Субординація і координація

Переконання – метод управління, спрямований на свідоме засвоєння й усвідомлення працівником морально-правових принципів та цінностей державної служби – визначальних чинників його поведінки та виконання службових обов’язків.

Цей метод становить основу функціонування апарату державного управління. Переконання є впливом на свідомість, почуття, волю людей з метою формування в них свідомої участі у виконанні поставлених завдань; є засобом попередження правопорушень і зміцнення державної дисципліни.

Виходячи з того, що державна служба сьогодні – це публічна довіра до державного службовця, функціонування даного інституту базується на двох невід’ємних складових: моралі і праві. Прийняття Закону „Про державну службу” заклало правові засади вимог до державного службовця, які виходять з основних принципів державної служби, зафіксованих у ст. 3 даного Закону.

Методу переконання передує метод примусу, який застосовується при нездатності суб’єктів адміністративно-правових відносин скерувати свою поведінку відповідно до встановлених законів, нормативно-правових актів. Примус, як і переконання, є обов’язковим елементом правового методу державного управління.

Примус – метод управління, що ґрунтується на авторитеті держави і сили закону, спрямований на суб’єкт і об’єкт управління, з метою досягнення встановлених параметрів діяльності, вироблення певних форм поведінки та підтримання суспільної дисципліни.

Даний метод у взаємовідносинах між органами управління та їх посадовими особами застосовується в таких формах:

· встановлення в управлінських актах заборон і санкцій за їх порушення;

· примусове вилучення матеріальних і фінансових засобів у випадках, передбачених законодавством;

· скасування незаконних актів управління;

· застосування матеріальних санкцій за порушення державної дисципліни, заподіяння матеріальних збитків державі;

· застосування заходів дисциплінарної та адміністративної відповідальності до державних службовців1.

Щодо відповідальності, то в Україні на законодавчому рівні прийнято цілий ряд законів, які встановлюють правові засади відповідальності за певні види порушень у сфері державного управління. Зокрема, Закон „Про боротьбу з корупцією” визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Важливо, щоб методи переконання й примусу розумно поєднувалися, тобто не протистояли один одному, а доповнювали, підпорядковувалися загальним завданням керівного впливу. Як уже зазначалося, примусові засоби – це країні дії, а тому, як правило, застосовуються у тих випадках, коли переконання та суспільний вплив не досягли бажаних результатів. Поступове зростання культури управління, свідомості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин.

Система влади завжди зажди базується на відносинах субординації, тобто багаторівневого підпорядкування ієрархії. Принцип ієрархії системи виконавчої влади є одним із найважливіших принципів побудови організаційної структури апарату державного управління. Відносини між суб’єктами і об’єктами можуть мати субординацій ний та координаційний характер. Узгодження (упорядкування) управлінських дій приводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків – субординації, тобто підпорядкування одного інтересам іншого.

Субординація – метод управління, за допомогою якого в системі виконавчої влади встановлюються відносини підпорядкованості, що виражають ієрархічну залежність між об’єктами і суб’єктами державного управління.

Іншими словами, субординація – це службове підпорядкування нижчого за посадою вищому і характеризується повним контролем керівником дій підпорядкованих службовців. Метод посилений авторитарним стилем керівництва, є ефективним для організацій, де необхідною умовою їх функціонування є дисципліна (наприклад, армія, міліція, спецслужби, великий бізнес), а також у несприятливих умовах (екстремальні ситуації, кризовий стан).

Отже, субординація – важливий управлінський метод у сфері державного управління. Його значення пояснюється тим, що в діяльності органів виконавчої влади, лише субординацій ні відносини можуть забезпечити стабільність, ритмічність, ефективність управлінського процесу.

Разом з тим, в управлінській практиці все більшого значення набуває метод координації – встановлення між суб’єктами і об’єктами горизонтальних зв’язків, тобто поєднання двох і більше однорівневих з точки зору визначеного критерію дій, що забезпечують досягнення запланованого результату.

Координаційні відносини розрізняють за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія.

Даний метод дає можливість делегувати частину повноважень від керівника до виконавців і розвивати на цій основі само ініціативу, саморегулювання, взаємоконтроль, взаємо інформування, взаємодопомогу. Методові координації притаманний колегіальний (демократичний) тип керівника, що передбачає його мінімальне втручання у діяльність підлеглих, а характер дій нагадує погодження, коригування, диспетчерування дій колективу.

Даний метод є ефективним в організаціях, де зусилля службовців мають індивідуальний, творчий характер. Однак він неприйнятний в умовах, коли необхідною є оперативність рішень дій, коли наростають дезінтеграційні процеси.

Соціально-психологічні методи

Соціально-психологічні методи управління – способи і прийоми управлінських впливів, що базуються на використанні об’єктивних наукових положень соціального розвитку і психології. Під ними розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на підвищення ефективності діяльності організації та її окремих працівників.

Серед зарубіжних дослідників найбільший внесок у розроблення даної проблематики зробили Е. Мейо, М. Фоллетт, Д. Мак-Грегор, К.Ф. Герцберг та ін. Умовно соціально-психологічні методи управління можна поділити на три основні групи: соціальні, морально-етичні, психологічні.

Дата добавления: 2014-01-04