Нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу

Держава — єдиний загальнонаціональний ін­ститут, який має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: укладати двосторонні й багатосторонні договори про співробітництво в певних сферах, оголошувати війну та підписувати мирні угоди тощо. Сукупна зовнішньополі­тична діяльність суверенних держав визначає всю світову політику.

Кожна держава, проводячи зовнішню політику, пере­слідує свої інтереси. Категорія “національний (держав­ний) інтерес” — головна в теорії міжнародних відносин, визначальна щодо зовнішньої політики держав.

Націо­нальний інтерес охоплює:

ü проблеми збереження нації не­залежної держави;

ü безпеки від зовнішньої загрози;

ü зрос­тання добробуту населення держави;

ü захисту її економіч­них і політичних позицій у відносинах з іншими держа­вами;

ü збереження і розширення її впливу в світовій полі­тиці.

Національний інтерес реалізується в зовнішньополітичному курсі дер­жави, у політиці її уряду, який визначає конкретні цілі щодо інших держав і шляхи їх досягнення.

У своєму зовнішньополітичному курсі держава повин­на:

ü враховувати своє геополітичне положення,

ü спиратися на свій економічний, демографічний, воєнний, науково-технічний та культурний потенціал.

Цей потенціал обумовлює зовнішньополітичні можливості держави, визна­чає пріоритети у вирішенні конкретних зовнішньополі­тичних проблем.

Організація і контроль за здійсненням зовнішньої полі­тики покладені на спеціальні органи держави:

– міністер­ства закордонних справ (зовнішніх зв'язків);

– парламент­ські комітети з питань зовнішньої політики;

– посольства;

– представництва в інших державах;

– наукові й культурні центри за кордоном;

– офіційні й напівофіційні місії тощо.

Отже, має рацію французький дослідник Р. Арон, ствер­джуючи, що “змістом міжнародних відносин є передовсім відносини між державами”.

Проте міжнародні відносини не можна зводити тільки до міждержавних. На них впливають інші суб’єкти політичних відносин: особистості, організації, ТНК - тобто недержавні суб’єкти.

Зовнішня політика держав пов'язана з внутрішньою. Загалом все-таки переважають внутрішня політика, внутрішні ін­тереси держави, заради яких проводиться і зовнішня політика.

Міжнародні відносини виявляють себе у різних ти­пах, видах, станах.

Нині більшість фахівців поділяє міжнародні відноси­ни на два типи:

1) відносини, які ґрунтуються на балан­сі сил;

2) відносини, що спираються на баланс інтересів.

Види міжнародних відносин розрізняють також:

ü за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні);

ü за суб'єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різ­ними неурядовими асоціаціями тощо);

ü за ступенем їх розвитку (ви­сокий, середній, низький).

Рівні розвитку міжнародних відносин іноді визначають через такі поняття:

§ “регіональні”;

§ “субрегіональні”;

§ “глобальні”.

Нарешті, з точки зору міри напруженості розрізняють різні стани міжнародних відносин:

ü нестабільності,

ü суперництва,

ü во­рожнечі,

ü конфлікту,

ü війни

ü мирного співіснування,

ü довіри,

ü співробітництва,

ü політичного вирішення проб­лем на основі цивілізованого узгодження державами сво­їх інтересів.

Послідовна зміна станів міжнародного політичного життя зумовлена особливостями світового політичного процесу, який є результатом взаємодії всіх політичних інститутів і сил, задіяних у міжнародному житті. У цій взаємодії стикаються різноманітні, інколи цілком проти­лежні, інтереси, ідеологічні позиції, цілі й наміри суб'єктів міжнародного політичного життя, насамперед дер­жав. Вагому роль відіграє й те, що світ поділений на зони політичного впливу держав, угруповань держав, блоків, які, переслідуючи свої інтереси, нерідко супер­ничають з іншими.

Упродовж багатьох століть відносини між державами визначалися силою, насильством. Наймогутніші для сво­го часу держави задовольняли свої інтереси за рахунок слабших. Сила була гарантом ієрархічного порядку. Імперії будувалися саме на силі й насиллі. З утвердженням капіталізму, інтенсифікацією міжна­родних зв'язків, формуванням світового ринку, розвит­ком засобів зв'язку і комунікацій держави починають укладати численні міжнародні угоди з різних питань. Виникають перші міждержавні організації для вирішен­ня важливих для держав питань (Міжнародний теле­графний союз — 1865 p., Всесвітній поштовий союз — 1874 p.), починає діяти інститут міжнародного арбітражу для вирішення суперечок між державами. Але ці міжна­родні організації й інститути не могли істотно впливати на характер і стан міжнародних відносин. Конфлікти, суперечки з територіальних, етнічних, релігійних та інших питань здебільшого переростали у війни.

Дата добавления: 2014-01-04