Мисливські ресурси України

Державний мисливський фонд - мисливські тварини, що
перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств Мисливські тварини - дикі звірі та птахи, що можуть бути об'єктами полювання Мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства Головні положення щодо користування угіддями викладено в Законі «Про мисливське господарство та полювання» у розділі IV "Ведення мисливського господарства та користування мисливськими угіддями"[1]

. Зокрема,

• Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.
• Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.
• Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя.
• Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.
• Користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя. Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.
• За використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення з користувачів мисливських угідь справляється збір. Розмір збору за використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення встановлюється для окремих видів (груп видів) тварин залежно від їх поширення, чисельності, відтворювальної здатності та обсягу добування.
• Кошти від сплати збору за використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення перераховуються у розмірі 50 відсотків до державного бюджету і 50 відсотків - до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя.
• З метою охорони та відтворення мисливських тварин користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менш як 20 відсотків площі угідь, на яких полювання забороняється. Порядок визначення територій для цієї мети встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання.
• З метою охорони мисливських угідь користувачі угідь створюють єгерську службу з розрахунку не менш як один єгер на п'ять тисяч гектарів лісових або десять тисяч гектарів польових чи водно-болотних мисливських угідь.

Мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України Користування мисливськими тваринами може здійснюватися з вилученням або без вилучення їх з природного середовища чи штучно створених напіввільних умов. Мисливські тварини, вилучені з природного середовища в установленому законом порядку, розведені в неволі, напіввільних умовах або набуті іншим шляхом, не забороненим законом, можуть перебувати у приватній, комунальній власності юридичних та фізичних осіб.

Окремою статтею (Стаття 30) в законі викладено "Права та обов'язки користувачів мисливських угідь".

3. Вплив господарської діяльності на тваринний світ

Вплив людини на тварин може проявлятись в збільшенні чисельності одних, скороченні чисельності - інших, вимиранні - третіх.

Вплив людини на тварин здійснюється прямим шляхом - безпосереднє зниження, переселення та розведення і опосередкованим шляхом - зміною умов життя. Частина тварин піддається одночасно прямому і опосередкованому впливу людини. Безумовно, цей вплив людини на тварин може бути корисним і шкідливим. Розглянемо, передусім, негативні прояви впливу людини на тваринний світ.

Негативний прямий вплив людини на тварин проявляється, переважно, в прямому їх винищенні з метою одержання м’яса, жиру, хутра тощо. Внаслідок надмірного промислу і полювання, чисельність окремих видів тварин скоротилась, а в окремих випадках тварини повністю вимерли. Темпи вимирання тварин, особливо ссавців і птахів, вражають. Як нами зазначалось, компонентна або видова криза, яка мала місце в період привласнюючого типу природокористування, призвела до вимирання половини родин тварин на суходолі. Тільки в період ХІХ-ХХ століття, число вимерлих видів ссавців складає 125, а птахів - 187.

Із тварин, що були відомі науці в 1600 p., нині вже зникло 65 видів ссавців і 140 видів птахів. Ще в минулому столітті в степах України траплявся дикий кінь сірого кольору — тарпан. Господарське освоєння степів призвело до швидкого і різкого скорочення числа цих тварин: останній тарпан був убитий браконьєром у 1879 p., і вид перестав існувати. Тоді ж у степах України мешкали степові антилопи — сайгаки. На початок нашого століття на території України вони були повністю винищені, в степах на схід від Каспійського моря вдалося зберегти кілька десятків цих тварин, і завдяки вжитим заходам вид було збережено.

Переселення тварин, тобто їх інтродукція, як стихійне, так і цілеспрямоване призвело до збагачення окремих країн і материків новими видами тварин, частина яких настільки успішно адаптувалась, що ці тварини почали відігравати важливу роль в житті місцевої природи. Це мало як позитивні, так і негативні наслідки. Так, завезені в Австралію кролі, настільки добре адаптувались і знайшли собі сприятливі для збільшення чисельності умови, що через 20 років становили загрозу для екосистем континенту. Особливо негативним є можливість витіснення переселеними тваринами аборигенних видів твари) або можливість їх схрещування, що є причиною погіршення генофонду. Стихійно перевозились на нові континенти і шкідники.

До негативного прямого впливу людини відносять загибель тварин і погіршення їх генофонду внаслідок забруднення об’єктів довкілля високотоксичними речовинами, які можуть надавати мутагенний і канцерогенний влив на тварин.

Опосередкований вплив людини на тварин є різноманітним і його масштаби із року в рік зростають. Це вирубка лісу, розорювання степів, будівництво населених пунктів та доріг, гребель тощо.

Внаслідок господарської діяльності людини змінились умови існування тварин, зникли місця їх проживання, скоротились запаси їжі тощо. Частина тварин адаптувалась до таких змін, частина мігрувала із скороченням їх чисельності, а частина вимерла. Створення урбанізованих територій сприяло формуванню особливої фауни (горобці, пацюки, мухи тощо) і чисельність ряду тварин значно зросла. При цьому, реліктові представники фауни були витіснені з цих територій, скоротилось видове різноманіття тварин і сформувались антропогенні ландшафти.

Безумовно є і позитивні прояви впливу людини на тваринний світ, який проявляється в штучному розведенні рідкісних і вимираючих видів тварин, в охороні тваринного світу тощо. Порівнюючи позитивні і негативні прояви впливу людини на тваринний світ стає очевидним, що, переважно, людина надає негативного впливу на диких тварин. Це є причиною вимирання видів, які неможливо відновити, а також причиною різкого скорочення чисельності окремих видів тварин, що переводить їх в розряд рідкісних і тих, що знаходяться на межі вимирання. Є і природні причини вимирання окремих видів тварин в процесі еволюції, але слід запобігати вимиранню тварин внаслідок діяльності людини. Це можливо при охороні, раціональному використанні та відтворенні ресурсів тваринного світу.

Охорона тваринного світу на Україні проводиться у відповідності з Законом України “Про тваринний світ” та Законом України “Про Червону книгу України” (для рідкісних і зникаючих видів). Тваринний світ, який є одним із компонентів навколишнього природного середовища, є національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових досліджень та важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних благ. Тому, в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні, здійснюються заходи щодо охорони, науково обґрунтованого, невиснажливого використання і відтворення тваринного світу.

В зв'язку з цим Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) у 1948 р. створив спеціальну комісію, яка зібрала відомості про зникаючі, рідкісні, які потребують охорони організми і внесла їх у Міжнародну Червону книгу. У 1979 р. у Червону книгу МСОП було включено: ссавців — 321 вид і підвид, птахів — 485, земноводних — 41, плазунів — 141. Червона книга України затверджена в 1976 р. й опублікована в 1980 р. До неї занесено: комах — 18 видів, земноводних — 4, плазунів — 6, птахів — 28, ссавців — 29, рослин — 110 видів і підвидів.

До Червоної книги вносять організми за п'ятьма категоріями: 1) види, що перебувають під загрозою зникнення, врятування яких неможливе без вжиття спеціальних заходів; 2) види, чисельність яких ще відносно велика, але скорочується катастрофічно швидко, що в недалекому майбутньому може поставити їх під загрозу зникнення; 3) рідкісні види, яким нині ще не загрожує небезпека зникнення, але трапляються вони в такій невеликій кількості або на таких обмежених територіях, що можуть зникнути в разі несприятливих змін умов середовища існування під впливом природних антропогенних факторів; 4) види, біологію яких вивчено недостатньо, чисельність і стан їх викликають тривогу, проте нестача відомостей не дає змоги віднести їх до жодної з попередніх категорій; 5) відновлені види, стан яких завдяки вжитим заходам охорони не викликає побоювань, але вони ще не підлягають промисловому використанню, і за їхніми популяціями потрібний постійний контроль.

4. Державний контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу (рибних ресурсів).

Державне управління у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства України в галузі ведення мисливського господарства, центральний орган виконавчої влади з питань рибного господарства України, їх органи на місцях, інші державні органи.

Кабінет Міністрів України затверджує порядок видачі дозволів та встановлення лімітів на спеціальне використання тваринного світу, порядок здійснення полювання та ведення мисливського, рибного господарства, державного кадастру тваринного світу, правила і об'єкти рибальства, порядок надання у користування водоймищ з метою ведення рибного господарства, виконує інші повноваження.

Істотну роль у галузі управління тваринним світом виконує Мін-природи України та його органи на місцях. У межах повноважень, визначених Законом України «Про тваринний світ», органи Мінприроди України здійснюють координацію діяльності інших спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади у цій сфері, контроль за додержанням вимог фауністичного законодавства усіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами, моніторинг та облік тваринного світу Вони ведуть Червону книгу України, розробляють та затверджують правила ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів тваринного світу, використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності, добування (придбання) диких тварин з метою утримання і розведення у неволі чи напіввільних умов, виконують інші повноваження у межах своєї компетенції.

Самоврядне управління в галузі використання, відтворення та охорони тваринного світу здійснюють місцеві ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування».

Громадське управління в галузі використання, відтворення та охорони тваринного світу здійснюють Українське товариство мисливців і рибалок, Товариство військових мисливців і рибалок, товариство «Динамо» в межах, визначених їхніми статутами. Крім цих громадських організацій, громадське управління у зазначеній галузі здійснюють Українське товариство охорони природи, Українська екологічна асоціація «Зелений світ», українське відділення Грінпіс та інші громадські організації, у тому числі регіонального рівня.

Основними напрямами діяльності органів управління в галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу є: ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу; розподіл і перерозподіл тваринного світу; планування заходів у галузі охорони і використання тваринного світу; державний та громадський контроль за охороною і використанням тваринного світу; вирішення спорів, пов'язаних з використанням тваринного світу.

Відповідно до ст. 51 Закону для забезпечення охорони й організації раціонального використання тваринного світу проводиться державний облік тварин та облік обсягів їх добування, а також ведеться державний кадастр тваринного світу, який містить систематизовану сукупність даних про географічне поширення видів (груп видів) тварин, їх чисельність і стан, характеристики середовища їх перебування і сучасного господарського використання та іншу необхідну інформацію. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1994 р. «Про затвердження Положення про державний кадастр тваринного світу» державний кадастр тваринного світу включає дані державного обліку тварин та облік обсягів їх добування за кількісними і якісними показниками, інші дані, необхідні для забезпечення охорони тваринного світу, планування, розміщення і спеціалізації мисливського господарства, рибного господарства, оцінки ресурсів і прогнозу стану тваринного світу, організації проведення заходів щодо регулювання чисельності окремих видів диких тварин.

До тварин, які підлягають обліку і занесенню в кадастр, належать: тварини, визначені в установленому порядку як об'єкти мисливства, промислові водні безхребетні і промислові морські ссавці, комахи (шкідники лісу і рослин, корисні для лісу і сільськогосподарських культур); тварини, занесені до Червоної книги України, занесені в переліки, затверджені центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища України і іншими органами, а також ті, які знаходяться в межах територій і об'єктів природно-заповідного фонду України, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. Тобто ведення Червоної книги України за розділом «Тваринний світ» є однією з форм державного обліку та кадастру тваринного світу. Об'єктом державного кадастру тваринного світу є також відповідні угіддя перебування тварин (земельні, водні, лісові).

До основних функцій управління належить контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу. Завданням контролю у цій галузі є забезпечення дотримання вимог фауністичного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Такий контроль може бути державним, громадським і відомчим.

Органами, які здійснюють державний контроль у галузі, є: Кабінет Міністрів України, Мінприроди України та його органи на місцях; місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування тощо. Так, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Мінекобезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р., в редакції постанов від 16 червня 2004 р. та від 20 грудня 2006 р., на Головну державну екологічну інспекцію, державні екологічні інспекції охорони Азовського моря, охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, на Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію, державні обласні, міст Києва і Севастополя екологічні інспекції покладено контроль за дотриманням правил, норм щодо використання і охорони тваринного світу, а також за дотриманням встановленого порядку обліку тварин та обліку їх використання.

Посадові особи цих органів, а також органів мисливського господарства та рибної охорони відповідно до законодавства мають право:

• -давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення порушень фауністичного законодавства;
• -перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (плавучі) засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів і суден, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів;

- доставляти осіб, що порушують законодавство, в органи
внутрішніх справ, місцеві органи влади;

• -вилучати в осіб, що порушують законодавство в галузі охорони і використання тваринного світу, знаряддя добування (в тому числі рибних запасів), плавучі і транспортні засоби, обладнання та предмети, що були знаряддям правопорушення;
• -вилучати незаконно добуту продукцію, а також відповідні документи;
• -проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для попередження і розкриття порушень фауністичного законодавства;
• -викликати громадян та посадових осіб для дачі усних або письмових пояснень у зв'язку з порушенням ними фауністичного законодавства;
• -складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу.

Під час виконання службових обов'язків державні інспектори спеціальних підрозділів мають право носити форму встановленого зразка, табельну зброю та інші спеціальні засоби. їм гарантується правовий захист їх честі, гідності, здоров'я і життя відповідно до законодавства України.

Громадський контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспекторами з охорони довкілля відповідно до Положення, затвердженого наказом Мінприроди України від 27 липня 2002 року, зі змінами від 4 липня 2006 року. Здебільшого громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища виступають представники Українського товариства охорони природи, окремі громадяни, які реалізують свої екологічні права, визначені Законом «Про охорону навколишнього природного середовища». Громадські інспектори мають посвідчення встановленого зразка, які видаються головними державними інспекторами обласних екологічних інспекцій терміном на 1 роки. Вони повинні сприяти контрольним перевіркам державних інспекторів, вчиняти самостійно окремі контрольні повноваження. Крім цього, у сфері мисливського та рибного господарства можуть діяти громадські мисливські інспектори та громадські інспектори рибоохорони в межах повноважень, визначених наказами Держкомлісгоспу України від 1 березня 2002 р. та Мінагрополітики України від 9 жовтня 2002 року.

Моніторинг тваринного світу є системою спостережень, збирання, обробки, передавання та аналізу інформації про стан об'єктів тваринного світу, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

У межах своїх повноважень моніторинг тваринного світу здійснюють Мінприроди України, Держкомлісгосп України, інші органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи і організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та об'єктів тваринного світу.

Розподіл і перерозподіл тваринного світу як функція управління - не діяльність спеціально уповноважених державних органів управління, спрямована на забезпечення раціонального використання, відтворення об'єктів тваринного світу. Правовими формами розподілу і перерозподілу тваринного світу є:

• -передача або придбання об'єктів тваринного світу у власність;
• -надання спеціальних дозволів на спеціальне використання тваринного світу;
• -надання мисливських угідь і рибогосподарських водоймищ у користування;

- вилучення мисливських угідь і рибогосподарських об'єктів,
об'єктів тваринного світу з користування.

Державне агентство рибного господарства України (Держрибагентство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр).

Держрибагентство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства. Основними завданнями Держрибагентства України є: 1) реалізація державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства;
2) внесення на розгляд Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства. ПОЛОЖЕННЯ про Державне агентство рибного господарства України ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 16 квітня 2011 року N 484

Дата добавления: 2014-01-04