Пит.3. Система адміністративно-територіального устрою України

Відповідно до ст.2 Конституції Україна за формою державного устрою є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканою а її складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємозв`язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності.

Основні принципи державного або територіального устрою України викладені в ст. 132 Конституції України:

· Єдність і цілісність державної території (означає, що складові її частини - адміністративно-територіальні одиниці - перебувають в нерозривному взаємозв´язку, визначаються внутрішньою єдністю політики, правової системи, державної влади).

· Поєднання централізації та децентралізації в здійсненні державної влади, що повинно забезпечувати паритетність державних і регіональних інтересів. За центральними органами зберігається право охорони та забезпечення загальнодержавних інтересів, а решта функцій передається на місця, насамперед, до компетенції органів місцевого самоврядування;

· Збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів, зважаючи на їхні історичні, економічні, екологічні, географічні та демографічні особливості, етнічні та культурні традиції. Цей принцип означає, передусім, диференційований підхід до вирішення питань оптимального економічного розвитку та здійснення територіальної єдності складових частин України.

Похідним від форми державного устрою є адміністративно-територіальний устрій. Адміністративно-територіальний устрій України - це зумовлена соціальними, економічними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці.

Адміністративно-територіальна одиниця – це частина єдиної території України, що є основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальний устрій притаманний практиці переважної більшості держав. Виняток складають лише ті, територія яких за геофізичними параметрами є незначною. В Європі це деякі так звані держави-карлики (Ватикан, Монако, Сан-Марино).

Згідно ст.133 КУ систему адміністративно-територіального устрою складають:

АРК; області; райони; міста; райони в містах; селища; села.

У ч. 2 ст. 133 КУ міститься також перелік областей та міст зі спеціальним статусом, який визначається законами України. До таких міст належать Київ і Севастополь.

Адміністративно-територіальні одиниці в Україні розрізняються за трьома підставами:

1) за географічними ознаками вони поділяються на:

- регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь); - населені пункти (міста, селища, села);

2) за своїм статусом на:

- АРК має особливий статус територіальної автономії

- адміністративно-територіальні одиниці (області, райони);

- самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села);

- райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць);

3) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України на територіальні одиниці:

- вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь).

- середнього рівня (райони, міста обласного підпорядкування.N: м. Золочів Львівської обл., м. Алчевськ Луганської обл.);

- первинного рівня (райони у містах, міста районного підпорядкування, селища, села);

(Р.S. Історія поділу України на райони починається з 1923 року. Вони були створені на базі волостей та покликані покращити управління територіями, сприяти підвищенню ефективності державного апарату, створити умови для участі населення в діяльності органів влади. Однією з основних переваг районів над волостями було те, що райони утворювалися у більшій відповідності із завданнями економічного розвитку територій.

Поєднання у господарському відношенні волостей, врахування економічного тяжіння територій, вибір центрами районів найбільш розвинутих у промислово-торговельному відношенні населених пунктів дозволило створити сприятливі умови для формування районів як адміністративно-територіальних, так і самодостатніх господарських одиниць. На початковому етапі функціонування район являв собою адміністративно-територіальну одиницю (усереднена модель) з населенням 37 тис. чол., площею в 570 кв. км, 57 населеними пунктами.

Щоб пізніше уявити, чим відрізнявся район від ліквідованих волості і повіту, слід привести аналогічні усереднені дані і по них. У волості, на основі якої був утворений район, проживало 13 тис. чол., вона займала площу трохи більше 200 кв. км і об’єднувала 26 населених пунктів. У повіті – 238 тис. чол., площа – близько 4 тис. кв. км, він об’єднував 397 населених пунктів. Територія району в дво- чи триланковій системі завжди була підпорядкована соціально-економічним і суспільно-політичним відносинам, що складалися в державі. В залежності від цих обставин розмір його території складав в ті чи інші часи 0,5–1,2 тис. кв. км.

У системі адміністративно-територіального устрою найбільші одиниці - Автономна Республіка Крим та області. Уперше в Україні області були створені у лютому 1932 р. Зазвичай області іменуються за назвою обласного центру (винятком є Закарпатська та Волинська області). Найбільшими за територіями є: Одеська(33,3 тис. кв. км.), Дніпропетровська, Чернігівська (по 31,9 тис. кв. км.), Харківська області (31,4 тис. кв. км.), а найменшими - Чернівецька (8,1 тис. кв. км.), Закарпатська (12,8 тис. кв. км.), Тернопільська (13,8 тис. кв. км.) області. У середньому на область припадає 19 районів, 6 міст обласного підпорядкування, 1207 населених пунктів.

Станом на 1 січня 2012 року в Україні були наступні адміністративно-територіальні одиниці: АРК та 24 області, 490 районів, 459 міст (з них 180 — міста спец. статусу, республіканського, обласного значення), 118 районів у містах, 885 селищ міського типу, 10278 сільських рад, 28450 сіл).

Питання віднесення населених пунктів до відповідних категорій адміністративно-територіальних одиниць регулюється Порядком вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР, затвердженим Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 року. Зазначеним порядком установлено вимоги, зокрема щодо чисельності населення, під час віднесення населених пунктів до категорії міст обласного та районного підпорядкування, а також селищ міського типу, а саме:

• для міст обласного підпорядкування чисельність населення повинна становити понад 50 тис. жителів;

• для міст районного підпорядкування – понад 10 тис. жителів;

• для селищ міського типу – понад 2 тис. жителів.

З огляду на вищесказане, зупинимося на визначенні зазначених понять:

Населений пункт – частина комплексно заселеної території України, яка склалась внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в законному порядку.

(Р.S. Отже, не кожний населений пункт є самостійною адміністративно-територіальною одиницею. Не відносяться до самостійних населених пунктів хутори та двори, невеликі поселення, що мають тимчасове значення і несталий склад поселення, а також поселення службового призначення в системі певної господарської галузі діяльності (будинки лісників, шляхових майстрів, будівлі залізничних служб, польові стани тощо). Ці об’єкти включаються до тих адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони розташовані. У сільській місцевості часто села об`єднаються в одну сільраду або сільський округ.

Однак, відповідно до Конституції України, такої адміністративно-територіальної одиниці, як "сільрада", немає.

"Сільрада" як адміністративно-територіальна одиниця існувала з 1919 по 1996 роки. Чисельність населення на початковому етапі адміністративно-територіальної реформи була одним із основних критеріїв утворення сільрад і складала не менше 1 тис. чоловік. Пізніше в нормативно-правових документах кількість населення для створення сільрад не вказувалась, але в практиці територіального будівництва на зазначену кількість продовжували орієнтуватись. Іншими важливими критеріями утворення сільрад були наявність об’єктів народного господарства, побуту, сільськогосподарських земель, тяжіння населених пунктів, відстань між ними, щільність населення, наближеність його до органів влади.

Формування в подальшому територій сільрад з урахуванням цих критеріїв призвело до визначення кількості населення в них, що становила в основному від 1 до 4 тис. чоловік. В юридичній літературі пропонувалося середню кількість населення сільради, що встановилась в Україні на рівні 2,5 тис. чоловік, взяти як мінімальну норму чисельності населення для цієї адміністративно-територіальної одиниці

За кордоном первинною ланкою у системі адм..-терит. поділу є община, громада, а не село.)

Сільський округ (сільрада) – адміністративно-територіальне утворення, яке склалось із кількох населених пунктів, розташованих поблизу один до одного і діє під юрисдикцією єдиної територіальної громади та органів місцевого управління.

Село – сільський населений пункт зі стійким складом жителів, які зайняті переважно с/г виробництвом.

Селища – сільські населені пункти, які сформувалися при промисловому чи іншому підприємстві, установі чи організації.

Селища міського типу – міські населені пункти, які розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах та інші населені пункти з кількістю населення понад 2 тис. осіб.

Район (сільський) – невеликий регіон з агропромисловим характером економіки, транспортною, соціальною та іншою інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв`язку між сільськими і міськими населеними пунктами, які входять до його складу як самостійні адм.-терит. одиниці.

Область – частина території України, що являє собою цілісну в господарському, природно-історичному, етнічному відношеннях територію, яка організована для здійснення ефективного управління і соціально-економічного розвитку, поєднання і репрезентування на державному рівні інтересів адміністративно-територіальних одиниць, що входять до її складу.

Згідно з п. 13 ст. 92 Конституції України, територіальний устрій України визначається виключно законами України.

Утворення та ліквідація районів, встановлення й зміна меж районів і міст, належність населених пунктів до категорії міст, найменування та перейменування населених пунктів і районів належать до повноважень Верховної Ради України (п. 29 ст. 85 Конституції України). Такі пропозиції до ВРУ мають право подавати:

- Кабінет Міністрів України;

- Верховна Рада АРК;

- Обласні ради.

(Р.S.Система адміністративно-територіального устрою дісталася Україні у спадок від колишнього СРСР і характеризується високим ступенем централізації влади по вертикалі, представницькі органи на місцях так і не стали провідниками ефективної політики в інтересах людини і забезпечення захисту нагальних потреб територіальних громад. Низька ефективність діяльності органів місцевого самоврядування в Україні значною мірою обумовлена недостатнім рівнем бюджетного фінансування та відсутністю механізму трансферу фінансових ресурсів на рівень територіальних громад).

Крім адміністративно-територіального устрою, до форм територіального устрою можна віднести, зокрема, виділення спеціальних та вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, зон надзвичайних екологічних ситуацій, поділ земель на категорії з чітким визначенням правового режиму кожної з таких категорій, економічне та інші види районування та планування території держави.

Дата добавления: 2014-01-04