Питання. Поняття господарського договору

Договір - це найбільш стала у часі правова форма, історія якої нараховує тисячоліття. Можливість за­стосування договорів протягом такого тривалого часу зумовлена гнучкою правовою формою, в яку можуть втілюватися різні за характером суспільні відносини. Він вважається універсальним регулятором досить різноманітних суспільних відносин, зміст, характер і тенденції розвитку яких постійно зазнають змін. З ча­сом поширювався склад суб'єктів, учасників договору, поряд з фізичними особами, у договірних відносинах, почали брати участь господарські утворення (організації). Все це призвело до появи у юридичній літе­ратурі поняття «господарського договору».

Дискусії про сутність, загальні характеристики господарського договору, були предметом дослідження ще за радянських часів, особливо гостро вони піднімалися у другій половині XX ст. Роль договору, як основного засобу реалізації підприємницької та господарської діяльності, набула но­вого значення внаслідок розвитку ринкової економіки. Зміни відбулися у нормативному регулюванні госпо­дарських відносин, поява великої кількості нормативно-правових актів, які визначали основні положення тих чи інших видів господарських договорів, вплинули на їх порядок укладання і виконання, істотні умови та межі відповідальності за порушення господарських зобов'язань. Отже, відбулося виокремлення правових норм, що регулюють господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійсненні господарсь­кої діяльності.

На сучасному етапі розвитку господарського права, як самостійної галузі права, приділяється не менш значна увага правовому регулюванню договірних відносин у сфері господарювання, зокрема зовнішньоеко­номічної діяльності та регулюванню фондового ринку і цінних паперів, господарських відносин у сфері на­дання послуг (перевезення), інвестиційної та інноваційної діяльності.

У науковій юридичній літературі сформульоване доктринальне визначення господарського договору, проте нормативне закріплення цієї категорії досі відсутнє. Вперше поняття господарського договору згадувалося у Господарському процесуальному кодексі України і тільки у 2003 р. із кодифікацією господарського законодавства був розтлумачений зміст господарського договору, тобто умови договору, визначені у ст.180 ГК. Прийняття у 2003р. ГК України стало не «науковою примхою», а об'єктивною потребою. Прийняттям цього нормативно-правового акта було закладено фундамент для здійснення господарсько-правового регулювання господарських відносин на новому системному рівні.

Дослідження теоретичних проблем господарського договірного права та шляхів їх розв’язання потребує звернення до загальної теорії договору як засобу організації (в т.ч. самоорганізації) суспільних відносин, що складаються в різних сферах людської діяльності. В такій якості договір є важливим елементом правової системи України, знаходиться в різноманітних функціональних зв’язках з іншими її елементами і взятий в кожному із таких зв’язків, виявляє свої сутнісні характеристики.

Зокрема, одним із них є зв’язок договору (угоди) і зобов’язання – понять, які досить часто вживаються для позначення правового інституту певної галузі права.

Конструкція договору як засобу саморегуляції різноманітних суспільних відносин використовується різними галузями права (міжнародним, конституційним, адміністративним, цивільним, господарським, трудовим, земельним..) незалежно від ступеня імперативності правового регулювання певного виду суспільних відносин та взаємного правового становища суб’єктів цих відносин (субординації чи автономії). Адекватно сферам застосування та змісту цих відносин Договір набуває специфічних рис, які мають юридично закріплюватися в різногалузевих правових нормах, що відображають відповідні компоненти Договору, моделі, зміст, форму, порядок укладення, правові наслідки тощо.

З огляду на це сам термін «Договір» виступає науковою абстракцією, узагальненням вищого рівня, яке конкретизується в кожній галузі на рівні окремих інститутів (субінститутів).

Універсальність конструкції Договір пояснюється низкою причин, насамперед, договір, як і будь-яке інше правове явище, має соціальну сутність, (тобто здатність слугувати засобом задоволення потреб суб’єктів). В соціологічному аспекті договір виступає видом соціальної дії, оскільки сторони із укладенням будь-якого договору пов’язують певний смисл (досягнення певної мети).

З точки зору праксеології (загальної теорії людської діяльності) договір може визначатися як різновид цілеспрямованого співробітництва (тобто свідомого прагнення до досягнення мети).

В більш широкому філософському контексті, можливості використання Договору як правової форми суспільних відносин, виступає комунікативність – умова існування індивідів, що забезпечує формування соціальної спільності, в якій зберігається індивідуальність кожного її елемента.

Історично склалося так, що вперше і в найбільш досконалому вигляді конструкції договору та договірного зобов’язання були відпрацьовані в римському цивільному праві. Тому в правовій доктрині та практиці правозастосування розповсюджено уявлення про суто цивілістичну (приватноправову) природу договору, а дослідження юридичних конструкцій договору та договірного зобов’язання проводилися крізь цивілістичну призму і зводилися лише до одного виду договору та договірних зобов’язань – цивільно-правових, що обслуговують майновий оборот.

Сьогодні сфера застосування конструкції договору постійно розширюється. В окремих галузях права договірна саморегуляція може домінувати над іншими способами упорядкування відносин (як в цивільному праві, в інших – виступає однією із основних правових форм відносин суб’єктів поряд із відносинами підпорядкування, а у певних випадках ставиться під контроль держави, зокрема, Антимонопольного комітету (як в господарському праві), в деяких – застосовується у випадках, визначених законодавством (як у адміністративному праві), а іноді – забороняється законодавством.

Елементи договірної саморегуляції знайшли закріплення в процесуальних галузях права (напр.,)

- інститут договірної підвідомчості – третейський суд (ЦПК, ГПК);

- мирова угода (ЦПК, ГПК);

- інститут примирення (ст.51 КАС);

- угода про визнання вини – (КПК)

Труднощі визначення загального поняття договору зумовлюються і тим, що єдиною назвою «договір» за сучасними загально теоретичними класифікаціями об’єднуються два типи договорів: нормативний (як джерело права) та індивідуально-правовий (як форма реалізації права).

Краще використовувати поділ за ознакою нормативності. Договір – нормативний; Договір – ненормативний, тобто індивідуально-правовий, що вказує на обов’язковість договірних правил (умов) лише для учасників договору.

Універсальними визначеннями Договору є:

- Договір як дво - або багатостороння угода/домовленість, яка слугує підставою виникнення відносин, за якими визнається правовий (юридичний) характер;

Дата добавления: 2014-01-04