Напрямки розвитку кадастру майбутнього

Література [1, 2, 7, 10].

1 Загальне поняття про землеустрій і кадастр

1.1 Землевпорядкування – забезпечення належного порядку на землі.

Землеустрій – це система взаємопов’язаних заходів і дій, спрямованих на раціональне використання і охорону земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. У кінцевому результаті землеустрій спрямований на заміну і вдосконалення існуючого порядку і змісту користування і володіння землею. Упорядковуючи землю, людина встановлює певний порядок її використання.

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного, екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному, господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особливого режиму і умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель, попередженню інших негативних явищ;

е) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.

Землеустрій передбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

1.2 Кадастрова справа і її функції, завдання і зміст державного земельного кадастру в Україні

Перша за часом кадастрова справа переважно враховувала площі землеволодінь (кількість земель), і у відповідності до них встановлювалися податки до державної скарбниці. Пізніше, із розвитком суспільних відносин, економіки і сільського господарства, почали враховувати і якість земель та їх прибутковість.

Кадастрова справа – зібрання документів (списків, книг, реєстрів) із відомостями про землі, їх кількість та якість, приналежність та розміри накладених земельних податків.

Функції земельного кадастру:

• фіскальна, що пов’язана із оподаткуванням земель;
• юридична, вирізняється тим, що записи у кадастрових документах охороняють права власника (тим самим держава виступає гарантом недоторканості меж земельної ділянки);
• управлінська, яка визначається можливістю створення оптимального механізму управління земельними ресурсами країни та планети на основі реєстрів правового стану земель (виникла в XX ст., коли людство почало сильно впливати на навколишнє середовище).

Згідно діючого Земельного кодексу, прийнятого у 2001 р., завданням державного земельного кадастру України є забезпечення рад народних депутатів, зацікавлених підприємств і громадян вірогідними і необхідними відомостями про природно-господарський стан та правовий режим земель. Ці відомості необхідні для організації раціонального використання та хорони земель, регулювання земельних відносин, землеустрою та обґрунтування розмірів плати за землю. До сфери земельних відносин входить широке коло питань, пов’язаних із земельним кадастром (що здійснюються на основі даних земельного кадастру): купівля-продаж земель, їх успадкування або дарування, оподаткування, визначення розмірів орендної плати, відшкодування збитків, завданих землі у випадку її нераціонального, неефективного використання або вилучення для несільськогосподарських потреб та ін.

Зміст державного земельного кадастру (ДЗК): ДЗК як система заходів, включає в своєму складі кадастрові зйомки, реєструвальні (реєстрація права власності, права користування землею, договорів на оренду землі, а також земельних ділянок), облікові (облік кількості та якості земель) та оцінювальні роботи (бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічна та грошова оцінки земель).

Кадастрові зйомки виконуються для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Реєстрація – внесення інформаційних записів про землі до державних документів, що визначають юридичний статус земель, оскільки реєструвальні записи набувають юридичної сили з моменту їх внесення. Реєстрації підлягають землі, що знаходяться в окремому правовому підпорядкуванні (земельні ділянки, на які видані державні акти, сертифікати тощо).

Облік – врахування зареєстрованих земель за кількісними та якісними показниками.

Кількісний облік виокремлює обсяги земель в межах населених пунктів та поза ними; зрошені та осушені землі; землі за категоріями; за формами власності; умовами оподаткування тощо.

Якісний облік проводиться за всіма категоріями земель та придатністю до сільськогосподарського виробництва. Враховує характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом інших поживних речовин, хімічним складом, забрудненістю, еродованістю тощо.

Оцінка виконується на основі якісного обліку земель.

Бонітування ґрунтів — це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природнокліматичних умовах.

Економічна оцінка земель — це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та прибутковість з одиниці площі.

Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

Кадастрове зонування полягає у встановленні місця розташування обмежень щодо використання земель, меж кадастрових зон та кварталів, меж оціночних районів та зон, кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці).

Державний земельний кадастр ведеться за єдиною для України системою Держкомземом, управліннями земельних ресурсів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Державний земельний кадастр України має ієрархічну схему, яка складається з трьох рівнів:

- національного (Україна в цілому);

- регіонального (Автономна Республіка Крим, області);

- базового (міста Київ і Севастополь, обласного значення, адміністративні райони крім районів у містах);

На національному рівні в державному земельному кадастрі містяться відомості про державний кордон України, межі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та статистичні дані про правовий режим земель, їх розподіл за категоріями господарським використанням, кількісну та якісну характеристику і оцінку земель а також передбачається ведення централізованої бази даних державного земельного кадастру України.

На регіональному рівні в ДЗК містяться відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць (сіл, селищ, сільських рад, міст, районів, областей, Автономної Республіки Крим) та статистичні дані про правовий режим земель, їх розподіл за категоріями та господарським використанням, про їх кількісну та якісну характеристику, оцінку земель, а також передбачається ведення регіональних централізованих кадастрових баз даних, до складу яких входять бази даних базового рівня.

На базовому рівні формуються і зберігаються відомості про земельні ділянки, розміщені на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, сільська рада, місто, район), межі земельних ділянок, населених пунктів та відповідних адміністративно-територіальних одиниць в цілому, розподіл земельних ділянок серед власників землі, землекористувачів (у тому числі орендарів), правовий режим земельних ділянок, їх кількісну та якісну характеристику та оцінку земель. На базовому рівні формуються бази даних ДЗК та ведуться чергові кадастрові плани відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Ключовим атрибутом кадастрової бази даних, по якому здійснюється пошук відповідної інформації щодо конкретних земельних ділянок, є кадастровий номер земельної ділянки.

Кадастрові номери земельних ділянок та іншої нерухомості, пов'язаної з земельними ділянками (будівлі, споруди, їх частини, в т.ч. квартири тощо), запроваджуються з метою їх однозначної ідентифікації на основі унікальності відповідного коду на території країни.

Види кадастру:

• земельний;
• лісовий;
• міський (містобудівний);
• водний;
• нерухомості;
• корисних копалин.

Всі зазначені види кадастру спираються на єдину фундаментальну просторову основу – землю, тому серед усіх кадастрів земельний посідає найважливіше місце як за обсягом інформації, так і за її важливістю.

Д/З

ст.193 Визначення державного земельного кадастру

ст.194 Призначення державного земельного кадастру

ст. 195 Завдання ведення державного земельного кадастру

ст.181 Поняття землеустрою

ст.182 Мета землеустрою

ст.183 Завдання землеустрою

ст.184 Зміст землеустрою

2 Історичні аспекти земельних відносин та землевпорядкування.

2.1 Становлення і розвиток обліково-кадастрових робіт.

Земельний кадастр як спеціальний земельно-обліковий захід зародився при рабовласницькому ладі.

При феодалізмі виникає земельна реєстрація.

Земельний кадастр стародавнього Риму

був описом земельної власності, який започаткував Сервій Туллій (VІ ст. до н.е.). У спеціальні реєстри вносили дані про розмір земельних ділянок, спосіб їх обробітку, якість і прибутковість земель.

На бронзові таблиці наносили: плани маєтків, їх назви, межі і розміри землеволодінь.

Октавіан Август (63 р. до н.е. – 14 р. н.е.) – до більш повного стягнення податку ввів

І складання статистичних описів і карт. Це дало змогу вдвічі збільшити податок грішми та натурою.

Середньовічні кадастри Західної Європи:

Земельний кадастр короля франків Карла Великого (742 – 814 рр. н.е.); англ. «Книга страшного суду» часів Вільгельма Завойовника (1066-1087 рр. н.е.), який містить детальні відомості про кількість, якість земель; датський перепис при Вальдемарі ІІ (1231 р.); сіцілійський кадастр Фрідріха ІІ (1194-1250р.); англ. Перепис за часів Едуарда І (1239-1307 р.); кадастр провінції Дофіне (1369 р.); поземельна книга курфюршества Брандебурського (1375 р.).

Земельний кадастр Західної Європи:

1) кадастр маєтків – передбачає порівняльну оцінку цілих маєтків;

2) кадастр угідь – передбачає оцінку угідь, сінокосів;

3) кадастр парцел – оцінка окремих ділянок у межах угідь кожної земельної власності.

1. Тірольський кадастр

при ньому порівняльну оцінку проводили за даними ринкових цін на землю (реальний кадастр). На основі одержаних даних встановлювали розряди земель і середню ціну кожного розряду. Розмір податку встановлювали у вигляді відсотку від купівельної ціни землі.

Запропонував У 1771 році в Тіролі (тому його і називають Тірольський кадастр).

Англія, Баварія, Півн.Америка.

2 Кадастр доходності (Міланський)

Запроваджений в північній Італії австрійським Урядом в 1718р – 1732р. В його основу покладено точне позначення площ, класифікація земель за якістю ґрунту, визначення середньої врожайності ґрунту, вартості валової продукції ринку витрат на насіння і обробіток ґрунту, встановлення середньочистого доходу.

Об’єктивність оцінки земель перевірення зіставляючи чистий доход з ринковими і орендними цінами на землю.

3 Запровадили у Франції протягом 1808 -1890р

Парцела (з ФРН. – частинка)

Парцемельне господарство – це мілке селянське господарство, яке ведеться з допомогою примітивних знарядь праці.

Спочатку вимірювали і складали парцемерний план земель громадян. Оцінку якості ґрунтів за парцелами проводили класифікатори (здійснювали загальне обстеження територій, встановлювали кількість класів земель для кожного виду угідь і відбирали типові парцели)

Для визначення чистого доходу збирали дані за 15 років про врожайність культур і ринкові ціни на с\г продукти у даній місцевості. При цьому 2 найбільш і 2 найменш врожайні роки до уваги не брали

Земельний кадастр Сх.. Європи (Росія)

1. Опис земель періоду монголо-татарського ярма;

2. Сошний кадастр (Основною одиницею оподаткування була соха) Цар Іван Грозний;

3. Поміский кадастр (XVI)

4. Пісцевий кадастр (1622р) Роботу виконували писці;

5. Межовий кадастр (1718) Петро 1 Це крок назад. Опис і оцінка земель мали випадковий характер.

6. Кадастр доходності (1837р) Міністр держмайна.

7. Земський кадастр (70-р 19ст) Докучаєв Підвищена якісна оцінка землі.

2.2 Роботи із землеустрою на терені України

Визначаються кордони між княжиствами. Почали будуватись оборонні. Замки.

1. 1ст. н. е. – роботу інженер землевпорядник виконував судовий виконавець вироку.
2. Норми «Литовськокого статуту»(1514,1529р 1547,1557р) держ. Управління землями; контроль прав власників; внутрішній землеустрій; виділення земель для держ. І загального використст.; визначення меж лісів і боліт; введення елементів кадастру. (якість реллі, реєстр земель, вироб облікових книг, межування і тп)
3. Запровадження спеціальної землемірної служби рос. Імперії (1782) і посад губернських землемірів. Кути вимірювали астролябією, з допомогою буссолі, а з поч.. 19 ст – теодоліт

У 18ст землеміри давали присягу

4. Реформа 1861р. ліквідація кріпацтва.

Земля видана в загальне користування. В полтавській області землю роздали подвірно. Але селяни кожен рік платили податок на землю.

5. Столипінська реформа 9 листопада 1906р. скасоване общинна землеволодіння. Посада землеміра стала престижною.

6.1914 – 1світова Землевпорядники пішли на війну прапорщиками.

7. Встановлення радянської влади. Землю роздавали селянам 1922 – голод

Запровадження НЕП.

Утворюють народний комісаріат зем. Справ Укр.. (У Харкові), Окружні управління

Відкривається землевпорядний факультет у Харкові у 6 містах відер. Технікуми; школи.

Землевпорядник звільн. Із призову в армію

Система координат була місцева (до балт. Система не прив’язувались).

Користувались планіметрами.

На планах не було рельєфу. Плани було важко стикувати через умовні координати.

8. 1929 – початок колективізації – спад землекорист. Створ. колгоспи і радгоспи.

9. 1933 – голод «Поглиблений землеустрій усі колгоспи отримали плани своїх земельних угідь (1:10000)» Рельєфу не було

10. 1941-45 війна Землевпорядники пішли в армію лейтенантами. Плани спалили.

11. 1947 – голодомор землевпорядники складали плани

12. 1991-1992 розпад СССР земельна реформа, роздавати землю

2.3 Стан вітчизняного земельного кадастру з позицій провідного досвіду

Розвиток земельного кадастру в Україні стримують 2 головні обставини:

• малопотужна спадщина радянського кадастру, яка не накопичувалася у вигляді реєстру та банку земельних даних;
• ДЗК як інструмент земельної політики не має необхідної законодавчої основи, що є перешкодою в процесі реформування земельних відносин.

Недосконалість інформаційної бази ДЗК не дозволяє державі об’єктивно і в повному обсязі вивчати свій найцінніший ресурс (землю), що впливає на неефективне використання територій в межах і за межами населених пунктів.

У більшості розвинених країн земельно-реєстраційні системи, маючи багатоцільове призначення, вирішують одне основне завдання - гарантований захист прав власності на нерухомість шляхом внесення (запису) відповідних прав в реєстри, офіційного визнання зареєстрованих прав і їх юридичного захисту державою. Реєстрації підлягають не права "взагалі", а чітко визначені за сферою дії три основних типи прав: безпосереднє право власності, обтяжувальні і обмежувальні права.

Безпосереднє право власності - це право власності держави, територіальних громад і комун, юридичних і фізичних осіб на нерухомість та її об'єкти, включаючи: земельні ділянки, будівлі і квартири, інженерні інфраструктури, насадження тощо. Безпосереднє право власності підтверджується правовстановлюючими документами, в яких держава офіційно визначає право на власність за конкретними носіями цього права.

Ще у 2000 році в Україні реєстраційні роботи виконували:

1) виконавчі органи Рад народних депутатів в селах, районах, містах, які реєструють державні акти і договори на право власності і користування землею;

2) районні і міські управління Держкомзему України, які реєструють державні акти і договори на право власності і користування землею;

3) районні, міські і обласні бюро технічної інвентаризації, які реєструють правовстановлюючі документи на будівлі, споруди та їх частини;

4) органи фонду державного майна, які реєструють договори купівлі-продажу при приватизації, а також правовстановлюючі документи про створення акціонерних товариств;

5) товарні біржі, які реєструють договори купівлі, продажу, обміну на будівлі, споруди та їх частини.

З наведеного переліку видно розпорошеність реєстраційної справи, дублювання її різними структурами і водночас відсутність єдиної регулюючої легітимної основи. Відсутнє також визнання домінуючої в світі концепції нерухомості, в основі якої лежить неподільність земельної ділянки і її об'єктів, оскільки для реєстру вальних органів набагато вигідніше реєструвати в одній установі земельну ділянку, в іншій - розташовані на ній інженерні споруди.

Великої шкоди реєстраційному процесові в юридичному аспекті надають також традиційні уявлення про землю як про природний ресурс, що має певні технічні, економічні і екологічні характеристики, оскільки вони не дозволяють або заважають сприймати землю як об'єкт майнових відносин.

Сьогодні реєстрацією землеволодінь і землекористувань займається Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України та його місцеві філіали, поступово вдосконалюється зміст реєстраційних документів (реєстраційної картки земельної ділянки).

Були прийняті певні нормативні документи щодо формування і оптимізації системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них.

Для України на сучасному етапі необхідним є прийняття Закону про земельний кадастр, впорядкування ринку землі, вирішення питання про продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а також забезпечення надійного зв’язку між усіма земельними інформаційними системами (землеустрій, земельний кадастр, ГІС тощо), в тому числі електронного, що дозволить зменшити час на підготовку необхідних даних.

Повна, своєчасна і точна інформація про землю, користувачів і власників дає можливість розробки та реалізації земельної політики, створює необхідність передумов для участі у світовій системі розподілу виробничих, сировинних, сервісних та інших сфер.

3 Особливості земельно-реєстраційних і кадастрових систем у провідних країнах: Німеччині, Швеції, Великій Британії, Франції, США

Сучасний німецький кадастр спирається на суцільну систему унікально визначних земельних ділянок - парцел, що повністю охоплюють територію країни і містить по кожній із них усю необхідну сукупність даних.

У Німеччині система реєстрації прав і кадастру нерухомості складається з 2 частин: поземельної книги (призначення гарантія власності на землю) і кадастру нерухомості (основа земельного оподаткування), що мають тісний зв’язок та свої окремі інформаційні системи. Поземельна книга містить опис правових умов законного володіння земельними ділянками. Кадастр нерухомості містить повну інформацію про нерухомість на всій території, геометричну і семантичну інформацію про земельні ділянки та будови й перебуває у веденні федеральних земель.

Головною особливістю моделі земельного кадастру Великобританії є розділення функцій між службами, котрі ведуть зйомку і проводять картографічні роботи, та службами, що здійснюють реєстрацію речових прав на землю і ведуть облік спеціалізованої інформації про землю, чим займається Королівська земельно-реєстраційна палата.

Кадастр у Франції заснований у першій половині XIX ст.. та вирішує питання, пов’язані із оподаткуванням, обліком земель, ідентифікацією та описом земельних ділянок (парцел), встановленням землевласників і землекористувачів, складанням кадастрових планів, опису меж, видів культур, що вирощуються, характеристики будов. Проводить земельно-кадастрові роботи Генеральна дирекція податкових служб та її регіональні підрозділи.

Основною одиницею земельної власності у США є індивідуальна земельна ділянка, яка має певні ознаки: адресу, геодезичні дані та ціновий індекс. Спеціалістами Бюро землеустрою виконуються кадастрові зйомки, ведення земельних (реєстраційних) архівів штатів, а також різних земельно-інформаційних систем. Штати ведуть земельно-кадастрові та реєстраційні роботи по різному. У країні розроблено декілька основних кадастрових багатоцільових інформаційних систем.

Кадастрова система Швеції складається з таких служб, як: реєстр нерухомостей, земельний реєстр, реєстр планів, реєстр будівель та інші. Серед них найголовнішим є реєстр Нерухомостей, який забезпечує базовою інформацією як інші реєстри, так і практичну діяльність суспільства у сфері оподаткування, трансакцій земельної власності, кредитування під закладні на нерухомість, статистики і багатьох інших галузях.

Цей реєстр веде Національна Земельна Служба, яка має монопольне право на формування і реєстрацію одиниць нерухомості, а також виконує усі топографо-геодезичні роботи, включаючи складання за єдиною системою координат для всієї території країни крупномасштабних карт.

Шведський реєстр Нерухомостей відбиває факт існуючого впродовж сторіч розподілу всієї території країни на окремі нерухомості, кожна з яких має чітко визначені межі і відомого власника. До реєстру Нерухомостей входять кадастрові карти з офіційним розподілом на нерухомості, їх межами, розмірами, площею, а також даними про виникнення нерухомості, сервітутні відносини, по рішенню відносно використання земель (подібне до цільового призначення земельних ділянок в Україні) та іншими.

У Земельному реєстрі наводиться інформація про власника нерухомості, його ім'я (титул), адресу, як була придбана нерухомість та інше. Головне завдання Земельного реєстру полягає у захисті прав власника та в сприянні легітимному процесу передачі прав на нерухомість.

Незважаючи на відмінності кадастрових інформаційних систем провідних країн світу, у тому числі даних, які містяться, вони використовуються з метою оподаткування, а також для інформаційного забезпечення органів управління необхідною інформацією. Кадастр цих країн вирішує завдання, пов’язані з обліком земель, ідентифікацією земельних ділянок, встановленням землевласників або землекористувачів, реєстрацією земельних ділянок та нерухомого майна, створенням кадастрових карт.

Дата добавления: 2014-01-04