Пряма погодинна

Порядок заочного розгляду справи.

Умови заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне

рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення необхідні певні умови, які зазначені в законі. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 224 ЦПК, можна виділити такі умови, за наявності якихможе бути винесене заочне рішення: 1) неявка відповідача; 2) належне його повідомлення і ненадходження заяви про розгляд справи за його відсутності; 3) відсутність поважних причин неявки; 4) згода позивача. Ухвалення заочного рішення можливе тільки за наявності всіх указаних умов у сукупності.

1) Неявка відповідача у судове засідання є визначальною умовою заочного розгляду справи. Неявка — це фактична, дійсна відсутність сторони. Питання кваліфікації неявки відповідача як підстави заочного рішення слід розглядати в контексті тієї моделі заочного рішення, яка закріплена у національному законодавстві. Українська модель заочного рішення не ґрунтується на фікції неправоти відповідача і по суті не надає жодних переваг та додаткових гарантій позивачу. Оскільки вона спрямована лише на забезпечення та стимулювання явки для фактичної участі відповідача як сторони відповідно до його процесуального статусу з набором процесуальних прав, які відповідно до мети та завдань судового засідання забезпечують лише усний судовий розгляд, то неявка відповідача у процесуальному (правовому) сенсі має пов'язуватися з передбаченими ЦПК правилами щодо регламентації викликів та повідомлень сторін та передбаченими законом правовими наслідками неявки як процесуального юридичного факту.

Питання явки учасників процесу та наслідки їх неявки вирішуються судом у підготовчій частині судового засідання, тому питання щодо наслідків неявки відповідача та можливості заочного розгляду справи слід вирішувати з урахуванням даного юридичного факту. Таким чином,

неявка відповідача як підстава заочного рішення означає таку поведінку пасивної сторони, яка унеможливлює її участь у справі у формі усних слухань відповідно до процедур цивільного судочинства, у даному випадку — порядку судового засідання.

При визначенні наявності умов ухвалення заочного рішення також необхідно враховувати не лише особисту відсутність відповідача, але і його представника. Якщо в судовому засіданні присутній представник відповідача, то для винесення заочного рішення підстав немає, виходячи

з природи судового представництва, яке перш за все відповідно до процесуального законодавства інтерпретується як право сторони мати представника в суді і участь якого в судовому засіданні не позбавляє саму сторону права на таку участь.

2) Умовою заочного розгляду справи також є належне повідомлення відповідача при тому, що від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Тобто заочне рішення може бути постановлене тільки після того, як суд переконається, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи. Належним визнається повідомлення, яке здійснено засобами та в порядку, що вказані у статтях 74, 76 ЦПК. Такими засобами повідомлення можуть бути, наприклад, судова повістка разом із розпискою, яка надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через розсильних за адресою, а коли місце проживання або знаходження відповідача невідоме, виклик його до суду здійснюється шляхом оголошення у пресі, після чого він вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Юридичне значення має також ненадходження від відповідача заяви про розгляд справи за його відсутності за умов належного його повідомлення (ч. 1 ст. 224 ЦПК).

3) Наступною умовою заочного розгляду справи є відсутність поважних причин неявки відповідача. У разі неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, повідомлених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду,

якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними, суд відкладає розгляд справи (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Слід зазначити, що суд не зобов'язаний сам з'ясовувати причини неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважають, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідач може повідомити про причини неявки, але суд може їх такими не визнати.

4) Для заочного розгляду справи суд повинен отримати згоду позивача. У випадку неявки без поважних причин належним чином повідомленого відповідача суддя повинен оз'яснити позивачу його право на заочний розгляд справи, звернути увагу на особливості такого розгляду та пояснити, які правові наслідки тягне винесення заочного рішення. Право вибору порядку розгляду справи (звичайного або заочного) надається позивачу. Згода позивача на заочний розгляд справи повинна бути ним чітко висловлена в підготовчій частині судового засідання і занесена у журнал судового засідання.

Відповідно до ст. 45 ЦПК у цивільному процесі можуть брати участь Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. У зв'язку з цим не може не виникати питання про юридичне значення згоди осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК, на розгляд справи у заочному порядку у випадках, коли позивач не з'явився у судове засідання.

Оскільки в цивільному судочинстві названі суб'єкти діють публічно відповідно до своїх процесуальних функцій і статусу і не є представниками позивача, їх згода (чи думка) не може бути підставою для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Інший підхід не має ні законодавчого, ні теоретичного обгрунтування і суперечить базовим засадам заочного розгляду справи і заочного рішення та передбаченим процесуальним законодавством правилам про явки, виклики та повідомлення про час і місце проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ЦПК у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. Тобто у разі неявки одного з відповідачів у судове засідання розгляд справи повинен проводитись за загальними правилами. Ця стаття дещо звужує можливості застосування інституту заочного рішення, оскільки доктринально немає підстав обмежувати застосування цього інституту щодо всіх видів процесуальної співучасті в цивільному судочинстві. Є всі підстави вважати, що інститут заочного рішення може застосовуватися при факультативній співучасті, коли вимоги до декількох відповідачів можуть бути розглянуті й вирішені незалежно одна від одної. У разі неявки одного або декількох відповідачів-співучасників проти відсутніх може бути постановлено заочне рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦПК за наявності передбачених законом умов про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Ця ухвала постановляється у підготовчій частині судового засідання, тобто до початку розгляду справи по суті. Закон не вказує, в якому порядку (формі) повинна постановлятись така ухвала. Виходячи з вимог статей 209, 210 ЦПК ухвала про заочний розгляд справи може постановлятися окремим процесуальним документом у нарадчій кімнаті, а також у судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання (протоколу).

Викликає певний інтерес питання щодо можливості та наявності підстав, виходячи із законодавчо закріплених умов ухвалення заочного рішення, прийняття судом рішення про заочний розгляд цивільної справи, коли процес ускладнюється тим, що відповідач у встановленому порядку подав зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Ускладнення цивільного судочинства в результаті об'єднання в одному провадженні для сумісного розгляду первісного і зустрічного позовів призводить, незважаючи на характер зустрічного позову, умовно кажучи, до подвійного статусу сторін у справі. Формально позивач за первісним позовом виступає відповідачем за зустрічним позовом, а позивач за первісним позовом — позивачем за зустрічним позовом.

Оскільки конструкція заочного рішення визначається правилами про виклики та повідомлення і визначальною умовою заочного рішення є згода позивача та фактична, дійсна неявка на усні слухання відповідача, то конструювання різних варіантів згоди позивача та неявки

відповідача в умовах подвійного статусу сторін, на наш погляд, унеможливлює заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення.

У процесуальній літературі даються різні тлумачення також щодо можливості ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх осіб. Стосовно цього слід зауважити, що, оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), за своїм процесуальним статусом не прирівнюються до статусу сторони (позивача чи відповідача), то їх неявка у судове засідання або згода (незгода) щодо заочного розгляду справи не мають юридичного значення.

Тому питання про ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх осіб може ставитися лише за участю у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Ці суб'єкти процесуальної діяльності відповідно до ст. 34 ЦПК можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Вони мають усі процесуальні права та обов'язки позивача. Оскільки треті особи можуть пред'явити позов до однієї чи обох сторін, слушно поставити питання, як кваліфікувати наслідки неявки відповідача (відповідачів) за позовом третьої особи з точки зору застосування порядку заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Правильне вирішення цього питання пов'язане з кваліфікацією наявності умов для ухвалення заочного рішення. Визначальною умовою є наявність згоди позивача. При цьому є очевидним той факт, що у такій процесуальній ситуації все ж таки відсутня згода первісного

відповідача у справі й одночасно відповідача за позовом третьої особи.

За умов конкуренції двох позовів у справі за участю третьої особи із самостійними вимогами факт неявки первісного позивача можна розглядати і як неявку позивача за основним позовом, і як неявку відповідача за конкуруючим позовом третьої особи. У зв'язку з цим та виходячи із принципу рівності сторін цивільного процесу, можна дійти висновку, що без спеціальної додаткової регламентації у законодавстві цієї процесуальної ситуації ухвалення заочного рішення є неможливим.

Разом з тим за неявки первісного позивача та відповідача за участю у справі третьої особи можна ставити питання про заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення за згодою чи клопотанням третьої особи тоді, коли суд може залишити заяву за первісною вимогою без

розгляду у зв'язку з неявкою первісного позивача (п. 3 ст. 207 ЦПК).

У випадку коли третя особа звертається з позовом до позивача та відповідача у справі, а первісний відповідач не з'явився у судове засідання, ухвалюється звичайне рішення по справі, оскільки підстави для ухвалення заочного рішення відсутні. У тих випадках, коли не з'явився у судове засідання відповідач за первісним позовом, а позивач та третя особа з'явилися, при тому що позов третьої особи пред'явлено не до обох сторін чи позивача, а до відповідача, заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення є можливим за наявності згоди позивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Заочний розгляд справи і ухвалення рішення здійснюються за загальними правилами із винятками і доповненнями (ч. 2 ст. 225 ЦПК). Виходячи з існуючої моделі заочного рішення, особливості заочного розгляду справи є незначними і головним чином похідними від того, що відповідач не бере участі у справі, а тому відсутні усні слухання за участю двох сторін. Оскільки формування доказового матеріалу здійснюється за загальним правилом до судового розгляду, то навряд чи можна стверджувати, що при заочному розгляді справи принцип змагальності на стадії судового розгляду має обмежений характер чи фактично відсутня змагальність сторін. Суд досліджує докази, надані сторонами при відкритті провадження у справі та під час попередньо, то судового засідання: надані позивачем при поданні позову, а відповідачем — при поданні письмового заперечення проти позову.

У процедурі заочного розгляду справи важливим є те, що заочний розгляд справи є похідним від права позивача на заочний розгляд. Тому суд має роз'яснити позивачеві його право на розгляд справи в заочному порядку. При цьому суд також роз'яснює позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача обумовлює неможливість реалізації своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема щодо неможливості зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог, оскільки при розпорядженні позовними вимогами позивача суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ч. 3 ст. 224 ЦПК для повідомлення про це відповідача.

Ухвалення заочного рішення у подібних випадках без відкладення судового розгляду і повідомлення відповідача про заміну позивачем предмета позову закладає правові підстави для скасування заочного рішення. Відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦПК у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Це означає, що будь-які зміни розміру позовних вимог позивачем мають бути підставами для відкладення судового розгляду. Мова йде як про збільшення, так і про зменшення розміру позовних вимог. У разі зменшення позивачем розміру позовних вимог відповідач у цьому випадку може визнати позов із відповідними наслідками (ст. 174 ЦПК).

Процесуально важливим є і те, що суд має вирішувати питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по суті і відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Законом не передбачено вимоги щодо документально процесуальної форми цієї ухвали. Тому така ухвала може бути оформлена як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК або протокольно відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 ЦПК.

Відсутність ухвали про заочний розгляд справи процесуально унеможливлює сам заочний розгляд і є достатньою підставою для скасування процесуальних актів, ухвалених по справі, що розглядалася в заочному порядку.

При заочному розгляді справи усні пояснення надає тільки позивач і тільки він бере участь у дослідженні доказів. Якщо у справі задіяні інші особи, які беруть участь у справі, то вони дають свої пояснення, а суд досліджує докази, надані цими особами. Якщо під час розгляду справи виникає потреба призначити експертизу, то суд у встановленому порядку повинен це зробити. Якщо відповідач після одержання копії позовної заяви із копіями доданих до неї документів не скористається своїм правом надати додаткові докази, суд ухвалює заочне рішення на підставі тих доказів, що надані позивачем та іншими особами, які беруть участь у справі.

Заочне рішення, як і рішення, постановлене при розгляді справи у звичайному порядку, є актом правосуддя і тому має відповідати загальним вимогам, які висуваються до судових рішень. Заочне рішення повинно бути законним, обґрунтованим (ст. 213 ЦПК). Як процесуальний документ заочне рішення має відповідати вимогам ст. 215 ЦПК, тобто містити: вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Воно має бути також повним, ясним і точним (статті 219-221 ЦПК). Відповідно до ст. 227 ЦПК копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення направляється рекомендованим листом із повідомленням відповідачам, які не з'явилися в судове засідання.

Обчислення даного строку провадиться за загальними правилами обчислення та перебігу процесуальних строків (ст. 69 ЦПК), тобто з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Виходячи з наведеного, у Постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. ≪Про судове рішення у цивільній справі≫ наводяться деякі тлумачення окремих положень щодо заочного рішення. Зокрема, у постанові вказується, що заочне рішення є різновидом судового рішення і тому при заочному розгляді справи складання повного рішення, яке слід називати заочним, може бути відкладено, проте в силу статті 227 ЦПК повний текст рішення відповідачеві у будь-якому випадку має бути направлено не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення суду або його вступної та резолютивної частин. Суд повинен ухвалити заочне рішення, яке за своїм змістом має відповідати вимогам статті 215 ЦПК (містити в собі вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини у визначеній послідовності).

При цьому в описовій частині заочного рішення необхідно вказати, що заочний розгляд справи відбувся за відсутності відповідача (усіх відповідачів); у резолютивній частині цього рішення має бути зазначено, крім загального порядку оскарження, також строк і порядок

подання відповідачем заяви про його перегляд.

Наголошується також, що виправлення описок чи арифметичних помилок, ухвалення додаткового рішення чи роз'яснення рішення при заочному розгляді справи здійснюються за загальними правилами, передбаченими статтями 219-221 ЦПК. При цьому додаткове до заочного

рішення не може бути оскаржене відповідачем до суду, що його ухвалив, у порядку статті 228 ЦПК. Тобто у цілому, як видно, процесуальний режим заочного рішення та рішення, ухваленого у порядку звичайного позовного провадження, є однаковим.

4. Порядок перегляду заочного рішення.

Особливістю заочного рішення є специфічний (спрощений) порядок його перегляду за ініціативою пасивної сторони. Як зазначалося, такий порядок притаманний усім моделям заочних рішень. Спрощений порядок перегляду заочного рішення характеризується тим, що він можливий

за ініціативою відсутньої на усному судовому розгляді сторони та суб'єктом перегляду виступає суд, який ухвалив заочне рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Законодавець тим самим відступив на перший погляд від принципу незмінності судового рішення, допустивши перегляд судового рішення тим самим судом. Утім передбачене ЦПК правило є природним та похідним від законодавчо визначених умов ухвалення заочного рішення. По суті можна стверджувати, що заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення за умов роз'яснення стороні процесуальних прав та наслідків їх здійснення ґрунтується на згоді позивача. Ця згода є достатньою підставою для процедури заочного розгляду справи. Крім того, для врівноваження процесуальних прав сторін на участь в усних слуханнях справи логічно встановлюється спрощена для відповідача процедура перегляду судового рішення. При цьому слід додати, що чинне процесуальне законодавство передбачає два способи перегляду заочного рішення: у загальному порядку, тобто в апеляційному, і у спрощеному порядку — за письмовою заявою відповідача про перегляд рішення судом, який його ухвалив (ст. 232 ЦПК).

Закон встановлює десятиденний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення після отримання його копії відповідачем (ч. 2 ст. 228 ЦПК). У даному випадку цей строк обчислюється не за загальними правилами обчислення процесуальних строків щодо типових процедур перегляду судових актів, тобто не з дня винесення заочного рішення, а з дня отримання відповідачем його копії. У принципі таке правило є логічним, оскільки рішення по справі ухвалюється у порядку заочного розгляду справи за відсутності відповідача і обчислення

строку подання заяви про перегляд заочного рішення є своєрідною пільгою відповідачеві.

Строк на подання заяви на перегляд заочного рішення є процесуальним, тому відповідач може звернутися з клопотанням про поновлення пропущеного строку. Правила поновлення та продовження процесуальних строків передбачені ст. 73 ЦПК. Питання про поновлення строку може вирішуватися за відсутності сторін. Що в такому випадку визнавати моментом оголошення ухвали: дату постановлення ухвали чи дату повідомлення відповідача про задоволення клопотання? На наш погляд, обчислення поновленого строку повинно починатися з моменту оголошення ухвали в судовому засіданні, яке призначалося для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. ЦПК не вказує, яким чином особи, які беруть участь у справі, повідомляються про вчинення процесуальної дії, але сторони самі повинні дбати, щоб їм був відомий хід процесу, у результатах якого вони є заінтересованими.

Заява про перегляд заочного рішення відповідно до ст. 229 ЦПК подається у письмовій формі. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено: найменування суду, який ухвалив заочне рішення; ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку; обставини, що свідчать про поважні причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це; посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; клопотання про перегляд заочного рішення; перелік доданих до заяви матеріалів.

Задоволення заяви про перегляд заочного рішення можливе за наявності таких обставин: суд встановить, що неявка сторони викликана поважними причинами, а про причини неявки сторона не мала змоги своєчасно повідомити суд; сторона надасть докази, які можуть вплинути

на зміст прийнятого рішення.

При поданні заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не стягується (ч. 6 ст. 229 ЦПК). До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила ст. 121 ЦПК, тобто якщо заява про перегляд такого рішення за формою і змістом не відповідає вимогам закону, то вона залишається без руху та повертається заявникові для усунення недоліків. Якщо відповідач у встановлений судом строк усуне недоліки заяви, вона вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявникові.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження (ст. 230 ЦПК). Розгляд заяви відповідача про перегляд заочного рішення здійснюється судом першої інстанції в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви, але у випадку неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, або їх представників, не повідомлених

належним чином про час і місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен, керуючись загальними правилами, відкласти розгляд заяви на підставі ст. 169 ЦПК.

Закон встановлює вичерпний перелік повноважень суду при розгляді заяви про перегляд заочного рішення. Відповідно до ч. 3 ст. 231 ЦПК у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. При цьому суд постановляє відповідну ухвалу.

5. Оскарження заочного рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановления ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Щодо права відповідача оскаржувати заочне рішення в апеляційному порядку, то слід зазначити, що в деяких країнах взагалі існує заборона оскаржувати заочне рішення в апеляційному порядку Поряд з цим є інші підходи — оскарження в апеляційному порядку відповідачем (пасивною стороною) взагалі можливе після використання спеціального порядку перегляду заочного рішення. Перший підхід використовується, як правило, в англосаксонській системі права, якій притаманна модель заочного рішення, що ухвалюється в самостійному заочному провадженні за формальної оцінки наявних доказів у справі, тобто у спрощеній процедурі цивільного. Другий — використовується, як правило, у континентальній системі права. Процедура ухвалення заочного

рішення в такому випадку не є спрощеною, оскільки суд здійснює неформальну оцінку наявних доказів у справі за загальними правилами судового розгляду, як і при ухваленні звичайного рішення, за своїми властивостями може бути об'єктом апеляційного оскарження.

Що стосується порядку перегляду заочного рішення за чинним процесуальним законодавством, то воно передбачає для пасивної сторони (відповідача) можливість вимагати поступового перегляду заочного рішення, у тому числі і в апеляційному порядку.

Незважаючи на те, що в ЦПК не згадується про право відповідача оскаржити заочне рішення в загальному порядку без звернення із заявою про його перегляд до суду першої інстанції, право на апеляцію у нього є. Виходячи з наявної моделі заочного рішення, послідовний порядок

перегляду для відповідача заочного рішення є в принципі обґрунтованим і доктринально, і практично з огляду на існуючу в процесуальному законодавстві форму апеляції. Оскільки суд при ухваленні заочного рішення здійснює неформальну оцінку доказів і по суті розглядає справу за

загальними правилами, можливість апеляції на таке рішення є доречною з точки зору інстанційності (інстанційних періодів розгляду справи) і функцій суду першої та апеляційної інстанцій.

За існуючої регламентації строків реалізації права на апеляційне оскарження заочного рішення виникають певні проблеми щодо визначення строків на апеляційне оскарження заочного рішення позивачем. Право позивача на апеляційне оскарження заочного рішення не пов'язане з правом відповідача на апеляцію, але знову ж таки, оскільки в законі передбачена процедура перегляду заочного рішення у спрощеному порядку за заявою відповідача, реалізація права на апеляційне оскарження заочного рішення позивачем повинна відповідати процедурі перегляду заочного рішення судом першої інстанції. Перш за все слід зазначити, що процесуальне законодавство не ставить перешкод для можливості виникнення та конкуренції двох проваджень — у суді першої інстанції з перегляду заочного рішення за заявою відповідача та в суді апеляційної інстанції — за апеляційною скаргою позивача. Мова по суті, йде про подвійне провадження у тій самій справі. Законодавство, на жаль, не дає відповіді на питання, як виходити з такої процесуальної ситуації, хоча зрозуміло, що вона є нелогічною з точки зору конструкції цивільного процесу в аспекті його інстанційності.

У процесуальній літературі висловлювались пропозиції, які зводились до того, що можливу конкуренцію різних проваджень у справі можна усунути правилом, відповідно до якого подання заяви про перегляд заочного рішення має закривати апеляційне (касаційне) провадження. Апеляційне (касаційне) провадження не повинно здійснюватися до розгляду заяви про перегляд заочного рішення. У випадку задоволення заяви про перегляд судом першої інстанції заочного рішення провадження по апеляційній (касаційній) скарзі повинно закриватися. Апеляційну (касаційну) скаргу слід залишати без руху до закінчення строку на подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення.

Що стосується початку перебігу строку оскарження заочного рішення позивачем, то він, як і у випадку його визначення для відповідача, визначається системою юридичних процесуальних фактів. Якщо відповідач подавав заяву про перегляд заочного рішення, право позивача на апеляційне оскарження має бути реалізоване за умов наявності ухвали про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення в межах строків та процедур апеляційного перегляду судових рішень. У разі неподання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції право на подання апеляційної скарги у позивача виникає після перебігу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Стаття 232 ЦПК передбачає можливість оскарження позивачем та відповідачем у загальному порядку так званого повторного заочного рішення. Про повторне заочне рішення йдеться лише у даній статті. Наявність права на апеляційне оскарження повторного заочного рішення означає можливість ухвалення такого рішення відповідно до загальних законодавчих вимог, які визначають умови заочного рішення та процедуру розгляду справи у заочному порядку. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 231 ЦПК у разі скасування заочного рішення суд призначає справу до розгляду в загальному порядку.

Таким чином, можливий повторний розгляд справи у заочному порядку і ухвалення повторного заочного рішення. Особливістю такого заочного рішення є лише те, що воно вже не може бути переглянуто судом першої інстанції за заявою відповідача. Що стосується процедури розгляду справи і умов ухвалення повторного заочного рішення, то жодних особливостей закон не передбачає. Це стосується і складу суду. Як правило, розгляд справи після скасування заочного рішення може здійснюватися не лише в порядку заочного розгляду справи, а й тим самим складом суду. Хоча це питання може бути дискусійним, суто формально законодавчих підстав щодо неможливості розглядати справу тим самим складом суду немає. Крім того, не можна аргументувати неможливість розгляду справи у заочному порядку тим самим судом і правилами, що регламентують відводи суддів (ст. 21 ЦПК). На наш погляд, можливість розгляду справи тим самим складом суду з ухваленням повторного заочного рішення відбиває наявну в законі модель заочного розгляду справ і заочного рішення.

Заочний розгляд справи є специфічною процедурою цивільного судочинства. Він здійснюється в межах позовного провадження і за загальними правилами, а заочне рішення не грунтується на неправоті пасивної сторони. Що стосується повторного розгляду справи після

скасування першого заочного рішення, то він по суті і функціонально є продовженням позовного провадження в суді першої інстанції. З цього приводу звертає на себе увагу Постанова № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. ≪Про судове рішення у цивільній справі≫, в якій зазначається, що повторне заочне рішення, у тому числі ухвалене тим же складом суду, оскаржується в загальному порядку, встановленому ЦПК, про що має бути зазначено в резолютивній частині рішення (ч. 3 ст. 232 ЦПК).

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК (ст. 233 ЦПК). Заочне рішення, яке набрало законної сили, має всі ознаки рішення, що визначають його правову дію: незмінність, виключність, преюдиційність, обов'язковість, виконавчість.

,

де Т_ф – фактично відпрацьований час робітником, год.;

ТС_год – годинна тарифна ставка за розрядом робіт, грн./год.

Дата добавления: 2014-01-04