Уніфікація міжнародних розрахунків

З метою уніфікації міжнародних розрахунків укладають валютні кліринги. Валютний кліринг - міжурядова угода про взаємний залік зустрічних вимог і зобов'язань, які виходять з вартісної рівності товарних поставок і наданих послуг. Причинами введення валютних клірингів у 30-х роках були:

- нестабільність економіки

- неврівноваженість платіжних балансів

- нерівномірний розподіл золотовалютних резервів

- відміна золотого стандарту

- інфляція

- валютні обмеження

Залежно від числа країн учасниць розрізняють кліринги:

- односторонні

- багатосторонні

- двосторонні

- міжнародні

За обсягом операцій розрізняють:

- повний кліринг

- частковий кліринг

За способом регулювання сальдо розрізняють кліринги:

- вільноконвертовані

- з умовною конвертацією

- неконвертовані

Валютний кліринг – це угода між керівництвом двох і більше країн про обов’язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов’язань [1-4]. При наявності клірингової угоди між країнами експортери та імпортери не мають права ухилятися від розрахунків по клірингу.

Цілі валютного клірингу різні в залежності від валютно-економічного стану країни:

1) вирівнювання платіжного балансу без затрат золотовалютних резервів;

2) отримання льготного кредиту від контрагента, що має активний платіжний баланс;

3) безповоротне фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Уперше валютний кліринг був введений у 1931 році в період світової економічної кризи. Форми валютного клірингу різні і можуть класифікуватися по наступним основним ознакам:

- в залежності від числа країн-учасниць розрізняють односторонній, двохсторонній, багатосторонній і міжнародний кліринг. Односторонній кліринг, по прикладу світового досвіду, не життєздатний. Більш широке застосування має двосторонній кліринг, при якому рахунки ведуться в обох країнах. При цьому застосовуються прийняті форми розрахунків (інкасо, акредитив, банківський переказ та інші), але імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери в замін інвалютної виручки отримують національну валюту. Залік взаємних вимог і зобов’язань здійснюють банки, що ведуть клірингові рахунки. Багатосторонній кліринг включає три і більше країн. Прикладом виступає Європейський платіжний союз. Міжнародний кліринг не створено, хоч проект його був розроблений ще в 1943 році Дж.М.Кейсіном;

- по обсягу операцій розрізняють повний кліринг, що охвачує до 95% платіжного обороту, і частковий, що поширюється на певні операції;

- по способу регулювання сальдо клірингового рахунку розрізняють кліринги: по вільноконвертуємому сальдо; з умовною конверсією; неконвертуєме сальдо, по якому не може бути обмінене на іноземну валюту і погашається в основному твердими товарними поставками.

Валюта клірингу може бути будь-якою. Інколи застосовують дві валюти або міжнародні одиниці. При клірингових розрахунках виникають категорії валютного ризику: замороження валютної виручки при неконвертуємому клірингу і втраті при зміні курсу. Обсяги товарообороту і клірингу практично ніколи не співпадають.

Валютний кліринг здійснює неоднозначний вплив на зовнішню торгівлю. З однієї сторони, він пом’якшує негативні наслідки валютних обмежень, даючи можливість експортерам використати валютну виручку, а з іншої, її можна використовувати тільки в тій країні, з якою укладено кліринговий договір. Тому для експортерів валютний кліринг невигідний і вони шукають шляхи обходу.

Багатосторонній кліринг вперше був укладений у формі Європейського платіжного союзу (ЄПС) і функціонував у складі 17 країн з 1950 по 1958 рр., а потім був замінений Європейською валютною угодою, що діяла до 1972 р. В 1985 р. крупні комерційні банки створили багатосторонній кліринг для взаємного заліку вимог і зобов’язань по операціям з ЕКЮ. Банк міжнародних розрахунків (БМР) являється агентом клірингу по операціям в ЕКЮ і регулює міжбанківські розрахунки з використанням системи швидкого обміну інформацією через СВІФТ. Кліринг дозволяє щорічно здійснювати взаємні розрахунки по 1000 операцій на суму 2 млрд. ЕКЮ.

За даними італійської статистики, розрахунки за принципом багатостороннього клірингу становлять приблизно 20 відсотків загальної суми трансакцій у країні.

Клірингові трансакції переважно здійснюються щоденно в розрахункових палатах, організованих банківськими центрами або державними установами. Часто організація, управління і керівництво розрахунковими палатами належать до сфери діяльності центрального банку в особі його місцевих відділень. Раніше такі палати були тісно пов’язані з проведенням розрахунків на місцевому рівні, але останнім часом склад та база клірингових палат більше залежать від типу платежів, за якими виконуються розрахунки, а не від місцезнаходження учасників. Розрізняють місцеві, регіональні та загальнонаціональні розрахункові палати. Цей поділ зумовлює значні відмінності у формах, сумах та обсягах платежів.

Рис. 1.1. Двосторонній кліринг

Рис. 1.2. Багатосторонній кліринг

Діяльність розрахункових палат визначається внутрішнім статутом, або регламентом – сукупність правил та положень, що регулюють умови виконання щоденних операцій. Цей регламент повинен відповідати вимогам законодавства та галузевих нормативів відповідної держави і загалом має стандартну форму. Окремі відмінності можуть бути обумовлені особливостями функціонування певної палати.

Як уже зазначалося, наприкінці кожного циклу клірингова палата розраховує чисту позицію кожного учасника клірингу, беручи до уваги платежі, які цей учасник відправив усім іншим банкам-учасникам, а також платежі, які він отримав від усіх інших банків. У результаті кожний банк переказує лише суму чистої позиції щодо усіх інших учасників клірингу. Цей переказ відбувається в кінці дня, коли операції в розрахунковій палаті закінчуються, і у визначений час, що залежить від країни, регіону і міста, сальдо за дебетом і кредитом проводиться по рахунках, які всі установи, що беруть участь у клірингу, повинні мати у спільного агента з розрахунків, роль якого, здебільшого, належить центральному банку.

Коли клірингом керує центральний банк, то він може безпосередньо дебетувати і кредитувати рахунки установ, оскільки відразу ж має відомості про розміри сальдо; якщо кліринг проводить приватна організація, то центральний банк отримує інформацію про сальдо від організатора клірингу.

Банки, які за результатами багатостороннього клірингу виявилися чистими боржниками, покривають свої зобов’язання шляхом переказу відповідної суми коштів на рахунок розрахункової палати в установі, що є агентом з розрахунків. Потім розрахункова палата сплачує отримані кошти тим банкам, які за результатами багатостороннього клірингу виявилися чистими кредиторами. У кінці розрахунків сума всіх зобов’язань учасників повинна дорівнювати нулю.

Якщо на рахунку якоїсь установи недостатньо коштів, то можливі два шляхи: якщо це незалежна установа, то вона повинна шукати кошти на грошовому ринку або звернутися за допомогою до центрального банку для отримання необхідної суми, а якщо це філія, то звертається до скарбника материнської фірми для кредитування на необхідну суму свого місцевого рахунку, або доводиться дебетувати на цю суму центральний рахунок материнської фірми в центральному банку.

Клірингові палати спрощують процес розрахунків. Внаслідок того що платежі клієнтів можуть виконуватися у визначених географічних областях, паперові інструменти обробляються на місцевому рівні, аби уникнути затримок під час їхнього транспортування чи для скорочення витрат на пересилання повідомлень засобами телекомунікацій для електронних платежів. Електронні платежі можуть здійснюватися як на рівні загальнонаціональної системи розрахунків, так і засобами більшості регіональних клірингових палат.

Дата добавления: 2014-01-04