Методика навчання дітей гри на музичних інструментах

Різні групи інструментів вимагають засвоєння різних за ступенем складності прийомів гри. Тому учасникам оркестру треба давати диференційовані завдання з урахування їхніх інди­відуальних можливостей.

У методиці навчання гри на інструментах важливо встановити послідовність виконання різних музичних завдань. У цьому пи­танні ще немає давніх і міцних педагогічних традицій. Як і в будь-якому виконанні, тут необхідно застосовувати правильні прийоми гри при розучуванні п'єс. Важлива наступність у колективній та індивідуальній роботі: на загальних заняттях і в самостійній грі, на святкових виступах і під час розваг.

Виразне виконання твору (на різних інструментах) педагогом, показ прийомів, способів звукоутворення і пояснення — добре пере­вірені, традиційні методи — можуть ще поповнюватися іншими. Дітям пропонують самостійно «обстежити» інструменти, ставлять перед ними нескладні творчі завдання і спонукають до самона­вчання в самостійних заняттях. Коли навчання відбувається в умовах поєднання зазначених методів, можна розраховувати на педагогічний успіх.

У практиці часто починають навчання гри на багатьох інстру­ментах одночасно, хоча кожен інструмент вимагає різних прийо­мів виконання, або ж розучують усю п'єсу одразу. При цьому од­ним дітям доводиться чекати, поки вчаться інші. Це втомлює дітей і розпорошує їхню увагу.

Очевидно, доцільніше, ознайомивши дітей на загальних занят­тях із зовнішнім виглядом цитри, з основними прийомами гри на ній, розучивши на кількох заняттях 2—3 поспів­ки, далі передати інструмент у групу. Там під час гри діти вже з власної ініціативи продовжують ознайомлення з інструментом, ви­хователь допомагає їм. Тим часом на загальних заняттях відбуває­ться ознайомлення з іншим інструментом. Причому іноді найздібнішим дітям пропонується оглянути інструмент, знайти способи гри на ньому, а тоді вже педагог вносить свої поправки. Поступо­во діти ознайомлюються з інструментами, що мають звукоряди діатонічні чи хроматичні: металофонами, тріодами, акордеонами, цитрами.

Ударна група вимагає меншої затрати часу на ознайомлення з нею: на заняття можна внести одразу два чи три інструменти, на­приклад барабан, бубон і кастаньєти, бо на них діти відтворюють лише ритм.

Розглянемо особливості методики навчання з огляду на такі завдання: освоєння технічних прийомів гри; послідовність завдань для освоєння гри на окремих інструментах; розучування деяких творів.

Прийоми гри залежать від конструкції кожного інструмента. Насамперед треба встановити правильну початкову позу і положення інструмента відносно дитини.

Металофони, цитри найкраще покласти на невеликі підставки на рівні колін того, хто грає. Якщо підставок немає, інструменти можна покласти на коліна. Духові інструменти (до початку гри) також кладуть на коліна. Барабан і бубон тримають на рівні поя­са, а трикутник підвішують на підставку або ж дитина тримає його в лівій руці.

Дуже важливо навчити правильних прийомів видобування зву­ків. Граючи на металофоні, молоточок слід тримати так, щоб він лежав на середній частині другого пальця, а великий палець щоб притримував його зверху. Бити треба по середині пластинки і основне — вдаряти легко. Кисть при цьому має бути розслабле­ною. Якщо ж дитина триматиме молоточок затиснутим у кулаці, вдарятиме голосно, затримуватиме його на пластинці, то звук ви­йде «нечистим», неприємним.

Граючи на цитрі, медіатор треба затиснути між великим і вка­зівним пальцями. Звук видобувається легким, пружним рухом по струні. При цьому намагаються не зачіпати зайвих струн.

Кастаньєти звучать дуже голосно, тому їх беруть у праву руку і злегка вдаряють «пелюстками» по долоні лівої. Звук при цьому дещо приглушується, і ритмічний малюнок чується чітко.

Тарілки діти тримають за ремінці і вдаряють одною об одну ковзаючим рухом. Щоб звучання одразу припинилося, тарілки прикладають до колін. Іноді по тарілках (підвісивши їх) можна бити паличкою, кінець якої покритий кількома парами м'якої ма­терії чи ватою.

Граючи на трикутнику, треба вдаряти паличкою посередині його горизонтальної частини. Звук має бути легким, пружним, і, якщо він не стихає довго, треба притиснути трикутник рукою, звук одразу стихне.

Бубон дає різні за характером звуки залежно від того, б'ють по його перетинці пальцями, м'якою частиною долоні чи одним великим пальцем. Якщо до того ж змінювати місце удару — ближ­че до дерев'яної рами (де дужчий резонанс), до середини, бити по самій рамі або ж, нарешті, чергувати ці удари, то можна досягти цікавого тембрового поєднання звуків.

Грати на тріолі та «Мелодії-26» треба однаковими прийомами. Дитина дме в отвір трубки, рівномірно витрачаючи дихання. Вод­ночас вона натискає на нижній клавіш. Клавіші в тріолі кольорові, кожен має свій колір і назву. Перші клавіші — ре, фа, діез, соль і далі звукоряд соль мажору. Отже, на тріолі можна виконувати мелодії в соль мажорі і частково в інших тональностях, але в об­меженому діапазоні. Коли дитина відчує різницю в якості звучання, коли вона сама почне орієнтуватися в різноманітних прийомах гри, в неї розвиватиметься слуховий контроль і вміння виправляти не­точності в своєму виконанні.

На початку навчання методичні прийоми Послідовність завдань керівника спрямовуються, природно, до того, щоб викликати в дитини інтерес до нового для неї виду занять.

У характері звучання кожного музичного інструмента можна знайти аналогію з якимось явищем природи — голосами птахів, тварин, мовою людини. Педагог, наприклад, звертає увагу дітей на те, що пташки співають високо, дзвінко, ніжно, і це можна відтворити на цитрі. Металофон добре передає звуки краплин дощу: спочатку вони падають рідко, потім дедалі частіше й частіше дзвенять — дощ посилився. Звук тріоли протяжний, наче хтось кричить у лісі, гукає. На барабані палички вибивають дріб, наче грім гримить (пе­дагог робить навпереміну швидкі удари двома паличками).

Значення таких прийомів — в ознайомленні дітей з виражаль­ними можливостями кожного інструмента.

На цьому початковому етапі корисно також готувати дітей до координованих спільних дій, розвивати таке важливе для гри в оркестрі відчуття ансамблю. З цією метою організовуються своє­рідні ритмічні оркестри. Діти плещуть в долоні, притупують ногою, постукують дерев'яними паличками, брусками, пластмасовими ко­робочками — порожніми чи заповненими камінцями, горохом і т. ін. І тут прийоми звукоутворення можуть бути різними. Так, якщо вдаряти одну об одну долонями з напівзігнутими пальцями, то звук виходить глухуватий; якщо ж ударяти «плоскими» доло­нями, як у «тарілки», то звук чіткий і дзвінкий. Можна вдаряти пальцями однієї руки об долоню другої, причому звук виходить різний залежно від того, витягнуті пальці чи розслаблені і напів­зігнуті. Притупування ногою також може бути різне: всією ступ­нею, самим носком чи каблуком, по черзі — то носком, то каблу­ком. Застосовується так зване «плескання» долонями чи кінчика­ми пальців по своїх стегнах. Дерев'яні, пластмасові, металеві предмети також дають змогу видобувати звуки різного характеру. Діти з цікавістю прислухаються до них, виконуючи ритмічні зав­дання, освоюють навички спільних чи почергових дій. Дітям дають, наприклад, такі вправи:

Музична луна

Діти поділяються на дві підгрупи. 1-ша лінія. Педагог стукає паличками. 2-га лінія. Перша підгрупа дітей стукає носком ноги.

3-тя лінія. Друга підгрупа дітей постукує пальцями однієї руки по долоні другої.

Такі ж вправи можуть варіюватися і щодо ритму та різних спо­собів плескання, притупування і т. ін.

Добре імітується рух поїзда, наприклад, чергування ударів но­ги то носком, то каблуком чи рук то пальцями, то глухим оплеском. Темп при цьому може довільно прискорюватися або сповіль­нюватися, а звучання посилюватися або стихати.

Корисно привчати дітей, щоб вони сприймали і виразно вико­нували ритмічні речитативні інтонації голосу. На початку можна показати виразність їх на простих ритмічних примовках, мовних інтонаціях, речитативі. Як відомо, речитатив близький до наспів­ної декламації. У ньому є природні для розмовної мови інтона­ційні підвищення і пониження, ясно чути акценти й паузи.

Бажано звертати увагу дітей на те, що в різних ігрових та жит­тєвих ситуаціях можна скористатися ритмічними примовками і му­зично-мовними інтонаціями.

Наведемо приклади різних прийомів, які послідовно підводять дітей до виразного виконання.

Педагог пропонує дітям угадати, кого вона покликала — Таню чи Андрійка. Діти повинні розпізнати це за ритмічним малюн­ком, який педагог виконує плесканням чи на металофоні:

Діти розпізнають, як назвали дівчинку,— Танею чи Танечкою:

Після цього діти можуть самостійно кликати одне одного. При­думуючи певний ритм, вони викладають картки на фланелеграфі, використовуючи їх із додатка до «Музичного букваря». Широкі картки зображають чверті, вузькі — восьмі. Цей же ритмічний малюнок вони можуть виконати на метало­фоні, тріолі чи на ударних інструментах.

Від виконання ритмічного малюнка діти переходять до речита­тиву, їм пропонують покликати одне одного, але по-різному: ла­гідно, сердито, запитально, заклично. Діти придумують виражаль­ні інтонації, які наближаються до наспівної мови. Це ще не вокальні інтонації з їхньою точною висотою і наспівним звучан­ням. Вони промовляються говірком. То підвищуючи, то понижуючи інтонацію, діти одночасно шукають подібну в звучанні на музич­них інструментах, створюючи таким чином коротенькі поспівки.

Дальше навчання провадиться в такій послідовності: спочатку освоюється гра на одному інструменті, потім на другому і т. д. При цьому збільшується обсяг навичок виконання: спочатку рит­мічних малюнків, потім мелодій, побудованих на вузьких інтерва­лах, і, нарешті, мелодій, що включають в себе значні відрізки зву­коряду та ширші інтервали.

Розучуючи мелодію нескладних п'єс, пісень, поспівок, діти по­винні подолати дві складності: відтворити ритмічний малюнок І мелодичну лінію. Спочатку, коли освоюються прийоми правильно­го звукоутворення, педагог пропонує дітям легше завдання — від­творення ритму, розучування ритмічних поспівок. З цією метою добре скористатися всіма початковими п'єсками «Музичного бук­варя», їхня художня перевага в тому, що ритмічні примовки дано з фортепіанним супроводом, а це робить їх виразнішими.

Після виконання педагогом діти легко засвоюють поспівку і співають, виплескуючи ритм. Добре використовувати картки із до­датка «Нотне лото» («Музичний буквар»). Дітям пропонують на металофоні відрахувати шосту пластин--ку (від початку) — «це нота ля», а тоді зіграти ритмічний малю­нок — пісеньку «Небо синє». Педагог акомпанує на фортепіано. Повторне виконання супроводжується колективним співом. Зав­дання освоєно, і діти зможуть самостійно відтворити пісню.

На наступних музичних заняттях проводиться індивідуальне опитування: діти виконують цю пісеньку на різних звуках (пла­стинках), їм називають ноти (їхнє розташування на пластинках діти знають): «Програй на ноті мі, на ноті до» і т. ін. При цьому треба пам'ятати, що діти можуть співати й акомпанувати собі на металофоні лише добре вивчену пісню, оскільки звучання в мета­лофона вище і не відповідає голосовим можливостям дошкільника. Дитині легко збитися, бо та сама нота на металофоні звучить в іншій октаві (вище).

Розучивши кілька ритмічних поспівок, можна перейти до вико­нання такого завдання — спочатку вчити поспівки, які складають­ся з близьких інтервалів, а потім з ширших. Методика розучуван­ня залишається та ж сама. Слід пам'ятати, що поетичний текст полегшує запам'ятовування і дає змогу дітям використовувати вивчені твори в самостійних заняттях. Важливо також послідовно ускладнювати завдання. Найлегше грати секунди, їх звуки розта­шовані поряд. Тому після вправ на одному звукові доцільно гра­ти поспівки, побудовані на цьому інтервалі (наприклад, російські народні поспівки «Сорока-сорока», «Гармошка» О. Тілічеєвої та ін.), Засвоєння складніших виконавських прийомів поступово дає можливість ускладнювати репертуар. У поспівках з'являються по-ступеневі ходи в межах невеликих звукорядів, розширюється інтерваліка. Фортепіанний супровід, яскраво і виразно викладений, становить для дітей дедалі більший інтерес. Важливо, щоб діти прислухалися до засобів музичного вираження і відчували наст­рій музики. Кожен художній твір по-своєму оригінальний, своєрід­ний, і методи його освоєння мають бути різні.

Дуже активізується музичне сприймання дітей, якщо після пер­шого прослухування якої-небудь п'єси їм зададуть, наприклад, такі

запитання: «На яких інструментах краще виконати цю п'єсу?»; «В якій частині п'єси треба грати на інших інструментах і на яких саме?» Діти завжди легше вибирають інструменти, якщо п'єса до­сить зрозуміла за своїм характером, має чітку музичну форму, по­будована на контрастових за характером частинах. Звичайно, ор­кеструвати п'єсу діти не можуть. Та важливо використати цікавий прийом, при якому вони пробують творити і виносять своє «рі­шення» — який інструмент повинен звучати в тій чи тій частині п'єси. Умілим, тактичним підходом можна своєчасно вплинути на їхні пропозиції і спрямувати їхні відповіді.

«Дощик». Російська народна поспівка в оброб­ці Т. Попатенко побудована на мотиві із двох звуків, які лежать поряд (велика секунда). Цей мотив багаторазово повторюється з невеликим ритмічним варіантом — спочатку поспівка починається із сильної долі такту («Дождик, дождик, пуще!»), а далі — із за­такту («Дадим тебе гущи»). Загальний характер фортепіанної об­робки рухливий, чіткий, легкий. Фактура прозора — багато пауз, основний штрих — стаккато. Є вступ і закінчення. У вступі зву­чить спрощений мотив пісні, а закінчення ніби «малює» краплини дощу.

Прозорий характер пісні при інструментуванні не повинен втра­тити своєї краси. У вступі чується мовби перегук двох регістрів. У закінченні звучать трикутники. Вони дуже добре відтворюють характер «краплинок», тим більше, що мелодію закінчення немож­ливо передати звуками металофонів і цитр. У цій п'єсі бажано за­стосовувати невелику кількість інструментів, які б характеризу­валися легким, дзвінким, поривчастим звучанням.

Послідовність занять з розучування цієї пісеньки можна ви­значити так.

Заняття 1. Діти слухають цю вже знайому їм пісню у виконанні дорослого. Привертається увага до легкого, прозорого звучання фортепіанної партії. Діти згадують пісню і співають її. Педагог пропонує подумати, які інструменти краще підійдуть до її звучання.

Заняття 2. Після виконання пісні починається обговорення, як її інструмен­тувати. Звертається увага на характер вступу, закінчення і на деяку відмінність другої фрази від першої. Пропозиції дітей обговорюються і практично випробо­вуються. Якщо той чи той варіант інструментовки виявиться добрим, то він може бути виконаний на цьому занятті повністю.

Заняття 3. Якщо розучується варіант, запропонований педагогом (припусти­мо, що дитячі варіанти не прийняті), можна спочатку виконати тільки мелодію пісеньки (на металофоні, цитрі), а вступ і закінчення поки що виконувати на фортепіано. Слід звернути увагу на своєчасне вступання цитр.

Заняття 4. Розучується вся пісенька — спочатку без співу, потім частина Дітей грає, інші співають, і, нарешті, всі грають і співають.

Часто в педагогічній практиці зустрічається такий прийом: діти виконують мелодію на своїх інструментах, а дорослий грає на фортепіано мелодію і акомпанемент. Щоб урізноманітнити зву­чання, можна зробити інакше. Наприклад, усю п'єсу виконує пе­дагог на фортепіано, а діти грають на металофоні не мелодію, а начебто акомпанемент, тобто звуки, що відповідають першому (І) і п'ятому (V) або першому (І), четвертому (IV) і п'ятому (V)" ступеням ладу.

Ось, скажімо, три варіанти української народної мелодії «Ой, лопнув обруч» в обробці Т. Попатенко. Металофони в першому ви­падку дублюють мелодію, в другому — басовий голос, в третьому грають без фортепіанного супроводу.

Навчання гри на музичних інструментах не можна обмежити лише розучуванням репертуару. Важливо, щоб ці заняття мали творчий характер.

Вправи, в яких пропонується відтворити (на слух) знайому ме­лодію, програти ритмічну поспівку на різних за висотою звуках (транспонуючи), знайти новий прийом гри на інструменті, без­умовно, розвивають у дітей самостійність і слухову уяву. Та важ­ливо створити також передумови і для власних творчих проявів дітей, дати можливість вибирати інструменти для виконання тієї чи тієї п'єси, спонукати їх до імпровізації.

Прийоми розвитку музичної творчості.

Дитяча музична творчість починається з «обстеження» звукових інструментів. Це дуже цінно, та діти часто бувають безпомічні в своїх пошуках. Спрямовує ці пошуки педагог, пропонує дітям зіграти, як кує зозуля, співають пташки, як іде дощик, гримить грім і т. ін. Та можна вдатися Ще до' цікавого прийому колективної творчості на металофонах, кси­лофонах. Якщо заклеїти ноти фа і сі (IV і VII ступені) чи зняти пластинки цих звуків, щоб діти на них не грали, то вони можуть імпровізувати всі одночасно. Грають діти на п'яти звуках (до, ре, мі, сол, ля). Виходять дуже цікаві гармонічні поєднання, які весь час несподівано змінюються, але завжди залишаються дуже мело­дійними. При цьому іноді діти можуть грати в будь-якому ритмі, а іноді їм пропонують заданий ритм, наприклад четвертна і дві восьмі. Значення цього прийому полягає не лише в розвитку гар­монічного слуху. Діти починають самі імпровізувати, робити перші спроби у створенні «власних творів».

Слід окремо підкреслити, що методика навчання гри на інстру­ментах в дитячих садках має бути організованішою й послідов­нішою, ніж це спостерігається в практиці. Успіх цього навчання залежить від узгодженості всіх форм музичних занять дітей. На цих заняттях вони дістають певний обсяг знань і навичок, нагро­маджують репертуар.

Розучені пісні та п'єси, які для виконання не становлять уже складності, діти охоче, з великим задоволенням використовують у своїх іграх, виконують на святах, під час розваг.

Дата добавления: 2014-01-04