Встановлення і вивірка елементів конструкцій у плані

3.

2.

1.

План

ЛФК для больных, передвигающихся самостоятельно

Обычно у этих больных выявляется лишь снижение мышечной силы. Лечебную гимнастику начинают в ИП лежа, в основном же комплекс упражнений выполняют в положении сидя и стоя. Особое внимание уделяется восстановлению правильной походки, осанки, совершенствованию координации движений. Назначают активные упражнения с усилием, сопротивлением, отягощением, упражнения с мячом (ловля и метание в цель), с палками, гантелями, у гимнастической стенки. Упражнения выполняют в среднем темпе. В группе занимающихся — 4-6 человек! Продолжительность занятий — от 15 мин в начале курса лечения до 40 мин в середине и конце лечения.

О с о б е н н о с т и ЛФК. Изложенные выше методики применяют при полиневритах с двигательными нарушениями в подострой фазе болезни. В хронической стадии при наличии значительных двигательных нарушений и контрактур рекомендуются компенсаторные движения для обучения навыкам самообслуживания. При полиневритах с нарушением чувствительности и выраженным болевым синдромом лечебную гимнастику назначают после стихания острых болей. Используют ИП лежа на спине, с валиком под коленными суставами, на боку без валиков, на животе с валиком под голеностопными суставами, сидя и стоя. Назначают в основном элементарные гимнастические упражнения для рук, ног, туловища.

Лечебную гимнастику продолжают также в домашних условиях. При восстановлении функции движения можно разрешить плавание, лыжи, пешеходные прогулки, избегая переутомления мышц.

У больных с болевым синдромом без двигательных нарушений амплитуда движений увеличивается постепенно по мере стихания боли. Для уменьшения болевых ощущений упражнения рекомендуется выполнять в облегченных условиях, с петлей, укороченным рычагом.

1. Історія відкриття вірусів.

2. Будова, властивості, життєві цикли вірусів.

3. Роль в природі й житті людини.

Література

1. Кучеренко М.Є., Ю.Г.Вервес та ін. Загальна біологія: Пробн. підруч. Для

10 кл. серед. загальноосвіт. навч. закл.- К.: Генеза, 2001, ст.85-91.

2. Бригідир Г.З., Гайда Г.В. та ін. Біологія. 10-11 клас. Поурочне планування.

Конспекти уроків. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2000, ст. 67-69.

3. Гладюк Т. та ін. Біологія. 10 клас. Посібник. – Т.: Підручники посібники,

2000, ст. 49-51.

4. Стахурська В.П., Слабіцька Н.П. Біологія: Посібник-конспект 10 клас.- Т.:

Навчальна книга – Богдан, 2000, ст.71-76.

5. Тагліна О.В. Загальна біологія. 10 клас: плани-конспекти уроків. – Х.:

Ранок, 2001, ст. 118-124.

6. Тагліна О.В. Біологія. 10 клас. Підруч. Для загальноосв. навч. Закл. – Х.:

Ранок, 2010, ст.175-186.

Віруси (вірус – отрута) – неклітинні форми життя, їх вивчає наука вірусологія.

Відкрив віруси у 1892р. Д.Й.Івановський, він досліджував мозаїчне захворювання тютюну (листкова мозаїка) і за допомогою мікробіологічних фільтрів намагався виділити збудника цієї хвороби рослин. Але вчений виявив, що збудник листкової мозаїки проходить через бактеріальні фільтри і спричиняє зараження, тобто це не бактерія, як думав Івановський. На підставі цього вчений зробив висновок про існування нової групи збудників захворювань, які назвали вірусами.

У 1898р. німецькі мікробіологи Лефлер і Фрош відкрили збудника ящуру (хвороба ВРХ).

Пізніше було відкрито багато вірусів, які викликають різні інфекційні захворювання тварин, рослин, людини, бактерій (бактеріофаги).

Детальніше вивчення будови, властивостей вірусів розпочалося із 30-х рр. 20 ст., коли винайшли електронний мікроскоп.

Досліди по вивченню вірусу мозаїки тютюну Івановський проводив так: розтирав листя хворих рослин, їх сік проціджував через полотно і впорскував цю рідину у здорове листя. Через 2 тижні 80% інфікованих рослин були хворими. Вчений пропустив сік через фарфоровий фільтр, який затримує бактерії, але інфекційні властивості збереглися. Пізніше незалежно від Івановського такий же результат отримали інші вчені, було виявлено, що віруси розмножуються тільки в живих рослинах, убиваються кип’ятінням і зберігають свої властивості при висушуванні.

Віруси – внутрішньоклітинні паразити, у зовнішньому середовищі вони не виявляють жодних ознак живого, лише потрапивши в клітини організмів певного виду і взаємодіючи з їхнім апаратом синтезу білка, віруси проявляють певні ознаки живого – здатність до розмноження. Віруси належать до окремого царства Віра.

Гіпотези походження:

1)віруси – нащадки бактерій, що утворилися в результаті їхньої регресивної еволюції.

2)віруси – клітинні органели (рибосоми, фрагменти хромосом), що “заблукали” – найпоширеніша.

3)віруси – нащадки доклітинних форм життя, з яких походять і клітина і віруси.

Будова вірусів: молекула ДНК або РНК (віруси ДНК-вмісні або РНК-вмісні), оточена оболонкою.

ДНК або РНК вірусів мають вигляд одно- або дволанцюгових спіралей, які у свою чергу, бувають лінійними, кільцевими, або вторинно скрученими. Тобто віруси мають свою спадкову інформацію, але для синтезу вірусних частинок використовується клітина-хазяїн. Розмір вірусних частинок 15-100-2000 нм. Життєвий цикл вірусів складається із двох фаз: позаклітинної (фаза вірусних частинок – віруси не проявляють ознак життєдіяльності) та внутрішньоклітинної (утворення комплексу вірус-клітина під час розмноження вірусу).

За будовою оболонки віруси є: прості ( оболонка утворена лише з білків, форма вірусів різна – паличкоподібна, нитчаста, куляста) та складні ( додатково вкриті ліпопротеїдною поверхневою мембраною, ця мембрана розташована над білковою оболонкою і становить собою частину плазматичної мембрани клітини-хазяїна, може містити ферменти та сполуки, які розпізнають специфічні рецептори клітини-хазяїна).

Вірусні частинки здатні тривалий час існувати поза організмом хазяїна і витримувати вплив сонячних променів, низькі та високі температури.

Механізм проникнення вірусів: більшість вірусів специфічні – вони вражають лише певні типи клітин, проникнення починається із взаємодії вірусної частинки з мембраною клітини, на якій розташовані особливі рецепторні ділянки. В оболонці вірусної частинки є особливі білки, вони розпізнають ці ділянки, що і визначає специфічність вірусу. Усередину клітини-хазяїна віруси потрапляють по-різному. У багатьох складних вірусів мембрани вірусної частинки і клітини зливаються (у вірусу грипу). Часто вірусна частинка потрапляє всередину піноцитозом (вірус поліомієліту), більшість вірусів рослин проникає всередину через пошкодження клітинних стінок. Особливий механізм проникнення всередину клітини-хазяїна виявлений у бактеріофагів.

Потрапивши в клітину, вірусна нуклеїнова кислота передає спадкову інформацію в різні ділянки білок-синтезуючого апарату клітини. Віруси за допомогою продуктів життєдіяльності пригнічують синтез власних білків клітини, і за рахунок використання енергетичних ресурсів клітини-хазяїна синтезується все більше і більше вірусних білків і нуклеїнових кислот. Потім всередині клітини формуються вірусні частинки: навколо молекули нуклеїнової кислоти утворюється білкова оболонка. Звільняються віруси з клітини по-різному: може руйнуватися мембрана і віруси потрапляють у довкілля, може “відбруньковуватися”, тоді ще деякий час клітина-хазяїн залишається живою, поки не вичерпаються її ресурси. Іноді вірусна ДНК вбудовується в ДНК клітини-хазяїна, при цьому водночас синтезуються як білки вірусу, так і білки клітини. Така клітина не гине, а може змінювати свої властивості.

Проникнувши в клітину, вірус спричиняє в ній інфекційні процеси.

Інфекція – комплекс процесів, які відбуваються під час взаємодії інфекційного агента (бактерії, віруси, гриби) з організмом хазяїна. Вона є:

1)гостра – після утворення нового покоління вірусів клітина гине.

2)хронічна – нові покоління вірусів утворюються в клітині протягом тривалого часу.

Шляхи передачі вірусів:

1)повітряно-краплинний – віруси грипу, віспи, кору, краснухи, поліомієліту.

2)з їжею – вірус ентериту у собак, ящуру ВРХ через сире молоко.

3)через пошкоджену чи непошкоджену шкіру – вірус сказу, віспи, герпесу.

4)переливання крові, під час хірургічних і стоматологічних операцій – вірус гепатиту В, вірус СНІДу.

5)статевим шляхом – вірус герпесу, СНІД.

6)переносниками можуть бути комахи, кліщі, тварини (арбовіруси).

Після проникнення вірус поширюється по кровоносній, лімфатичній, нервовій системах, у рослин – по провідних тканинах.

Механізми захисту проти вірусів: клітинний і гуморальний імунітет.

Роль вірусів у природі і житті людини:

1)регулюють чисельність своїх хазяїв (біологічний метод боротьби із шкідливими видами).

2)спричинюють захворювання людини, тварин.

3)у генетичній інженерії за допомогою вірусів синтезують певні речовини. 4)відіграють певну роль в еволюції прокаріот.

Щоб уберегтися від вірусних захворювань, треба дотримуватися правил особистої гігієни, не пити сиру воду, не споживати немиті овочі і фрукти, недостатньо оброблене м’ясо, рибу, вести здоровий спосіб життя, хворих лікувати антивірусними препаратами, встановлювати карантин, знищувати паразитичних і кровосисних комах. Важливе місце займає профілактика – щеплення.

При монтажі в плані встановлюють низ конструкцій. Монтаж виконується від монтажних осей по рисках симетрії, які є на елементах конструкцій, або за їх зовнішніми гранями. При встановленні в плані елементи конструкцій орієнтуються водночас по осях X і Y. Тому для кожного елемента повинні бути задані напрями монтажних осей так, щоб вони забезпечували його встановлення по осям із заданою точністю.

Геодезичні роботи, які виконуються, щоб задати монтажні осі елементам, що монтуються, називаються детальним розмічуванням. При будівництві будинків і споруд застосовують переважно два способи завдання напряму монтажних осей: 1) оптичний; 2) струнний. Нині широко використовують лазерні прилади.

При монтажі будівельних конструкцій виконують геодезичні контрольно – монтажні вимірювання або вивірку конструкцій. Вони полягають у контролі точності встановлення елементів конструкцій в проектне положення відносно винесених монтажних осей.

При плановому встановленні обладнання застосовується як оптичний, так і струнний способи. Однак, при встановленні високоточного обладнання застосовуються високоточні методи встановлення і вивірки; струнно – оптичний, дифракційний, коліматорний та ін. Для цього застосовуються спеціальні прилади і пристрої.

Дата добавления: 2014-01-04