Інформаційна складова. Покропивний С.Ф.Економіка підприємства

Тези.

Покропивний С.Ф.Економіка підприємства. – К.: Наук. думка, 2000.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА КАРТА ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ №17

ЛЕКЦІЯ

Івано-Франківський фінансово-комерційний кооперативний

коледж ім. С. Граната

з дисципліни:

«Економіка підприємства»

на тему:

„Антикризова діяльність підприємства”

Спеціальність: 5.03050801 Фінанси і кредит

Викладач: Яковина І.О.

Розглянуто на засіданні циклової комісії

Обліково-економічних дисциплін

Протокол №

Голова циклової комісії

______________

М.Ю.Томин

Івано-Франківськ, 2011

Тема: Антикризова діяльність підприємства

Кількість годин: 2

Вид заняття: Лекція

Мета заняття:

- навчальна: ознайомлення студентів з економічною безпекою підприємства, санацією та банкрутством.

- виховна: формування сучасного рівня економічної культури

майбутнього фахівця.

Міжпредметні зв'язки: статистика,фінанси підприємства, політична економія

Матеріально-технічне забезпечення заняття:

Організація заняття: Вітання, перевірка явки студентів і готовність

аудиторії до заняття

Мотивація: Показати значення теми в питанні збереження економічної безпеки підприємств та в професійній діяльності фахівця з фінансів та кредиту.

План

1. Економічна безпека підприємства.

2. Реструктуризація підприємства.

3. Санація та її види.

4. Банкрутство підприємства.

Активізація розумових здібностей:

Самостійна робота: Фактори впливу на економічну безпеку підприємства. Показники ефективності реструктуризації. План санації.

Ліквідація збанкрутілих підприємств

Література: Бойчук І.М., Харів П.С. Економіка підприємства. Навч. посіб. – К.: Каравела; Львів: Новий світ, 2000.

Мазаракі А.Л., Лігоненко Л.Д., Ушакова Н.М. Еконо­міка торговельного підприємства. – К.: Хрещатик, 1999.

Марцин В.С. Економіка торгівлі. Підруч. – К.: Знання, 2006. – 402 с.

Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Структур.-логіч. навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001.

Фастовець А.А. економіка підприємства. – К.: НМЦ “Укоопосвіта”, 2000.

Викладач: Яковина І.О.

1. Економічна безпека фірми (підприємства, організації) — це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку. Рівень економічної безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

До негативних впливів на економічну безпеку відносять:

1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств конкурентів;

2) збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо).

Головна мета економічної безпеки підприємства - гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.

Основні функціональні цілі економічної безпеки:

· висока фінансова ефективність роботи, фінансова стійкість та незалежність підприємства (організації);

· забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу;

· досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством;

· досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу;

· забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці;

· ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

Основні напрями організації економічної безпеки за окремими функціональними складовими:

Фінансова складова є провідною й вирішальною. Оцінюються загрози економічній безпеці, що мають політико-правовий характер і включають:

• внутрішні негативні дії (неефективне фінансове планування та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; помил­кова цінова й кадрова політика);

• зовнішні негативні дії (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова та інші форми конкуренції; лобіювання конкурен­тами недостатньо продуманих рішень органів влади);

• форс-мажорні обставини (стихійне лихо, страйки, військові конфлікти) та обставини, наближені до форс-мажорних (неспри­ятливі законодавчі акти, ембарго, блокада, зміна курсу валют, тощо).

Інтелектуальна і кадрова складова передбачає збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства та ефективне управління персоналом.

Техніко-технологічна складова передбачає здійснення кількох послідовних етапів:

Перший етап - аналіз ринку технологій стосовно виробництва продукції.

Другий етап - аналіз конкретних технологічних процесів і пошук внутрішніх резервів поліпшення використовуваних технологій.

На третьому етапі здійснюється аналіз товарних ринків, оцінка перспектив їх розвитку.

Четвертий етап передбачає розробку технологічної стратегії розвитку підприємства - виробника продукції.

П'ятий етап передбачає реалізацію планів технологічного розвитку підприємства в процесі здійснення ним виробничо-господарської діяльності.

Шостий етап є завершальним, на якому аналізуються результати практичної реалізації заходів попередніх етапів.

Політико-правова складова охоплює такі елементи дії організаційно-економічного спрямування:

1) аналіз загроз негативних впливів;

2) оцінка поточного рівня забезпечення;

3) планування комплексу заходів, спрямованих на підвищення цього рівня;

4) здійснення ресурсного планування;

5) планування роботи відповідних функціональних підрозділів підприємства

(організації);

6) оперативна реалізація запропонованого комплексу заходів щодо організації належного рівня безпеки.

Передовсім детально аналізують загрози внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на політико-правову складову економічної без­пеки та причини їхнього виникнення.

Основними причинами виникнення внутрішніх негативних впливів можуть бути:

а) низька кваліфікація працівників юридичної служби відповід­ного суб'єкта господарювання та помилки у підборі персоналу цієї служби;

б) недостатнє фінансування юридичного забезпечення підприє­мницької або іншої діяльності;

в) небажання чи нездатність підприємства (організації) актив­но впливати на зовнішнє політико-правове середовище його (її) діяльності.

Останнє, як правило, виявляється в слабкому правовому опра­цюванні договірних відносин даного суб'єкта господарювання з іншими, невмінні захищати інтереси підприємства (організації) в конфліктних ситуаціях, неефективному плануванні юридичного за­безпечення бізнесової діяльності.

Причини виникнення зовнішніх негативних впливів здебільшо­го мають подвійний характер:

1) політичний, який включає:

а) зіткнення інтересів суспільних груп (верств) населення з еко­номічних, національних, релігійних та інших мотивів;

б) військові конфлікти (дії);

в) економічна й політична блокада, ембарго;

г) фінансові та політичні кризи світового (міжнародного) характеру.

2) законодавчо-правовий, до якого відносять:

а) здійснення власних політичних та інших цілей партіями (сус­пільними рухами), що перебувають при владі;

б) зміна положень чинного законодавства з питань власності, господарського й трудового права, оподаткування тощо.

Відповідні служби підприємства (організації) виконують певні функції, які в сукупності характери­зують процес створення та захисту інформацій­ної складової економічної безпеки. До таких належать:

1) збирання всіх видів інформації, що має відношення до діяльності того чи іншого суб'єкта господарювання (інформації щодо всіх видів ринків; інформації, що характеризує політичні події й тенденції макроекономічного розвитку світової та національної економік; корисну науково-технічну інформацію);

2) аналіз одержуваної інформації з обов'язковим дотриманням загальноприйнятих принципів (систематизації, безперервності над­ходження, усебічного характеру аналітичних процесів) і методів (локальних із специфічних проблем, загальнокорпоративних) орга­нізації робіт;

3) прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, економічних і політичних процесів на підприємстві (в організації), в країні та у світі стосовно конкретної сфери бізнесу (діяльності), а також показників, яких необхідно досягти суб'єкту господарю­вання (наприклад, фінансові прогнози, прогнози об'єктів вироб­ництва й технологічного розвитку);

4) оцінка рівня економічної безпеки за всіма складовими та в цілому, розробка рекомендацій для підвищення цього рівня на кон­кретному суб'єкті господарювання;

5) інші види діяльності з розробки інформаційної складової еко­номічної безпеки (зв'язок із громадськістю, формування сприятли­вого іміджу фірми, захист конфіденційної інформації).

2. Реструктуризація підприємства – це:

а) здійснення організаційно економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм,

б) здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних су­б’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію.

Процедура реструктуризації - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

Реструктуризація підприємства спрямовується на розв’язання двох основних завдань:

по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства;

по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Реструктуризація підприємств здійснюється в таких формах:

Оперативна реструктуризація означає забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення результатів діяльності підприємства. Вона триває приблизно 3-4 місяці. При цьому проводиться комплекс заходів:

● зміна окремих складових організаційної структури підприємства;

● створення і виокремлювання нових структурних підрозділів;

● оперативне зниження дебіторської заборгованості;

● зменшення величини оборотних фондів через виявлення і реалізацію (ліквідацію) зайвих запасів;

● відмова (продаж паю) від пайової участі в інших підприємствах;

● скорочення обсягів основних фондів;

● аналітична оцінка й припинення вкладання неефективних інвестицій,

● зниження всіх видів витрат.

Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує довготермінову його конкурентоспроможність. Для цього необхідно визначити стратегічну мету підприємства, розробити стратегію розвитку, а також напрями та інструменти реалізації цієї мети.

Дата добавления: 2014-01-04