Ситуаційне завдання

Громадянство України: поняття та ознаки

Громадянство України — постійний правовий зв'язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов'язках.

Громадянство в Україні регулюється Конституцією, Законом України "Про громадянство України" прийнятими відповідно до них законодавчими актами України, Закон України "Про громадянство України" складається з преамбули й 9 розділі. Розділ І. Головною ідеєю цього розділу є проголошення того факту, що в Україні існує єдине громадянство. Розділ II. Громадянство України набувається: за народженням, за походженням, вступом до громадянства України, внаслідок відновлення громадянства України, за інших обставин, передбачених цим Законом. Дитина, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

За різного громадянства батьків, один із яких на момент народження її був громадянином України, дитина є громадянином України; однак, якщо обидва батьки жили за межами України, громадянство дитини, яка народилася за її межами, визначається через письмову згоду батьків. Розділ III. Громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок утрати громадянства України; 3) на підставі, передбаченій міжнародними договорами України. Розділ IV. За зміни громадянства батьками, якщо обидва стають громадянами України чи виходять із нього, змінюється і громадянство їхніх дітей, які не досягли 16-річного віку. Якщо з громадянства України виходить один із батьків, а інший залишається, дитина зберігає громадянство України.

Розділ V. Президент України виносить рішення про: 1) прийняття до громадянства України; 2) припинення громадянства України. Розділ VI. Заяви з питань громадянства України подаються на ім'я Президента України через органи внутрішніх справ за місцем проживання, а за кордоном — через відповідні дипломатичні представництва чи консульські установи України. Розділ VII. Виконання рішень із питань громадянства покладається на ОВС, відділи РАГС, а за кордоном — на дипломатичні представництва і консульські установи України. Розділ VIII. Рішення з питань громадянства, можуть бути оскаржені в Конституційному Суді у звичайному суді. Розділ IX Головною їх ідеєю є приведення Інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону.

Дане завдання розраховане на знання правового регулювання відносин, пов’язаних із використанням державних символів України. Згідно із ст. 20 Конституції України Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Державна символіка України існує й використовується фактично з часів проголошення незалежності, проте не на основі, а всупереч наведеним вище конституційним положенням. Бо закону, який встановлював би порядок використання й захисту державних символів, за роки незалежності так і не розроблено.

Постановою Верховної Ради № 2137-ХП від 19 лютого 1992 року затверджено Малий Герб, Постановою Верховної Ради № 2067-ХІІ від 28 січня 1992 року – Державний Прапор. Постанови, описуючи символіку держави, не регулюють питань порядку її використання та захисту. Поготів, Конституція чітко передбачила, що питання використання, захисту й опису державних символів мають встановлюватися лише законом. Тому ці дві постанови не відповідають конституційним положенням.

Лише Закон «Про Державний Гімн України» № 602-IV від 6 березня 2003 року відповідає конституційним нормам, та й то тільки в частині щодо факту врегулювання цього питання саме законом, а не якимсь іншим нормативно-правовим актом. Порядок використання гімну та його захисту цим законом не врегульовано, є лише посилання на захист від наруги (про це далі), що суті проблеми аж ніяк не вирішує.

Отже, три державні символи України мають статус лише де-факто, їхня юридична природа законодавчо не врегульована, що унеможливлює їх правомірне використання й захист. До Державного Герба, Державного Прапора й Державного Гімну як до офіційних знаків держави, символів її суверенітету громадяни ставляться досить часто недбало й неповажно, оскільки порядок їх використання та захисту законодавчо не врегульовано.

Слід також додатково зазначити, що відповідно до ст. 3 чинного Закону «Про Державний Гімн України» наруга над Гімном тягне відповідальність, передбачену законом. Крім того, ст. 338 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за публічну наругу над державними символами.

Спеціального закону, який регулював би порядок встановлення і використання Державних Прапора, Герба й Гімну, як того вимагає Конституція, немає, що майже унеможливлює точну, адекватну вчиненим діям кваліфікацію дій, що підпадають під кримінальну відповідальність. Проте очевидним є брутальне й образливе ставлення деяких людей до тих цінностей, які інші українці шанують. Приклади дій зневажливого ставлення особи до державних символів такі: зривання прапора чи герба; їх знищення або пошкодження; використання не за призначенням; непристойні написи або малюнки на них; спотворення тексту або музики гімну; поширення його тексту зі спотворенням змісту й значення; публічне спалення прапора тощо.

Таким чином, голова сільради цілком правомірно зазначив про те, що запровадження такого звичаю не має правової основи та не може бути втілений у життя до прийняття спеціального закону про Державний прапор України.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Головченко В. В., Потьомкін А. О. Державна символіка потребує захисту // Юридичний вісник України. – 2005. – № 40 (536).

2. Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. — 2-ге вид.,— К.: МАУП, 2001. — 216 с.

3. Енгибарян Р.В., Тадевосян Э.В. Конституционное право: Учебник. - М., 2000. – 492 с.

4. Кравченко В. В.: Конституційне право України: Навчальний посібник.- Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004. - 512 с.

5. Конституційне право України. За ред. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.

6. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.

7. Никулин В.В. Конституционное право России: Учебное пособие. Тамбов, 2003. – 96 с.

8. Популярна юридична енциклопедія/ Кол. авт.: В.К. Гіжевський, В.В. Головченко та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.

9. Тодика Ю.М. Конституційне право України як галузь права: Конспект лекції / Нац. юрид. акад. України; [Ред. Є.Д.Пазич]. — Х., 1995. — 28 с.

10. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 536 с.

11. Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.. – К.: „Укр. енцикл.”, 2004. – 736 с.

Дата добавления: 2014-01-04