Види і способи зберігання автомобілів

Тема 16: Зберігання технічно справних автомобілів.

Лекція 21

Навчальні питання:

1.Види і способи зберігання автомобілів.

2.Вибір способу зберігання автомобілів.

3.Полегшення пуску двигунів без підігрівання при низьких температурах.

4.Вибір способу полегшення пуску двигунів при низьких температурах

Зберігання — це утримання технічно справного рухомого складу на території ВАТ АТП. Воно буває короткочасним і тривалим (консервація). На консервацію ставлять технічно справний непрацюючий рухомий склад. Типовим є короткочасне зберігання автомобілів у міжзмінний час, мета якого — зберегти зовнішній вигляд і технічний стан рухомого складу, не допу­стити руйнування деталей автомобільної техніки.

У ВАТ АТП найбільш поширені два спо­соби зберігання автомобілів: у закритих приміщеннях (опалюваних і неопалюва­них) та на відкритих майданчиках. В ок­ремих випадках автомобілі можна збері­гати під навісом. Зберігання автомобілів в опалюваних приміщеннях повністю за­хищає їх від будь-яких дій (холоду, снігу, дощу, вітру, пилу), а в неопалюваних при­міщеннях, під навісом та на відкритих май­данчиках не захищає їх від зовнішніх дій.

Закрите приміщення для стоянки треба розглядати як приміщення складського типу, призначене тільки на зберігання справних автомобілів, для пуску двигунів та огляду автомобілів перед виїздом на лінію. Це зумовлює короткочасне перебу­вання людей на стоянці, а отже, мінімальні вимоги до опалювання, вентиляції й освіт­лення, а також мінімальну вартість її спо­рудження та експлуатації.

Під час зберігання автомобілів в опа­люваних будівлях підтримується темпера­тура, достатня для захисту системи охо­лодження двигуна від замерзання, недопу­щення загуснення масла в картерах дви­гуна і трансмісії, а також для забезпечен­ня роботоздатності акумуляторних бата­рей.

Автобуси і легкові автомобілі, а також автомобілі, від яких за характером їхньої роботи потрібна постійна готовність до негайного виїзду (автомобілі медичної і технічної допомоги, пожежні автомобілі тощо), забезпечують місцями для стоянки в закритих опалюваних приміщеннях у першу чергу.

Автомобілі асенізаційні, паливозаправ­ники і ті, які перевозять хімічні добрива, пестициди та подібні до них речовини, збе­рігаються на окремих місцях стоянки в ізо­льованих приміщеннях.

Порядок розміщення рухомого складу на місцях стоянки автомобілів визначає керівництво відповідно до будівельних норм і правил (рис. 1). Будівлі для зберігання автомобілів мо­жуть бути одно- і багатоповерховими.

Одно­поверхові стоянки найбільш прості й еко­номічні, тому вони дуже поширені.

Рис..1. Можливі способи розміщення транспортних засобів у місцях їх зберігання

Багатоповерхові стоянки використовують для легкових автомобілів у великих містах, де розміри земельних ділянок, відведених під забудову ВАТ АТП, обмежені.

За способом розташування щодо рівня землі будівлі для зберігання автомобілів поділяють на наземні і підземні (рис. 2). На підземних стоянках автомобілі збері­гають з дотриманням певних протипожеж­них і санітарних норм.

Залежно від ступеня ізоляції кожного автомобіля або групи автомобілів один від одного стоянки бувають манежні й боксові. На манежній стоянці автомобілі роз­міщують вільно в приміщенні (без розді­лення перегородками). На боксових стоян­ках автомобілі (або групи їх) відокремлені один від одного перегородками залежно від способу переміщення автомобілів між поверхами і на поверхах.

Багатоповерхові стоянки поділяють на немеханізовані, напівмеханізовані та ме­ханізовані.

На немеханізованих стоянках (рис. 3) автомобілі рухаються між поверхами і на поверхах власним ходом по похилих пло щинах — рампах (пандусах), які залежно від їхнього обрису в плані можуть бути прямо- і криволінійними. У разі відносно­го зміщення поверхів двох суміжних секцій на половину поверху (за умовами рельє­фу місцевості) застосовують напіврампи. Залежно від кількості смуг руху рампи мо­жуть бути одно- і двоколійними. Рампи розміщують зазвичай всередині примі­щення, а в південних районах вони можуть бути і зовні. Ухил рамп, що вимірюється за середньою лінією смуги руху, не пови­нен перевищувати 16 % для прямолінійних і 12 % для криволінійних рамп.

Рис. 2. Зберігання автомобілів: - наземне; б — підземне; / — гараж; 2 — вентиляція

Рис. 3. Немеханізовані стоянки: а- з прибудованими рампами; 6 — із вмонтованими рампами; в — з подвійними вмонтованими рампами; г — скатні; д, є, є — напіврампові з двостороннім рухом

Кількість рамп при будівництві немеха-нізованої стоянки нормують: одна одно­колійна рампа вище від першого поверху розрахована на зберігання до 100 автомо­білів; одна двоколійна рампа за аналогіч­них умов — на зберігання від 100 до 200 автомобілів і дві рампи (одна для підій­мання, а друга для опускання) — на збері­гання вище від першого поверху понад 200 автомобілів. Звичайно немеханізована сто­янка має 4—6 поверхів (рис. 3).

На напівмеханізованих стоянках авто­мобілі піднімають і опускають ліфтами, а на поверхах вони рухаються своїм ходом.

На механізованих стоянках вертикальне переміщення автомобілів здійснюється ліфтами, а горизонтальне (в межах повер­ху) — за допомогою підвісних і опорних шахт ліфта, які котяться, траверсних і бук­сирних візків та конвеєрів. На багатоповер­хових стоянках застосовують також інші способи переміщення автомобілів, але вони мають обмежене застосування через свою складність. Механізовані стоянки усувають обмеження в кількості поверхів, скорочу­ють площу та об'єм приміщення стоянки, зменшують площу земельної ділянки. Ос­новними недоліками механізованих сто­янок слід вважати значні початкові витра­ти на механізми і підвищені експлуатаційні витрати на їхнє утримання.

Зберігання автомобілів на відкритих майданчиках виключає потребу в капі­тальних будівельних спорудах, але при цьому важче запустити двигуни при виїзді на лінію і погіршуються умови праці во­діїв. Тому в кожному конкретному випад­ку треба прагнути до розміщення стоянок рухомого складу на території ВАТ АТП в опалюваних приміщеннях.

Відкриті майданчики для зберігання автомобілів мають тверде покриття з ухилами, що не перевищують 1 % у на­прямку поздовжніх осей установлених автомобілів і 4 % у напрямку, перпенди­кулярному до цих осей. На майданчиках автомобілі зберігають групами по 200 шт. і не більше. Протипожежна відстань між групами автомобілів — не менш як 20 м.

Щоб полегшити пуск двигунів і захист їх від пускового спрацьовування, застосо­вують різні засоби підігрівання, розігрі­вання і збереження теплоти (захисні чох­ли тощо). Стоянки обладнують двосто­роннім зв'язком з диспетчером, гучномов-ним оповіщанням та електричними годин­никами.

Автомобілі в зоні зберігання ставлять так, щоб забезпечити вільні в'їзди на місця зберігання і виїзди з них відповідно до прийнятого режиму роботи підприємства, простоту маневрування, безпеку руху, протипожежну безпеку, можливість швид­кої евакуації автомобілів та економічне використання площі, відведеної під збері­гання. У зоні стоянки автомобілі ставлять тупиковим або прямоходовим способом в один або в кілька рядів. Відстань між ав­томобілями, між автомобілями й елемен­тами будівлі визначають відповідно до бу­дівельних норм і правил.

Причіпний склад зберігають на відкри­тих майданчиках. Зона стоянки автомо­білів і причепів має бути чистою, досить просторою, мати тверде покриття, огоро­жу, засоби пожежогасіння й охорону.

У разі тимчасового припинення експлу­атації справного рухомого складу на строк понад місяць його треба законсервувати, щоб забезпечити надійне збереження. Для цього слід виконати певні роботи.

При консервації до шести місяців треба: старанно вимити і протерти автомобіль; виконати чергове ТО-1 або ТО-2; злити рідину з системи охолодження двигуна; промити систему чистою водою, зливні крани залишити у відкритому стані; осла-

бити натяг пасів приводів вентилятора, ге­нератора, компресора; повністю заправи­ти паливний бак; зарядити акумуляторну батарею, а потім регулярно підзаряджати її один раз на місяць; вимикач маси авто­мобіля залишити в положенні вимкнення або від'єднати провід «на масу»; викрути­ти свічки, залити в кожен циліндр по 50 г масла, прокрутити кілька разів колінчас­тий вал і знову закрутити свічки; щільно закрити промасленим папером вхідний патрубок повітряного фільтра карбюра­тора, маслоналивний патрубок, отвір ви­хлопної труби глушника і горловину палив­ного бака (попередньо закриту кришкою); закрити сидіння легкових автомобілів і автобусів синтетичною плівкою або цуп­ким папером; покрити зовнішню поверх­ню кузовів легкових автомобілів, авто­бусів і кабін вантажних автомобілів вос­ковою пастою; нанести на хромовану або поліровану поверхню зовнішніх деко­ративних деталей (ковпаків коліс, мол-дингів тощо) шар консервувального мас­тильного матеріалу; розвантажити коле­са, встановивши мости автомобіля на міц­ні підставки; щільно зачинити двері, вік­на кабіни і кузова, а також вентиляційні люки.

При консервації на шість і більше місяців до перелічених вище операцій вносять такі доповнення і зміни: злити пальне з бака, зняти бак з автомобіля, промити, просу­шити і залити в нього 1...2 л чистого мас­ла для двигунів, після чого знову встано­вити на місце і закрити горловину промас­леним папером, як зазначено вище; зняти з автомобіля акумуляторні батареї для збе­рігання в складі; закрити шини світлоне­проникним пакувальним матеріалом або зняти колеса і здати їх на зберігання в склад.

Автомобілі ставлять на консервацію на підставі наказу керівника ВАТ АТП. У цьо­му наказі зазначають: кількість автомобілів, їхні марки, номери та призначення; прізвища й ініціали закріплених за ни­ми водіїв, посадових відповідальних осіб і т. ін. На підставі наказу головний інже­нер ВАТ АТП складає план робіт, у яко­му передбачено: підготовку до виконання робіт, пов'язаних із консервацією авто­мобілів, розподіл і обладнання приміщень та площ для тримання законсервованих автомобілів і знятого з них обладнання; забезпечення експлуатаційними матеріа­лами та устаткуванням; строки проведен­ня робіт; порядок оформлення; докумен­тацію на автомобілі, призначені для кон­сервації; призначення відповідальних і контролюючих осіб.

Роботи, пов'язані з підготовкою авто­мобілів до консервації, організовують з урахуванням місцевих кліматичних умов та їхнього впливу на автомобілі. Робочі місця треба захистити від вітру, пилу, ат­мосферних опадів. Роботи з очищення по­верхонь від корозії та фарби не рекомен­дується проводити при високій вологості повітря. Готуючи автомобілі до консер­вації, не слід робити тривалих перерв у ро­боті, які можуть спричинити корозійні ураження поверхонь деталей автомобіля. На місцях стоянки автомобілі ставлять на підставки так, щоб ресори були розванта­жені, а колеса були від поверхні землі на відстані 8... 10 см.

Готують автомобілі до консервації слю-сарі-ремонтники за участю водіїв на по­стах ТО автомобілів. Нові й капітально відремонтовані автомобілі, що надходять у ВАТ АТП, ставлять на консервацію тіль­ки після їх обкатки.

Автомобілі на консервації піддають ТО. Два рази на місяць перевіряють цілість пломб, здійснюють прибирально-мийні роботи, перевіряють положення авто­мобілів на підставках. Один раз на шість місяців виконують ТО-2 і роботи, пов'яза­ні з переходом до нового сезону експлуа­тації. З консервації автомобілі виводять за наказом або розпорядженням керівника ВАТ АТП. При цьому виконують такі ро­боти: видаляють усі застосовані перед кон­сервацією засоби захисту від корозії дета­лей, старіння шин і забруднення автомо­біля; шини накачують до нормального тиску; видаляють з-під мостів підставки; здійснюють прибирально-мийні роботи; полірують кузов легкового автомобіля; за­ливають рідину в систему охолодження; перевіряють натяг паса вентилятора та ін­ших привідних пасів, наявність мастиль­ного матеріалу в агрегатах автомобіля і виконують усі мастильні роботи; промива­ють паливний бак і заливають у нього пальне; перевіряють технічний стан авто­мобіля оглядом і дію його агрегатів під час руху. Причіпний склад консервують анало­гічно.

Дата добавления: 2014-01-04