Стратегія та пріоритетні напрями розвитку нафтогазових підприємств

Загальну теорію розвитку складних систем, до яких належать нафтогазові підприємства, описує діалектика, основи якої ще закладені ще Ф. Гегелем. Найчастіше під розвитком розуміється «хвилеподібна, циклічна зміна якісних характеристик системи в результаті накопичення критичної маси кількісних трансформацій» [127].

Грунтовно визначають суть розвитку українські науковці: «процес росту, розвій, розмах, розквіт, процвітання, рух, хід, поступ» [80]. Сучасне трактування економічного розвитку російські науковці подають, як «процес закономірних змін, перехід з одного стану в інший, більш досконалий, від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищого» [8].

Найбільш детально досліджує розвиток складних економічних систем український дослідник Є. Борщук [9]. Він виділяє чотири групи різних поглядів науковців на причини розвитку. Перша група пов’язує розвиток з реалізацією нових цілей, цілеспрямованістю змін, що є необхідною умовою і атрибутом розвитку. Друга група розглядає розвиток як процес адаптації до навколишнього середовища. Третя група підміняє розвиток його джерелом – суперечностями системи. Четверта – ототожнює розвиток з прогресом або з однією з його форм – еволюцією. Є. Борщук визначає процес розвитку як заключний компонент системного понятійного ряду: «переміни – зміни – трансформації – еволюція – розвиток».

Термін «розвиток» вживається тільки у контексті прогресивних змін, але не слід забувати і про можливі регресивні організаційно-економічні зміни, які цілком допустимі за певних обставин.

Діяльність нафтогазових компаній характеризується високою складністю управлінських рішень, масштаб і вартісний рівень відповідальності за які у більшості випадків істотно вищі, ніж в інших сегментах економіки. Зміна частки експортної складової у структурі кінцевого продукту, економічно обгрунтоване використання наявних сировинних активів, виважена цінова політика на внутрішньому ринку нафтопродуктів, введення в дію нових виробничих потужностей щодо зберігання, транспортування і переробки вуглеводнів – це далеко не повний перелік управлінських рішень високої складності і вартості як для нафтогазової компанії, так і для держави загалом.

Пріоритетні напрями розвитку ефективних нафтогазовох компаній можна звести до шести груп, які наведені на рис. 16.1.

Рис. 16.1. Пріоритерні напрями розвитку ефективних нафтогазових компаній

Усі ці напрями розвитку взаємопов’язані, і відсутність або недостатність рівня одного з них суттєво знижує ефективність діяльності та перспективи розвитку підприємства.

Тому у ситуації, що склалася у сучасному глобалізованому світі, перед підприємствами, у тому числі компаніями нафтогазового комплексу, постають непрості завдання. І хоча рецесія може спровокувати уповільнення активності нафтогазових підприємств протягом наступних років, далекоглядні компанії з високим рівнем капіталізації можуть забезпечити собі переваги і у таких умовах.

Зрозуміло, що для початку та постійної роботи у напрямку підвищення ефективності і розвитку компанії потрібна воля і відповідні рішення менеджменту, а також його безпосередня участь у реалізації цієї концепції.

Усі рішення щодо подальшого розвитку нафтогазових підприємств тісно пов'язані з інвестиційною політикою, яка фактично визначає фінансовий стан компанії та перспективи її діяльності у середньостроковій і довгостроковій перспективах.

Стратегічними напрямками діяльності підприємств нафтогазового сектору економіки на сучасному етапі є:

Ø пріоритетний розвиток власного нафтогазовидобування на основі освоєння потенційних запасів і ресурсів нафтогазоносних регіонів України, з поступовою реструктуризацією „нафтового портфеля”, у тому числі за рахунок родовищ поза межами України. Одночасно у вже освоєних районах необхідне використання сучасних методів інтенсифікації видобутку нафти та підвищення коефіцієнтів нафтовилучення;

Ø оптимізація міжсекторних пропорцій, яка полягає у досягненні найбільш раціонального співвідношення розвідки і видобутку нафти, виробництва та збуту нафтопродуктів;

Ø диверсифікація нафтового бізнесу з розвитком секторів нафтохімії, газу, транспортування, інжинірингу для кращого використання сировини і зростання прибутковості;

Ø глобалізація та інтернаціоналізація діяльності, що виявляється в активній участі у нафтогазовому бізнесі на світовому ринку нафти і нафтопродуктів, а також на міжнародних фондових ринках;

Ø вдосконалення якості управління на основі програми комплексної реорганізації організаційно-керуючих структур.

Для того щоб підтримувати функціонування нафтогазової компанії у стані стійкого зростання, необхідно забезпечити збалансовану інвестиційну політику, тобто інвестувати не тільки у проекти, які характеризуються високим рівнем рентабельності, а й в інші „забезпечуючі” проекти, пов'язані з „рентабельними” за допомогою зворотних зв'язків. Інакше може виникнути дисбаланс між можливостями нафтових компаній та потребами ринку.

На сьогодні можна виокремити такі напрями пріоритетної інвестиційної діяльності нафтогазових компаній (табл. 16.1):

розвідка нових родовищ;

освоєння нових родовищ;

вдосконалення ситеми розробки існуючих родовищ шляхом

належного технологічного забезпечення виробничого процесу та інтенсифікації видобутку за допомогою впливу на об'єкти розробки;

витрати на економічний супровід процесів нафтотогазовидобування на всіх етапах і стадіях розвідки, розробки і виведення родовищ з експлуатації;

Наступне, що необхідно для реалізації стратегії зростання нафтогазових підприємств, – це виявлення ринкових можливостей у сферах, де компанія буде мати явні конкурентні переваги. Таких конкурентних переваг можна досягти шляхом інтеграційного росту компанії або шляхом диверсифікаційного зростання.

Інтеграційний ріст виправданий у тих випадках, коли у сфері діяльності компанії міцні позиції та/або коли компанія може отримати додаткові вигоди за рахунок інтеграції. Існує декілька видів інтеграційних процесів:

Диверсифікаційне зростання виправдане у тих випадках, коли галузь не дає компанії можливостей для подальшого зростання або коли можливості зростання за межами цієї галузі є значно привабливішими. Диверсифікація не означає, що компанії слід братися за будь-яку можливість, вона повинна виявити для себе напрями, які будуть сприяти усуненню наявних недоліків.

Існують три різновиди диверсифікації:

концентрична диверсифікація, тобто поповнення своєї номенклатури виробами, які з технічної та/або маркетингової точки зору схожі на існуючі товари компанії;

горизонтальна диверсифікація, тобто поповнення свого асортименту виробами, які не пов'язані з продукцією, що випускається, але можуть викликати інтерес існуючих споживачів;

конгломератна диверсифікація, тобто поповнення своєї номенклатури виробами, що ніяк не стосуються ні технологій, які застосовується компанією, ні її існуючих товарів і ринків.

Таблиця 16.1

Дата добавления: 2014-01-04