – тобто потреби бути у групі людей, у тісній і дружній компанії, а також гендерні стереотипи («тільки справжні чоловіки п’ють горілку», «романтичні та красиві жінки курять» тощо). Отже, реклама володіє широким спектром методів психологічного впливу на глядачів-споживачів. Ясна річ, що людина жваво відгукується на такий спрямований вплив. Навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу.

Мислення. Часті нарікання викликає у психологів апеляції до стереотипів повсякденного мислення, поверхове висвітлення подій на телеекрані. Соціально-психологічними дослідженнями встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини й тим, якому способу отримання інформації людина віддає перевагу: чим вищий цей рівень, тим менше вона дивиться телевізор, тим більше вона слухає радіо і ще більше читає газети. У США друкованій пресі віддають превагу наукові та елітарні кола суспільства, а найзавзятішими телеглядачами є діти, домогосподарки, афроамериканці та пенсіонери [19]. Але чи може, власне, саме телебачення негативно впливати на розумовий розвиток людини? Доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору, перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. «Діти стають схожими на дорослих, а дорослі на дітей».

Реклама підштовхує людину робити передчасні висновки та йти на необдумані вчинки. Діти, які регулярно споживають продукцію засобів масової інформації, мислять готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, та й відповіді дають поверхові.

Як співвідносяться особливості мислення дітей та їхнє сприйняття телебачення? Діти мають небагатий досвід, їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власними прикладами, тому надумані телеісторії сприймаються ними як реалістичні. У 5–7 років діти впевнені, що реклама говорить правду. Старші діти не такі вже довірливі. І тільки судження десятирічних дітей може бути аналогічне судженню дорослого щодо реалістичності інформації.

Ще одне. У сім років у дітей добре сформовані навички розуміння розповідних схем. Саме такого типу схеми часто трапляються в рекламі (тобто розповідь певної історії). Реклама займає невеликий проміжок часу, саме тому діти полюбляють прослуховувати невеличке оповідання – нескладно та зрозуміло. Але за цим оповіданням прихована реклама.

Мова та мовлення. Психологи Грінфілд Р., Ют І. та ін. (1984) встановили, що регулярний перегляд телевізора навчає дітей особливого стилю розмови, а саме: діти не використовують чітких посилань на предмет обговорення, мало пояснюють, вірячи в те, що співрозмовнику й так усе ясно. Д. Біглз-Рус та І. Гет (1983) дійшли аналогічного висновку: переказування дітьми історій, прослуханих по радіо, більш інформативні та містять менше незрозумілих слів, ніж тих самих історій, побачених по телебаченню. Останні дослідження психологів у країнах ЄС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення. Спостерігається дивна ситуація – у батьків з’явилося більше вільного часу, але тим менше вони віддають його спілкуванню з дітьми. Усе більше місця у структурі спілкування займає “німий ефір” (батьки разом із дітьми сидять біля екрана телевізора або одна із сторін біля комп’ютера) або спілкування лише за потребами: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо.

Фантазія та творчі здібності. У науці відомі блокатори розвитку творчості людини. З цього погляду такі характеристики телебачення, як поверховість і спрощення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність живого діалогу з ним, стереотипізація свідомості, відсутність оптимістичних соціальних перспектив, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи та невпевненість у собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху розвитку творчого потенціалу людини. Низка досліджень підтверджує наші положення.

· Діти з маленьких містечок, де не розвинена система телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки й набагато вищі творчі здібності.

· Діти складають більш оригінальні продовження історій, початок яких вони прослухали по радіо, порівняно з тими, початок яких вони побачили по телевізору.

· Дошкільники, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, мають нижчий рівень уяви.

· Діти, які ростуть в умовах “німого ефіру”, мало здатні до активного творчого мислення, вони постійно чекають, що важлива інформація прийде ззовні, не продукують власні ідеї та судження, у них виникають стандартні зорові образи та емоції.

· У дітей, які дивляться телевізор понад 10 годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижується творчий потенціал.

· Регулярний перегляд телевізійних шоу, де використано з метою реклами нові іграшки, перешкоджає розвиткові уяви у дітей старшого дошкільного віку.

· Дітям заважає проявляти фантазію перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства.

· Сцени жорстокості на телеекрані не мають стимулюючого впливу на дітей з багатою яскравою уявою – зворотне твердження є міфом.

Емоції. Сильне занепокоєння у психологів викликає поява в дітей страхів і розглядів емоційної сфери після перегляду телевізора. Найбільші нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильства на екрані. За статистикою, 37% дітей у США (в обстежені брали участь діти, які відвідують дитячий садок, і школярі від першого до шостого класу) налякані або стривожені сюжетами теленовин. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою настає стан так званої “сенсибілізації”, тобто підвищення чутливості до несправедливості, співчуття до страждань інших. Однак якщо насильство бачити на екрані кожного дня (тим більше, люди часто дивляться телевізор у розслабленому стані, можуть при цьому їсти, пити), то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан “десенсибілізації” – зниження чутливості: «Когось б’ють, над кимось знущаються – хіба це новина?» Тому не дивно, що чим більше людина відчуває пристрасть до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до іншої людини. Інші факти: діти, які постійно споживають продукцію ЗМІ, мають примітивні почуття; напружене очікування розв’язки небезпечної ситуації в кіно викликає психологічне збудження, яке повільно знижується, а також може трансформуватися в певну дію.

Емоційно та драматизовано на екрані подаються новини. Часом складається враження, що деяким телеведучим, особливо політичним коментаторам, притаманна істеричність як риса характеру. Добре відомо, що істероїдні особи мають чудову властивість навіювати іншим будь-які істини. Можна так інтерпретувати, так перекрутити події, що істерик сам починає вірити в те, що вигадав, не кажучи вже про глядачів, які мало що знають про справжній стан речей. Доказ: часто діти впродовж довгого часу повторюють певні фрази з реклами, деякі дорослі відчувають нав’язливе, мимовільне прокручування подумки тексту реклами. Після етапу такої емоційної обробки людини настає етап неусвідомленого наслідування нею запропонованого рекламою стилю поведінки. Переривання змістових телепередач або високохудожніх драматичних чи трагічних кінофільмів рекламою викликає у глядача розчарування, роздратування, почуття ошуканості. Після таких епізодів навряд чи діти співчуватимуть героям.

Вольова сфера й регуляція поведінки. Якщо дитина любить довго дивитися телевізор, то вона привчається діставати задоволення, нічого при цьому не роблячи. Психологи стверджують, що більшість із 20 мільйонів безробітних Європи – це телеінваліди, байдужі та бездіяльні.

Щоб реклама була ефективною та стимулювала процес купівлі, механізм її дії будують, формуючи у споживачів умовні рефлекси. До стимулів, які викликають у більшості людей позитивні емоції, “прив’язують” товар, який потрібно прорекламувати. Після певної кількості повторень реклами на телебаченні у глядача формується умовний рефлекс, наприклад, коли він бачить у реальному вимірі автомобіль певної марки, то він відчуває не зовсім усвідомлені, але приємні відчуття. Це відбувається тому, що під час реклами цього автомобіля поряд із ним стояла красива жінка. Саме тому, дивлячись футбол, п’ємо пиво, граючи в теніс, вживаємо мінеральну воду тільки певної марки.

3.3. Медіаосвіта у сучасних школах

Медіаосвіта — вивчення вихованцями закономірностей масової комунікації. Його задачі: підготувати підростаючі покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття інформаційних умовах, до сприйняття інформації (навчити людини розуміти її — «декодувати» повідомлення, критично оцінювати їхня якість), усвідомлювати наслідку її впливу на психіку, опановувати способами спілкування на основі невербальних форм комунікації за допомогою технічних засобів.

Медіаосвіта здійснюється як у школі, так і в інших виховних організаціях, а також в організаціях, спеціально створених для цієї мети (наприклад, у Франції — «Медіа-форум», «Активні юні телеглядачі»).

У школі медіаосвіта здійснюється як у рамках традиційних предметів (рідної мови, образотворчого мистецтва, історії, соціальних наук, екології й ін.), так і за допомогою введення спеціального предмета. У різних країнах він називається по-різному, але має приблизно однаковий зміст. Найбільше часто в нього включаються розділи: «Поняття про комунікацію», «Поняття про знакові системи і способи представлення інформації», «Масова комунікація і її закономірності», «Засоби масової комунікації і їхні особливості»,- «Реклама». Останнім часом з'явилася тенденція включати в медіаосвіту навчання комп'ютерної грамотності.

Створення системи медіаосвіти — процес тривалий і дорогий. Але наявні сьогодні можливості дозволяють приступити до вирішення цієї задачі й у першу чергу — у школі.

Два аспекти комунікаційної взаємодії — індивідуальний і соціально-колективний — знаходяться в постійному протиріччі один з одним. Домінування соціального — колективного відразу викликає відповідну реакцію індивідуалізованого посилання. Усі суб'єкти комунікаційної взаємодії змушені — постійно позиціонувати себе: індивідуалізувати, вириваючи з подібності й анонімності, і в той же час «вигадувати» різні семіотичні форми, ускладнювати сигніфікацію для анонімності своєї участі в інформаційному процесі. Новий телевізійний проект ГРТ, скандальна, програма журналіста Кирила Набутова й уїдливий відгук телеглядача на персональній сторінці в мережі Інтернет — явища того самого порядку: прагнення до індивідуалізації заради... соціалізації.

Суб'єкти комунікації всі частіше виявляються задіяними не в реальній ситуації, а віртуальної, придуманої чи змінений. Це істотно змінює всі їх характеристики, модифікує поводження і «плутає карти» зондувальним маси спеціалістам. Аудиторія перестає бути об'єктом інформаційного впливу. Вона сама, стаючи суб'єктом комунікації і беручи участь у створенні віртуальної картини світу; самодетермінувати себе як об'єкта чи керування маніпуляції.

Світ сучасної масової комунікації — це світ індетермінізму, де по-новому інтерпретуються співвідношення необхідності і випадковості, де сваволя окремої особистості здатний чи дестабілізувати, навпаки, зрівноважити систему соціальних зв'язків і відносин. У період соціального динамізму і загострення соціальної неоднорідності особливо стає необхідним вплив особистостей, що через ЗМІ можуть задати чи суспільству групі оптимальний характер соціальної мобільності.

Найбільш яскравою ілюстрацією такого роду системи є Інтернет. Його принцип існування — самоорганізація. «Немає направляючої руки, немає програміста. Самоорганізація народжується самою системою в результаті втрати стійкості деякого стану». Це не означає, що раніш таких систем не було. Усі природні системи такі. Тим більше, така природа масової комунікації. Просто Інтернет зробив явним і спостерігати те, що раніш було сховано.

Масова комунікація, суспільна думка є такого роду системами. Відчуття всемогутнього суб'єкта-управителя (четвертої влади) тут зненацька змінюється ошелешеністю паяца, слухняністю автомата і назад. Суть же в тім, що немає і не може бути ні суб'єкта-управителя, ні односторонньо керованих об'єктів. Всі учасники активні і як самостійні одиниці непередбачені. Участь кожного вносить свій внесок у полілог мислень, що й обумовлює властивості масової комунікації, що породжують властивості масової комунікації.

Однією з основних категорій медіапсихології, таким чином, є «творчість в процесі комунікування». Воно відбиває, з одного боку, здатність людини до спонтанного мислення і самовираження в умовах масової комунікації. З іншої, — фіксує специфічні особливості діяльності, що породжує, на рівні колективних процесів.

Державу можна розглядати, як фактор стихійної соціалізації, оскільки характерна для нього політика, ідеологія, економічна і соціальна практика створюють певні умови для життя його громадян, їх розвитку і самореалізації. Держава виконує відносно напрямлену соціалізацію своїх громадян, що належать до тих чи інших статево вікових, соціально-професійних, національно-культурних груп.

Ускладнення соціально-економічних та культурних потреб суспільства змінює роль та співвідношення різних інститутів виховання в системі соціалізації молодого покоління. Поряд із зростанням їх кількості, змінюється їх кількісний склад. Так, нині важливим фактором соціалізації молоді стають засоби масової інформації (комунікації).

Масова комунікація — це процес розповсюдження масової соціальної інформації за допомогою технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно, відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передмовою суспільного розвитку та організації. Масова комунікація суспільно обумовлена. За допомогою її засобів набувають масового тиражування духовні цінності та соціальні норми, які в систематизованому вигляді відбивають пануючі світоглядні уявлення, суспільний настрій. Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації засобом політичного, економічного та інших впливів на свідомість (мислення) та діяльність (поведінку) людей.

3.4. Вплив засобів масової інформації та інших джерел на формування здорового способу життя молоді

Проблеми, пов’язані зі зловживанням ПАР (психологічно активними речовинами, тобто алкоголем, наркотиками, психотропними та іншими речовинами, які певним чином впливають на психологічний стан людини), поступово стають одним з головних викликів людської цивілізації. Усвідомлення небезпеки подальшого поширення епідемії наркотичної та алкогольної залежності активізує вироблення державної політики в галузях охорони суспільного здоров’я, морального спокою та громадського порядку. Йде постійний пошук засобів боротьби з цим суспільним злом, уряди та громадські організації багатьох країн намагаються створити нові канали впливу на масову свідомість, щоб перешкодити подальшому зростанню числа скалічених та хворих.

В Україні проблеми, пов’язані з алкоголізмом, нарко- та токсикоманією стоять не менше гостро, ніж в інших країнах. Наприклад, начальник відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків ГУ УМВС у м. києві В. І. Кравченко наводить такі дані: якщо у 1993 р. осіб, що зловживають наркотичними засобами, по Києву нараховували 11000 чоловік, то в 2003 р. – 9 тис., причому число неповнолітніх зросло з 17 до 700. і це тільки включаючи тих, хто анонімно звернувся до відповідних медичних установ. В той же часовий проміжок кількість кримінальних справ, пов’язаних з незаконним обігів наркотиків, збільшилася з 1200 до 4000. І особливо небезпечно, що, по-перше, серед наркоманів стала високою питома вага жінок, а по друге, значно знизився вік тих, хто зловживає наркотичними засобами. Серед затриманих за зловживання ПАР підлітків зустрічається навіть діти 1992-1993 років народження.

Як відомо, переломний момент у розвитку української держави співпав з переходом всього сучасного світу в якісно нову стадію суспільного розвитку, що характеризується як “постіндустріальне суспільство”, або “інформаційне суспільство”, в якому діяльність людей ґрунтується на використанні послуг, отримуваних за допомогою інформаційних та комунікативних технологій. Система масової інформації стає основним засобом формування суспільної свідомості, поширення економічних, політичних і культурних ідей. ЗМІ сьогодні є не тільки провідником суспільно значущої інформації, а певним чином самі детермінують шляхи та формування соціальної комунікації.

Протягом останнього десятиліття провідні позиції в нашому суспільстві поступово займає ідеологія споживацтва. При цьому активізується інформаційні чинники, що безпосередньо сприяють її поширенню, особливо у найбільш нестійкому та вразливому середовищі – серед молоді та підлітків. Отримання негайного задоволення без докладання особливих зусиль стає домінантою сучасного стилю життя – тим більше привабливими стають речовини, які швидко змінюють психологічний стан. Тривалий і постійний перегляд розважальних телепередач перешкоджає розвиткові творчих можливостей, виховує пасивний підхід до життя, що, в свою чергу, створює сприятливу основу для розвитку адекватної поведінки. Сутність її полягає в тому, що прагнучи піти від реальності, люди намагаються штучним шляхом змінити свій психологічний стан, що дає їм ілюзію безпеки, відновлення рівноваги. Це відбувається на тлі економічного розшарування суспільства, зростаючого безробіття, відповідної втрати престижності багатьох професій і зниження мотивації до підвищення професійного та освітнього рівня.

Одну з причин подальшого зростання рівня наркотизації багато дослідників вбачають також у поширенні серед молоді модних мас-культурних течій, в яких регулярне споживання наркотиків є невід’ємною рисою.

Вітчизняні соціологи, звертаючи увагу на масові факти адитивної поведінки, доходять висновку про наявність стійкої тенденції формування особливих соціальних груп споживачів адитивних речовин і відповідно адитивної субкультури, виникнення специфічних соціальних відносин, певної трансформації соціальної структури під впливом наркотизму, та водночас, — формування й інституціалізації цілої антинаркотичної індустрії.

Давно доведено, що лікування вже хворих наркоманією і алкоголізмом – справа важка та малоефективна. Саме тому надзвичайно важливою є первинна профілактика наркотичної і алкогольної залежності. При цьому важливо враховувати, що чим би не визначалася поведінка – власними цінностями, переживанням стресу, тиском засобів масової інформації або впливом оточення, людина сама дозволяє або не дозволяє собі бути детермінованою цими чинниками. «Іншими словами, свобода втілюється в можливості зайняти по відношенню до психоактивних речовин ту або іншу особисту позицію. … Надання можливостей вибору, визнання альтернатив у відношенні до психоактивних речовин спричиняє необхідність прийняття відповідальності за рішення, що приймаються і вчинки, що здійснюються. Тому в антинаркотичних програмах велику частину часу займає навчання прийняттю рішень і формуванню розуміння можливих наслідків тих або інших вчинків».

Саме в цьому напрямі у справі профілактики алкоголізму та наркоманії можуть бути задіяні ЗМІ. У своїй діяльності вони цілком здатні використовувати дуже важливий ресурс – високий рівень суспільної довіри.

Особливу роль відіграють ЗМІ у забезпечені тривалого інформаційного впливу – профілактична програма має починатися в дитинстві і супроводжувати людину протягом всього життя. Довгострокова профілактика більш ефективна, ніж короткочасні програми. Одночасно треба розрізняти профілактику і пропаганду здорового образу життя, яка відрізняється від першої своїм глобальним розумінням здоров’я і адресується до всіх людей, незалежно від стану їхнього здоров’я.

Таким чином, профілактичні заходи можливо умовно поділити на дві групи:

1) загальнодержавні програми, в основному спрямовані на створення системи протидії розповсюдженню та зростанню споживання спихоактивних речовин,

2) психологічна робота з населенням (заходи психокорекції, тренінги, лекції, громадські заходи тощо).

На думку харківських дослідників І. Руденко та В. Кузьмінова, концепцію профілактичної роботи відносно потенційних споживачів ПАР можна звести до наступних складових частин: Знання – Відношення – Поведінка. Завдання санітарно-освітньої роботи в цей період передбачає поширення сучасних об’єктивних знань про наслідки споживання наркотичних препаратів. При цьому загальновизнано, що шкідлива інформація (рецептура кустарного виготовлення наркотичних препаратів, нові лікарські засоби, що використовуються для наркотизації, пристосування для вживання наркотичних препаратів, адреси наркопритонів) не повинна міститися в ЗМІ. У профілактично-освітніх публікаціях використовуються консультації досвідчених лікарів-наркологів, юристів, інших фахівців, сповіді колишніх наркоманів. При виробленні негативного ставлення до вживання наркотичних засобів використовується не тільки демонстрація руйнівних наслідків наркотизації (підірване здоров’я, втрачені можливості, конфлікти із законом), але і демонстрація альтернативи, переваг тверезого способу життя, чого можна досягти, не вживаючи наркотиків. Тверезий спосіб життя – це здоров’я, соціальний успіх, досягнення в спорті, науці і т.п..

У межах проекту “Молодь – за здоров’я / Україна — Канада” Українським інститутом соціальних досліджень та Центром “Соціальний моніторинг” було проведено соціологічне дослідження щодо виявлення ролі різноманітних джерел інформації у формуванні здорового способу життя дітей і молоді віком від 10 до 22 років. Дослідження дозволило визначити рейтинг тих ЗМІ, з яких молодь та підлітки отримують інформацію щодо здорового способу життя. За рейтингом, перше місце посідає телебачення (60%), друге – радіомовлення (23%), третє – інформаційні буклети та листівки (17%), четверте – періодичні видання (неспеціалізовані газети та журнали), соціальна реклама у вигляді наочної, Інтернет (4%).

Рівень впливу тих чи інших засобів масової інформації у різних вікових групах є різним. Так, серед вікових груп 10–14 років найбільш популярними є спеціальні журнали та радіо. У наступних (15–22 років) вікових групах зростає рівень використання таких інформаційних джерел, як телебачення, інформаційні буклети, газети.

На думку молоді, найбільш впливовим інформаційним джерелом з питань впливу на здоров’я наркотичних речовин (тютюн, алкоголь та наркотики) є, перш за все, телебачення (64%), газети (44%), радіо (25%). Останні позиції за рейтингом цих джерел займають спеціальна література (книжки, журнали, довідники) та інформаційні буклети та листівки. Щодо такого джерела інформації як Інтернет, молоді люди готові звертатися до нього вдвічі більше, ніж роблять це зараз, але слід враховувати, що ще більшою мірою стосується мешканців обласних центрів та великих міст і значно менше сільської молоді.

Особливе значення у використанні потужного впливу ЗМІ набуває здатність знайти нові, нестандартні підходи до висвітлення тем, пов’язаних з подоланням суспільних пороків. На відміну від інших складових профілактичних програм, ЗМІ мають можливість впливати не лише на окремих індивідів, а й на цілі соціальні групи або навіть суспільство загалом.

Особливо слід відзначити, що прийоми залякування, які часто застосовуються вітчизняними ЗМІ, відносно підлітків не тільки не ефективні, але і дають зворотні результати. Більше того, в гонитві за сенсацією ЗМІ часто фактично пропагують наркотизацію, розказуючи про методи й ефекти вживання ПАР.

Одночасно слід звернути увагу на важливість кореляційної форми та змісту інформації, що подається в ЗМІ, з очікуваннями потенційних реципієнтів. Ієрархія завдань, які мають вирішувати ЗМІ, загалом може виглядати наступним чином. На перші місця висуватися інструментальні, прагматичні можливості ЗМІ, а саме їх здатність давати практичну інформацію, довідки, поради, надавати допомогу в конкретних ситуаціях. Потім ЗМІ мають сприяти вирішенню гносеологічних завдань: забезпечувати можливість висловлювання різних думок, аналізувати події, шукати шляхи вирішення проблем. До третьої групи можна віднести соціально-політичні завдання – контроль над діями господарських і політичних структур. Потім йдуть такі заходи, як сприяння взаєморозумінню і вирішення суперечок, критика дій влади та ін. Це обумовлює вибір цілей діяльності ЗМІ та критеріїв їхньої ефективності.

Рекламні заходи займають особливе місце у здійсненні профілактики зловживання ПАР. Реклама не тільки бере участь у формуванні споживчих потреб членів суспільства, але має певний вплив на всю життєдіяльність людини. Виконуючи роль механізму переконання, вона впливає на цінності та спосіб життя людини, і цей вплив має як позитивний, так і негативний аспекти.

Дата добавления: 2014-01-04