Розрізняють також два види інкасо: чисте та документарне

Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий або переказний), чек чи інші фінансові документи і не обробляють рахунок-фактуру, коносамент, транспортну накладну тощо.

Документарне інкасо - інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами. Являє собою своєрідний компроміс між авансовим платежем (коли покупець розраховує на експортера, який має відправити товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею за відкритим рахунком (коли експортер розраховує на покупця, який має оплатити відправлений йому товар) [17, 26].

Важливою ознакою документарного інкасо є те, що якщо банку дано вказівку обробляти комерційні документи, до яких входить і коносамент, експортер має змогу зберегти контроль над своїм товаром, поки імпортер (покупець) не заплатить за них або не акцептує переказний вексель. Це зумовлено тим, що коносамент є документом на право власності, й тому банк контролює це право на поставлені товари і має право їх передавати покупцю після того, як він виконає всі умови експортера, зазначені в інкасовому дорученні [75, 215].

Існує кілька видів операцій з використанням документарного інкасо. Це так звані «документи проти платежу», «документи проти акцепту» і «акцепт із платежем проти документів».

У разі, якщо сторони досягли домовленості про розрахунки з використанням документарного інкасо, то у відповідному контракті слід відобразити такі позиції:

1. Перелік документів, проти яких здійснюватимуться платежі шляхом інкасо в уповноваженому банку, зокрема:

комерційні рахунки;

комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної (СMR), залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу;

страхові поліси, сертифікати;

інші документи.

2. Вказівка на те, що розрахунки за інкасо здійснюються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 р., опублікованими Міжнародною торговельною палатою.

3. Сума платежу має бути переказана покупцем у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні.

4. Вказівка на те, яка сторона сплачуватиме банківські витрати, пов’язані з виставленням та сплатою інкасо.

5. Санкції у разі затримки платежу за інкасо з боку покупця.

Покупець не може одержати відповідні документи на товари (а отже, і товар), не сплативши суму, зазначену в інкасовому дорученні, чи не акцептувавши вексель. Якщо імпортер не має у своєму розпорядженні валютних коштів для здійснення необхідних розрахунків, то документи можуть вручатися проти депонування відповідної еквівалентної суми у національній валюті. Під час розрахунків у формі документарного інкасо за товари, що поставляються на умовах короткотермінового комерційного кредиту, умовою забезпечення платежу можуть бути банківські платіжні гарантії.

!!!! На відміну від експортера, для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер одержує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати оперативно, реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфейтингу.

Банківська гарантія.

Найважливішим інструментом виконання договірних зобов'язань у міжнародних комерційних операціях є банківська гарантія, що є юридично незалежним доповненням до договорів про купівлю-продаж чи про надання послуг. Надавши її, банк зобов’язується виплатити певну суму, якщо його клієнт не виконає своїх договірних зобов'язань.

Особа, на прохання якої надається банківська гарантія, називається принципалом. Бенефіціаром називають особу, зазначену у банківській гарантії як таку, на вимогу і на користь якої банк-гарант здійснює платіж. Банк-гарант видає гарантію, тобто бере на себе зобов’язання, що при настанні обумовлених обставин він виконає платіж на користь зазначеної у гарантії особи.
Гарантія — досить широке поняття. Воно поширюється на якість товару, обов’язок однієї особи відповідати перед кредитором іншої за виконання нею своїх зобов’язань. Поняття “гарантія” часто вживається як синонім терміна “поручництво” (“порука”). Гарантію можна розглядати і як самостійне та незалежне зобов’язання банку щодо забезпечення виконання зобов’язань іншої особи. З класичним поручництвом банківську гарантію об’єднує те, що як гарант, так і поручитель повинні виплачувати обумовлену суму у разі невиконання зобов’язань третьою особою. Гарантія відрізняється від поручництва тим, що зобов’язання гаранта (банку) не залежать від зобов’язань принципала. Банк, що надає гарантію, не має права пред’являти бенефіціару гарантії вимоги, які може пред’являти боржник, зобов’язання якого забезпечуються гарантією. Обсяг зобов’язань банку може не збігатися з обсягом зобов’язань боржника. До того ж банківське зобов’язання є лише грошовим. Дійсність гарантійного зобов’язання не залежить від дійсності зобов’язань основного боржника. Банківська гарантія не може бути субсидіарною (тобто додатковою). Це означає, що банк не може вимагати від бенефіціара, щоб він спочатку пред’явив вимоги до боржника, а вже потім до банку. Банківська гарантія вважається надійнішим способом забезпечення зобов’язань, ніж традиційне поручництво.

Банківська гарантія не має спеціального регулювання у національному законодавстві майже всіх країн світу. Є лише поодинокі винятки.

Суть банківської гарантії полягає не у виконанні зобов’язань гарантом замість боржника. Така гарантія є певною компенсацією за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань принципала. Банківська гарантія може бути як такою, що не підлягає відкликанню, так і відкличною. Невідклична гарантія не може змінюватися без згоди бенефіціара. Права бенефіціара за цією гарантією, як правило, не передаються іншій особі. Гарант несе зобов’язання лише відповідно до умов, передбачених у договорі банківської гарантії.
Договори гарантії найчастіше укладаються у формі гарантійного листа. Цей лист надсилається безпосередньо бенефіціару. Інколи адресатом є банк, у якому бенефіціар має рахунок. У листі чітко зазначається дата закінчення терміну гарантії.

Розрізняють такі види банківських гарантій:

1) тендерна (конкурсна) (гарант компенсує збитки, завдані відповідним учасником тендера);

2) виконання (забезпечує охорону інтересів імпортера, покупця або замовника);

3) повернення авансу (сплаченого покупцем або замовником);

4) оплати (заборгованості експортера за поставлений товар, виконану роботу, надану послугу тощо);

5) митна (використовується для оплати митних платежів, зокрема, при тимчасовому ввезенні або транзиті товарів);

6) судова (передбачає забезпечення судових витрат);

7) забезпечення позову (якщо на майно накладається арешт, то, пред’явивши гарантію, відповідна особа може використовувати це майно за своїм розсудом);

8) коносамента (передбачає виконання зобов’язань перевізником вантажу).

Якщо гарантія надається безпосередньо банком, що бере на себе зобов’язання, то таку гарантію називають прямою.

Опосередкована (непряма) гарантія має ще й третю назву — зустрічна. Вона означає, що банк, до якого звернулися за гарантією, переадресовує її банку-кореспонденту.

Контргарантія — це своєрідна ланцюжкова гарантія, за якої певний банк повторює гарантійне зобов’язання іншого банку. Нарешті, консорціумна гарантія — це така, за допомогою якої група осіб забезпечує зобов’язання цієї групи шляхом одержання головним гарантом консорціуму відповідних банківських гарантій від учасників групи.

Отож, в даному питанні ми розглянули основні інструменти забезпечення платежів, детально зупинились на таких інструментах як акредитив, інкасо, банківська гарантія)

Загалом в ході лекційного заняття ми закріпили ваші теоретичні знання щодо сутності та значення правил Інкотермс, митного оформлення експортно-імпортних операцій та основні інструменти забезпечення платежів.

Дата добавления: 2014-01-04