Злочини проти власності

Вступ

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних посягань, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ – право власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним

Відповідальність за злочини проти власності передбачена Розділом № VI Особливої частини Кримінального кодексу України і це означає що за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Закон України “Про власність”.

За суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б)право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій на інших об’єднань громадян; д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім’ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; є)право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Актуальність вивчення теми «Злочини проти власності» визнається такими обставинами:

1. Злочини проти власності традиційно є найбільш поширеними в загальній структурі злочинності. Нині вони становлять більше половини всіх злочинів, які вчиняються в Україні. Спостерігається стійка тенденція до зростання як абсолютної кількості злочинів проти власності, так і частки їх у структурі злочинності. Отже, кожний юрист, кожний житель України постійно стикаються з проблемами, які будуть вивчатися в межах цієї теми курсу.

2. Протягом останніх років у суспільних відносинах, що існують у сфері власності, в законодавстві про власність (у тому числі й у кримінально-правових нормах про відповідальність за злочини проти власності), відбулися й відбуваються істотні зміни. Більшість з них ще не піддано належному теоретичному осмисленню, а отже, не враховано в наявній навчальній літературі. Тому на лекціях та практичних заняттях з теми «Злочини проти власності» належить виявити творчий підхід і врахувати, що відповідь на ряд питань доведеться шукати й обґрунтовувати самостійно.

1. Поняття та види злочинів проти власності

Як уже зазначалося, в чинному КК України злочини проти власності передбачено у Розділі № VI Особливої частини:

Відомо, що місце глави в системі Особливої частини відображає оцінку ступеня суспільної небезпеки передбачених нею злочинів, яку дано самим законодавцем. Отже, регламентуючи питання відповідальності за злочини проти власності в одному розділі законодавець закріплює рівнозначність усіх форм власності.

Такий підхід відповідає визначеному в Конституції України та в Законі України «Про власність» (ст. 2.5) принципу рівної правової охорони різних форм власності;

Уніфікація норм про злочини проти власності дала змогу зняти цілий ряд проблем, пов'язаних з розмежуванням злочинів проти державної і колективної власності та злочинів проти власності громадян. До прийняття чинного КК України ці проблеми особливо загострилися у зв'язку з поширенням різноманітних змішаних форм власності (державної та приватної, державної та колективної);

Однаковий захист різних форм власності сприятиме економії законодавчого матеріалу в КК, більш стислому викладу норм, дасть можливість уникнути повторень, по суті, тотожних положень. У свою чергу, це принесе користь у вивченні та засвоєнні навчального матеріалу, сприятиме поширенню правових знань серед населення.

Найбільш поширеною, по суті, загальновизнаною, класифікацією злочинів проти власності є їх поділ на три групи.

Розкрадання (ст.ст.185-191 КК)

Корисливі злочини, що не містять ознак розкрадання (ст.ст.192 –193,198 КК)

Некорисливі злочини (ст.ст. 194-197 КК)

Родовий об’єкт злочинів проти власності

Подальше висвітлення поняття «злочини проти власності» пов'язано із встановленням родового та безпосереднього об'єктів відповідних посягань, тобто суспільних відносин, які порушуються внаслідок вчинення діянь, передбачених нормами Розділу VI Особливої частини КК.

Раніше, до прийняття нині діючого КК України у літературі питання про об'єкт аналізованих посягань вирішувалося з урахуванням поділу їх у КК 1960 року на дві групи. При цьому родовим об'єктом злочинів, передбачених главою II Особливої частини, звичайно називалася державна та колективна власність (відповідно до діючої на той час термінології та законодавства), а посягань, передбачених главою V, — особиста власність громадян. Щодо змісту відносин власності, то одні розуміли їх як відносини між людьми з володіння, користування, розпорядження майном, що охороняються законом (П.С.Матишевський), інші пропонували розглядати їх як економічні, виробничі відносини, які охоплюють собою відносини з приводу виробництва, розподілу обміну та споживання матеріальних благ (з тими чи іншими варіантами таку позицію висловлювали С.І. Сирота, А.О. Пінаєв, Є.А. Фролов та інші вчені

Не вдаючись у суть цих дискусій, які до того ж значною мірою втратили свою актуальність, звернемо увагу на такі аспекти:

1) прихильники кожної з наведених позицій як об'єкт посягань називають лише якусь одну із сторін (рис, ознак) відносин власності, що порушуються внаслідок відповідних посягань, — або їхню юридичну форму, або економічний зміст. Водночас, будь-який із злочинів проти власності порушує, обмежує чи робить неможливим реалізацію прав власника з володіння, користування майном й разом з тим вилучає це майно з відносин виробництва, розподілу, обміну, споживання;

2) такі позиції в літературі ґрунтуються на розмежуванні й навіть на протиставленні відносин державної і колективної власності, з одного боку, й відносин власності громадян, з іншого боку. Таке розмежування має певні підстави в цивільному, сімейному та інших галузях права, оскільки саме розмежування окремих форм власності засвідчує, що вони мають не тотожний правовий режим (наприклад, заповідати можна приватну власність і не можна — державну чи колективну). З погляду криміналіста значення має поділ власності на свою та чужу. Суспільну небезпеку становить посягання лише на чужу власність тобто яка не належить винному;

3) аналізуючи об'єкт злочинів проти власності, в літературі, як правило, не звертають достатньої уваги на механізм заподіяння шкоди відносинам власності. Він полягає в тому, що юридична форма відносин власності та їхній економічний зміст порушуються внаслідок вилучення майна із законного володіння, його знищення або пошкодження чи непередання, неповернення майна законному власникові;

4) у наявних визначеннях родового об'єкта злочинів проти власності не акцентовано увагу на тому, що відносини власності пов'язані з їхнім матеріальним субстратом — майном.

З урахуванням цього аналізу може бути запропоновано таке визначення родового об'єкта злочинів проти власності родовим об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини, що складаються з приводу вилучення, знищення або пошкодження, непередання чи неповернення майна, чужого для винного, на яке він не має права володіння, користування, розпорядження і яке внаслідок цього вилучається з процесу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Дата добавления: 2014-01-04