Лекція № 3. Специфіка жанру ж/р. Погляди дослідників. Основні вимоги до роботи публіциста в розслідуванні гострих суспільних проблем

Американський журналіст Джон Уллмен назвав ж/р «зоряною журна-лістикою», бо хто оволодів ним – склав найважчий іспит на звання публі-циста-аналітика. Журналістське розслідування називають ще жанром публі-цистичного детективу. Існує ще й термін «журналістика обурення», у якому закодовано позицію автора стосовно описуваних ним фактів і явищ. Весь цей образний ряд свідчить, що ж/р – особливий жанр публіцистики, потенційні можливості якого привертають до нього увагу і самих журналістів, і до-слідників медіа.

Розслідування проводиться з економічної чи політичною метою, напри-лад, викриття діяльності екстремістських організацій, виявлення фактів зло-вживань службовою посадою, зміщення корупціонера з міністерської посади, позбавлення махінатора депутатського мандату і передача його до суду, по-вернення в країну награбованих капіталів тощо. Досягається і моральний аспект (Б.Мурадов «Запомни меня молодой и красивой…» // АиФ. – 1997. – № 20). Моральний аспект важливий і при розслідуванні вчинків державних осіб, які знаходяться на виду у суспільства, мораль яких має бути прикладом (Білл Клінтон і Моніка Левінскі). Тобто мета ж/р – робити явною ту інфор-мацію, яке необхідна, життєво важлива для суспільства, але від нього прихо-вується; боротися зі зловживаннями сильних світу цього; протистояти без-законню, аби змінити суспільство на краще. Проте у «жовтої» преси навіть у ж/р на перший план виступають чисто комерційні цілі. Вони б не існували, якби не було попиту. Сучасні психологи говорять про споживачів нинішніх ЗМІ, стверджуючи, що значну частину з них можна зацікавити лише 4-ма речами – сексом, смертю, грошима і владою. Журналісти несуть самі за це відповідальність, підлаштовуючись під примітивні потреби.

Щодо жанрової специфіки, то єдиної думки про ж/р немає. Французькі дослідники не відносять цей жанр до публіцистики, вважаючи, що ж/р є ніби завершенням підсистеми інформаційних жанрів, до яких також входять факт, розширене повідомлення, замітка, повідомлення для агентств, звіт, репортаж, інтерв’ю. Така точка зору зумовлена традиціями країни, практикою ЗМІ. На думку французьких вчених, завдання цього найскладнішого журналістського жанру – не лише захопити читача унікальною ситуацією, а й дати «якомого об’єктивніше роз’яснення події або явища». Вони вважають, що позиція автора не має бути присутня у матеріалі. Вітчизняні ж дослідники думають, що без бачення журналіста не обійтися, бо індивідуалізація в осмисленні дійсності – важлива якість вітчизняної преси взагалі. В.Різун пише: «Жур-налістика різних епох відрізняється методами роботи, подачею фактів тощо. Але незмінним для неї залишається одне: фіксація й відображення сього-дення в авторському викладі (тобто авторське інформування)». Цей жанр потребує всебічного висвітлення і вивчення. Дехто вважає, що ж/р спорід-нене з науковим єдиною методологією вивчення явищ. У ньому теж, як і в науці, використовуються спостереження, опитування, вивчення документів, порівняльний аналіз, узагальнення, синтез, індукція, дедукція, абстрагування тощо. Але публіцистичний твір все ж не є науковою працею. Він має свої специфічні особливості і завдання. Вони полягають насамперед в органіч-ному поєднанні логічних висновків і емоційно-образного осмислення фактів, подій, характерів, вчинків людей. У цьому жанрі виняткову роль відіграє професійне вміння журналіста користуватися мовою для увиразнення і по-глиблення думки, яскравішого висвітлення і окреслення граней порушеної проблеми.

Французький теоретик і практик Жак Мурікан вважає, що ж/р – це «полювання на факти». Він пише, що журналістське розслідування останнім часом майже зникло зі сторінок видань, особливо у регіональній пресі. Мета розслідування – пояснити і довести. Воно має розкрити механіку події, її під-текст, інколи прихований, а інколи просто невідомий. Розслідування має спиратися на конкретні факти. Воно має наблизитися до реалій, протиставити їх і в такий спосіб вийти на нове розуміння реальності. Журналіст працює з багатьма людьми, але він повинен уникати розлогих міркувань, цитувань. Бажано вживати кілька точних і лаконічних цитат. Щодо позиції автора, то в розслідуванні про неї не може бути й мови. Точка зору не здатна нічого довести. Факти, факти і тільки факти! Розслідування – це пошук фактів, які дозволяють читачеві зрозуміти те, що він має зрозуміти. Журналіст не по-винен нав’язувати свою позицію – такі основні думки Жака Мурікана.

Французький автор виділяє такі різновиди ж/р:

- розслідування навколо події;

- розслідування навколо пригод (близьке до поліційного);

- розслідування журнального типу;

- дослідницькі розслідування в атмосфері напруження й дезинформації;

- розслідування-портрет;

- розслідування-документ або есе (видане окремою книгою).

Розслідування події наближається до поліцейського розслідування, бо мета у них спільна – з’ясування обставин події. Воно вимагає надзвичайної комунікабельності, щоб вийти на свідків та експертів, високої ретельності в доборі інформації. Зазвичай таке розслідування має місце тоді, коли офіційне слідство не дає достатньо інформації пресі. Не варто забувати і про емоцій-ний вплив, про вплив процесу розслідування на його результат, про усвідом-лення наслідків публікації цього результату. Реакцію читачів викликає саме стаття, а не просто факти.

Видання, що мають незначну періодичність, місячники, щоквартальники і навіть деякі щоденні газети останнім часом намагаються висвітлювати пригоди з певної часової відстані. Вони повертаються до якоїсь гучної при-годи і з дистанції часу ретельно аналізують факти і свідчення, таким чином, сам час ставить певні речі на своє місце. Зрозуміло, що успіх таких публіка-цій є більш ймовірним, але це – розслідування журнального типу. Воно вільне від тиску актуальності. Його актуальність може ґрунтуватися лише на схожості певних подій, і саме це викличе цікавість до нього. «Чи можна довіряти залізниці?» - такою може бути тема журналістського розслідування, що підсумовує наслідки серії пригод на залізничному транспорті. «Якою мірою організатори спортивних заходів відповідають за все, що відбувається під час цих заходів?» - такою може бути тема розслідування, яке повернеться до подій на Скнилівському масиві у Львові. Таке розслідування не пере-вантажить читача деталями, а дасть можливість висвітлити проблеми, які стосуються громадських видовищ взагалі. Ці розслідування нагадують соціо-логічні дослідження (напр.: «Молоді мами», «Релігія і влада», «Бути сорока-річним сьогодні», «Чи існують іще інтелектуали?», «Розлучення», «Заробітки сезонних працівників» тощо). Такі розслідування багаті не так запропоно-ваними висновками, як розмаїттям та оригінальністю тем і кутів подачі. Вони свідчать, що інформація стає аналітичною.

Найскромніший з журналістів, що займаються розслідуваннями, все одно мріє про те, щоб одного дня виступити з обвинуваченням зловмисників, викриттям злочинців. На відміну від поліційного слідства, журналістське розслідування не має жодного правового забезпечення й підтримки. Ніхто не зобов’язаний відповідати на запитання працівника преси, журналіст має обмежений доступ до справи, а приватні документи для нього просто закриті.

Найпрестижніший різновид розслідування – дослідницьке. Воно торка-ється свідомо прихованих фактів. Робота йде в атмосфері напруження, воро-жості й дезинформації. Безумовно, вона потребує значно більшого часу. Журналіст інколи застосовує не зовсім традиційні методи здобуття ін форма-ції, яку від нього намагаються приховати. Головним чином завдяки цим нетрадиційним методам і досягається результат. Коли доводиться вивчати певну особистість, можна говорити про портрет у формі розслідування. Французький журнал «L’Expantion» запровадив навіть рубрику «Портрет-розслідування». Можна зустрітися з найближчими співробітниками, друзями й ворогами чи конкурентами тих, про кого пишеш. Навіть коли формально читачеві пропонується просто портрет, для його створення варто застосувати методи розслідування. Дослідження може вилитися і в окрему книгу.

Ін. французький теоретик Брюно Пфейфер вважає, що ж/р «грає на всіх регістрах сприйняття: і аналітичному, й емоційному. Воно об’єднує в собі елементи інтерв’ю, портрета, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу». Він про-понує свою класифікацію:

- розслідування на актуальні теми, об’єктом яких є в основному місцеві або регіональні події;

- розслідування на людські теми (особа, таємничий факт: кримінал, робота установ…);

- журнальне розслідування (розкриття й аналіз глибинних процесів реальної дійсності);

Канадський публіцист, автор популярних документальних творів «Воро-та до раю», «Торговці смертю» Віктор Маларек вважає, що основною метою жанру є висвітлення того, що приховують інші. Він пише: «Журналіст ставить ті ж запитання, що й репортер, але він значно глибше проникає у серцевину справи, при цьому дивлячись професійним бічним зором у пошу-ках додаткових фактів. Його вже не задовольняють стандартні запитання та відповіді. Його більше цікавить: «А що ще?» Він хоче знати більше деталей про «Яким чином?» та «Чому?» І все глибше копає в питанні «Хто?». Саме це змушує журналістів бути аналітиками, а не сухими фіксаторами подій і фак-тів, навіть якщо вони переконливі самі по собі.

Без авторського одухотворення зібраного матеріалу годі й думати про громадський резонанс публікації. Іноді увагу читачів привертає саме ім’я журналіста, а вже потім порушена ним тема. Іноді імена журналістів попу-лярніші від імен відомих політиків. Приваблює не лише зміст статті, а й сама особистість, що вгадується в будові твору, в трактуванні колізій, фактів, які часто висвітлюються з несподіваного боку. Особисті якості – не останній чинник для успішної роботи в ж/р. Такої думки дотримуються й відомі за-хідні дослідники й журналісти.

Директор програми журналістики у-ту Джона Гопкінса (США) Девід Еверетт пише: «Ж/р – це шанс відновити справедливість і зіграти роль Да-вида в боротьбі з Голіафом. Це ґрунтується на вірі в те, що журналісти, ре-дактори і фотографи можуть відігравати величезну роль у поліпшенні сус-пільного життя». Він вважає, що в ж/р можуть бути використані всі тради-ційні жанри преси, а також документи, ін. джерела, які сприяють поясненню ситуації. Водночас обов’язковим є вміння писати. Як і наполегливість, муж-ність і бажання вийти за рамки звичайного.

З поч. 90-х рр. посилилася увага до ж/р і в росіян. Дослідник О.Тер-тічний пише: «…мета серйозного, соціально важливого ж/р може бути ви-значена так: робити явною ту інформацію, котра необхідна, життєво важлива для народу, але від нього приховується; боротися зі зловживаннями сильних світу цього; протистояти беззаконню з тим, щоб змінювалося на краще і все суспільство». Член Гільдії судових репортерів Юлія Шум каже, що головне для ж/р – виявлення фактів, «які влада воліла б не розкривати». Автор під-ручника з ж/р Марина Шостак вважає: «Журналіст збирає факти як детектив, але робить це не стільки націлюючись на звинувачення конкретної особи, скільки в надії розітнути певний «суспільний нарив». Вона поділяє ж/р на такі різновиди:

- розслідування-репортаж;

- розслідування-панорама;

- розслідування-стаття.

Перше з них передбачає наочне відтворення етапів пошуку журналістом викривальних фактів. Композиційно твір будується за схемою детективу: на-пружений сюжет, інтрига. Автор мов би проводить читача слідом за собою потаємними, часом ризикованими стежками розслідування здебільшого скла-дних, гострих колізій, розкриваючи таким чином лабораторію своєї роботи.

Розслідування-панорама будується за ін. принципом. Автор концентрує увагу не на пошуку, а на його результатах. Він складає мозаїку виявлених фактів на очах у читача, зіставляючи вчинки, поведінку людей, їх вислов-лювання, цитуючи різні документи. Читач у такий спосіб ніби запрошується до співтворчості, самостійної оцінки результатів пошуку.

Сюжетним стрижнем розслідування-статті є формування авторської вер-сії. Домінуючу роль відіграє сам журналіст, зигзаги думки якого простежує читач.

Проте практика засвідчує, що глибокі ж/р містять у собі і сюжетну лінію пошуку, і авторську концепцію, що розвивається від версії до обґрунтованих документами висновків. Відомий американський журналіст і редактор Джон Уллмен вважає, що складовими, необхідними для підготовки ж/р, є «дослід-ницька робота, встановлення і розробка джерел, пов’язаних з предметом роз-слідування; здатність розплутувати і пояснювати складні матерії; вибудову-вати гіпотези і перевіряти їх на відомих фактах і думках».

Найкраще специфіку жанру розкрив кол. заступник ред. «Ньюсдей» Роберт Грін: «Це журналістський матеріал, який ґрунтується, як правило, на власній роботі й ініціативі, на важливій темі, яку окремі особи і організації хотіли б приховати. Три основних елементи: журналіст проводить розсліду-вання, яке не проводив хтось інший; тема матеріалу достатньо важлива для читача чи телеглядача; інші намагаються приховати порушені в розсліду-ванні факти від громадськості».

Попри розбіжності в поглядах на ж/р, усі фахівці сходять на думці його виняткової суспільної ваги. «Саме ж/р, - вважає Джон Уллмен, - дає нам можливість служити суспільству, котре дедалі більше втрачає контроль над нашою демократією». Ж/р у вітчизняних медіа – жанр актуальний. Його темами стають зловживання службовим становищем, порушення законів чиновниками та бізнесовими структурами, факти корупції та кримінальні злочинності, причини гострих соціальних проблем та духовного перерод-ження суспільства… Публікації ж/р донедавна рідко з’являлися. Часто навіть підготовлені журналісти уникали його через те, що жанр вимагає сміливості, виклику існуючій системі. Не всі могли зважитися на це. Навряд чи можна погодитися з Ігорем Полянським, ніби то українська мова не придатна для різких фраз, якими зазвичай оперують журналісти.

Працівників медіа, які займаються ж/р, на Заході називають «профе-сійною елітою», оскільки ця праця вимагає інтелекту, здатності до кон-цептуального мислення, ерудованості. Це чорнороби журналістики, які дося-гають успіху завдяки винятковій працездатності і наполегливості. Їм дово-диться переглядати гори офіційних паперів, ділових, фінансових документів, аналізувати й зіставляти десятки, а то й сотні фактів, розплутувати складні колізії, вибудовувати власну концепцію подій. Не випадково своєрідним предтечею ж/р був очолюваний талановитим публіцистом Йожефом Пуліт-цером так званий рух «розгрібачів бруду», який існував у північноамери-канській пресі на поч. ХХ ст.

Журналіст повинен бути готовий до того, що його праця викличе нега-тивну реакцію з боку осіб, інтереси яких зачіпаються в публікації. Серед них можуть бути й сильні світу цього, які мають достатньо впливових засобів, аби приборкати журналіста, зробити його кишеньковим, або звинуватити в наклепі й притягти до суду, можливе й фізичне усунення. Протистояти мож-на лише бездоганною аргументованістю висновків, точністю і правдивістю кожного слова. Найменша похибка, неточна деталь, навіть другорядна, може дорого коштувати. Журналіст-розслідувач, на відміну від ін. своїх колег, не має права на помилку. Спростування тут здебільшого не діють.

Зрозуміло, що говорити про якісь універсалії, канонізовані елементи жанру не доводиться. У різних країнах, де склалися різні пресові традиції, ж/р має свої відмінності. Багато залежить від економічного, соціального й духовного розвитку суспільства, рівня його відкритості та наявності демокра-тичних свобод. Вітчизняна журналістика, на відміну від європейської та аме-риканської, образніша, афористичніша. У ній відчутніша особистість автора, його позиція. Наше ж/р відрізняється від його аналогічних західних зразків. З таких міркувань відносити його до системи суто інформаційних жанрів, про що йдеться у розвідках західних науковців, навряд чи доцільно.

О.Глушко дає власне визначення жанру: «Ж/р – жанр аналітичної пуб-ліцистики, мета якого виявити потаємні пружини гострих суспільних (еко-номічних, політичних, соціальних, моральних, екологічних) проблем, справ-жні причини існування яких старанно приховуються від широкої громад-ськості владними, політичними та іншими впливовими колами. Факти, вчин-ки і поведінка людей, колізії, що виникають між ними, є складовими, на підставі яких журналіст вибудовує власну концепцію досліджуваного явища, його природи та умов існування. За формою реалізації авторського задуму ж/р – складний, синтетичний жанр, у друкованому чи електронному варі-антах якого можуть бути використані елементи проблемної статті, памфлету, нарису, фейлетону, репортажу, інтерв’ю, звіту, рецензії, а також фінансові документи, ділове листування, постанови, протоколи, угоди, архівні, ста-тистичні дані тощо. Головним принципом у роботі журналіста, який про-водить розслідування, є гласність, створення відповідної атмосфери, гро-мадської думки з приводу тих чи тих антисуспільних явищ, що виключало б їхнє повторення у майбутньому. Для здійснення цієї мети в ж/р викорис-товується весь арсенал літературно-публіцистичних засобів і стилістичних прийомів, які стимулювали б розумову енергію та впливали на емоції людей, викликаючи в них відповідну реакцію на скоєне».

Головне завдання ж/р полягає в тому, щоб зняти таємничість з проб-лем, які ускладнюють життя багатьох людей. У цьому великою мірою по-лягає резонансність та суспільна значущість журналістських виступів. У цій роботі журналісту нерідко чинять протидію. Якщо для працівник ЗМІ, які працюють у так званих «гарячих точках», у зонах воєнних конфліктів роз-роблені правила індивідуальної безпеки і поведінки, то репортери-розслі-дувачі в екстремальних умовах змушені покладатися винятково на власний досвід, винахідливість та інтуїцію. Ситуація іноді складається значно серйоз-ніша, ніж пересічний конфлікт із певними структурами чи силами, не за-цікавленими у правдивому висвітленні певних подій чи фактів. Нерідко вводяться в дію механізми, які ставлять під загрозу саме існування вільного слова. Тож журналістам, які наважилися публічно осмислити своєрідне за-дзеркалля реальної дійсності, зазирнути за лаштунки офіціозної політичної вистави, нерідко доводиться працювати як на війні, в екстремальних умовах.

Чимало залежить від індивідуальних якостей журналіста – його профе-сійності, вміння докопатися до суті проблеми, здатності орієнтуватися в складних ситуаціях, наполегливості, витримки і досконалого знання законів, особливо дотичних до теми розслідування. О.Шалий радить: перед тим, як розпочати розслідування, обов’язково прочитайте закони України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про СБУ», «Про оперативно-розшукову ді-яльність». Ви зрозумієте, що в цій країні ви не маєте ніяких прав. Є лише обов’язок донести правду читачеві.

Журналіст мусить бути свідомий того, що він виходить на стежку конф-лікту, де його може очікувати небезпека. Аби убезпечити себе, сферу власної діяльності від небажаного оприлюднення, його противники вдаються до різного роду протидії: дзвінки, попередження, усні погрози, спроби чимось задобрити, підкупити, а то й підіслати свого інформатора, мета якого під виглядом друга, однодумця дозорієнтувати журналіста, спрямувати по хиб-ному шляху, щоб потім у слушний момент звинуватити в неточності. Це тіль-ки невелика частина з того набору заходів, якими користуються проти роз-слідувача.

Основні правила:

1. Бути компетентним у тій сфері, проблеми якої стали предметом розслідування. Ніщо так не роззброює журналіста, як поверхо-вість, дилетантизм.

2. Попрацювати винятково в правовому полі. Жодних протиза-конних методів добування інформації. Не виключено, що кожне твердження, кожен висновок вам доведеться пояснювати у суді. Будьте готові до цього.

3. Не приймайте на віру інформацію, яка на перший погляд зда-ється вам правдивою. Її можуть свідомо підкинути «добро-зичливці». Попросіть назвати її джерела і викласти письмово. Якщо навіть після запевнення, що прізвище інформатора збере-жеться в таємниці, почуєте відмову, це може означати, що назва-ні факти не відповідають дійсності. Аби остаточно переконатися в цьому – уважно проаналізуйте отриману інформацію, переві-ривши її щонайменше з трьох джерел.

4. Враховуйте досвід, можливості (в тому числі й фінансові) та зв’язки опонентів. Спробуйте стати на їхнє місце. Це дозволить не лише зрозуміти мотиви їхніх дій, а й чіткіше побачити враз-ливі місця власної позиції чи поведінки.

5. Не оприлюднюйте всі виявлені факти у публікації. Прибережіть деякі з них, щоб у разі необхідності використати як додатковий аргумент на свою користь у полеміці з опонентами чи на суді.

6. Зіставляйте різні погляди, протилежні точки зору, даючи змогу читачам визначитися у своїх оцінках викладених вами фактів чи людських вчинків. Переконливості публіцистичним висновкам надають висловлювання офіційних осіб чи посилання на юридич-но вивірені документи.

7. Не вдавайтеся до образ. Різкий, брутальний тон не тільки не є переконливими аргументами, а навпаки, суттєво послаблюють вашу позицію, роблять її вразливою. Дотримання правил журна-лістської етики – важлива умова успішного проведення розслі-дування. Це підтверджується як зарубіжним, так і вітчизняним досвідом.

Одна з найпоширеніших перешкод – обмеження журналісту доступу до інформації. Її можуть ввічливо відмовитися надати, посилаючись на закри-тість чи конфіденційність даних. Можуть говорити про «комерційну таєм-ницю». Стовідсотково приховуватимуть факти корупції, фінансових махіна-цій, зловживань посадовцями службовим становищем тощо. За таких обста-вин журналіст має нагадати, що він переслідує не власні цілі, а забезпечує конституційне право громадян на отримання правдивої і вичерпної інфор-мації. Варто добре знати закон України «Про статистику». Тут чітко сказано, яка інформація не підлягає розголошенню (здебільшого стосується держав-них таємниць), а яку працівникові ЗМІ повинні надати за першою вимогою. Така ж обізнаність із законами «Про міліцію», «Про державну таємницю», із законодавчими актами, які стосуються діяльності бізнесових структур чи правил приватизації державного майна лише сприятиме кращому порозу-мінню з відповідними службами, убезпечить від зайвих складнощів в отри-манні потрібної інформації.

Журналіст-розслідувач мусить знати, що інформація за режимом досту-пу поділяється на відкриту, конфіденційну і таємну. Остання містить ряд обмежень, конкретизованих в законі «Про державну таємницю». Конфі-денційна знаходиться у володінні фізичних чи юридичних осіб, які самос-тійно визначають режим доступу до неї. Тут багато залежить від профе-сійного хисту журналіста спілкуватися з людьми, налагоджування контакту, вміння переконувати у важливості її отримання. Водночас варто пам’ятати, що Ст. 50 Конституції України і Ст. 30 Закону України «Про інформацію» гарантують право вільного доступу і використання інформації, хоч би кому вона належала, про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту. Т.ч. журналіст має право вимагати від бізнесових, комерційних та ін. недержавних структур розкриття такої конфіденційної інформації, прихову-вання якої може загрожувати життю і здоров’ю людей, завдавати шкоди нав-колишньому середовищу.

Питання:

1. Яке місце ж/р в системі публіцистичних жанрів?

2. Зарубіжні теоретики й практики мас-медіа про завдання та новітні форми ж/р.

3. Інформативні та аналітичні можливості жанру, його визначення й ха-рактеристика.

4. Основні вимоги до роботи публіциста в розслідуванні гострих сус-пільних проблем.

5. Проглянути пресу, матеріали телебачення за тиждень. Відібрати важ-ливіші ж/р. Яка мета виступу журналістів? Які теми нині хвилюють українське суспільство? Елементи яких жанрів використав журналіст при створенні матеріалу? Що, на вашу думку, може виправдати вико-ристання прихованої камери в ж/р? Якщо це використано, з якою ме-тою, чого досяг журналіст? Матеріал здати письмово.

Дата добавления: 2014-01-04