Лікування шизофренії

Лікування шизофренії складається з біологічної терапії та фармакотерапії.

Метою біологічної терапії є зміна реактивності організму за допомогою надінтенсивних втручань: інсуліно-коматозна терапія (при параноїдній шизофренії) та електросудомна терапія (при некурабельній кататонії, фебрильній шизофренії, тяжкій депресії при шизоафективних психозах). Ці методи застосовують тільки за згодою родичів хворого у разі відсутності ефекту від фармакотерапії.

Фармакотерапія є основним методом лікування хворих на шизофренію. Використовуються нейролептики, що в 50-х рр. ХХ ст. здійснили революцію в лікуванні хвороби. До 90-х рр. широко призначалися так звані «типові» нейролептики, які блокували продукцію дофаміну, діючи на дофамінові рецептори, завдяки чому зменшувалося збудження мозку і зникали продуктивні синдроми — маячення, галюцинації, психомоторне збудження. Це такі нейролептики як аміназин, галоперидол, трифтазин тощо. Однак дуже сильне зниження продукції дофаміну призводило до гіпофункції дофамінергічної системи мозку з наростанням негативної симптоматики і формуванням таких побічних синдромів, як нейролептична депресія, екстрапірамідні розлади. Сьогодні інтенсивно розробляється новий клас «атипових» нейролептиків, які, діючи не тільки на дофамінові, але й на інші рецептори, наприклад, серотонінові, не просто знижують, а нормалізують кількість дофаміну. Тому атипові нейролептики сприяють редукції і позитивної, і негативної симптоматики. До атипових нейролептиків належать азалептин, рисполепт, оланзапін, сероквель.

Атипові нейролептики стають незамінними при проведенні підтримувальної терапії — тривалого, протягом багатьох місяців і років застосування психотропних засобів для підтримування ремісії й запобігання рецидиву. Як правило, застосовують ті самі ліки, завдяки яким було досягнуто ремісії, але зменшеною дозою.

Реабілітація — це комплекс заходів по збереженню, а при втраті — відновленню, хоча б частковому, соціального статусу хворого, включаючи його працездатність, сімейні стосунки, активне життя у суспільстві. Тривале перебування у психіатричній лікарні призводить до госпіталізму — втрати здатності до самостійного життя, соціальних навичок. Тому госпіталізація має бути мінімальною. До цього прагне сьогодні весь медичний світ, це є основою гуманістичного підходу в психіатрії. До реабілітаційних заходів, окрім підтримувальної фармакотерапії, належить психотерапія (індивідуальна, групова, сімейна). Роль сімейного лікаря в проведенні реабілітаційних заходів із хворими на шизофренію важко переоцінити.

ПОНЯТТЯ ПРО СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНУ ЕКСПЕРТИЗУ

Судово-психіатрична експертиза є особливим та дуже поширеним випадком експертизи, що проводиться в кримінальній або цивільній справі, яка має за мету встановлення:

— осудності суб’єкта протиправних дій (підозрюваного, звинувачуваного);

— дієздатності особи;

— психічного стану потерпілого чи свідка.

Судово-психіатрична експертиза проводиться комісією психіатрів-експертів амбулаторно або стаціонарно (інколи в залі судового засідання, куди викликається експерт). Окремими видами судово-психіатричної експертизи є посмертна і заочна.

Зупинимося на ключових поняттях судово-психіатричної експертизи.

Осудність — карно-правове поняття, яке характеризує суб’єкт злочину. Воно передбачене статтею 19 Кримінального кодексу України та полягає в тому, що особа, яка скоїла правопорушення, здатна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Осудність включає в себе 2 критерії: юридичний (психологічний) та медичний (біологічний). Перший саме й полягає в розумінні значення своїх дій (інтелектуальний компонент критерію) та здатності ними керувати (вольовий компонент). Другий критерій стосується психічного стану суб’єкта протиправних дій з позицій діагностики в нього того чи іншого психічного або поведінкового розладу відповідно до чинної в країні класифікації хвороб та інших розладів здоров’я (тобто МКХ-10). Особа, яка скоїла протиправні дії, але не здатна розуміти їх значення та (або) керувати ними внаслідок наявності у неї постійного або тимчасового психічного розладу (або психічного дефекту), визнається судом неосудною і звільняється від відповідальності. Замість цього вона визнається такою, що потребує примусового лікування. Термін, місце проведення та характер лікування (амбулаторне, стаціонарне) визначає суд, який на підставі подання судово-психіатричної експертної комісії кожні півроку переглядає необхідність його продовження чи припинення.

Не можуть бути покарані також особи, які скоїли злочин у стані осудності, але захворіли на психічний розлад під час слідства. Вони також потребують примусового лікування, але в разі одужання можуть бути покарані.

Як бачимо, навіть наявність такого безперечного психічного розладу, як шизофренія, у суб’єкта протиправних дій ще не визначає його неосудності, якщо хворий у момент правопорушення знаходився в стані ремісії, міг вірно розуміти протиправний характер своїх дій та керувати ними. Частіше в подібних випадках фігурує поняття обмеженої (фактично — зменшеної) осудності (стаття 20 Кримінального кодексу України). Обмежена осудність не позбавляє особу відповідальності перед законом, але враховується судом як пом’якшуюча обставина.

Зауважимо, що, згідно зі статтею 21 Кримінального кодексу України, стан алкогольного, наркотичного чи токсикоманічного сп’яніння не позбавляє особу відповідальності за скоєні нею протиправні дії. Навпаки, суд може визнати такий стан як обставину, що обтяжує провину.

Основний принцип судово-психіатричної експертизи в громадянському процесі — це дотримання економічних інтересів психічно хворих.

В громадянському процесі вирішується питання дієздатності, тобто здатності особи розуміти свої громадянські права й обов’язки та усвідомлено вступати в майнові стосунки з державою чи іншими особами.

Розрізняють такі види дієздатності:

— часткова громадянська дієздатність дітей віком до 14 років;

— неповна громадянська дієздатність осіб віком 14–18 років;

— повна громадянська дієздатність.

Недієздатними визнаються особи, які внаслідок психічного розладу або дефектного стану (наприклад, недоумства) не здатні розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (статті 39–41 Громадянського кодексу України). Над такими особами встановлюється опіка. Опікун вступає замість особи, визнаної недієздатною, в майнові та інші стосунки.

Обмежено дієздатними визнаються особи (починаючи з 14-річного віку), які страждають на той чи інший психічний розлад, який суттєвим чином впливає на їхню здатність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (статті 36–37 Громадянського Кодексу України). Над такими особами встановлюється піклування.

Судможе обмежити громадянську дієздатність особи, якщо вона зловживає психоактивними речовинами (наприклад, спиртними напоями), отже, тим самим ставить себе, свою сім’ю чи осіб, яких вона за законом повинна утримувати, в тяжке матеріальне становище.

Дата добавления: 2014-01-04