Техніки соціальної сімейної терапії

Соціально-педагогічна допомога, спрямована на гармонізацію сімейних стосунків

Технологія роботи з дітьми-сиротами у прийомній сім’ї

ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПРОБЛЕМНИМИ СІМ’ЯМИ

ТЕМА 25

1. Напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями

1. Напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім’ями

Одним з основних об’єктів соціальної роботи виступають молода сім’я та сім’ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сім’ї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні, студентські сім’ї, сім’ї мігрантів та біженців, сім’ї з дітьми і батька-ми-інвалідами, сім’ї з нестандартною дитиною, бідні й малозабезпечені сім’ї, сім’ї одиноких та неповнолітніх матерів та ін. Соціальна робота з молодими сім’ями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя, здійсненні системи заходів, спрямованих на запобігання аморальної, протиправної поведінки дітей та молоді, наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з молодою сім’єю; наданні допомоги батькам у розв’язанні складних питань сімейного виховання; здійсненні соціальних послуг, здійснення соціальної реабілітації.

Соціальна робота з сім’єю — це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім’ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім’ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Мета соціальної роботи з сім’єю — це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.

Завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім’єю — надання конкретної індивідуальної допомоги сім’ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі- та позасімейного спілкування, планування сім’ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім’ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв’язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень та ін.

Одним з важливих принципів роботи з сім’єю є принцип самозабезпечення сім’ї, тобто надання їй соціальної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім’ї вирішити власні проблеми. Соціальна робота з сім’єю спрямовується на всю сім’ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої роботи вирішується питання раціональної організації внутрісімейного спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім’ї та окремих її членів, спілкування з оточуючим середовищем, допомога надається у раціональному розв’язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси.

Соціальна профілактична робота з сім’єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; формування відповідального батьківства, збереження репродуктивного здоров’я молоді; організація роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання.

Соціальна допомога — має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім’ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім’ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою їх є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім’ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім’ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім’я в цілому мусить продіагностувати проблеми, які з’явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.

Соціальний працівник виступає посередником між сім’єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу створення й поліпшення умов життєдіяльності сім’ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз’яснення про пільги, що надаються молодим сім’ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов’язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім’ям — жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти шлюб. Молодій сім’ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантованим надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім’ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрісімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім’ї, а також сім’ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім’ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім’ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сім’ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім’ї тощо.

Соціальний патронаж — один з напрямів соціальної роботи, спрямований не постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально-незахищених сімей (малозабезпечених, багатодітних, з дітьми-інвалідами та ін.).

Соціальна реабілітація — спрямована на надання допомоги молодій сім’ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності сім’ї, які з’являються внаслідок таких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунків, нервово-психічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім’ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулися з місць позбавлення волі тощо.

Робота з соціальної реабілітації проводиться як з кожним членом сім’ї індивідуально, так і з усією сім’єю, та їх родичами. Основні мета такої роботи — виведення членів сім’ї зі стресового стану, надання соціально-медичної, соціально-правової допомоги, відновлення честі, гідності, права і свободи членів сім’ї.

Так наприклад, Українським державним центром соціальних служб для молоді розроблена і впроваджена програма роботи з молодою сім’єю. Завдання цієї програми практичне розв’язання питань стабілізації молодої сім’ї, підготовка молоді до шлюбу, профілактика сімейної дисгармонії, сімейного неблагополуччя, підготовка молодих батьків до виконання батьківських обов’язків і реалізація рекреативних потреб сучасної молодої сім’ї. Мається на увазі надання конкретної індивідуальної методичної допомоги різним типам молодих сімей і тим людям, хто збирається одружуватись або щойно одружився; тим, хто тривалий час одружені й мають проблеми у взаємостосунках; молодим батькам, які збираються мати дитину або вже мають новонароджену дитину; батькам у вихованні дітей різних вікових груп та ін.

Ця програма пропонує систему роботи соціальних служб для молоді з молодою сім’єю:

1) підготовку молоді до сімейного життя;

2) роботу з молодими сім’ями у плані стабілізації сімейних стосунків;

3) допомогу батькам щодо розв’язанні різноманітних проблем сімейного виховання;

4) соціальну реабілітацію у роботі з сім’єю.

Розроблена система роботи з молодою сім’єю має на меті сприяти удосконаленню соціальної роботи за цими напрямами.

Підготовка молоді до сімейного життя передбачає формування навичок здорового способу життя, психолого-педагогічних, юридичних, економічних, медичних знань з питань становлення особистості, формування статево-рольової ідентифікації, розвитку комунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного виховання, створення власного іміджу, оволодіння знаннями медико-соціальних проблем алкоголізму, наркоманії, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я молоді, профілактики вагітності, народження здорових дітей, розвитку сімейних традицій тощо.

Ця робота проводиться серед учнів шкіл, шкіл-інтернатів, ПТУ, ліцеїв, коледжів, вузів, у робітничих та студентських гуртожитках, а також з молодими парами, які подали заяву до ЗАГСу. До роботи залучаються спеціалісти: соціальні педагоги, психологи, юристи, економісти, наркологи, гінекологи, андрологи, венерологи, сексологи, психотерапевти, спеціалісти з планування сім’ї тощо.

Форми та структури організації роботи: мобільні курси, навчально-консультативні пункти (у тому числі виїзні у сільські місцевості), вечірні жіночі та юнацькі гімназії, клуби для дівчат, кабінети «Довіри»; лекторії, дискусійні клуби, діяльність спеціалізованих служб (Служба знайомств, Пошта довіри, Школа молодого подружжя, «Телефон довіри») тощо. Для досягнення поставленої мети застосовуються такі форми роботи, як різноманітні комунікативні тренінги, тестування, індивідуально-групові психологічні консультації, психологічний театр мініатюр, лекції та семінари, проектні методики, щоу-програми, тематичні КВК тощо. З метою створення поширення інноваційних соціальних технологій організовуються експериментальні майданчики.

Робота з молодими сім’ями по стабілізації сімейних стосунків — це, насамперед, діяльність центрів ССМ по удосконаленню взаємостосунків у сім’ї, профілактиці дисгармонії сімейних відносин, подружніх конфліктів, реалізація програми планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я членів сім’ї, формування здорового способу життя сім’ї, організація її вільного часу, допомога в організації сімейного господарювання та побуту, створення іміджу кожної сім’ї, ознайомлення з юридично-правовими аспектами шлюбно-сімейних стосунків, надання соціальної допомоги, організація соціального патронажу різних за типами неблагополучних сімей, проведення благодійних акцій та допомога малозабезпеченим, багатодітним сім’ям тощо.

Основні шляхи вирішення проблем у цьому напрямі: створення консультативних пунктів, кабінетів, консультативних служб, у тому числі виїзних для роботи з сільською сім’єю, діяльність центрів «Родинний дім» тощо. Але найбільш поширеною і ефективною стала робота клубів молодої сім’ї, які приваблюють молодих людей своєю демократичністю, доброзичливими взаємостосунками з клієнтами, розвитком ініціативи членів клубу, їх творчого підходу в роботі з різними категоріями сімей. При центрах ССМ України працює понад 250 таких клубів.

Однією з ефективних форм роботи з молодими сім’ями стали культурно-масові розважальні, конкурсні форми роботи. Це не лише найбільш раціональна на даному етапі форма організації дозвілля молодих сімей, а й пропаганда кращих сімейних традицій українського народу, звичаїв, обрядів, пошук сімейних талантів, розвиток пізнавальних інтересів членів сім’ї, творчої ініціативи, обмін досвідом у сімейному вихованні, зміцнення взаємостосунків у сім’ї, відродження родинно-побутової культури українського народу тощо. Масово-розважальні заходи, сімейні свята найчастіше провадяться за такими формами: Тиждень планування сім’ї, День матері, календарні, православні, релігійні свята, обряди. Вони відзначаються як щорічні обласні конкурси молодих сімей, конкурси, вечори студентських сімей, свята молодих сімей, конкурси сімейних ерудитів, на краще сімейне подвір’я, виставки дитячих творів, малюнків про сім’ю, фестиваль сімейних творчих колективів, сімейні спортивні свята, сімейні ігри, фотовиставки, спортивні змагання «Я і моя сім’я» та ін.

Допомога батькам у розв’язанні різноманітних проблем сімейного виховання полягає у наданні їм допомоги у розв’язанні складних питань родинної педагогіки: підготовка молодих батьків до народження дитини, соціально-психологічна, психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини, підготовка дитини до школи, застосування різних форм і методів сімейного виховання, вирішення складних проблем у взаємостосунках батьків та дітей, вирішення юридичних проблем цих взаємостосунків.

Соціальної допомоги потребують також неповнолітні та одинокі матері, благополучні сім’ї, сім’ї з дітьми-інвалідами, прийомними, усиновленими дітьми, вихователі дитячих будинків сімейного типу; сім’ї, в яких виховуються проблемні діти, а також обдаровані; сім’ї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства (фізичного, психічного, сексуального) та ін.

В процесі такої роботи надається також соціальна, психолого-педагогічна допомога вчителям, шкільним психологам, класним керівникам з питань організації їх взаємостосунків з батьками, класним колективом, вивчення особливостей окремих класних колективів та дітей, робота з окремими категоріями сімей та дітьми з таких сімей.

Реалізація центрами соціальних служб для молоді цих проблем здійснюється завдяки створенню: школи молодої матері, школи батьківської підтримки, «Телефону довіри», консультативних пунктів при школах, ПТУ, соціальних служб для батьків, соціально-медичні курси для молодих жінок, клубів молодих батьків та ін. Основні форми роботи: семінари, конференції, «круглі столи», індивідуальні консультації, тренінги, вивчення педагогічних ситуацій, педагогічні бліц-турніри, сімейні посижи, психодрама, тран-тактний аналіз, кінолекторії тощо.

Питання сімейної психотерапії є найбільш складним у реалізації в діяльності соціальних педагогів. Робота у цьому напрямі передбачає соціальну реабілітацію-сімей з дисгармонією у сімейних взаємостосунках, наявністю конфліктних ситуацій, де члени сім’ї зловживають алкоголем, наркотичними речовинами, мають різні види нервових захворювань, що створює загрозу для стабільності сім’ї. Існують сім’ї, які потребують соціально-психологічної допомоги внаслідок тимчасових або затяжних труднощів (серйозні тривалі захворювання членів сім’ї, майнові втрати, нервово-психічні захворювання, різні акцентуації в характерах подружньої пари та ін.). Подружня психотерапія має в основному індивідуальний характер і зорієнтована лише на одну подружню пару та її проблеми, допомагає досягти гармонії у взаємостосунках та врегулюванні подружніх взаємин даної сім’ї.

Основні структури, що застосовуються, — це консультпункти, кабінети екстреної психологічної допомоги, телефон довіри, тренінгові центри. І саме завдяки їх функціонуванню проводяться тестування, анкетування, психоемоційні тренінги, бесіди-консультації таін.

Така робота передбачає допомогти людям знайти душевну рівновагу, почуття безпеки, навчити їх долати стресові ситуації, труднощі, поважати і розуміти себе та близьких людей.

Чималу допомогу у цьому плані молодій сім’ї надається завдяки друку матеріалів у місцевій пресі, рекламуванню роботи, тематичних передач по телебаченню.

Отже, діяльність соціальних педагогів щодо надання допомоги молоді та реалізація такого напряму роботи, як соціальна підтримка молодої сім’ї, спирається на розроблену програму, в якій закладено основний зміст, форми і методи роботи. Звичайно, програма є досить динамічною, постійно удосконалюється, враховуючи інноваційні технології, які виробляються у процесі її реалізації.

2. Технологія роботи з дітьми-сиротами у прийомній сім’ї

Демократизація суспільства, шляхи його оновлення в умовах розвитку незалежної України потребують розробки нових підходів стосовно виховання та влаштування дітей, позбавлених батьківської опіки, саме на засадах гуманізму. У сучасних умовах розглядається модель опіки, за якою дитина є метою і цінністю виховання. Реалізація такого підходу неможлива в дитячих будинках та інтернатних закладах, де виховання не передбачає залучення дитини до соціальних процесів, які відбуваються в реальній дійсності.

З метою забезпечення індивідуального підходу до виховання дитини, позбавленої батьківської опіки, формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні розпочато роботу по створенню інституту прийомної сім’ї. Прийомна сім’я — це сім’я, яка добровільно взяла дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, у кількості від 1 до 4 осіб на виховання і спільне проживання.

Сирітство — соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі залишилися без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими, що пропали безвісти.

Як і в багатьох інших країнах, більшість дітей, які потребують влаштування, це діти, котрі залишилися без батьківської опіки з соціальних причин. Так, скажімо, в Україні з 90 тисяч дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята - біологічна сирота, тобто дитина, яка втратила батьків внаслідок трагічних обставин (смерті, зникнення тощо). Решта 90% - діти живих батьків, але котрі відмовились (або позбавлені державою батьківських прав) виконувати батьківські обов’язки стосовно власних дітей. В такій ситуації ці діти стають соціальними сиротами.

Соціальне сирітство - - соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітьньої дитини. Соціальні сироти -це особлива соціально-демографічна категорія дітей, котрі внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин стали сиротами при живих батьках. До них також належать і безпритульні діти, тобто «діти вулиці».

Виявлення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківської опіки, З також неповнолітніх, які перебувають в несприятливих умовах, є одним із основних завдань і обов’язків органів опіки та піклування.

У зв’язку із загостренням проблем сирітства, насамперед соціального, недостатніми умовами розвитку, повноцінної освіти і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, видано Указ Президента України № 1153 від 17 жовтня 1997 р. «Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків». Заходи, окреслені Указом, реалізуються за такими напрямками: запобігання соціальному сирітству; поліпшення умов розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; нормативно-правове та науково-методичне забезпечення охорони прав цієї категорії дітей.

Передбачається, що однією з основних умов, які забезпечуватимуть подальше удосконалення цієї діяльності, буде посилення увагидороботи шкіл-інтернатів, будинків дитини тощо.

З метою напрацювання нових форм влаштування дітей-сиріт у сучасних умовах розвитку суспільства особлива увага приділяється впровадженню інституту прийомної сім’ї.

Починаючи з 1998 р., в Україні провадиться активна робота по створенню нових сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт, а саме — інституту прийомної сім’ї. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 241 від 2 березня 1998 р. у Запорізькій області розпочато експеримент з сімейного утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Які саме діти придатні для прийомної сім’ї?

Це діти, які виховувалися в «нормальних» сім’ях, але за певних обставин втратили батьків. Що стосується адаптації до сімейного життя, то такі діти найбільш пристосовані. Вони не були відірвані від сім’ї на тривалий час, знають і приймають умови життя родини, у них є необхідні соціальні навички.

Проте дитина, котра втратила рідних, пережила сильний психічний стрес, наслідки якого можуть бути непередбачені. Втрата матері або батька, позбавлення їхньої турботи і опіки є страшним горем для дитини. Як наслідок у дитини можуть розвиватися відхилення різного характеру, що відбиваються на її самосприйнятті та самосвідомості. У дитини, яка втратила навіть одного із батьків, спостерігається підвищене почуття тривоги і неповноцінності. Тому для неї важливою є емоційна підтримка з боку дорослої людини, переживання і турбота про неї інших - все це формує почуття захищеності. Дитина не повинна залишатися наодинці зі своїм горем, почуватися нікому непотрібною, покинутою, оскільки через відсутність уваги з боку дорослих у такому стані спостерігається порушення її розвитку.

Але частка дітей, які втратили батьків і є біологічними сиротами, незначна (7-10% від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування). Переважна більшість кандидатів на влаштування до прийомної сім’ї є сиротами при живих батьках.

Найбільш поширеними причинами того, що батьки уникають свого природного обов’язку щодо виховання власної дитини, є зловживання алкоголем, наркотиками, жебрацтво, ув’язнення батьків, позашлюбне народження дитини, важкі матеріальні та погані житлові умови, нездоровий морально-психологічний клімат в сім’ї тощо.

Психологи та педагоги відзначають обмеженість мотиваційної. сфери, підвищену психічну тривожність, нерозвиненість емоційно-вольових характеристик у дітей, які виховуються в сім’ях, життя яких ускладнено пияцтвом і аморальною поведінкою батьків, а також там, де вихованню дітей не приділяється належна увага внаслідок переобтяженості батьків власними справами, роботою, кар’єрою. У конфліктних сім’ях відсутність чуйності і уваги до дітей, байдуже, зневажливе, жорстоке ставлення до них призводять до появи «ерзац-сім’ї» в якій дитина ризикує набути асоціального досвіду.

У дітей, чиї батьки фактично не займаються їх вихованням та ведуть аморальний спосіб життя, деформуються соціальні орієнтири, порушуються духовні, пізнавальні, естетичні потреби, спостерігаються розлади фізичного та психічного здоров’я. На прикладі батьків у дитини можуть розвинутися асоціальні установки.

Деформація дитячої особистості є захистом, своєрідним «імунітетом», що формується під впливом кризових умов аномальних сімейних стосунків. Нагативні прояви поведінки можна розглядати як функціюсамозахисту несформованої дитячої свідомості.

Соціальна сирота, як правило, завдає прийомній сім’ї багато проблем.

Різні прийомні сім’ї настроєні на те, що будуть виховувати дітей різного віку, і різних за станом здоров’я. Головне, щоб кожна така сім’я мала абсолютно точну інформацію про походження і стан здоров’я дитини.

Пропонуємо перелік необхідної для соціального працівника та прийомних батьків інформації про дитину:

1. Вік.

2. Стать.

3. Стан фізичного здоров’я.

4. Стан психічного здоров’я.

5. Причина (чи причини) переходу до прийомної сім’ї.

6. Повні дані про біологічних батьків.

7. Інформація про характер дитини.

8. Інформація про шкідливі звички дитини.

9. Інформація про історію життя (де перебувала до того, чому «не прижилася»).

10. Особливості характеристики дитини та їїбіологічних батьків.

11. Стосунки із правоохоронними органами.

12. Інтереси дитини.

13. Як складаються стосунки дитини з оточуючими її людьми.

14. Духовні потреби дитини.

15. Додаткова інформація.

У практиці в українському суспільстві соціально-педагогічною наукою розроблено технологію супроводу прийомної сім’ї з тим, щоб така сім’я з перших кроків свого функціонування відчувала себе професійно грамотною і психологічно підготовленою До вирішення багатогранних і складних проблем у зв’язку з появою нових членів родини - прийомних батьків.

Інститут прийомної сім’ї принципово відрізняється від усиновлення та дитячих будинків родинного типу не лише організаційною формою взаємодії дитини і сім’ї, але й роллю соціального працівника у ньому, де він має свої чітко визначені функції.

Оскільки прийомна сім’я є формою державної опіки над дітьми-сиротами, то частину функцій держава залишає за собою: матеріальне забезпечення утримання дітей і оплата праці вихователів, методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини.

З’єднуючою ланкою між державою і прийомною сім’єю є соціальний працівник чи соціальний педагог. Основні його функції має знати не лише він сам, а й батьки, у сім’ю яких приймається дитина:

· рекрутування потенційних прийомних батьків;

· вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивних характеристик потенційної сім’ї нормативним вимогам;

· підготовка потенційних прийомних батьків;

· підбір та підготовка дітей для конкретної сім’ї;

· соціальний супровід функціонування прийомної сім’ї;

· робота з кровною сім’єю з метою її реабілітації.

У різних країнах функції соціальних працівників розподіляються між різними фахівцями. Так, наприклад, у Великобританії один спеціаліст рекрутує й готує прийомні сім’ї, інший - добирає і супроводжує дитину, забезпечуючи збереження її прав, третій - працює з кровною сім’єю, а четвертий - здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї.

В умовах України, де інфраструктура соціальних служб поки що розвинена недостатньо, всі функції щодо прийомної сім’ї покладаються на одного фахівця, який як правило, працює в центрі соціальних служб для молоді.

Звичайно, досить складно відокремити пріоритетні напрями діяльності соціального педагога по створенню та соціальному супроводу прийомної сім’ї. Однак найбільшу проблему на сьогодні, становить налагодження взаємодії на цьому полі діяльності фахівців різних галузей: педагогів, медиків, працівників соціальної сфери.

Проблема полягає в тому, що дитина, яка прийшла у прийомну сім’ю (у таких дітей, як правило, є затримка у розвитку, «букет» різноманітних захворювань, низька успішність), потребує особливої допомоги фахівців. Аналіз діяльності дитячих будинків сімейного типу показує, що вирішення усіх цих проблем батьками супроводжується бюрократичними перепонами і вимагає від батьків-вихователів значних часових та фізичних затрат. При цьому слід враховувати і те, що прийомні батьки здебільшого зайняті на

основній роботі.

Концептуальна позиція авторів фостерінгу в Україні полягає в тому, що для прийомних сімей повинні бути створені максимальні умови нормального утримання й розвитку дітей (як прийомних, так і рідних). Тому саме на це спрямована робота соціальних працівників при розробці плану соціального супроводу прийомної сім’ї.

Розглянемо один із прикладів створення плану соціального супроводу для конкретної ситуації:

Ім’я дитини: Анжела Д.

Вік: 9 років.

Дата і рік народження: 29 серпня 1989 року.

Дані про кровних батьків і родичів:

мати — Вікторія Д., 1979 року народження, на даний час засуджена і перебуватиме у місцях позбавлення волі ще 5 років.;

батько — невідомий;

бабуся (мати Вікторії) — проживає у м. Ужгороді, алкоголік.

Сім’я прийомних батьків:

дружина — Ганна К., 1953 р.н. — педагог;

чоловік — Петро К., 1951 р.н.-водій;

дочка — Галина К., 1973 р.н. — педагог;

Адреса прийомних батьків: м; Ужгород.

Дата підписання угоди: 10 жовтня 1999 р. Учасники угоди: Міська адміністрація м. Ужгорода, Ганна Іванівна К.

Соціальна історія:

Анжела Д., 9 років - дівчинка, яку забрали із сім’ї бубусі-алкоголіка, але при цьому мати не позбавлена батьківських прав. Життя в кризових умовах спричинило прояв у Анжели агресивної поведінки. Дівчинку взяли у прийомну сім’ю. Бабуся зустрічається з нею, але тільки в центрі соціальних служб для молоді, і приводять дівчинку на ці зустрічі завжди соціальні працівники.

Основні напрями плану соціального супроводу:

· проживання;

· контакт з рідними батьками;

· стан здоров’я (фізичного, психічного);

· фізичний розвиток;

· навчання;

· особливості характеру;

· входження в дитяче середовище.

Як і у більшості випадків, Анжела буде проживати у квартирі прийомних батьків. Як виняток, дитина може проживати в інтернаті (якщо цього потребує стан здоров’я), а може бути і так, що прийомні батьки будуть проживати на житловій площі дитини. Це повинно бути визначено рішенням адміністрації.

У випадку Анжели у пункті «Проживання» записується - «прийомна сім’я».

Контакт із кровною сім ‘єю: як зазначалося вище, в ідеалі одним із завдань у роботі соціального педагога є відновлення кровної сім’ї. І навіть, якщо це неможливо, дитина все ж таки повинна контактувати з своїми родичами. До того ж краще, якби зустрічі дитни з ними відбувалися поза прийомною сім’єю. У великих містах рекомендується, щоб родичі взагалі не знали адреси прийомної сім’ї.

Щодо стану здоров’я дитини, то, як уже зазначалося, дуже важливим є те, щоб на час передачі дитини у прийомну сім’ю можна було б мати повну інформацію про її розвиток і захворювання, точні та вірогідні діагнози наявних захворювань. Це дозволяє включити до плану соціального супроводу всі необхідні медичні послуги, причому забезпечити їх безкоштовно.

Анжела у зв’язку з приступами агресії, а також з певними-стоматологічними проблемами потребує допомоги психолога, родинної терапії та допомоги стоматолога. Тому у пункті «Стан здоров’я» необхідно передбачити ці три позиції.

Для дітей шкільного віку важливим елементом соціалізації е- освіта, тобто шкільні знання. Тут необхідно, щоб дирекція школи, яку відвідує прийомна дитина, класний керівник або викладач; молодших класів також знали соціальну історію дитини. Батьки, вчителі разом з соціальним педагогом повинні розробити план навчання такої дитини. Досвід переконує, що у дітей, які приходять у прийомну сім’ю, здебільшого є проблеми з навчанням, оскільки вони по кілька років не ходили до школи або погано навчалися. Крім того, діти із збереженим інтелектом досить швидко відновлюють прогалини в навчанні, якщо для них створені відповідні умови: додаткові заняття, сприятлива атмосфера у класі. Наприклад, хлопчику Р. 10 років, але він ще не ходив до школи. Заняття з прийомною мамою-педагогом протягом 2-х місяців дали дитині можливість після місяця навчання у першому класі перейти У другий. Хоча фахівці не вважають це цілком правильним, оскільки, окрім певного багажу знань, дитина у школі набуває комунікативних навичок, а їх форсувати практично неможливо. З такою думкою можна погодитися, але, якщо 10-річній дитині доведеться навчатися з 6-7-річними, слід серйозно вивчити питання Доцільності і оптимальності того чи іншого варіанту.

Вагомою проблемою є навчання підлітків. Якщо 15-річній дівчинці за рівнем знань треба піти у 3-й клас, варто; розглянути можливості організації навчального процесу, щоб менше травмувати підлітка. Тобто у кожному конкретному випадку необхідно знайти найбільш прийнятний варіант, але незаперечним залишається факт, що необхідно обов’язково створювати умови для навчання кожної дитини.

На прикладі з Анжелою у пункті «Освіта» треба було поставити - «відвідування початкової школи» та «постійний контакт між прийомними батьками, соціальним працівником і вчителем».

У цілому соціальний супровід відбувається за планом, наведеним у таблиці.

Дата добавления: 2014-01-04