Гуманітарне право ,як складова міжнародного права Складові гуманітарного права

Вступ.

Наочне приладдя та засоби навчання.

Вступ.

Київ – 2007

Зміст.

1. Гуманітарне право, як складова міжнародного права. Складові гуманітарного права.

2. Вимоги міжнародного гуманітарного права щодо ведення бойових дій.

3. Кримінальна відповідальність командирів (начальників) за порушення норм міжнародного гуманітарного права.

Література.

1. Конституція України.Київ.1996р.

2. Довідник з питань міжнародного і військового права. Воєн видав., Сімферополь, 1999р.

3. Навчальний посібник. Міжнародне гуманітарне право. Під загальною редакцією полковник юстиції В.П.Базова. Київ.: ”Варта”, 2000р.

4. М.О.Баймуратов. Міжнародне право. Підручник. Харків, „Одисей”, 2000р.

5. Правове регулювання діяльності Збройних сил України. (Частина I). Міністерство оборони України, МЗС, Київ,2001р.

6. Військове Законодавство України. Нормативні документи.-Київ КНТ 2007р.

7.

1. Слайди.

2. Полілюкс.

Міжнародна – правова заборона агресивних війн сама по собі ще не веде до викорінення із суспільного життя причин, що породжують збройні конфлікти. Незважаючи на заборону звертатися до застосування збройної сили в міжнародних відносинах, держави не рідко прибігають до неї для вирішення суперечок і конфліктних ситуацій, що виникли між ними.

Це обумовлює необхідність правового регулювання суспільних відносин, що виникають в ході збройного конфлікти, з метою його максимально можливої гуманізації.

Відповідна група норм міжнародного права іноді має назву “право збройних конфліктів”, або міжнародне гуманітарне право (МГП). Ця група норм міжнародного гуманітарного права включає ряд договірних і звичайно – правових принципів і норм, що встановлюють взаємні права та обов’язки суб’єктів міжнародного права відносно застосування засобів та методів ведення збройної боротьби, що регулюють відносини між воюючими та нейтральними сторонами і визначають відповідальність за порушення відповідних принципів і норм.

В цій лекції ми з вами розглянемо складові міжнародного гуманітарного права, їх вимоги щодо ведення війни на морі, а також відповідальність командирів за порушення норм міжнародного гуманітарного права

Розглянемо перше питання.

МГП, як складова міжнародного права містить всі його елементи о(наявність загально визначених принципів, взаємопов’язаність правових норм, погодженість і обґрунтованість рішень міжнародних організацій і судових органів, а також інститутів міжнародного права).

МГП ще називають “право збройних конфліктів” або “право війни”. Так що ж таке МГП?

Дамо визначення.

МГП – це сукупність міжнародно-правових норм, які направлені на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів і засобів ведення війни, а також відповідальність за порушення відповідних принципів і норм.

Як складова міжнародного права, МГП знаходить своє відображення як у звичаєвому праві, так і у відповідних міжнародних договорах.

Складовими МГП є: “право Гааги” (право війни) і “право Женеви” (захист жертв війни). І діє МГП лише в період збройних конфліктів.

Право Гааги регулює:

- права і обов’язки воюючих;

- обмеження воюючих у виборі засобів і методів ведення війни;

- обмеження насильства, необумовленого воєнною необхідністю.

Право Женеви охороняє в період збройних конфліктів:

- поранених і хворих, які вийшли із строю;

- осіб, які потерпіли аварію корабля на морі;

- військовополонених, цивільне населення;

- іноземців та інших осіб, які не беруть участь у бойових діях.

Джерелом МГП є в першу чергу міжнародні договори, у яких викладені правила ведення збройних конфліктів. До них відносяться чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни, а саме: про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях (I конвенція); про покращення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію із складу ЗС на морі (II конвенція); про поводження з військовополоненими (III конвенція); про захист цивільного населення під час війни (IV конвенція).Зазначені 4 конвенції отримали розвиток в двох Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 року: в Проколі I, що стосується захисту жертв міжнародних військових конфліктів; в Додатковому Протоколі II, що стосується захисту жертв не міжнародних конфліктів. 4 Женевські конвенції 1949 року і дві Додаткових протоколу I і II 1977 року в загалі і є “ право Женеви”. А до “права Гааги” можна віднести ряд міжнародних договорів, які забороняють застосування деяких видів зброї і методів ведення війни, до яких відносяться: Санкт-Петербурзька декларація 1868 року про відміну використовування вибухових і запалювальних куль; Гаазькі конвенції 1899 року про заборону куль, які легко розвертаються та сплющуються; конвенції 1907 року про закони і звичаї сухопутної війни, про деякі обмеження в праві захвату у морській війні, про права і обов’язки нейтральних держав в випадку сухопутної війни, про постановку підводних мін, які автоматично вибухають від дотику; конвенція про заборону бактеріологічної зброї 1972 р.; конвенція про заборону або обмеження звичайної зброї 1980 р.; конвенція про заборону хімічної зброї 1993 о.; Гаазька конвенція 1954 р. Про захист культурних цінностей в період збройного конфлікту, Оттавська конвенція 1997 р. Про заборону застосування, накопичення запасів виробництва і передачі протипіхотних мін та про їх знешкодження.

Доречи, Україна ратифікувала женевські конвенції 1949 року 3 серпня 1954 року, а Додаткові протоколи I і II до них 25 січня 1990 року.

Оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України “чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства”, норми МГП являють собою внутрішні юридичні норми. Більш того, ст.17 Закону України “Про міжнародні договори України” передбачено: “Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України”.

Положення МГП стосовно ведення бойових дій є положення звичайного та договірного права і містяться у своєї більшості у Гаазької конвенції IY 1907 р. і у Додатковому протоколі I 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. А положення стосовно захисту жертв воєнних конфліктів містяться у 4-х Женевських конвенціях 1949 р. і Додаткових протоколів I і II до них 1977 року. З правової точки зору Женевські конвенції від 1949 р. та додаткові протоколи до них 1977 року є: обов’язковими, як положення договірного права, тільки для – учасниць договору. А для держав які не є учасниками договору, деякі положення обов’язкові як положення звичайного права.

Положення МГП стосовно засобів ведення бойових дій: захищають комбатантів; забороняють зброю, яка причиняє надмірні страждання, не вибіркового характеру, а також які наносять серйозний ущерб навколишньому середовищу.

Положення МГП стосовно методів ведення бойових дій: головним образом забороняють атаки проти цивільного населення і проти цивільних об’єктів, а також атаки, які причиняють побічний ущерб цивільному населенню і об’єктам, надмірний по відношенню до досягнутої воєнної переваги.

Дата добавления: 2014-01-04