Лекція № 12. Методи інформації і доступ до них

Друк звіту

Для друку звіту необхідно виконати наступне:

- У меню Файл клацнути на команді Друк.

- У області Друкувати клацнути на варіанті Сторінки.

- Щоб надрукувати тільки першу сторінку звіту, введіть 1 в поле "с" і 1 в полі "по".

- Клацнути на кнопці ОК.

Перш ніж друкувати звіт, доцільно проглянути його в режимі Попереднього перегляду, для переходу до якого в меню Вид треба вибрати Попередній перегляд.

Відомо, що джерела інформації поділяться на дві основні групи: при-ватні особи (свідки, очевидці, охоронці чиєїсь інформації – листів, архівів, щоденників…) та організації і установи. Взаємини з першими залежать ви-ключно від домовленості сторін, з другими – регулюються законами та ін. нормативними актами.

1. Державні установи. Вони повинні надавати ЗМІ за їх запитами інфор-мацію, повідомляючи суспільство – платників податків, на чиї кошти вони існують. Але журналіст повинен не просто звертатися за інформацією, а зна-ти, якого роду дані йому потрібні і де, в яких саме державних установах їх можна отримати, якого роду державні інституції можуть її мати. Це залежить і від сфери розслідування. Якщо, наприклад, мова йде про екологічну ін-формацію, то вона надходить в різні міністерства і відомства: одні збирають дані про відходи виробництва, інші – про стан води, землі, повітря, біо-логічний, мінеральних чи ін. ресурсів. Таким чином дані розподіляються. То-му на початку варто встановити, яке відомство збирає потрібну для розслі-дування інформацію. Залежно від мети доведеться звернутися чи в одне, чи навіть у кілька установ. Отримана інформація відповідно буде різною за об’ємом і якістю. Варто мати в своєму досьє таблицю, де знаходилися б не-обхідні вказівки на найважливіші державні установи. Такі дані журналіст мо-же отримати зі спеціальної літератури. З огляду на те, що кожна область має свої регіональні представництва цих установ, варто визначити, в установу якого рівня варто звертатися в конкретній ситуації. Можливо, дані можна от-римати і на місці, не обов’язково у центральних органах.

На жаль, держава не готує цього мінімуму даних для потреб журналіс-тики, немає єдиною розвинутої інфраструктури доступу до них. Інформація, якою володіють державні органи, не завжди зрозуміла для журналістів. Вона, як правило, складається таким чином, що доступна для спеціалістів, а не для широкої аудиторії, до якої апелюють журналісти. Тому варто розуміти, яким чином побудована інформація, що циркулює в системі держустанов, щоб цілеспрямовано звертатися в потрібні структури. Всередині системи інфор-мація побудована за принципом піраміди – від низу до центру. На місцях вона більш конкретна, детальна, надалі вони «стискається», узагальнюється, перетворюючись у зведені дані – статистику. Це потрібно для виявлення за-гальних закономірностей, тенденцій у розвитку певних процесів в цілому по країні. В результаті виходить, що багато проблем місцевого рівня виявля-ються поза зоною розгляду в центрі. Внизу приймається дуже мало важли-вих вирішальних рішень щодо життя району чи області, вони позбавлені можливості самим вирішувати багато власних проблем. Зверху вниз інфор-мація поступає у вигляді розпоряджень, постанов, нормативних актів… Про-те коли ця вертикаль досить налагоджено діє, то взаємозв’язки між уста-новами «по горизонталі» і традиційний обмін інформацією досить усклад-нені. Уявляючи цей процес, журналіст може досить добре орієнтуватися в пошуку потрібної йому інформації. При розслідуванні діяльності одного під-приємства він знайде інформацію на місцевому рівні, при розслідуванні цілої галузі йому очевидно доведеться звернутися в інстанції вищого рівня. Най-важливіша інформація може бути отримана ним із найвищих урядових дже-рел. В цілому ж система націлена на обслуговування насамперед себе і наба-гато менше – інших соціальних інститутів. Журналісту може пощастити, що відомство має добрий прес-центр, який володіє якраз потрібною інформа-цією. Однак треба мати на увазі, що прес-центри не завжди зацікавлені нада-ти ЗМІ достовірні дані. Вони підбирають і аналізують інформацію для чіль-ника свого відомства, тож ЗМІ можуть надати те, що в найкращому світлі ви-ставляє його діяльність і діяльність відомства. Прес-служби не завжди ло-яльні до преси. Задля позитивного іміджу структури вони здатні й дезінфор-мувати.

Для звернення у прес-центр потрібно отримати акредитацію, особисто представившись його керівнику. Логічно мати рекомендаційний лист від сво-го видання з проханням (він корисний тим, що журналіст потрапляє в число «своїх»). Дехто, особливо фірми, банки, різноманітні представництва, великі компанії, надають перевагу журналістам, які мають постійну акредитацію. На початках варто проявити комунікабельність, відвідувати офіційні заходи да-ної організації, щоб адаптуватися в прес-центрі і розширити коло спілку-вання. Найчастіша помилка – спроба одразу вийти на керівника організації. Не дотримуючись ієрархії влади і обійшовши підлеглих осіб, можна отрима-ти відмову. Бажано, щоб журналіста керівнику представив глава прес-центру. Тоді є шанс, що зустріч не стане останньою. Такі правила в більшості уста-нов.

Можливий варіант, коли у нього з’явиться добрий знайомий в цій уста-нові. Через нього теж можна досить швидко отримати інформацію, обійшов-ши попередній етап. Особливо корисно мати таке джерело в правоохоронних органах, оскільки найбільш приховані дані можуть мати саме ці люди. Як правило, ці органи не зацікавлені у розголошенні подібних даних, бо це може завадити слідству, органи можуть бути зацікавлені в певному ході свого роз-слідування, може діяти і причина корупції, а знайома журналісту особа може якраз допомогти «неформальним» шляхом. Але таку інформацію теж необ-хідно перевірити. Проте більшість журналістів отримують дані законно. Для цього є певні шляхи.

- Складання запиту в державну установу.

Це можна зробити усно і в письмовій формі. Краще – від імені редакції. В установлений строк (10 днів) органи повинні задовольнити запит. Якщо відповідь на нього потребує більше часу, редакцію мають повідомити, вка-завши причини затримки і дату, коли вона буде надана. Має бути названа особа, що встановила відстрочку, і дата рішення про встановлення відстроч-ки. Якщо журналіст – вільна особа (фрілансер), то на його запит установа може відповісти, коли сама вважає за потрібне.

Важливо знати, на якій основі можуть відмовити в інформації. В дер-жавних органах можна отримати будь-які дані, крім свідчень про державні, комерційні та особисті таємниці. Якщо журналіст просить доступ до доку-ментів з питань діяльності приватної організації та підвідомчих їй структур, то вона сама визначає можливість і порядок цього доступу. При цьому вона не зобов’язана мотивувати перед редакцією своє рішення. Якщо журналіст просить інформацію по незакінченому слідству, то отримати доступ може тільки з дозволу прокурора.

Найтиповіша відмова – нібито відсутність інформації в держустанові. Іноді це стається через те, що журналіст не уточнив проблему, слід сформу-лювати її вужче, конкретніше. Можуть не надати дані й через те, що не зро-зуміла мета, для якої вона використовуватиметься. Варто послатися на закон, за яким журналіст не обов’язково повинен вказувати мету її отримання. Це означає вибір конфронтації між редакцією і держустановою. Якщо й нада-дуть дані, то це може бути в часі дуже віддаленим і вони стануть застарілими й непотрібними. Найкраще пояснити мету і необхідність отримання суспіль-ством цієї інформації. Мета може бути окреслена лише в загальних рисах, особливо коли нюанси використання даних можуть насторожити установу, створити упереджене враження про задум журналіста.

Є установи, де інформація платна. Однак в кожному конкретному випад-ку слід вияснити, чи мають право брати за неї кошти. Плата за інформацію надається тоді, коли вона є об’єктом інтелектуальної діяльності і виступає в ролі товару. Наприклад: довідка в касах є товаром, тому складні довідки, які вимагають інтелектуальної праці для їх підготовки, є платними. Коли уста-нова є державною і існує на кошти бюджету, вона не має права брати плату. Журналіст має вимагати безплатного обслуговування. Іноді це спричиняє ускладнення і тривалі ходіння інстанціями… При оперативному розсліду-ванні справи краще заплатити, щоб не втратити час, а розібратися в ситуації пізніше. У будь-якому випадку слід мати у своєму розпорядженні закони, які регулюють взаємини ЗМІ і держустанов, і при потребі звертатися до них.

Основні правила для оформлення запитів:

1. Точність адреси запиту.

2. Визначеність змісту (рід інформації, об’єм, вид). Наприклад: надати дані про дорожні пригоди в місті. Слід ще й додати часовий період, наявність статистичних даних чи її описовий характер, інакше чинов-ник, який буде готувати відповідь, опиниться в скрутному становищі.

3. Форма викладу. Різкий вимогливий тон недопустимий, чиновник мо-же зайняти агресивно-оборонну позицію і при найпершій нагоді «від-футболити» журналіста, склавши думку про «наглого журналюгу». Виклад має бути спокійний, переконливий, щоб він відчув повагу. У такого запиту буде найбільший шанс бути найсерйозніше сприйняв-тим.

4. Авторитетність запиту. Усний запит може бути проігнорований. Як-що отримати усні дані, то неможливо використати їх в публікації, не-можливо послатися, інакше можна предстати перед судом за публі-кацію домислів. Авторитетність залежить і від відомості журналіста. Коли ж він – початківець, краще запит підписати редактору. Оформ-лення має бути проведено на фірмовому бланку, мати вихідні дані – номер і дату.

5. Контроль за проходженням запиту. Якщо журналіст посилає запит, а потім за роботою забуває про нього, він ризикує втратити час. Запит може заблукати в бюрократичних схемах. Слід заносити запис про запит у редакційний журнал, зберігати його копію, зв’язатися з адре-сатом для уточнення часу прибуття запиту і присвоєння йому вхід-ного номера. Все це покращує шанси на відповідь.

Отримання інформації з ін. країн має свої особливості. Вони продик-товані різними режимами доступу у різних державах. В ряді країн вона від-крита для населення, окрім держтаємниць. У США будь-яка людина може от-римати інформацію про роботу уряду, окрім документів закритого харак-теру. Вона впродовж 10 днів надається Американською урядовою установою (штаб-картира у Вашингтоні) всім бажаючим. Її можна отримати в електрон-ному виді (бази даних) або через Інтернет. Наприклад, дані про українського партнера по проекту Агентства міжнародного розвитку в сфері будівництва у Києві, проект якого підписаний 1996 р. Бажано вказати назву проекту і номер контракту. Не обов’язково пояснювати мету запиту. Можна лише сказати, що інформація потрібна для підготовки статті до друку. Можна отримати і по-рівняльні дані вартості аналогічних проектів, можна додати до запиту ви-різки з газет про проект, що чіткіше зорієнтує пошук. Слід сказати, як ба-жаєте отримати інформацію: поштою, по факсу, телефону, на електронну адресу...

2. Суспільні організації.

В Україні зареєстровано багато суспільних організацій, націлених на до-сягнення політичних, економічних, екологічних, благодійних та ін. функцій. Всі вони можуть бути джерелами інформації при проведенні ж/р. Деякі ма-ють розгалужену структуру, наприклад ціла система екологічних суспільних організацій. Знаючи їх структуру, легко визначити, куди звертатися за ін-формацією. Вся діяльність таких організацій фіксується, документується. Організації можуть мати власні друковані видання. Таким чином тут можна отримати досить об’ємну інформацію. Суспільні організації більш доступні, багато з них зацікавлені у популяризації свої діяльності, тому готові допо-магати журналістам.

3. Бібліотеки.

Досвідчені журналісти стверджують, що підготовка будь-якого мате-ріалу має починатися тут. Бібліотека дозволяє проникнути в світ багато-вимірної інформації, не лише сьогоденної, а й минулого дня, року, епохи… Тут можна знайти знання з усіх сфер життя. Каталог значно спрощує пошук даних. Журналіст може у відділі періодики ознайомитися з виступами своїх колег з подібної теми. За цими публікаціями легко відстежити нові важливі події та вийти на джерела інформації. Вони можуть підказати напрям до-слідження. Наприклад: прочитаний журналістом репортаж із Чорнобиль-ської зони може спонукати провести розслідування, чому люди досі не від-селені. Можна з’ясувати, куди дівається продукція, вирощена тут. В пресі трапляються кваліфіковані коментарі з приводу прийнятих урядових законів, підписаних президентом указів, постанов ВР. Наприклад, навіть звичайна інформація про дорожньо-транспортні пригоди може спонукати до розслі-дування про причини збільшення їх кількості за останні роки. Цікаві ж/р можуть виникнути і на ґрунті перегляду реклами та оголошень. Якщо фірма обіцяє в короткі строки і майже задарма відкрити візу, то, ймовірно, вона займається шахрайством. Варто простежити повідомлення про написання ди-пломних і курсових робіт тощо. Можна на основі оголошення про цілитель-ство написати ж/р про тих, хто заробляє на довірі громадян (тут було б кори-сно застосувати метод включеного спостереження – побувати на масових се-ансах, на особистому прийомі; зустрітися з клієнтами тощо).

В бібліотеці можуть бути різні довідники, де знаходяться, наприклад, да-ні про стандарти, яким мають відповідати ковбасні вироби, і, знаючи їх, мо-жна спробувати з’ясувати, наскільки продукція справді відповідає вимогам, хто і як здійснює контроль за її якістю. Купити товар, здати на хімічний ана-ліз, порівняти з вимогами стандарту.

Багата на пізнавальний матеріал спеціальна література – галузеві журна-ли. Тут часто можна знайти цікаві поради, адреси… Всі ці дані називають «точкою відліку». Журналіст може дізнатися з них прізвища потрібних лю-дей, назви організацій, отримати посилання на документи, свідків… Це дає поштовх до його ж/р. Цінними є також книги, особливо наукові. Однак слід пам’ятати, що інформація, в них викладена, залежить від часу видання книги, вона може удосконалитися на даний момент.

Користуючись даними бібліотек, можна майже виключно на їх основі провести розслідування. Переважно, воно стосуватиметься подій минулого.

4. Архіви.

Вони можуть бути державні, суспільних організацій, приватних осіб… Вони особливо важливі при розслідуванні історичних таємниць чи просто подій. Архіви – постійні свідки, в той час як справжні свідки подій з різних причин можуть змінити інформацію. Вони можуть наштовхнути на тему ж/р. Проте варто знати, що саме треба знайти, інакше можна розгубитися у безлічі матеріалу. Це відбувається на основі уже первинно зібраних даних. Може бути, що інформація змінить русло розслідування, а не лише доповнить його.

Найбільшими є державні архіви. Переважно багато з них мають свою сторінку в Інтернеті. Варто копіювати якомога більше документів з теми роз-слідування, бо вони можуть пригодитися і на майбутнє. Бувають випадки, що ці сторінки в Інтернеті потім зникають. Варто опрацьовувати найбільше ін-формації, яка теж може пригодитися. Однак і тут слід пам’ятати, що доку-менти створюються людьми, які здатні помилятися, подавати події суб’єк-тивно, а потім вони в силу різних причин потрапляють в архіви. Еталон до-стовірності вимагає їх уважного розгляду. Якщо йдеться про секретні архі-ви, то автори документів (особливо розвідники) мають здатність переоціню-вати себе. Багато таких архівів час від часу розкриваються. Особливо цікаві архіви СБУ, де розкриті дані про репресії щодо журналістів у радянський час. Варто завжди провіряти, де і від кого документи були отримані, хто їх скла-дав і з якою метою. Тобто, бачити їх в контексті описуваних подій.

5. Особистий архів (досьє) журналіста. Він може формуватися стихійно чи на основі певних обраних правил. Найвідоміші такі досьє:

1. Тематичне. Це зібрання якнайбільшої кількості текстів з певної теми. Але не слід розпорошуватися, наприклад, збирати все з еко-номіки, а встановити вузьку тему: економіка с/г, малого підпри-ємництва, харчової сфери, лісопереробної промисловості… Чим вужча тема, тим конкретніший і багатший матеріал.

2. Проблемне досьє. Матеріали збирають з конкретної проблеми. Наприклад: вивіз капіталу за кордон, відмивання коштів, ріелтер-ство, рейдерство... Тут будуть публікації з різних сфер, об’єднані спільною технологією процесу, баченням теми. Тут можуть бути й аналогічні приклади з ін. країн. Досьє помагає з’ясувати, як здійснюється злочин, підказує шляхи боротьби з цим явищем.

3. Особисте (персональне) досьє. Це дані про різних людей. Але слід пам’ятати про небезпеку ведення прихованого спостереження за людиною (її захищає закон), вторгнення в особисте життя. Воно має бути систематизовано, зважаючи на велику кількість осіб, особливо коли збирається роками. Дані можна зберігати в елект-ронному варіанті.

У всіх випадках документи повинні мати чіткі вихідні дані.

6. Інтернет.

Це необхідна умова для роботи журналіста, в тому числі того, який веде розслідування. Особливо популярні такі пошукові системи: Aport, Rambler, www.Yandeks, Alta-vista. Можна ввести ім’я особи чи подію – і отримати да-ні. В Інтернеті є багато сайтів, які мають безпосереднє відношення до журна-лістики: «Gazeta.ru», «Lenta-ru» (новини оновлюються кожні 5 хвилин), «Vesti.ru», «Smi.ru», «Сompromat.ru» (розміщує інформацію про різних скан-дальних осіб, знаменитостей і пікантні ситуації, про їх негідні вчинки), «Кompromat.ru» та ін. Є сайти, які ведуть самі журналісти-розслідувачі. Через Інтернет можна знайти людей, телефони, дані про ін. країни. В Інтернеті мо-жна ознайомитися з останніми публікаціями ЗМІ.

Є сайти, які складаються виключно з кращих публікацій у виданнях. Наприклад: рttt:// www.kp.ru/Arhiv/Izbran/1999/YuI/08YUL991.htm. - «Досьє на цензуру». Тут вміщуються публікації про посягання на свободу і тексти правозахисників. Важливу інформацію можна знайти із баз даних, які містять впорядковану інформацію на різні теми. Їх тисячі в Інтернеті: платні і без-платні. Цінність являють бібліографічні дані про видання, аналітичні статті в окремих журналах і збірниках. Наприклад: http://uncweb.carl.org:80/cgi-bin/unCover. Сайт надає користувачам спеціальну інформацію, за певну плату скидаючи їм потрібні тексти.

Корисна для журналіста і правова база з медіа-права на СD-дисках, які продаються. Корисні й електронні бібліотеки Інтернету.

Увага: Інтернет дає можливість як казати правду, так і обманювати, ін-терпретувати те чи ін. явище. Слід розрізняти правду і вигадку. Інакше ви-користання інформації дискредитує журналіста або навіть викличе негатив-ний суспільний резонанс.

Журналісту слід зберігати в таємниці все, що стосується його роботи – документи, телефони, імена і прізвища, магнітофонні записи. Ідучи на роботу в редакцію, рекомендовано в контракті обговорити неможливість розкриття джерел інформації за виключенням суду. Бажано інформацію, що стосується ж/р, зберігати не лише в редакційному чи домашньому комп’ютері, а й на додаткових дисках.

Дата добавления: 2014-01-04