Перешкоди в ж/р

Перешкоди поділяються на пізнавальні; адміністративні; протидія осіб, поведінка і вчинки яких розслідуються; перешкоди з боку конкурентних ЗМІ.

Пізнавальні перешкоди. Вони можуть бути такого плану:

1. Відсутність чіткого задуму розслідування. Журналіст в загаль-ному знає про інтерес аудиторії до певної проблеми, уявлення про яку у нього досить слабке. Він може знати, що від суспіль-ства щось приховується, але точної інформації про це не має. Для нього важливо вийти на так звану первинну інформацію, яка б спрямувала пошук. І шукати треба насамперед у відкритих дже-релах.

2. Складність предмету розслідування. Журналіст може не розраху-вати власні можливості. Набагато легше довести існування реке-тирства на місцевому ринку, аніж показати шляхи відпливу капіталу з держави. Слід враховувати можливість проведення ним того чи ін. розслідування. Так, у першому випадку він може влаштуватися на ринку продавцем, вантажником, привезти свій товар і простежити весь шлях, який проходить звичайна людина, що хоче продати власну вирощену продукцію. В др. випадку йо-му слід врахувати наявні в нього зв’язки, можливості виходу на інформацію і, ймовірно, на місцевому рівні цієї проблеми не вирішити.

3. Необхідність обробки значного масиву інформації. Це вимагає часу, слід розуміти, що виступати у пресі доведеться рідше, опра-цювання великого об’єму інформації утруднює хід розсліду-вання, та й аудиторія не завжди гідно може оцінити зусилля журналіста, який підготував такий непростий матеріал.

4. Слабке володіння методами розслідування. Відповідно до тема-тики журналіст має володіти методами: якщо пише історичне ж/р, слід знати методи історичного аналізу; якщо пише економ-мічне ж/р, мусить володіти статистичними методами, методами економічного, фінансового аналізу. Т. б. слід володіти підготов-кою в тій сфері, до якої відноситься ж/р.

5. Відсутність спеціальної підготовки. Це сповільнюватиме хід роз-слідування уже на перших стадіях, оскільки журналіст, не воло-діючи, наприклад, відповідною термінологією, може просто не зрозуміти проблеми. Якщо, для прикладу, буде брати інтерв’ю у спеціаліста з біржових операцій, йому буде нецікаво говорити з некомпетентною людиною.

6. Низька логічна культура. Рівень логічної підготовки людини од-разу відчувається. «Залізною» логікою володіють не всі люди. Низька логічна культура не дозволить обґрунтувати основні по-ложення, аргументовано і зрозуміло викласти свою позицію.

7. Комп’ютерна безграмотність. Журналіст повинен володіти ком-п’ютером. Він не лише допомагає в розслідуванні, а й може «за-пропонувати» свої сайти для публікації.

8. Слабкі навички спілкування з джерелами інформації. Треба бути добрим психологом. Досвідчений журналіст завжди старається при спілкуванні з людиною подумки поставити себе на його міс-це, щоб побачити справу з його погляду.

Адміністративні перешкоди. Взаємини розслідувальної журналістики з владою одні з найважчих в діяльності журналіста. Він прагне дізнатися яко-мога більше, а для влади це не завжди бажано. Владні функції в будь-якому суспільстві виконують люди, яким ніщо людське не чуже, наприклад вико-ристання службового становища в особистих інтересах, перевищення служ-бових повноважень, корупція тощо. Саме це привертає увагу журналістів-розслідувачів. Це ж загострює відносини між ними і владою. Кожний такий журналіст, який лише з’являється на «адміністративному горизонті», часто стає об’єктом уваги з боку владних структур. Найбільший інтерес виклика-ють незалежні ЗМІ. Найбільш напружені стосунки складаються з місцевими органами. Вони взаємодіють з пресою аж ніяк не за законами. Журналісти поставлені у виключно складне становище і рідко можуть отримати інфор-мацію, яка насправді висвітлює ту чи ін. «темну» ситуацію, яка існує в районі чи області. Місцева влада добивається підкорення преси, причому різними методами. Адміністрації достатньо ефективно використовують законодавств-во, трактуючи ті чи ін. положення у вигідному для себе світлі. В Україні цензура однозначно заборонена. Ніхто не має права вимагати од ЗМІ попе-редньо погоджувати матеріали, змінювати текст чи відміняти його публіка-цію, заборонити поширення матеріалів. У ряді держав існують спеціальні правові гарантії журналісту, який займається розслідуваннями. Матеріали і документи, отримані ним, можуть бути вилучені лише в судовому порядку. Не дивлячись на це, багато адміністрацій успішно керують діяльністю ЗМІ. Набір способів тут досить різний, але серед них є найбільш «відпрацьовані», ефективні і в той же час «цивілізовані». Найважливіші з них:

1. Обмеження доступу до інформації. Найчастіше використовують недосконалості законодавства під приводом охорони державних таємниць. Документ можуть відмовитися надати на основі того, що нібито він включає секретні дані. В такому випадку журналіст може вимагати відповідно завірену у нотаріуса виписку з нього, яка вміщувала б лише відкриті дані. Проти журналістів діють і прес-центри, які поширюють офіційну інформацію про життя району чи області. Ті ЗМІ, які не влаштовують владу, можуть бути позбавлені такої інформації.

2. Судові переслідування. Найбільш популярні судові позови на захист честі і гідності, пред’явлені місцевою владою. Суми ком-пенсації здатні розорити видання. Тут відіграє негативну роль упередженість і некомпетентність судової системи, невмілий захист. Дуже мало про це пише преса. ЗМІ переважно займають оборонно-пасивну позицію в таких конфліктах. Використовується для впливу на ЗМІ і різні спроби втручання у справи колективу, спроби придушення його при допомозі податкової, психологічний тиск на журналістів, спроби встановити цензуру.

3. Економічний тиск. Влада прагне поставити ЗМІ на межу краху. Може відібрати приміщення, оргтехніку, щоб заставити змінити викривальний тон виступів на «конструктивний».

4. Адміністративна залежність. Багато адміністрацій увійшли в склад засновників місцевих видань, забезпечуючи їх у матеріаль-ному і фінансовому плані. Через це від них вимагається повної підлеглості і проведення редакційної політики, яка владу влаш-товує. Володіючи монополією на поліграфію, постачання паперу, приміщення, поширення видань, вони при незгоді можуть вийти зі складу засновників і залишити пресу один на один з фінан-совими проблемами.

Протидія осіб, вчинки яких розслідуються. Все залежить від того, з яки-ми силами стикається журналіст і хто конкретно може постраждати від його розслідування. Тому протидію поділяють на протидію конкретному розсліду-ванню (по відношенню до журналістів, які лише починають виступати, об-меження в отриманні інформації, компроментація, фізичний вплив, майно-вий тиск, навіть вбивство) і протидію розслідуванням взагалі (по відношенню до відомих журналістів, чим відоміше ім’я, тим більше прагнуть досягти мети, аби провчити інших). У другому випадку протидія має характер помсти не лише конкретному журналісту, а й його соратникам як спроба залякати, попередити наступні розслідування. Можуть використати проти журналіста і дрібні випади через ЗМІ. Іноді вони стають постійними, супроводжують всю його розслідувальну діяльність. Ця протидія змінюється і вдосконалюється і навряд чи колись припиниться. Сили журналіста і осіб та структур, інтереси яких від зачепив, можуть виявитися нерівними. У випадку протистояння слід завжди опиратися на закон, апелювати до його статей, особливо тих, які по-рушені стосовно діяльності журналіста. Для цього їх треба добре знати. Най-кращий адвокат для журналіста – він сам. Можна також звернутися у пра-возахисні та ін. суспільні організації, як вітчизняні, так і міжнародні, можна апелювати до авторитету відомих суспільних діячів.

Випади конкуруючих ЗМІ. Насамперед проти конкурента виступають видання, які безпосередньо підпорядковуються особам, закладам, організа-ціям, рухам, фінансово-промисловим групам, «ображеним» конкретним жур-налістом-розслідувачем. Ще сильніший тиск, коли він створюється не одним, а кількома виданнями. ЗМІ втягуються в кампанію взаємних звинувачень в продажності й заангажованості, виконанні замовлень на компромати і дезин-формацію. Вони виражають інтереси явних чи прихованих власників. В результаті виникають між редакційні сварки, іноді – справжня інформаційна війна між виданнями, в яких «вільні» журналісти обливають один одного брудом, звинувачуючи у всіх смертних гріхах. Виникають нестійкі ситуації в колективах, роз’єднаність, що являє собою найкращу умову для мані-пулювання ЗМІ їх власниками. При цьому весь бруд викидається на газетні колонки, в радіо- і телеефір. В той же час такі ЗМІ роблять все, щоб при-ховати свою залежність від певних осіб, угрупувань, структур. Це заважає читацькій аудиторії точно визначити позицію, яку займає журналіст, а зна-чить і вірно оцінити опубліковану інформацію.

ЗМІ рубають гілку, на якій сидять. Вони стають не просто інструментом вирішення чужих завдань, а об’єктивно ведуть боротьбу проти тих принципів суспільного життя, ідеалів, за які так виступали на поч. 90-х, вони йдуть проти цінностей демократичного суспільства. Вони знищують довіру з боку аудиторії. У її свідомості журналістика все більше перетворюється з вільної «четвертої влади» в зневажливу «найдавнішу професію».

Дата добавления: 2014-01-04