Тема № 4. Розгляд справ щодо порушення переважних прав

Вступ

Донецьк

Спеціальність «Правознавство» 7.03040101

Лекція

Червня 2012 р.

Є.В. Петров

МВС УКРАЇНИ

кафедра цивільно-правових дисциплін

курс: “Розгляд окремих категорій цивільних справ”

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін ДЮІ МВС України

канд. юрид. наук, доцент

Напрям підготовки «Право» 0601

освітньо-кваліфікаційний рівень «Спеціаліст»

для студентів 5 курсу денної форми навчання факультету права

(господарсько-правова спеціалізація)

Тема № 8: «Розгляд справ щодо порушення переважних прав»

Підготував: Лапін О.О., викладач кафедри

Обговорена та схвалена на

засіданні кафедри цивільно-правових

дисциплін ДЮІ МВС України

Протокол № 20

від 26 червня 2012 р.

Питання про правову природу переважних прав в цивільно-правовому аспекті є одне із малодосліджених і найбільш суперечливих в науці цивільного права. На сьогодні

воно набуває все більшого масштабу, адже

багато цивільних справ в судах неможливо

справедливо та ефективно вирішити без

встановлення правової природи переважних

прав.

Дослідженням проблеми переважних прав

займалися такі вчені, як: В.А. Белов, В.І. Бобрик, В.А. Васильєва, А.В. Зеліско, І.Р. Калаур, В.М. Кравчук, В.І. Крат, Л.В. Кузнецова,

Л.Ю. Леонова, В.В. Луць, І.Б. Саракун,

К.И. Скловский та інші.

Виходячи з норм законодавства, що регулюють порядок здійснення переважних прав (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України,

Закони України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства» тощо), можна зробити висновок, що переважне право

розуміється як право на придбання певних

видів благ та реалізується шляхом укладення

сторонами договору чи при наявності певних

обставин з пред’явленням права вимоги на

укладення договору.

Даним правом укладення договору наділяється особа, в якої за за

коном передбачено конкретне переважне

право.

Таким договором, зазвичай, є договір

купівлі-продажу.

В даному випадку закон тільки закріплює

юридичні факти, які є необхідними для виникнення переважного права. Так, наприклад, відправлення письмового повідомлення особам, що мають переважні права уже

саме по собі створює передумову для реалізації переважного права і відповідно передує

укладенню відповідного договору.

Якщо ж

особу не повідомляють про належне їй переважне право і укладається договір з третьою

особою, то це також є передумовою «власника переважного права» здійснити це право.

Особливістю більшості переважних прав

(наприклад, переважне право учасника товариства з обмеженою відповідальністю на

придбання частки (її частини) учасника, який

її відступив) є те, що умови договору визначаються виключно «зобов’язаною» особою

шляхом доведення до відома їх змісту особі,

що має переважне право. А, в свою чергу, дана особа, може або погодитись, або ні. Це є

суттєвою відмінність переважного права від

права на укладення «звичайного» договору.

З моменту виникнення переважного права, його суб’єкт наділяється правом можливої міри поведінки (виражається в поставленні вимоги до визначеної в законі особи

виконати конкретні умови).

Відповідно до

цього, переважне право визначається як

суб’єктивне цивільне право, оскільки під

суб’єктивним правом розуміють, насамперед, право конкретного суб’єкта.

Суть будь-

якого суб’єктивного права полягає в тому,

що воно завжди є правом на щось, на якусь цінність – матеріальну або духовну, це і є

право користуватися якимось благом у суспільстві, благом матеріальним або духовним,

або і тим, і іншим.

Якщо правоздатність – це

завжди абстрактна можливість бути

суб’єктом цивільних правовідносин, мати

суб’єктивні права та обов’язки, то саме

суб’єктивне право завжди конкретне.

В юридичній літературі відсутня єдина

точка зору щодо «класичного» розуміння

правової природи переважних прав. У дореволюційній літературі вони розглядалися в

різних аспектах: як право на чужу річ і як

зобов’язальне право. Так, В. Синайський відзначив, що сумнівно говорити про речову

природу права переважної купівлі. І. Покровський, навпаки, відносив переважні

права до прав на чужі речі.

Сучасна цивілістична література відзначається різноманітністю поглядів на правову

природу переважних прав. Деякі зарубіжні

законодавства (наприклад, Німецьке Цивільне Уложення, яке визначає правила здійснення речового права переважної покупки;

Цивільний кодекс Латвійської Республіки,

що встановлює в ст.1381 речове право викупу), а також деякі російські вчені (І.О. Покровский, К.П. Победоносцев, Л.Ю. Леонова, Н.В. Зубарева) відносять переважні права

до абсолютних, а саме – речових прав.

Визначення переважних прав (наприклад,

право купівлі частки в спільній сумісній власності) як речового права пояснюється такою

ознакою, як слідування за річчю і абсолютним характером захисту (від третіх осіб).

Враховуючи це, під час нашої сьогоднішньої лекції ми розглянемо такі

переважні права, як переважне право учасника товариства з обмеженою відповідальністю на придбання частки (її частини) учасника, який її

відступив (ст. 53 Закону України «Про господарські товариства») як речові.

При цьому слід зазначити, що предметом зобов’язань, що складають

дані права (акції, що існують в бездокументарній формі, частка учасника товариства з

обмеженою відповідальністю) не є речами, а

відповідно до цього не можуть бути об’єктом будь-яких речових прав.

Метою лекції є з’ясування правової природи переважних прав.

Завданнями: аналіз нормативно-правових актів, наукових підходів до розгляду справ щодо порушення переважних прав, з’ясування основних понять у галузі переважних прав, дослідження видів переважних прав.

Методологія лекції включає діалектичний метод, метод аналізу та синтезу, індукції і дедукції, а також метод порівняльного правознавства.

ПЛАН

1. Спори щодо переходу частки у статутному капіталі господарського товариства.

2. Спори щодо переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.

3. Спори щодо переважного права на придбання права користування земельною ділянкою.

Дата добавления: 2014-01-04