Сучасні підходи до реабілітації злочинців

Технології соціальної роботи з колишніми засудженими.

Методи соціально-виховної роботи з неповнолітніми, засудженими у виховних колоніях

Особливості роботи з неповнолітніми засудженими.

Основні завдання і принципи перевиховання

Злочинність як соціальна і психологічна проблема.

3. Технології роботи в пенітенціарних закладах із засудженими.

Література

1. Зайцева И А., Кукушин B.C., Ларин Г.Т., Румега Н.А.Шатохина В.И. Коррекционная педагогика / Под ред. В.С. Кукушина. - Ростов н/Д.: Издательский центр "МарТ", 2002.

2. Методика и технологии работы социального педагога: Учеб.пособие / Б.Н. Алмазов, М.А. Беляева, Н.Н. Бессонова и др. Под ред. М.А. Галагузовой, Л.В. Мардахаева. - М: Издат.центр "Академия", 2002.

3. Панасюк M.Б. Соціальні технології роботи з попередження правопорушень // Управлінські аспекти соціальної роботи. - К., 2002. - С.344-368.

4. Психология социальной работы: Уч. пособие / О.В. Александрова, О.Н. Бо­голюбова, Н.Л. Васильева и др. Под общ.ред. М.А. Гулиной. - Спб.: Питер, 2004.

5. Синьов В.М., Кривуша В.І. Пенітенціарна педагогіка: в основних запитаннях та відповідях: Навч. посібник. - 2-е вид. - К, 2000.

6. Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі / За ред. В.М. Синьова. - К.: Державний центр соціальних служб для молоді, 2003.

7.Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посібник / За ред. проф. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

1. Злочинність як соціальна і психологічна проблема.

На рубежі ХХ-ХХІ ст. злочинність стала однією із найбільш значних проблем внутрішнього розвитку у всіх країнах світу незалежно від їх економічного і політичного статусу, її зростання зафіксоване не тільки там, де економіка опинилась у глибокій кризі, але і в достатньо благополучних державах Західної Європи і Америки.

Злочинні товариства — один із структурних елементів людського суспільства. Вони здійснюють серйозний вплив на соціум в цілому. Більше того, як суспільство ставиться до засуджених, можна робити висновок про ступінь його зрілості.

За останні роки кримінологами з’ясовано ряд тенденцій у розвиткові злочинності, що свідчать про її суттєве якісне переродження.

По-перше, збільшилась кількість заздалегідь підготовлених злочинів, що характеризуються особливою зухвалістю, витонченістю, жорстокістю; зросла кількість замовних вбивств, злочинів з використанням складної комп’ютерної техніки і т.ін.

По-друге, збільшилась кількість злочинів, скоєних представниками так званих «груп ризику»: бомжами, алкоголіками, наркоманами, проститутками.

По-третє, зросла кількість злочинів, позбавлених мотиву, що зовні виглядають безглуздими.

По-четверте, значно змінилась соціально-психологічна характеристика осіб, які скоюють злочини. Якщо раніше злочини скоювали особи, котрі відносилися до люмпенізованих прошарків населення, то зараз значна кількість злочинців виходить із середньо- і високозабезпечених груп населення, тобто збільшилась кількість злочинів, скоєних представниками середнього і вищого класів.

Викликають тривогу значні зміни в соціальному, віковому і статевому складі злочинних елементів. Зростання жіночої злочинності випереджує зростання чоловічої злочинності. Особливу небезпеку складають неформальні молодіжні угруповання з агресивними проявами в поведінці.

Таким чином, проблема протиправної, а в цілому і ширше -поведінки, що відхиляється від норми, стала однією із найбільш серйозних соціальних, психологічних, виховних проблем нашого часу.

Єдиного погляду на генезис злочинця серед науковців не існує. Але більшість приєднується до думки, що в основі злочинної, а відповідно і поведінки, що відхиляється від норми, лежить соціальна дезадаптація особистості, нездатність людини до повноцінного прояву в рамках існуючих норм закону і моралі. Це проблема, в якій поки що більше питань, ніж відповідей.

2. Основні завдання і принципи перевиховання

Особи, що порушили встановлені законом у державі норми і правила поведінки, підлягають осуду і залученню до відбування покарання в спеціальних установах. Перед державою стоїть завдання не тільки покарання людини за скоєний злочин, але й перевиховання і повернення в суспільство соціально здорової людини. Вирішення цих завдань покладено на спеціальні (пенітенціарні) установи. Термін «пенітенціарний» (від лат. — роепііепііагіus — юридичний) означає відношення до покарання, переважно кримінального.

Пенітенціарна установа являє собою спеціальну установу, призначену для виконання функцій покарання за кримінальні діяння, виправлення і перевиховання засуджених. Педагогіка, що займається проблемами виховання засуджених в умовах місць відбування покарання, одержала назву пенітенціарної (виправної) педагогіки. Вона являє собою галузь педагогіки, що вивчає можливості виправлення моральних деформацій особистості засудженого і здійснення виховного впливу на нього з метою перевиховання в умовах відбування кримінальних покарань (особливо позбавлення волі).

У спеціальній літературі зустрічається термін виправно-трудова педагогіка. Це є галузь соціально-педагогічної науки, що вивчає організовану діяльність щодо виправлення осіб, що скоїли кримінальний злочин і засуджені до різних видів покарання — з позбавленням чи не позбавленням волі.

Зміст виправної (пенітенціарної) педагогічної діяльності має глибокі історичні корені. Ще в 1841 р. у першій у Росії Петербурзькій колонії для неповнолітніх правопорушників А.Я.Гердт висунув ідею трудового перевиховання при повазі до особистості людини з опорою на самоврядування, співробітництво педагогів і вихованців. У 1871 р. у Московському університеті вперше був введений курс «Тюрьмоведение». У 1923 р. професор психоневрологічного інституту С.В.Познишев у монографії «Основи пенітенціарної науки» дав визначення пенітенціарної педагогіки як діяльності щодо виправлення злочинців і розкрив поняття: юридичне і моральне виправлення; виховні можливості загальноосвітнього навчання, культурно-просвітньої роботи, трудового виховання ув’язнених.

Система виправної (пенітенціарної) педагогічної теорії і практики склалася як самостійна галузь знань і педагогічної діяльності на початку 60-х років. Це було пов’язано з істотними змінами, що відбулися в цей період у виправно-трудовій практиці.

В даний час можна виділити такі основні задачі теорії пенітенціарно-педагогічної роботи:

• дослідження педагогічної системи виправлення (перевиховання) і можливості її удосконалювання в умовах пенітенціарних установ;

• виявлення й обґрунтування закономірностей процесу перевиховання засуджених;

• дослідження самого процесу перевиховання, його змісту, способів, форм і методів виховної роботи в умовах пенітенцірної установи;

• прогнозування розвитку педагогічної системи в органах, що виконують покарання;

• дослідження соціально-педагогічного призначення кримінального покарання як методу впливу на особистість засудженого;

• визначення критеріїв і показників ступеня виправленності особистості, наповнення цих понять конкретним змістом їх практичного застосування; дослідження дієвості виправної і перевиховної діяльності пенітенціарних установ;

• розробка й обґрунтування шляхів удосконалення адаптації колишніх засуджених після звільнення;

• соціально-педагогічні проблеми попередження рецидиву;

• вивчення вітчизняного і закордонного досвіду, можливостей його застосування в наших умовах.

Розглянемо основні категорії виправно-педагогічної роботи:

Кримінально-виховний процес — це процес у рамках виконання кримінального покарання, що передбачає виправлення, перевиховання засудженого.

Виправно-виховний процес — це цілеспрямований виховний процес з дітьми і підлітками в умовах спеціальної освітньої установи, спрямований на їхнє виправлення, перевиховання.

Освітньо-виховний процес у пенітенціарній установі — це процес навчання і виховання (перевиховання, виправлення) засуджених дітей і підлітків у спеціальних освітніх установах. Він спрямований на те, щоб надати можливість засудженому одержати загальну середню (повну), а також початкову професійну освіту й одночасно домогтися його перевиховання.

Виправно-трудовий вплив — це використання можливостей організованої трудової діяльності в інтересах цілеспрямованого розвитку, виховання людини.

Виправлення (людини) — це цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на те, щоб прищепити моральні цінності, допомогти їй позбутися недоліків, негативних звичок та рис характеру.

Перевиховання — цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на виправлення попереднього результату виховання людини, виховання у неї якостей і властивостей, що компенсують недоліки особистості, викорінення соціально шкідливих звичок, норм і правил поведінки, спілкування і ін. Загалом виправно-виховний процес включає послідовність дій соціального педагога, взаємодії вихователя і вихованця, що забезпечують досягнення визначеної соціально-педагогічної мети. Він складається з декількох етапів діяльності, забезпечується суб’єктами, що направляють свою діяльність на визначений об’єкт.

Суб’єкти виховання — це співробітники виправних установ, соціальні педагоги (вихователі). В залежності від своїх функціональних обов’язків співробітники і вихователі по-різному беруть участь в організації і забезпеченні виховного процесу. Безпосередньо вихованням займаються: керівники загонів, викладачі шкіл і професійно-технічних училищ, соціальні педагоги (вихователі); опосередковано: співробітники режимно-оперативних, виробничих, медичних відділів і служб.

Об’єкти виховання, перевиховання — це особи, що з різних причин порушили закон і засуджені судом. Вони відрізняються за віком, статтю, соціальним забезпеченням, відношенням до відбування покарання, релігійністю й ін.

Дата добавления: 2014-01-04