Міжнародне співробітництво в розв’язанні глобальних проблем та розвитку світового господарства. Участь України у вирішенні глобальних проблем сучасності

Основні глобальні проблеми сучасності. Класифікація глобальних проблем.

За походженням, характером і способам вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства — надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором.

Друга група — це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн, проблеми роззброєння і збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи.

Третя група охоплює проблеми, пов'язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією.

Для вирішення глобальних проблем потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі.

Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. У XXI ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем.

Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.

Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.

Підписання Статуту ООН відбулося 26 червня 1945 р. Щоб підкрес­лити важливість історичного моменту, делегати відступили від деяких загальновизнаних процедур міжнародних договорів: Статут був схвалений одноголосно, але не голосуванням з підняттям рук або поіменно, а вста­ванням усіх учасників Конференції. 24 жовтня 1945 р. Статут набув чин­ності (цей день проголошено як День ООН).

дини, розвитку культури, освіти тощо. У підсумку було досягнуто компро­місу» суть якого зводилася до того, що Організація, окрім своєї основної функції, буде координуючою для міжурядових організацій в сфері соціаль­но-економічного розвитку.

Статут ООН як багатосторонній міжнародний договір має особливе значення. У ст. 2 Статуту ООН закріплені принципи сучасного міжнарод­ного права — загальновизнані норми поведінки суб'єктів міжнародних відносин з найважливіших питань міжнародного життя. Відповідно до зазначеної статті, Організація "заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів"; її члени ретельно виконують передбачені Статутом зобов'язання; "вирішують свої міжнародні суперечки мирними засобами так, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість"; утриму­ються "від загрози силою або її вживання як проти територіальної недотор­канності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з метою Об'єднаних Націй"; всебічно надають допомогу Організації "у всіх її діях у відповідності до Статуту і утриму­ються від надання допомоги будь-якій державі, проти якої ООН чинить дії превентивного або примусового характеру". Крім перерахованих, ст. 2 Ста­туту фіксує принцип невтручання у внутрішні справи. У Статуті ООН знай­шли також відображення й інші важливі принципи міжнародного права: добросусідських відносин; спільних дій з метою підтримання міжнародно­го миру і безпеки; роззброєння; рівноправності й самовизначення народів; співпраці задля економічного і соціального прогресу; забезпечення рівності людей, їх прав і основних свобод.

Усе це робить Статут основою сучасного міжнародного права. Прин­ципи міжнародного права, закріплені в Статуті, отримали подальший роз­виток у резолюціях і деклараціях Генеральної Асамблеї ООН, у першу чергу, в Декларації про принципи міжнародного права, здо стосуються дружніх відносин і співпраці між державами відповідно до Статуту ООН (1970 р.), а також у Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам (1960 р.), Визначення агресії (1974 р.), Декларації про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її засто­сування в міжнародних відносинах (1987 р.) та ін.

Можна стверджувати, що принципи, які відображені в Статуті ООН, закріпили ті відносини, які склалися в результаті політичної боротьби наприкінці Другої світової війни. Результати цієї боротьби знайшли своє втілення і в побудові ООН. У цьому виявилася як сильна сторона діяль­ності Організації, так і ЇЇ слабкість. Закономірно, що структура органі­зації та норми, на яких базується її діяльність, неминуче входять у супе­речність з міжнародно-політичним "ландшафтом", що стрімко змінюєть­ся. Саме тому з найперших кроків діяльності ООН було висунуто питання Щодо необхідності її реформування з тим, щоб вона відповідала сучасним

Із глобальними проблемами людство може впоратися. Для цього воно вже має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення. Можна навести приклади успішних спроб хоча б часткового розв'язання ряду глобальних проблем. Так, на міжнародному рівні приділяється велика увага екологічним проблемам. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. У 2000 р. витрати на природоохоронні заходи зроси приблизно у 6 разів проти рівня витрат 1970 р.

Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграє регіональне співробітництво. Зокрема, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані. В ЄС навіть система оподаткування будується таким чином, щоб стимулювати збереження природного середовища.

У вирішенні демографічної проблеми значну роль відіграла п'ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення, що відбулася у Каїрі у 1994 р., на якій було прийнято Програму дій щодо визначення політики народонаселення в усьому світі на період до 2015 р. Вона містить положення, що стосуються чисельності населення, його приросту та структури, міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у розв'язанні демографічної проблеми. Одночасно було встановлено і суму коштів, необхідних для її реалізації, — близько 17 млрд. дол.

Геополітика: Україна в міжнародних відносинах:2. Зовнішня політика України після проголошення незалежності

Стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовної розробки її зовнішньополітичної концепції. Визначені ще Декларацією про суверенітет принципові засади української зовнішньої політики необхідно було конкретизувати з урахуванням тих реальних проблем, що постали перед республікою після проголошення її незалежності. Активна, цілеспрямована, чітко окреслена і виважена зовнішня політика повинна була забезпечити сприятливі умови для економічного та культурного піднесення України й одночасно забезпечити її участь у розв'язанні низки глобальних і регіональних проблем, які потребували об'єднаних дій міжнародного співтовариства. Першою своєрідною програмою зовнішньополітичної діяльності незалежної України став виступ Голови її Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 2 вересня 1991 р. З високої трибуни ООН, насамперед, було проголошено вірність України принципам Статуту цієї організації, Гельсинкського Заключного акта та Паризької хартії і підтверджено намір стати безпосереднім учасником загальноєвропейського процесу членом європейських структур. Зазначалось також, що Україна не має територіальних претензій до жодного із сусідів і виступає проти будь-яких територіальних зазіхань. Одним із важливих завдань зовнішньої політики Україна визначила активну участь у зусиллях світового співтовариства з роззброєння. Як зазначив у виступі Л.Кравчук, позиція українського керівництва полягає в тому, що процес зниження рівня військових потенціалів повинен стати всеосяжним, тобто охоплювати всі види зброї, всі регіони, всі країни світу. Україна виявила бажання стати безпосереднім учасником переговорного процесу про роззброєння. На особливу увагу, безумовно, заслуговує проблема ліквідації ядерної зброї. Взявши на себе 1990 р. зобов'язання дотримуватись трьох неядерних принципів (не приймати, не виготовляти і не набувати ядерної зброї), Україна висловила намір приєднатися до Договору про її нерозповсюджецня як неядерна держава. Важливе значення для формування зовнішньополітичної концепції України мала також висловлена на сесії підтримка Україною принципу деідеологізації міжнародних відносинта ідеї про закріплення універсального уявлення про права людини і вироблення механізмів їх забезпечення. Загалом діяльність делегації України засвідчила зрілість її зовнішньополітичних позицій і стала гідним внеском у розвиток міжнародної співпраці. Зовнішня політика України спрямована на виконання таких найголовніших завдань: 1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави. 2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України. 3. Збереження територіальної цілісності держави, недоторканість її кордонів. 4. Входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу. 5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України. 6. Надання їм допомоги згідно з міжнародним правом. 7. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера. Україна дотримується принципу неподільності міжнародного миру та міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній безпеці будь-якої держави становить загрозу загальній безпеці, миру в усьому світі. У зовнішній політиці вона обстоює підхід " безпека для себе - через безпеку для всіх".. Вона виступає проти присутності Збройних Сил інших держав на українській території, а також проти розміщення іноземних військ на територіях інших держав без чітко висловленої згоди цих держав, окрім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН. Згідно з вимогами міжнародного права, Україна здійснює неозброєні примусові санаційні заходи у випадках міжнародних правопорушень, які завдають їй шкоди. Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України в документах визначені: 1.Розвиток двосторонніх міждержавних відносин. 2. Розширення участі в європейському регіональному співробітництві. 3. Співпраця у межах Співдружності незалежних держав. 4. Членство в ООН та інших універсальних міжнародних ор ганізаціях. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток відносин із такими групами держав: прикордонні держави, західні держави - члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азійсько-Тихоокеанського регіону Африки, Латинської Америки. У 1992 р. було затверджено Положення "Про дипломатичне представництво за кордоном". Були розроблені правові кредити, за якими визначалася доцільність відкриття закордонних дипломатичних установ України. Визначальними тут були обставини: 1) теоретична наближеність країн до України (країни-сусіди); 2) ступінь впливу країни на міжнародній арені; 3) наявність у країні потужної української діаспори; 4) країни-центри багатосторонньої дипломатичної діяльності; 5) країни, що утворилися на території колишнього СРСР. Реалізацією зовнішньополітичних пріоритетів, які повинні були якнайефективніше забезпечити національні інтереси України, стало продиктоване відкриття у 1992 р. 18 посольств, насамперед, у п'яти державах "Великої сімки", в Польщі та Росії як стратегічно важливих для України державах. Розширювалася мережа консульських установ. У 1993 р. було відкрито 15 закордонних представництв. Наприкінці 1995 р. у системі МЗС України налічувалося вже 46 закордонних дипломатичних установ. Розширення представленості України за кордоном, з одного боку, та зміна структури й функцій центрального апарату Міністерства закордонних справ - з іншого, були взаємопов'язаними, взаємозалежними процесами. Центральний апарат від часу функціонування за нових для молодої держави історичних умов становив мобільну структуру, яка прагнула максимальної адаптації до вимог часу. Постійно здійснювалося її вдосконалення та реорганізація. Молода українська дипломатія робила чималий внесок у становлення міжнародний відносин.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

Дата добавления: 2014-01-04