Вилочкова залоза

5. Підшлункова залоза.

6. Надниркові залози.

7. Статеві залози.

8. Шишкоподібне тіло або епіфіз.

9. Гіпофіз.

Важливу роль у регуляції життєдіяльності організму виконують ендокринні залози. Основні їх

ознаки:

1.У них відсутні вивідні протоки.

2. Їх секрети виділяються у кровоносні та лімфатичні судини.

3.Секрети називаються гормонами(збуджуючи речовини).

4. Мають невелику масу.

5. Розташовані в порожнинах тіла(грудній.черевній. малого таза) у ділянці шиї, а також у порожнині черепа.

6. Діяльність їх регулюється вегетативної нервовою системою.

7. Гормони в свою чергу впливають на нервову систему(така регуляція називається нейрогуморальною).

1. До ендокринних залоз належать щитовидна, прищитовидні, вилочкова, надниркові залози, гіпофіз, шишкоподібне тіло,(епіфіз), панкреатичні острівці, статеві залози. параганглії.

Ендокринні залози мають різне ембріональне походження. Так із ектодерми розвиваються: гіпофіз, епіфіз, мозкова речовина надниркових залоз, параганглії. Із ентодерми розвиваються щитовидна та прищитоподібні залози..вилочкова залоза.панкреатичні острівці підшлункової залози. Мезодермального походження - коркова частина надниркових залоз і внутрішньосекреторна частина статевих залоз.

Згідно з сучасною класифікацією ендокринні залози розподіляють на дві групи: залежні і незалежні від передньої частки гіпофіза. До першої групи належать: щитоподібна залоза, коркова частина надниркових залоз і статеві залози. Гіпофіз тропними гормонами регулює функцію цих залоз. До другої групи належать:мозкова речовина надниркових залоз. прищитоподібні залози.параганглії.панкреатичні острівці підшлункової залози. Ці залози не підлягають безпосередньому впливу передньої частки гіпофіза.

2. Щитовидна залоза розміщена в передній ділянці шиї, нижче від під'язикової кістки, й прикриває собою бічну поверхню гортані та передньобічну поверхню трахеї. Залоза складається з двох часток і перешийка, Від перешийка іноді відходить угору пірамідальна частка. Маса її у новородженої дитини складає 5-6 г. а у дорослої людини від 30 до 60 г. Зовні залоза покрита волокнистою капсулою. Тканина залози складається з окремих часток, а кожна часточка — з мікроскопічних міхурців — фолікулів. У фолікулах міститься в'язка колоїдна речовина з вмістом гормонів — тироксину та трийодтироніну, які надходять безпосередньо в кров. Вони регулюють обмін речовин, теплоутворення, збудливість нервової системи, ріст і розвиток тканин.

У стінках фолікулів, а також між фолікулами розташовані великі світлі клітини парафолікулярні тироцити. які виробляють гормон тирокальцитонін. що регулює обмін кальцію і фосфору

3. Прищитоподібні залози представлені дрібними овальної або круглої форми тільцями, масою від 0,01 до 0,05 г кожне. Прищитовидні залози прилягають до задньої поверхні правої та лівої часток щитовидної залози по одній вгорі й унизу. Їх кількість нестала від 2 до 8. Залоза складається з тяжів епітеліальних клітин - паратиреоцитів. поділених сполучнотканинними перегородками. Прищитовидні залози виробляють паратгормон, який сприяє засвоєнню організмом кальцію й підтримує його рівень у крові. Гормон також впливає на кістки, підсилюючи функцію остеокластів.

4. Вилочкова залоза (тимус) розміщена у верхній частині переднього середостіння, між правою та лівою середостінними плеврами. Складається з правої та лівої асиметричних часток, з'єднаних пухкою сполучною тканиною. Зовні залоза покрита тонкою сполучнотканинною оболонкою, від якої в глибину залози відходять перегородки, розділяючи її на окремі часточки. Кожна часточка складається з кіркової речовини (зовні) та мозкової (всередині). Залоза побудована з епітеліальної тканини, клітини якої, сполучаючись відростками, утворюють сітку. У петлях сітки знаходяться лімфоцити тимуса (тимоцити).плазматичні клітини, макрофаги, лейкоцити (гранулоцити). Маса залози у новонародженого — 10—15 г, а в 13—15 років, у період статевого дозрівання, найбільша — 25—35 г..

Вилочкова залоза – центральний орган імунної системи. Вона контролює розвиток і розподіл Т-лімфоцитів, які відповідають за клітинний і гуморальний імунітет.

Як ендокринний орган тимус виробляє гормони: тимозин (контролює обмін кальцію і фосфору в організмі). тимопоетин (впливає на кровотворення). фактор росту (регулює ріст скелета). інсуліноподібний фактор (пливає на вуглеводний обмін).

5. Підшлункова залоза належить до залоз змішаної секреції. Як залоза зовнішньої секреції вона має протоку, що відкривається на сосочку дванадцятипалої кишки, куди й надходить секрет залози. Ендокринну функцію виконують групи клітин, розміщені в тілі й хвості залози — вони називаються панкреатичними острівцями (Лангерганса) Кількість острівців у дорослої людини від 1 до 2 млн. Острівці складаються з клітин ендокриноцитів чотирьох типів: альфа, Бета, Д, РР, Бета клітини їх 60-80% секретують гормон інсулін. Альфа клітини.їх 10-30%. виробляють гормон глюкагон. Д - клітини синтезують соматостатин.він зменшує виділення гіпофізом гормону росту, а також виділення інсуліну і глюкагону альфа і бета клітинами. РР - клітини синтезують панкреатичний поліпептид, який стимулює виділення шлункового та панкреатичного соків. Інсулін регулює вуглеводний обмін в організмі, підвищує вміст глікогену в печінці. Зниження вмісту інсуліну в крові підвищує вміст глюкози в ній, що веде до захворювання на цукровий діабет. Гормон глюкагон сприяє розщепленню глікогену печінки до глюкози (на глікоген м'язів не діє), збільшуючи вміст глюкози в крові.

6. Надниркові залози розміщені безпосередньо на верхньому полюсі нирок. Маса залози — від 7 до 20 г, довжина — 5 см. Залоза складається з двох шарів: зовнішнього (кіркового) та внутрішнього (мозкового). Кіркова речовина темно-бурого кольору. В ній розрізняють три зони: клубочкову, пучкову, сітчасту. Клубочкова зона утворена дрібними клітинами - адренокортикоцитами. що розташовані у вигляді клубочків Ця зона виробляє гормони - мінералокортикоїди (альдостерон).що впливають на водно-сольовий обмін. Пучкова зона сформована великими світлими клітинами адренокортикоцитами.заповненими краплинками ліпідів. Пучкова зона виробляє глікокортикоїди (гідрокортизон.кортизон), що впливають на вуглеводний і білковий обмін.У сітчастій зоні дрібні клітини, адренокортикоцити, містять у собі пігмент. Ця зона виробляє кортикостероїди (андрогени.естрогени) - їхня дія схожа з дією статевих гормонів..

Мозкова речовина надниркових залоз темно-коричневого кольору трохи темніша за кіркову речовину складається переважно з хромафінних клітин. Розрізняють два види хромафінних клітин: епінефроцити (виробляють адреналін) і норепінефроцити (виробляють норадреналін). Гормони мозкової речовини — адреналін та норадреналін прискорюють ритм скорочень серця, підвищують артеріальний тиск, звужують дрібні артерії, за винятком судин серця, легень і мозку. Адреналін розслаблює м'язи травного каналу, розширює зіницю ока, стимулює секрецію слізних і слинних залоз, підвищує обмін речовин. Він появляється в крові при збудженні симпатичної частини вегетативної нервової системи.

7. Параганглії — дрібні скупчення хромафінової тканини на шляху аорти і в симпатичних гангліях на поверхні або всередині органа. Параганглії є також по ходу сонних артерій, надсерцеві, попереково-аортальні Параганглії. зустрічаються також на підключичній і нирковій артеріях.. Функціонально вони схожі з мозковою речовиною надниркових залоз, тобто при збудженні виділяють гормон адреналін.

8. Статеві залози. До статевих залоз належать яєчка (у чоловіка) та яєчники (у жінок). Залози виконують дві функції. Перша з них пов'язана з виділенням гормонів, а друга — з утворенням статевих клітин.

Ендокринну функцію у яєчку виконують інтерстиціальні ендокриноцити (клітини Лейдига). які розташовані між сім яними канальцями біля кровоносних капілярів.Яєчка виділяють ряд гормонів, що мають назву андрогенів. Серед андрогенів, або чоловічих статевих гормонів, найбільш відомим є тестостерон, від кількості його в крові залежить статева активність чоловіків. Крім того, тестостерон разом з іншими гормонами сприяє посиленню синтезу білків, які в свою чергу позитивно впливають на розвиток скелетних м'язівУ чоловіків в яєчках синтезуються в невеликій кількості і естрогени(жіночі статеві гормони).

У яєчниках дозрівають яйцеклітини й утворюються гормони — естрогени. Клітини фолікулярного епітелія виділяють естрогени (фолікулін), а лютеоцити - клітини жовтого тіла - прогестерон. Крім того. у яєчниках виробляється також невелика кількість андрогенів (чоловічих статевих гормонів). Завдяки фолікуліну розвиваються вторинні статеві ознаки. Іншим, не менш важливим, гормоном є прогестерон, або лютеїн, він готує слизову оболонку матки до закріплення в ній яйцеклітини, впливає на утворення плаценти, гальмує овуляцію в період вагітності.

8. Шишкоподібне тіло, або епіфіз — непарний утвір, розвивається з проміжного мозку, має овальну форму. У дітей шишкоподібне тіло відносно більших розмірів, ніж у дорослих, в середньому його маса дорівнює 0,2 г Епіфіз розташован між верхніми горбками покришки середнього мозку і прикріплюється повідцями до обох зорових горбів. Шишкоподібне тіло вкрите сполучнотканинною капсулою. від якої всередину залози відходять трабекули, ділячи залозу на часточки. У центрі часточки розташовані великі залозисті клітини- пінеалоцити. по периферії - гліальні клітини. або гліоцити. Функція пінеалоцитів має чіткий добовий ритм: уночі синтезується гормон мелатонін. Удень - серотонін. Гормон шишкоподібного тіла — мелатонін — пригнічує розвиток статевих залоз, попереджує передчасне статеве дозрівання Серотонін є попередником мелатоніну. Вважають, що мелатонін виділяється в основному вночі, освітлення пригнічує його дію, а тому епіфіз ще називають біологічним годинником організму.

9. Гіпофіз, або придаток мозку — невелика овальна залоза масою до 0,5—0,7 г — лежить у ямці турецького сідла й оточений щільною сполучнотканинною оболонкою, зверху прикритий діафрагмою турецького сідла. Гіпофіз складається з трьох відділів: передня частка, або аденогіпофіз; задня частка, або нейрогіпофіз, і проміжна частка. Гіпофіз виділяє в кров понад 20 гормонів.

Передня частка продукує соматотропін (гормон росту). Якщо його виділяється мало або він не виділяється зовсім, тобто настає гіпофункція передньої частки, то дитина погано росте, й це призводить до карликовості.

При гіперфункції передньої частки гіпофіза у дітей розвивається гігантизм, а у дорослих розростаються деякі частини скелета (щелепи, кисті, стопи, вуха, ніс) — акромегалія. її може викликати й пухлина гіпофіза.

Передня частка гіпофіза ще продукує кортикотропін (адрено-кортикотропний гормон), який діє на надниркові залози, а ті в свою чергу виділяють глікопротеїди — речовини, що підвищують опірність організму до інфекції. Передня частка гіпофіза продукує ще й пролактин (лактотропний гормон), що стимулює виділення молока. Цей гормон позитивно діє на розвиток фолікулів і яйцеклітин у жінок, а у чоловіків — дозрівання сперматозоїдів, а також стимулює розвиток гормонів статевих залоз чоловіків і жінок. Крім вище зазначених гормонів передня частка виробляє - гонадотропін (впливає на статеві залози) і тиротропін (впливає на щитоподібну залозу)

Задня частка гіпофіза продукує гормон вазопресин, який викликає скорочення гладеньких м'язів, при цьому підвищується артеріальний тиск і зменшується сечовиділення. Гормон окситоцин викликає скорочення гладеньких м'язів матки. Під час лактації окситоцин впливає на утворення молока Також задня частка продукує гормон вазопресин (звужує судини і підвищує тиск крові). Слід зазначити.що ці два гормони виробляються в ядрах гіпоталамуса проміжного мозку і по аксонам поступають в задню частку гіпофіза. Проміжна частка розвинута слабо, продукує меланотропний гормон (інтермедін), завдяки якому утворюється пігмент, що регулює колір шкіри.

Органи чуттів.

1. Присінково-завитковий орган.

2. Орган зору. Зоровий аналізатор.

1.Присінково-завитковий орган.

Будова органа слуху. Орган слуху складається з трьох відділів: зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха.

Зовнішнє вухо — це вушна раковина і зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина розміщується у скроневій ділянці й утворена вушним хрящем, укритим шкірою. Нижню частину вушної раковини, де хряща немає, називають мочкою. Крім цього утвору, в раковині розрізняють завиток, протизавиток, козелок — невеликий випин, що прикриває зовнішній слуховий отвір, та протикозелок. Під шкірою вушної раковини лежать кілька слабо розвинених м'язів, тому вушна раковина майже нерухома. У більшості тварин вушна раковина дуже рухлива завдяки скороченню численних м'язів.

Зовнішній слуховий прохід починається в глибині вушної раковини зовнішнім слуховим отвором.. По всій довжині слуховий прохід покритий шкірою, в якій містяться численні сальні залози,котрі виділяють жир і сірку. Внутрішній край слухового проходу закритий барабанною перетинкою, що відділяє зовнішнє вухо від середнього.

Середнє вухо складається з барабанної порожнини з трьома слуховими кісточками, барабанної перетинки, соскоподібних придатків та слухової труби.

Барабанна порожнина — це невеликий простір у піраміді скроневої кістки, яка має шість стінок: зовнішню (покрівельну), внутрішню (лабіринтну), передню (сонну), задню (соскоподібну), верхню (покрівельну) й нижню (яремну). Зовнішньою стінкою служить барабанна перетинка. Внутрішня стінка з'єднує середнє вухо з внутрішнім. На внутрішній стінці є два отвори: верхній — овальний, прикритий основою стремінця. Нижній — круглий, затягнутий вторинною барабанною перетинкою. Верхня стінка відділяє барабанну порожнину від порожнини черепа, нижня — від яремної ямки, передня — від каналу сонної артерії, задня — від соскоподібного відростка.

Ззаду барабанна порожнина з'єднується з порожниною соскоподібного відростка. Барабанна порожнина вистелена слизовою оболонкою і заповнена повітрям.У барабанній порожнині розміщуються три слухові кісточки: молоточок.коваделко й стремінце. Молоточок складається з головки.шийки та ручки.Ручка зрощена з барабанною перетинкою Головка молоточка лежить в заглибині барабанної порожнини.. Коваделко має тіло з сідлоподібним заглибленням, до якого кріпиться головка молоточка, та дві ніжки — коротка й довга. Короткою ніжкою коваделко приєднується до стінки барабанної порожнини зв'язкою, довга ніжка зчленовується з головкою стремінця. Стремінце складається з головки, двох ніжок і основи. Основа стремінця заходить в овальний отвір і відмежовує середнє вухо від внутрішнього.

Слухова труба з'єднує барабанну порожнину з порожниною глотки. Це трубка завдовжки 3—4 см, складається з хрящової та кісткової частин. Через слухову трубку середнє вухо заповнюється повітрям. Слухова труба має важливе значення у вирівнюванні атмосферного тиску на барабанну перетинку.

Внутрішнє вухо лежить у піраміді скроневої кістки, складається з кісткового й перетинчастого лабіринтів.. Кістковий лабіринт, розміщений у піраміді скроневої кістки, складається з присінка, завитка та кісткових півколових каналів. Присінок займає центральне положення, він має три заглиблення: еліптичне, сферичне і завиткове, що лежать між ними.. Еліптичнезаглиблення сполучається п'ятьма отворами з півколовими кістковими каналами, а два останніх — з каналами завитка. В заглибленнях є невеликі решітчасті плями, через які проходять відростки присінкової частини присінково-завиткового нерва. На зовнішній стінці присінка розташовані два вікна: вікно присінка й вікно завитка. Завдяки їм присінок з'єднується з барабанною порожниною. Вікно присінка затягнуте мембраною, а вікно завитка закрите стремінцем.

Кісткові півколові канали є в трьох взаємно перпендикулярних площинах (горизонтальній, фронтальній і сагітальній). Канали відкриваються в присінок своїми ніжками. Із них три ніжки мають розширення — кісткові ампули, три інші — прямі. Прямі ніжки переднього й заднього півколових каналів перед заходом у присінок об'єднуються в одну загальну ніжку, тому півколові канали відкриваються у присінок п'ятьма отворами.

Завиток спіральне закручений у два з половиною оберти навколо веретена. Від веретена відходить кісткова спіральна пластинка, яка поділяє порожнину канала на дві частини, або сходи. Верхні — присінкові сходи починаються від присінка й доходять до верхівки завитка. На верхівці завитка є невеликий отвір, яким присінкові сходи з'єднуються з барабанними сходами, що тягнуться від верхівки завитка до його основи, де відкриваються в кістковому лабіринті вікном завитка, затягнутим вторинною барабанною перетинкою.У присінок, крім завитка та півколових каналів, відкривається водопровід присінка, який виходить на задню поверхню піраміди скроневої кістки.

Перетинчастий лабіринт. Усередині кісткового лабіринту є перетинчастий лабіринт. Між стінками кісткового та перетинчастого лабіринтів утворюється простір, заповнений рідиною — перилімфою. Всередині перетинчастого лабіринту міститься ендолімфа. Перилімфа відтікає в підпавутинний простір, а ендолімфа — в ендолімфатичну протоку твердої мозкової оболонки. У присінку кісткового лабіринту розміщуються дві частини перетинчастого, а саме: маточка й мішечок, які з'єднуються між собою протокою. В маточку відкриваються півколові канали перетинчастого лабіринту. Мішечок зв'язаний із завитком. Стінки перетинчастого лабіринту й півколових каналів складаються зі сполучної тканини, їхня внутрішня поверхня вистелена одношаровим плоским епітелієм, який переходить у нейроепітелій плям (підвищень), що є в мішечках і гребенях, розміщених в ампулах півколових каналів. Плями та гребені покриті рецепторними волосковими клітинами. На їхній поверхні багато отолітів — мікроскопічних кристалів карбонату кальцію. При зміні положення голови ендолімфа разом з отолітами пересувається на ті чутливі клітини, які забезпечують рівновагу тіла в просторі. Чутливі клітини плям і гребенів з'єднуються з периферичними волоконцями нерва присінка, який і передає збудження в нервові центри головного мозку.

Між присінковими й барабанними сходами лежить трикутної форми завиткова протока, закручена спірально.

Завиткова протока має три стінки: зовнішню, верхню та нижню. Нижня стінка називається основною пластинкою (спіральною мембраною), вона зростається з кістковою спіральною пластинкою. Основна мембрана складається з фіброзних волоконець, натягнутих між кістковою спіральною пластинкою й стінкою кісткової протоки завитка. Волокна мають різну довжину, їх приблизно 24 тис. Вони приводять у рух коливання перилімфи й ендолімфи.

Залежно від висоти звуку коливаються ті волокна, довжина яких пристосована сприймати його: чим довше волокно, тим нижчої тональності звуки викликають його коливання, і навпаки — звуки високої тональності викликають коливання коротких волоконець основної пластинки. На основній пластинці міститься спіральний орган (кортіїв орган), який складається з опорних і рецепторних клітин. Рецепторні клітини мають назву волоскових — чутливих клітин. На їхній поверхні є тоненький волосок. Волоскові чутливі клітини контактують з відростками біполярних клітин першогонейрона слухового шляху. Над спіральним органом нависає покривна перетинка з драглистої речовини. Сприйняття звуку відбувається так: звукові хвилі, які сприймає зовнішнє вухо, надходять до барабанної перетинки, коливання якої передається слуховим кісточкам середнього вуха, а далі через вікно присінка — перилімфі — присінковим сходам. На верхівці завитка присінкові сходи сполучаються з барабанними сходами, якими коливання перилімфи доходить до вікна завитка, затягнутого вторинною барабанною перетинкою. Коливання перилімфи передається на ендолімфу, а вона викликає коливання відповідних волоконець на основній пластинці. В результаті коливання основної пластинки волоскові чутливі клітини торкаються покривної перетинки, яка сприймає й передає звукові подразнення.

Провідниковий відділ завиткового аналізатора починається чутливими нейронами спірального вузла, який лежить у стрижні кісткового завитка, звідси ж починається й кісткова спіральна пластинка. Дендрити спірального вузла канальцями основної перетинки підходять до чутливих волоскових клітин — рецепторів спірального органа. Нейрити спірального вузла каналами стрижня виходять у внутрішній слуховий прохід, де об'єднуються з волокнами нерва присінка, утворюючи корінець VIII пари черепних нервів, спрямований до ядер нерва, що лежать у ромбоподібній ямці четвертого шлуночка. Від довгастого мозку волокна слухового нерва тягнуться до нижніх горбиків пластинки покришки середнього мозку, потім — до медіальних колінчастих тіл, далі — до зорового бугра й від нього — до слухового центру, розміщеного в середній частині верхньої скроневої закрутки кори півкуль великого мозку.

Провідниковий відділ присінкового аналізатора починається від вузла присінка, що лежить у внутрішньому слуховому каналі. Його дендрити йдуть до рецепторів, що є у плямах присінка та гребенях ампул півколових каналів, а нейрити — до загального корінця VIII пари черепних нервів, що йдуть до довгастого мозку. Більшість присінкових нервових волокон закінчується на присінкових ядрах ромбоподібної ямки, а менша частина йде до кори черв'ячка мозочка. Кірковий центр присінкового аналізатора лежить у передній частині кори скроневої частки півкуль великого мозку.

2. Орган зору.Зоровий аналізатор.

Орган зору складається з очного яблука. зорового нерва і додаткових органів ока.

Очне яблуко складається з ядра та трьох оболонок.Зовнішня оболонка очного яблука – склера, середня - судинна і внутрішня - сітківка. Зовнішня оболонка поділяється на задню частину - склеру і передню частину - рогівку. Склера побудована з колагенових волокон.а рогівка складається з прозорих сполучнотканинних волокон і багатошарового епітелію.Рогівка має п ять шарів і не містить кровоносних судин.

Судинна оболонка очного яблука лежить під склерою, у ній розгалужені кровоносні судини. Судинна оболонка складається з трьох частин: задня — власне судинна оболонка (розташована ззаду війкового тіла), середня — війкове тіло і передня — райдужка.

Власне судинна оболонка тоненька, складається зі сполучної тканини чорного кольору, який відбиває всі кольори райдуги. Основу її складають тісно переплетені артерії вени, між якими є пухка сполучна тканина з великими пігментними клітинами.. Спереду власне судинна оболонка переходить у потовщене війкове тіло, яке має складну будову. Головну його масу складають війковий м'яз і пухка сполучна тканина з пігментними клітинами. Війковий м'яз має колову форму і в місці її переходу в рогівку тісно прилягає до склери. Від внутрішньої поверхні війкового тіла відходять 70—80 війкових відростків, що утворюють війковий вінець, до якого прикріплюються волокна війкового пояска (зв'язка циннова), що йдуть до кришталика..

Війковий м'яз складається з меридіональних (поздовжніх), кругових та радіальних волокон. Скорочення війкового м'яза призводить до розслаблення війкового пояска, а це сприяє збільшенню кривизни кришталика.

Райдужка є продовженням війкового тіла, являє собою тонку пластинку з отвором у центрі, який називається — зіницею, її внутрішній край нерівний — зубчастий, а зовнішнім вона з'єднується з війковим тілом. Райдужка складається з п'яти шарів. У її сполучнотканинній основі містяться судини, пігмент і гладенькі м'язи. Від кількості та глибини залягання пігменту залежить колір очей людини — від світло-блакитного до чорного. У альбіносів пігмент відсутній, і крізь рогівку видно кровоносні судини. В товщі райдужки розташовані кругові та радіальні м'язи. Скорочення кругових м'язів звужує зіницю, а радіальних — розширює її. Сітківка — внутрішня оболонка ока, з'єднується з судинною оболонкою. Вона складається з двох частин. Задня прилягає безпосередньо до власне судинної оболонки й називається зоровою частиною сітківки. В ній містяться фоторецептори — палички та колбочки. Передня частина сітківки не має фоторецепторів. У задній частині сітківки є місце виходу зорового нерва — диск зорового нерва, а в ділянці диска є пляма, де зовсім відсутні фоторецептори (так звана сліпа пляма). На віддалі 4—6 см від сліпої плями є округлої форми заглиблення — жовта пляма — місце найгострішого зору. Зорова частина сітківки має складну багатошарову мікроскопічну будову. Розрізняють 10 шарів сітківки. Зовнішня частина сітківки — пігментна, вона пов'язана з судинною оболонкою. Безпосередньо під пігментною частиною лежить шар фоторецепторних клітин, які являють собою біполярні нейроцити. Своїми відростками вони з'єднуються з пігментною частиною. Відростки біполярних нейроцитів і є світлочутливі рецептори — палички та колбочки, які сприймають і переробляють світлові відчуття. В центральній частині сітківки зосереджено 6—7 млн. колбочок, вони сприймають усі кольори райдуги. Паличок 120—130 млн, лежать вони на периферії сітківки й забезпечують сутінковий зір.

Від фоторецепторів також відходять відростки в глибші шари сітківки, ними вона з'єднується з біполярними нейроцитами зернистого шару. Клітини цього шару контактують з гангліозними клітинами мультиполярного шару. Аксони гангліозних клітин, з'єднуючись між собою, виходять на поверхню сітківки й утворюють зоровий нерв.

Внутрішньою поверхнею сітківка прилягає до склистого тіла. очного яблука..

Ядро очного яблука складається з кришталика, склистого тіла, водянистої вологи передньої та задньої камер очного яблука.

Кришталик — прозора двоопукла лінза. Задня поверхня його більш опукла, ніж передня. Кришталик утворений прозорою безбарвною речовиною, яка не має ні судин, ні нервів і охоплена з усіх боків безструктурною капсулою.. Кришталик виконує важливу функцію заломлення світла. Ця його здатність пов'язана зі зміною кривизни кришталика, що відбувається внаслідок скорочення війкових м'язів. При цьому війковий поясок розслаблюється, опуклість кришталика збільшується, відповідно збільшується його заломлювальна сила. Коли війкові м'язи розслаблюються, війковий поясок натягується, кривизна кришталика зменшується, він стає плоским. Заломлювальна здатність кришталика сприяє тому, що зображення предмета (близько або далеко розміщеного) падає точно на сітківку. Це явище називається акомодацією.. З віком людини акомодація послаблюється через втрату кришталиком еластичності й здатності змінювати свою форму.

Склисте тіло займає більшу частину порожнини очного яблука. Воно покрите зверху тонкою прозорою склистою перетинкою. Склисте тіло складається з білкової рідини й ніжних переплетених між собою волоконець. Передня його поверхня увігнута й обернена до задньої поверхні кришталика, має форму ямки, в якій лежить задній полюс кришталика. Більша ж частина кришталика прилягає до сітківки очного яблука й має опуклу форму.

Передня й задня камери ока заповнені водянистою вологою, що виділяється кровоносними судинами війкових відростків і райдужки. Водяниста волога має незначні заломлювальні властивості. Передня камера ока більша й міститься між рогівкою та райдужкою, а задня — між райдужкою й кришталиком.

Додаткові органи ока — це повіки, вії, брови, слізний апарат, сполучна оболонка та м'язи.

Повіки (верхня та нижня) являють собою складки шкіри.. Верхня повіка згори обмежена випуклою бровою, яка покрита невеликими волосками. Зсередини повіки вкриті сполучною оболонкою (кон'юнктивою). При закритих повіках кон'юнктива утворює мішок сполучної оболонки (кон'юнктивний), у якому скупчується невелика кількість слізної рідини. Між краями повік, у ділянці медіального кута ока, міститься слізне озеро, на дні якого є невелике підвищення, що має назву слізного м'ясця. По краях обох повік у цьому місці є невеликий отвір — слізна крапка, вона є початком слізного канальця. Слізний апарат ока складається зі слізної залози, слізного канальця, слізного мішка та носослізної протоки. Слізна залоза розміщена у верхньозовнішньому куті орбіти. Залоза має 10—14 вивідних протоків, які відкриваються у верхнє склепіння. Слізна рідина, омиваючи очне яблуко, надходить до медіального нижнього кута ока, до слізного озера. Через слізні крапки вона переходить у слізні канальці й потрапляє у слізний мішок, який, переходить у носослізну протоку.

М'язи очного яблука забезпечують рухливість очного яблука. Розрізняють чотири прямих, два косих м'язи та м'яз-підіймач верхньої повіки: верхній, нижній, бічний та медіальній беруть початок від фіброзного кільця, розташованого в орбіті навколо зорового нерва. Прикріплюються прямі м'язи до екватора очного яблука. Всі м'язи ока рухають очне яблуко відповідно догори, донизу, вбік і всередину.

Зоровий аналізатор.

Промені світла потрапляють на рецептори сітківки- палички й колбочкиПід дією світла в паличках і колбочках відбувається генерація нервового імпульсу. який передається біполярним клітинам. а від них гангліозним клітинам. аксони яких формують зоровий нерв.Далі збудження йде до головного мозку й виходить на основу мозку. д е правий та лівий зорові нерви утворюють зорові перехрестя Після перехрестя кожен нерв утворює зоровий шлях. який доходить до зорового бугра. Частина нервових волокон проходить до верхніх горбків покришки середнього мозку. інша частина волокон підходить до бічних колінчастих тіл проміжного мозку і до зорового бугра Далі у вигляді таламічної радіації йде до шпорної борозни. яка знаходиться в потиличній частки кори півкуль великого мозку. де локалізується кіркова ядерна зона зорового аналізатора.

Дата добавления: 2014-01-04