Санація підприємства

Слово «санація» походить від латинського «sanare», що означає оздоровлення або одужання.

Отже, санація — це комплекс послідовних взаємозв’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність і прибутковість, має достатньо підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Метою санації є покриття поточних збитків й усунення причин їх виникнення.

Види санації:

- без зміни статусу юридичної особи.

- зі зміною статусу юридичної особи підприємства- реорганізація(передбачає зміну форми власності, організаційно-правових форм діяльності, організаційну структуру підприємства)

Санація без зміни статусу юридичної особи передбачає застосування форм

1 Погашення боргу під-ва за рахунок коштів державного бюджету.

2 Погашення боргу за рахунок цільового кредиту банук

3 Переадресування боргу на іншу юридичну особу

4 Випуск облігацій

Санація зі зміною статусу юридичної особи здійснюється у формах:

1 Злиття підприємства -боржника із фінансово стійким підприємством.

2 Поглинання під-вом - боржника під-вом – санатором.

3 Розподілення під-ва –боржника.

4 Перетвореня під-ва у ВАТ.

5 Передача в аренду

6 Приватизація державних підприємств.

Фінансування санації підприємства може здійснюватись за рахунок власних коштів(автономна санація) або за рахунок кредиторів (зовнішня).

Фінансове забезпечення санаційних заходів може реалізуватися:

1 при реструктуризації активів 2 зниженням рівня витрат підприємства 3 надання фінансової допомоги підприємству його працівниками 4 переглядом розміру статутного капіталу у бік зменшення для отримання санаційного прибутку.

!!!.Поддеоьогін. За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

1) зменшення номінального капіталу підприємства;

2) конверсія власності в борг;

3) конверсія боргу у власність;

4) пролонгація строків сплати заборгованості;

5) добровільне зменшення заборгованості;

6) самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких форм:

1) альтернативна санація;

2) зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація);

3) безповоротна фінансова допомога власників;

4) безповоротна фінансова допомога персоналу;

5) емісія облігацій конверсійного займу;

6) залучення додаткових пози

4. Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв’язану з недостачею активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства — спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а в зв’язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак.Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов’язань означає зниження її ціни. Ціна фірми — це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов’язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство — банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери у цьому разі втрачають свій капітал.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Основні етапи порушення справи про банкрутство підприємства (організації):

1) установлення факту банкрутства боржника;

2) підтвердження факту безспірності вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутство:

3) визначення майнових активів боржника;

4) виявлення всіх можливих кредиторів;

5) обґрунтування можливого плану реструктуризації або санації;

6) реструктуризація (санація), якщо така можлива;

7) визнання боржника банкрутом, якщо реструктуризація (санація) є з тих чи тих причин неможливою.

Порушення справи про банкрутство здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він не може виконати свої платіжні зобов’язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2. Загроза неплатоспроможності. Боржнику загрожує неплатоспроможність, якщо він передбачає неможливість виконання ним платіжних зобов’язань за настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника (плану ліквідності).

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн світу виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності: перевищення заборгованості підприємства над вартістю його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов’язань.

У першому випадку ми маємо справу з фактичною неплатоспроможністю. У другому та третьому – з прогнозованою неплатоспроможністю.

Зрозуміло, що кредитор може звернутися до суду лише в разі фактичної неплатоспроможності боржника, оскільки прогнозовану неплатоспроможність може виявити лише сам боржник.

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатньо для покриття судових витрат може звернутися до господарського суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких здебільшого випадках:

· якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань перед іншими кредиторами;

· якщо в разі ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

· за наявності ефективної концепції санації та браком необхідного часу для її реалізації (в даному разі необхідного відстрочення платежів можна домогтися в результаті укладення мирової угоди в ході провадження справи про банкрутство).

До боржника господарський суд може застосувати такі типи процедур: ліквідаційні; реорганізаційні та санаційні; мирову угоду.

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали господарського суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить фінансове оздоровлення підприємства на основі переведення боргу на санатора в обмін на повну або часткову зміну власника. Вдало реалізувавши план санації, можна погасити претензії кредиторів за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарської діяльності боржника. Мирова угода укладається між боржником і кредиторами на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство, якщо сторони дійшли компромісу щодо умов відстрочення сплати заборгованості.

Дата добавления: 2014-01-04