Державні комітети

Центральні органи виконавчої влади – це група підвідомчих КМУ органів виконавчої влади, щодо яких ключові установчі та кадрові питання вирішуються Президентом України відповідно до його конституційно визначених повноважень.

Центральні органи виконавчої влади

КМУ спрямовує діяльність усієї системи органів виконавчої влади на додержання визначених законом прав органів місцевого самоврядування, забезпечує плідну взаємодію центральних і місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення та реалізації завдань соціально-економічного і культурного розвитку регіонів, адміністративно-територіальних одиниць.

Прем’єр-міністр

Віце-прем’єр-міністр

У р я д о в і к о м і т е т и

Міністри

Служба Прем’єр-міністра

Державний Секретар КМУ

Підрозділи Секретаріату за окремими напрямами діяльності КМУ

Служби віце-прем’єр-міністрів

Загально-функціональні підрозділи Секретаріату

Структурна схема Кабінету Міністрів України та його апарату

Здійснення оперативного і повсякденного державного управління в окремих галузях і секторах народного господарства покладено на центральні органи виконавчої влади. В Україні ЦОВВ характеризуються тим, що:

- система ЦОВВ встановлюється указами Президента;

- Глава держави призначає на посади та припиняє повноваження керівників ЦОВВ;

- У системі ЦОВВ лише керівники міністерств є членами КМУ і мають статус політичних діячів.

ЦОВВ являють собою певну систему, що складається з трьох груп:

1. Міністерства, керівники яких входять до складу КМУ.

2. Державні комітети та інші ЦОВВ, статус яких прирівнюється до Державного комітету України.

3. ЦОВВ зі спеціальним статусом.

Відповідно до Указу Президента України «Про зміни у структурі ЦОВВ» система ЦОВВ складається із 16 міністерств, 23 державних комітетів та 16 ЦОВВ зі спеціальним статусом.

Міністерства

Міністерства – це особливий вид, який принципово відрізняється від інших ЦОВВ, займаючи провідне місце серед цих органів.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі ЦОВВ, основним завданням якого є розроблення та реалізація державної політики у відповідному секторі державного управління.

Міністерства є єдиноначальними органами, тобто владні повноваження цього органу здійснюються одноособово його керівником – міністром, який за посадою Є членом КМУ. Міністр призначається на посаду Президентом за поданням Прем’єр-міністра України, а звільняється з посади безпосередньо за рішенням Президента. За характером повноважень, порядком призначення та звільнення з посади міністр є політичною фігурою і не належить до категорії державних службовців. Зміст його роботи полягає у політичному керівництві в певному секторі державного управління.

Розглядаючи структуру управління міністерством, необхідно зупинитися на інституті державних секретарів міністерств, який згідно з Указом Президента України від 29 травня 2001 р. «Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні» був запроваджений в Україні. Натомість було ліквідовано інститут перших заступників, заступників міністра.

Основним аргументом на користь запровадження даного інституту є розподіл уряду на політичну та адміністративну частини, розмежування політичних та адміністративних посад, збалансування функцій з метою забезпечення, з одного боку, пріоритету політики, а з іншого – певної незалежності від політичної кон’юнктури і стабільності управлінського апарату. Запровадження посад держсекретарів є одним з оптимальних засобів досягнення зазначеної мети. При цьому, як зазначається в літературі, проблема співвідношення «політика» і «управління» стосовно сфери виконавчої влади є майже цілком новою для української науки1.

Європейський досвід функціонування інституту держсекретарів діє підстави для кількох важливих висновків: а) сприяє політичній структурованості уряду; б) не зменшує владні повноваження міністра, а навпаки, дозволяє йому максимально зосередитися на ключових проблемах розроблення та реалізації державної політики у певному секторі державного управління, визначенні політичних пріоритетів та стратегічних напрямів роботи міністерства та шляхів досягнення поставлених цілей; в) дає змогу повністю покласти на держсекретарів функцію адміністрування всередині відповідного ЦОВВ.

ЦОВВ після міністерств за значимістю – державні комітети. Державний комітет – це своєрідне «мале» міністерство. Відповідно до п. 15 ст. 106 КУ його утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-Міністра України Президент України. Завдання комітету схожі з міністерством. Комітет здійснює державне управління в певній, як правило, невеличкій галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об’єктами, реалізацію певного сектора державної політики.

Державний комітет є ЦОВВ, який, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликаний сприяти уряду в реалізації цієї політики в частині відповідної галузі або шляхом виконання функцій державного управління міжгалузевого, між секторного характеру.

Державний комітет очолює його голова, який на відміну від міністра, не входять до складу КМУ, а отже, самостійно не виробляє урядову політику. Відповідно він має статус державного службовця.

Державні комітети, як і міністерства, є єдиноначальними органами, хоча сама назва «комітет» властива саме колегіальним органам. Вони можуть видавати загальнообов’язкові нормативно-правові акти лише в межах повноважень, визначених для них законами.

Обсяг повноважень конкретного комітету визначає Президент України, затверджує положення про нього. Структуру затверджує його керівник. Штатний розпис, кошторис видатків комітету затверджує керівник за погодженням з Міністерством фінансів України.

Дата добавления: 2014-01-04