Єдність поглибленої спеціалізації і спрямованості до вищих досягнень

Принципи, що використовуються в спортивному тренуванні.

Додаткова

Основна

1. Гавердовский Ю.К., Смолевский В.М. Спортивная гимнастика. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 198-254.

2. Жалій А.А., Палига В.Д. Гімнастика. – М.: Вища школа, 1975. – С. 253-284.

3. Меньшиков Н.К. Гимнастика с методикой преподавания. – М.: Просвещение, 1990. – С. 212-215.

4. Филиппович В.И. Теория и методика гимнастики. – М.: Просвещение, 1971. – С. 68-118.

1. Платонов В.Н. Теория и методика спортивной тренировки. – Киев: Вища школа, 1984. – 348 с.

Питання, що виносяться на самостійне опрацювання студентів

1. Принципи навчання і тренування в гімнастиці.

2. Періоди спортивного тренування.

3. Особливості розвитку рухових якостей юних гімнастів.

Тренування – багаторічний щорічний педагогічний процес фізичного виховання, який здійснюється в єдності з моральним, розумовим та естетичним вихованням спортсмена. Воно повинно передбачати не тільки ріст спортивних результатів, але також відмінний фізичний розвиток, зміцнення здоров’я, підготовку до праці і захисту Вітчизни.

Важливу роль у підвищенні майстерності спортсменів відіграє їх теоретична і методична підготовленість.

Тренування – є також процес виховання вольових і фізичних якостей, підвищення працездатності, удосконалення координаційних здібностей.

Зміст спортивного тренування – складається з фізичної, технічної, психологічної, тактичної і теоретичної підготовки.

Особливість спортивного тренування гімнастів – у змаганнях оцінюється якість виконання вправ.

В основу спортивного тренування спортсменів встановлені дві групи принципів. Перша група охоплює загальні принципи дидактики, характерні для будь-якого процесу навчання і виховання. До них відносяться науковість, виховуючий характер навчання, свідомість і активність, наочність, міцність, систематичність і послідовність, доступність, індивідуальний підхід в умовах колективної роботи. Інша група специфічні принципи спортивного тренування, закономірні зв'язки між тренувальними діями і реакцією на них організму спортсмена, а також між різними складовими змісту спортивного тренування. Це – спрямованість до вищих досягнень, поглиблена спеціалізація; єдність загальної і спеціальної підготовки; безперервність тренувального процесу; єдність поступовості і тенденції до максимальних навантажень; хвилеподібність динаміки навантажень; циклічність тренувального процесу.

Відповідно до цього принципу тренування гімнаста повинне будуватися з урахуванням ближньої і дальньої перспективи. У перспективному плані необхідно визначити програму-максимум для кожного гімнаста і для колективу в цілому. Максимум, вищі досягнення гімнастів – поняття відносне. Кожному етапу підготовки відповідає свій «максимум», що виявляється в трудності освоюваних вправ, в об'ємі тренувальних навантажень. «Потолок» початкуючого гімнаста – програма наступного спортивного розряду, для майстра спорту – модельні вправи «гімнаста майбутнього». У найбільш підготовлених гімнастів довільна програма складається з 10-12 важких частин.

Принцип прогресу, спрямованості до вищих досягнень виражається у всезростаючих вимогах, передбачених в правилах змагань, до змісту і композиції вправ.

Принцип поглибленої спеціалізації припускає строгіший облік особливостей гімнастики як виду спорту. По-перше, це повинно виявлятися в обґрунтованому виділенні етапів спеціалізованої підготовки гімнастів у зв'язку з віком і рівнем їх готовності. І, по-друге, в переважному застосуванні суто спеціалізованих засобів тренування. Це раніше всієї вправи, що визначають майстерність гімнаста (програмні елементи, з'єднання, комбінації), засоби спеціальної фізичної і функціональної підготовки.

Поглиблена спеціалізація невід’ємна від обліку індивідуальних особливостей гімнаста, що припускає підбір не тільки тренувальних засобів у зв'язку з відмінностями одного гімнаста від іншого, але і спеціалізацію гімнастів як багатоборців з виділенням деяких видів багатоборства для більш поглибленої підготовки. Визначення гімнастам «ударних» видів і більша спеціалізація в цих вправах з урахуванням їх схильностей і можливостей стимулюють тих, що займаються, сприяють підвищенню їх активності.

Єдність загальної і спеціальної підготовки

Сукупність всіх сторін, що визначають різнобічну підготовку гімнаста як єдиний процес навчання, виховання і підвищення функціональних можливостей, дає право вважати таку підготовку загальною по відношенню до спеціальної, спрямованої на вирішення вужчих завдань.

Спеціалізована підготовка, граничний розвиток якої-небудь якості, освоєння надскладного елементу можливі при підвищенні загального рівня підготовленості. У свою чергу, загальну підготовку можна розглядати як підсумовування ефекту від вирішення завдань, типових для спеціальної підготовки. Важливим методичним питанням є визначення балансу засобів загальної і спеціальної підготовки на різних етапах становлення майстерності гімнастів. За правилом «воронки» широке застосування засобів загальної підготовки звужується на етапах досягнення майстерності, а використання засобів спеціальної підготовки, навпаки, повинне зростати.

Принцип єдності загальної і спеціальної підготовки знаходить своє біологічне і соціальне обґрунтування в уявленнях про єдність систем організму, про єдність індивідуума і середовища. Дія спеціальних вправ для локального розвитку яких-небудь функцій, поза сумнівом, відіб'ється на організмі гімнаста в цілому. Даний принцип дозволяє розрізняти і в той же час розглядати в єдності явища, що протистоять на перший погляд. Наприклад: загальнорозвивальні вправи – вправи локальної дії; ОФП – СФП; об'ємний матеріал – класифікаційну програму; багатоборство – спеціалізацію на окремих видах; загальну працездатність – спеціальну витривалість.

Дата добавления: 2014-01-04