Права, гарантії та обов’язки профспілок

Закон України «Про профспілки, їх права та гарантії діяль­ності» передбачає комплекс прав профспілок, а також встанов­лює повноваження первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві.

Профспілки, їх об’єднання здійснюють представництво і за­хист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого са­моврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об’єднаннями громадян.

Заслуговує на виділення принципове положення про те, що у питаннях колективних інтересів працівників профспілки здій­снюють представництво та захист інтересів працівників незалеж­но від їх членства у профспілках.

Це положення виявляється, зокрема, в тому, що умови колек­тивного договору поширюються на всіх працівників підприєм­ства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обо­в’язковими як для власника, так і для працівників підприємства (ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

У питаннях індивідуальних прав та інтересів профспілки здій­снюють представництво і захист своїх членів у порядку, перед­баченому законодавством. Наприклад, ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу працівника, який не є членом профспілки, що діє на підприємстві.

Профспілки, їх об’єднання мають право представляти інте­реси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини, а також між­народних судових установ.

Профспілки мають право на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод. Причому згідно із законом роботодавці, їх об’єднання, органи виконавчої влади, орга­ни місцевого самоврядування зобов’язані брати участь у колек­тивних переговорах щодо укладання колективних договорів і угод.

Профспілки, їх об’єднання здійснюють контроль за виконан­ням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавця­ми, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади, органами місце­вого самоврядування умов колективного договору, угоди проф­спілки, їх об’єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у за­значений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.

Профспілки, їх об’єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Проекти законів, що стосуються соціаль­но-економічних відносин, подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об’єднань. Проекти нормативно-правових актів, що стосуються трудових відносин або соціального захисту гро­мадян, розглядаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з урахуванням думки відповідних профспілок, об’єднань профспілок.

Профспілки мають широкі повноваження щодо визначення разом з роботодавцем умов праці, форм і систем оплати праці, норм праці, розцінок, умов запровадження надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат. Ці положення встановлюються підприєм­ствами у колективному договорі з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіо­нальними) угодами. У разі якщо колективний договір на підпри­ємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобо­в’язаний погодити ці питання з профспілковим органом.

Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов праці. Профспілки мають право на проведення незалежної експерти­зи умов праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві.

Для здійснення цих функцій профспілки, їх об’єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Уповноважені пред­ставники профспілок мають право вносити роботодавцям, орга­нам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які є обов’язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді. У разі ненадання аргументова­ної відповіді у зазначений термін дії чи бездіяльність посадових осіб можуть бути оскаржені до місцевого суду.

Згідно із Законом України від 13 грудня 2001 р. профспілки отримали нові важливі повноваження у сфері забезпечення зай­нятості населення та участі у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості. Новими є положення Закону щодо прав і повнова­жень профспілок у захисті працівників від безробіття та його наслідків. У разі, якщо роботодавець планує звільнення праців­ників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв’язку з ліквідацією, реорганіза­цією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічува­них звільнень, надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобі­гання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Профспілки мають право вносити пропозиції органам держав­ної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об’єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов’язаних з вивільненням працівників, які є обов’язковими для розгляду (частина четверта статті 22 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Окрім наведених прав, профспілки також мають права у сфері соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян. У галузі соціального страхування профспілки та їх об’єднання беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб.

Профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, устано­вами, організаціями, а також у ході приватизації об’єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з прива­тизації представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.

У вирішенні трудових спорів профспілки, їх об’єднання мають право представляти інтереси працівників в органах, що розгля­дають індивідуальні трудові спори, а також представляти інте­реси працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) у порядку, встановленому законодавством. Представники профспілок беруть участь у діяльності примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, які розглядають колек­тивний трудовий спір (конфлікт).

Профспілки, їх об’єднання мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів пра­цівників відповідно до закону.

Профспілки мають право одержувати безоплатно інформацію від роботодавців або їх об’єднань, органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що стосуються тру­дових і соціально-економічних прав та законних інтересів своїх членів, а також інформацію про результати господарської діяль­ності підприємств, установ або організацій. Зазначена інформа­ція має бути надана не пізніше п’ятиденного терміну.

Профспілки, їх об’єднання організовують і здійснюють гро­мадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров’я, медико-соціальної допомоги.

Стаття 32 Закону передбачає права профспілок, їх об’єднань у захисті житлових прав громадян.

Профспілкові органи мають право вимагати розірвання тру­дового договору (контракту) з керівником підприємства, устано­ви або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди. Вимога профспілко­вих органів про розірвання трудового договору (контракту) є обов’язковою для розгляду і виконання. У разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижне­вий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місце­вого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання тру­дового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Профспілки, їх об’єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Фінансовий контроль за коштами профспілок та їх об’єднань органи державної влади та органи місцевого самоврядування не здійснюють. Контроль за їх надходженням та витрачанням здій­снюють контрольно-ревізійні органи, обрані відповідно до статутів (положень) профспілок, їх об’єднань. Позбавлення профспілок права власності може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законами.

Члени профспілок не відповідають своїми коштами та іншим майном за зобов’язаннями профспілки та її органів, як і проф­спілка та її органи не відповідають своїми коштами та іншим майном за зобов’язаннями членів профспілки.

Стаття 36 Закону передбачає обов’язки профспілок додержу­ватися Конституції України, законів та інших нормативно-пра­вових актів, а також виконувати колективні договори та угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов’язання.

Заслуговує на увагу така проблема. Традиційно з радянських часів йшлося лише про права профспілок. Це зрозуміло, адже профспілки здолали складний шлях від створення перших орга­нізацій до визнання їх прав міжнародним співтовариством. Не все було гладко на цьому шляху. З роками профспілки втрати­ли свій авторитет, захисна функція багато в чому перетворила­ся на декларацію про наміри, профспілки не сміли суперечити партійним органам, закривали очі на порушення прав праців­ників, профспілкові функціонери зросталися з адміністрацією підприємств, і по суті здійснювали вже іншу, не властиву проф­спілкам функцію – виробничу. Недосконале трудове законодав­ство багато в чому створювало для цього правову основу. «При­ручали» профспілкових лідерів, зокрема преміюванням залеж­но від виконання виробничого плану тощо. Історію знецінення радянських профспілок прослідкував один з корифеїв науки трудового права професор Р.З. Лівшиць.

За роки незалежності в Україні та інших країнах СНД відбу­лося відродження профспілок. Сьогодні профспілкові лідери і вчені уважно вивчають світовий досвід профспілкового руху. Профспілки значно активізували свою захисну функцію і впли­вають дійовим чином на законотворчу діяльність щодо реалізації економічних реформ. І все ж профспілки в Украї­ні ще не перетворилися на впливову силу, зважати на яку ма­ли б і роботодавці, і державні органи. На жаль, більшість проф­спілкових лідерів починають виявляти активність і робити смі­ливі критичні заяви лише напередодні виборів. У зв’язку з цим продовжують залишатися актуальними питання про закріплення такого правового статусу профспілок, який відповідав би демо­кратичним засадам та ринковим відносинам.

До таких належить необхідність більшої конкретизації обо­в’язків профспілок. Як видно із Закону про профспілки, регла­ментовані переважно права профспілок, тоді як обов’язок профспілок закріплено дуже загально. Як відомо, на приватних підприємствах, а також на підприємствах освіти, охорони здоро­в’я та інших колективні договори не укладаються зовсім, або ж укладаються на невеликій кількості підприємств. На приватних підприємствах, як правило, немає профспілки. Як бути в такому разі працівникам? На кого сподіватися і від кого чекати захисту в умовах, коли не розв’язано питання про представництво праців­ників іншими організаціями чи особами? Для цього не створено легальної основи.

Актуальним є питання про майнову відповідальність проф­спілок за невиконання своїх обов’язків, визначення фінансових джерел для такої відповідальності. У Законі України «Про ко­лективні договори і угоди» передбачається індивідуальна відпо­відальність осіб, котрі представляють трудовий колектив. Мабуть, цього недостатньо. Але й ця норма не застосовується. Цікаво дізнатися, що за кордоном, у законодавстві країн Європи, США, де профспілковий рух набув визнання, передбачаються обов’яз­ки профспілок, а також майнова відповідальність за рахунок коштів профспілкових органів. Крім того, передбачається також адміністративна і кримінальна відповідальність профспілкових функціонерів.

Необхідно передбачити правові засоби, які забезпечують неза­лежність профспілок від підприємців. Очевидно, корисним може виявитися досвід СІІІА, Данії, законодавством яких заборонено включати до складу профспілки, що складаються з найманих пра­цівників, осіб, котрі належать до адміністрації, навіть найниж­чої ланки. Іншими сло­вами, має бути додержана чистота представництва сторін, в іншо­му випадку профспілкова діяльність втрачає свою сутнісну спря­мованість і перетворюється на декларацію. У наведених поло­женнях Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавцям не дозволяється лише бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня (ст. 7).

Дата добавления: 2014-01-04